Постанова

від 07.12.2021 по справі 759/12002/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 грудня 2021 року місто Київ

справа № 759/12002/19

апеляційне провадження № 22-ц/824/12917/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Головачова Я.В.,

суддів: Андрієнко А.М., Вербової І.М.,

за участю секретаря судового засідання: Мазур О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу комунального закладу "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" на рішення Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Горбенко Н.О. від 7 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що 17 березня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного адміністратора КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр".

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 17 жовтня 2016 року з позивачем укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу строком до закінчення особливого періоду або до оголошення про демобілізацію.

Вказував, що наказом відповідача від 25 жовтня 2016 року № 95-к його звільнено з 25 жовтня 2016 року з займаної посади відповідно до пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом згідно з його заявою та наказом Міністерства оборони України від 17 жовтня 2016 року.

Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач оскаржив його до Святошинського районного суду міста Києва (справа № 2/759/2602/17). 3 серпня 2017 року, під час слухання справи, стало відомо, що наказом відповідача від 25 січня 2017 року № 18-к наказ від 25 жовтня 2016 року визнано недійсним та звільнено його з посади головного адміністратора з 25 жовтня 2016 року за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причини з 17 до 24 жовтня 2016 року.

Оскільки змінити предмет та підстави позову було вже неможливо, позивач звернувся до суду з новим позовом про скасування наказу від 25 січня 2017 року.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 лютого 2019 року позов задоволено. Скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 від 25 січня 2017 року № 18-к, поновлено його на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Однак, постановою Київського апеляційного суду від 5 червня 2019 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ про звільнення ОСОБА_1 від 25 січня 2017 року № 18-к; в решті вимог відмовлено.

Ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" не мав повноважень визнавати раніше прийнятий наказ про звільнення позивача недійсним, а тому є незаконним. Враховуючи, що наказ про звільнення від 25 жовтня 2016 року № 95-к є не скасованим, то підстави для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Вказував, що постановою суду апеляційної інстанції від 5 червня 2019 року дія наказу про звільнення від 25 жовтня 2016 року № 95-кфактично поновлена.

Посилаючись на те, що за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом, під час особливого періоду зберігається місце роботи, посада і середній заробіток, а тому звільнення відбулося з порушенням трудового законодавства, ОСОБА_1 просив суд визнати наказ про звільнення від 25 жовтня 2016 року № 95-кнезаконним та поновити його на посаді головного адміністратора КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр"; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 жовтня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 7 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" ОСОБА_2 від 25 жовтня 2016 року № 95-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного адміністратора КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр"з 25 жовтня 2016 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного адміністратора КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" з 25 жовтня 2016 року. Стягнуто з КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 350 029 грн. 52 коп. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" на користь держави судовий збір у розмірі 5 037 грн. 10 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що починаючи з 17 березня 2014 року в Україні настав особливий період, скасування якого буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації обстановки на сході України, на час звільнення ОСОБА_1 з роботи такий Указ Президентом України не видавався, а тому на позивача розповсюджуються гарантії та компенсації, передбачені для громадян, які відповідно до статті 119 КЗпП України надані працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України "Про військовий обов`язок і військову службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Тобто позивача звільнено з роботи з порушенням встановленого законом порядку, що є підставою для скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахунок якого здійснено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 1995 року № 100, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують призову на військову службу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скаржник зазначає, що позивачем було пропущено місячний строк для звернення до суду з даним позовом. Суд не врахував, що 27 жовтня 2016 року позивач був ознайомлений з наказом про звільнення, однак відмовився від підпису про його отримання та трудової книжки, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами. Крім того, 7 листопада 2016 року позивачу направлявся рекомендований лист з пропозицію отримати трудову книжку у відділі кадрів, який йому було вручено 10 листопада 2016 року. Відповідні обставини були підтверджені свідками в суді першої інстанції.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що у відповідача не було підстав для його звільнення згідно пункту 3 статті 36 КЗпП України, трудову книжку і копію наказу про звільнення він взагалі не отримував, а тому суд дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" - Довгопол О.М. в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Третя особа в судове засідання не з`явилася про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що на підставі наказу від 15 березня 2016 року № 30-к ОСОБА_1 був прийнятий до КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" на посаду головного адміністратора, за контрактом з 17 березня 2016 року.

Наказом від 25 жовтня 2016 року № 95-к ОСОБА_1 звільнено з 25 жовтня 2016 року відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України, у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом згідно з його заявою. Підстава звільнення: заява ОСОБА_1 та наказ МО України від 17 жовтня 2016 року № 947 (том 1 а.с. 4).

Наказом від 25 січня 2017 року № 18-к наказ від 25 жовтня 2016 року № 95-к визнано недійсним, ОСОБА_1 звільнено з посади головного адміністратора з 25 жовтня 2016 року за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин (том 1 а.с. 5).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 лютого 2019 року (справа № 759/14200/17) визнано незаконним наказ від 25 січня 2017 року № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного адміністратора КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного адміністратора КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" з 25 жовтня 2016 року. Стягнуто з КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 жовтня 2016 року по 30 серпня 2017 року в розмірі 60 000 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 5 червня 2019 року скасовано рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 лютого 2019 року та прийнято нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним наказ від 25 січня 2017 року № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного адміністратора КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 5 червня 2019 року та передано справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року скасовано рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 лютого 2019 року та прийнято нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним наказ від 25 січня 2017 року № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного адміністратора КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду була мотивована тим, що з 25 жовтня 2016 року трудові відносини між сторонами були припинені на підставі наказу від 25 жовтня 2016 року № 95-к, яким позивача звільнено з роботи з 25 жовтня 2016 року відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України, у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом, згідно з його заявою. Отже з цього часу сторони втратили будь-які трудові права та обов`язки відносно один одного, тому відповідач не мав будь-яких законних прав переглядати підстави звільнення ОСОБА_1 . Разом з тим, позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають, оскільки визнання наказу від 25 січня 2017 року № 18-к незаконним, наслідком чого є його недійсність, поновлює чинність наказу від 25 жовтня 2016 року № 95-к, яким ОСОБА_1 звільнений з посади головного адміністратора на підставі його заяви. Тому, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання правової оцінки наказу від 25 жовтня 2016 року № 95-к, позовних вимог про визнання незаконним та скасування якого позивач не заявляв.

Постановою Верховного Суду від 3 березня 2021 року залишено без змін постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У частині 1 статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин 3 та 4 статті 119 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Частиною 3 статті 119 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача, передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 статті 119 КЗпП України.

З аналізу положень зазначених норм законів можна зробити висновок, що гарантії, передбачені частинами 3 та 4 статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але й тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , з огляду на те, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, Президент України не приймав, а тому на позивача розповсюджуються гарантії та компенсації, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України, тобто його звільнення з роботи відбулося з порушенням встановленого законом порядку.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Стосовно доводів апеляційної скарги КЗ "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" про те, що позивачем було пропущено місячний строк для звернення до суду даним позовом, колегія суддів зазначає таке.

За змістом статті 233 КЗпП України (в редакції, що була чинною на момент звільнення позивача) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Як убачається з матеріалів справи, звільнення позивача у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом відбулося 25 жовтня 2016 року, після отримання його заяви та наказу МО України від 17 жовтня 2016 року № 947.

Незаконність звільнення позивача із займаної посади підтверджена судом першої інстанції, яке відповідачем в цій частині не оскаржено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що 27 жовтня 2016 року позивач був ознайомлений з наказом про звільнення, однак відмовився від підпису про його отримання та трудової книжки, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами. Крім того, 7 листопада 2016 року позивачу направлявся рекомендований лист з пропозицію отримати трудову книжку у відділі кадрів, який йому було вручено 10 листопада 2016 року. З даним позовом ОСОБА_1 звернувся у липні 2019 року, тобто з пропуском місячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Колегія суддів критично відносить до вказаних доводів, оскільки конструкція статті 233 КЗпП України передбачає, що відповідний строк обчисляється з моменту вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки .

В той же час, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем ані копії наказу про звільнення від 25 жовтня 2016 року, ані трудової книжки.

Очевидним є факт неможливості отримання ОСОБА_1 копії наказу 27 жовтня 2016 року, оскільки на цей час останній вже був прийнятий на військову службу, а тому не міг бути присутній на підприємстві.

Наявна в матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 10 листопада 2016 року (том І а.с. 56) не підтверджує, що ним було отримано лист відповідача про необхідність отримання трудової книжки. Опису вкладення до поштового листа матеріали справи не містять.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено, встановлений статтею 233 КЗпП України, строк на звернення з заявою про вирішення даного трудового спору.

Встановивши незаконність звільнення ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поновлення позивача на роботі, стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого визначено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та відомостей про виплати за останні два календарні місяці роботи, що передували призову на військову службу.

Доводів щодо неправильності розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційна скарга не містить.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу комунального закладу "Концертний заклад культури "Київський академічний муніципальний духовий оркестр" залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 7 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: