Рішення

від 22.12.2021 по справі 696/715/21

КАМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22.12.2021

Справа № 696/715/21

№ 2/696/256/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2021 року м. Кам`янка

Кам`янський районний суд Черкаської області в складі

головуючого судді Шкреби В.В.,

при секретарі Степановій Н.В.,

за участі

представників ОСОБА_1 , ОСОБА_4,

позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про визнання земельної ділянки об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на Ѕ частини такої ділянки та виділення Ѕ частки із спільного майна подружжя,

встановив:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 (далі - Відповідач) про визнання земельної ділянки об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на Ѕ частини такої ділянки та виділення Ѕ частки із спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя сторін наступне майно :

-автомобіль Volkswagen Transporter, 2004 р.в. з датою постановки на облік 05.10.2012 року;

-трактор Беларус-1025 , 2002 р.в. з датою реєстрації 25.02.2015 року;

-комбайн Claas Dovinator s8, 1995 р.в. з датою реєстрації 25.02.2015 року;

-причіп ПСЕ 20-1, 2015 р.в. з датою реєстрації 25.02.2015 року;

-причіп легковий - В, марки КРД 050108, 2015 р.в. з датою постановки на облік 22.12.2015 року;

-земельну ділянку з кадастровим номером 7121810100:02:000:0999 в адміністративних межах Кам`янської міської ради Черкаської області для ведення особистого селянського господарства.

Визнано за Позивачем право власності на Ѕ частини :

-автомобіля Volkswagen Transporter, 2004 р.в. з датою постановки на облік 05.10.2012 року;

-причепа легковий - В, марки КРД 050108, 2015 р.в. з датою постановки на облік 22.12.2015 року;

-трактора Беларус-1025 , 2002 р.в. з датою реєстрації 25.02.2015 року;

-комбайна Claas Dovinator s8, 1995 р.в. з датою реєстрації 25.02.2015 року;

-причепа ПСЕ 20-1, 2015 р.в. з датою реєстрації 25.02.2015 року;

-земельної ділянки з кадастровим номером 7121810100:02:000:0999 в адміністративних межах Кам`янської міської ради Черкаської області для ведення особистого селянського господарства.

Дане рішення суду набрало законної сили і в цій частині залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2021 року.

Вже після ухвалення рішення суду та набрання ним законної сили, Позивачу стало відомо, що Відповідач під час перебування у шлюбі придбав земельну ділянку з кадастровим номером 7121810100:02:000:1005 розміром 0.5 га за межами населеного пункту на території Кам`янської міської ради Черкаської області для ведення особистого селянського господарства, яка не була предметом вище вказаного судового розгляду.

Оскільки Відповідач чинив перешкоди Позивачу і не надав можливості користуватись вказаним вище майном, вимушена була звернутись до суду вже з позовом про визнання виявленої земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя сторін, визнання права власності Позивача на Ѕ частини такої земельної ділянки та виділення Ѕ вказаного вище рухомого майна та земельних ділянок в натурі, а саме щодо рухомого майна просила суд виділити їй в натурі автомобіль Volkswagen Transporter, 2004 р.в. з датою постановки на облік 05.10.2012 року; трактор Беларус-1025 , 2002 р.в. з датою реєстрації 25.02.2015 року; причіп легковий - В, марки КРД 050108, 2015 р.в. з датою постановки на облік 22.12.2015 року; а щодо нерухомого майна - виділити в натурі Ѕ частини земельних ділянок з кадастровими номерами 7121810100:02:000:0999 та 7121810100:02:000:1005.

Ухвалою суду від 04 серпня 2021 року по справі відкрито провадження та надано строк учасникам подати заяви по суті спору.

Ухвалою суду від 03 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви Позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 26 жовтня 2021 року по справі призначено судовий розгляд. Сторонам надався строк для врегулювання спору шляхом складання мирової угоди, проте сторони не досягли згоди у цьому.

В судовому засіданні сторона Позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Сторона відповідача позовні вимоги визнала частково. Не заперечували проти визнання земельної ділянки з кадастровим номером 7121810100:02:000:1005 об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя сторін та визнання права власності Позивача на Ѕ частини такої земельної ділянки. В задоволені решти позовних вимог просили відмовити, оскільки фактично позовні вимоги стосуються повторного поділу рухомого майна в іншому варіанті аніж це визначено рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 55 Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до положень статей 12 та 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини 3 та 4 статті 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Як було встановлено під час слухання справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 червня 1999 року по 06 травня 2020 року, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 21 вересня 2016 року та копія рішення суду про розірвання шлюбу від 06 травня 2020 року.

Як вбачається з рішення суду від 06 травня 2020 року фактично шлюбні відносини між ними припинені з квітня 2019 року.

Дані обставини встановлені рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року у цивільній справі № 696/732/20, а тому в через положення частини 4 статті 82 ЦПК України окремому доказуванню не підлягають.

За час шлюбу у власності Відповідача на підставі договору купівлі-продажу № 1936 від 03.11.2017 року зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7121810100:02:000:1005 за межами населеного пункту на території Кам`янської міської ради Черкаської області площею 0,5 га для ведення особистого селянського господарства.

Сторона Відповідача не заперечувала того факту, що вказане майно було придбано у час шлюбу за спільні кошти колишнього подружжя сторін, в інтересах їх сім`ї, а позовні вимоги, що стосувались визнання цієї земельної ділянки об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя сторін та визнання права власності Позивача на Ѕ частини такої земельної ділянки, визнали і не заперечували проти їх задоволення.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 57 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована,а один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17 (провадження №14-325цс18).

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

З огляду на вищевказане, суд констатує, що сам факт реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7121810100:02:000:1005 за Відповідачем не змінює режим спільної сумісної власності колишнього подружжя на таке майно, так як воно зареєстроване за одним із подружжя в період шлюбу, а тому походження такого майна в презумпції вважається за кошти подружжя.

У зв`язку з чим, позовні вимоги про визнання цієї земельної ділянки об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя сторін та визнання права власності Позивача на Ѕ частини такої земельної ділянки, слід задовольнити.

Щодо решти позовних вимог про виділення майна в натурі суд виходить з наступних висновків.

Як було вказано вище, рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року За Позивачем визнано право власності на Ѕ частини :

-автомобіля Volkswagen Transporter, 2004 р.в. з датою постановки на облік 05.10.2012 року;

-причепа легковий - В, марки КРД 050108, 2015 р.в. з датою постановки на облік 22.12.2015 року;

-трактора Беларус-1025 , 2002 р.в. з датою реєстрації 25.02.2015 року;

-комбайна Claas Dovinator s8, 1995 р.в. з датою реєстрації 25.02.2015 року;

-причепа ПСЕ 20-1, 2015 р.в. з датою реєстрації 25.02.2015 року.

Таким чином, Позивач володіє Ѕ частини кожного окремо взятого об`єкта рухомого майна, а тому може претендувати тільки на вимоги щодо тільки цієї частки в кожному об`єкті окремо.

Між тим, вимоги про виділення в натурі сформовані щодо трьох цілих об`єктів (автомобіля Volkswagen Transporter, 2004 р.в., причепа легковий - В, марки КРД 050108, 2015 р.в., трактора Беларус-1025 , 2002 р.в.), тоді як в таких об`єктах визначена судовим рішенням і частка власності Відповідача.

Позивач отримала за судовим рішенням частки у кожному індивідуально визначеному спірному майні. Разом з тим, відповідно до позовних вимог, відмовляючись від права власності на частки у праві в одному майні, Позивач прагне набути прав на збільшену частку в іншому майні за рахунок часток, які належать Відповідачу, що по своїй суті є не виділом частки в натурі, а примусовим обміном такими частками, що суперечить вимогам ЦК України, в тому числі положенням статті 364 ЦК України.

У зв`язку з вказаним, суд знаходить слушною позицію сторони Відповідача, що таким чином задоволення позовних вимог в такому вигляді можуть посягати на право власності Відповідача.

Суд приймає до уваги, що Позивач просив суд саме про виділ йому у власність трьох об`єктів рухомого майна (автомобіля Volkswagen Transporter, 2004 р.в., причепа легковий - В, марки КРД 050108, 2015 р.в., трактора Беларус-1025 , 2002 р.в.) та Ѕ частин земельних ділянок з кадастровими номерами 7121810100:02:000:0999 та 7121810100:02:000:1005.

Суд виходить з того, що визначальним для виділення в натурі частки в спільній власності є технічна можливість такого виділу відповідно до часток співвласників, однак вказане у вимогах рухоме майно взагалі є неподільними речами, а сторони не надали суду висновок експертизи і не клопотали суд про її призначення щодо вартості нерухомого майна (земельних ділянок), які виділялися і які мали залишитись у власності іншого співвласника, відповідно до реальної ідеальної частки на місцевості, а так само можливості реального виділу частки земельної ділянки в ідеальному розмірі на місцевості, що і позбавило можливості суд вирішити питання про виділ в натурі часток у такій спільній власності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 липня 2021 року по справі № 310/7011/17.

Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно з частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Частиною першою статті 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Згідно з частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі N 501/2148/17 зроблено висновок, що поняття "поділ" та "виділ" не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Згідно із частиною 5 статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, що являється запорукою реалізації принципу обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, що можуть застосовуватись при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації.

З огляду на суть спору, суд дійшов висновку, що виділ частки у спірному майні лише для Позивача є неможливим, а можливим є поділ цього майна в натурі між сторонами, тоді як вимоги про поділ майна в натурі чи отримання грошової компенсації через неможливість поділу неподільних речей також не заявлялись.

Таким чином, позовні вимоги про виділення майна в натурі задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про визнання земельної ділянки об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на Ѕ частини такої ділянки та виділення Ѕ частки із спільного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати земельну ділянку з кадастровим номером 7121810100:000:1005 розміром 0,5 га за межами населеного пункту на території Кам`янської міської ради для ведення особистого селянського господарства спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) право власності на Ѕ частини земельної ділянки з кадастровим номером 7121810100:000:1005 розміром 0,5 га за межами населеного пункту на території Кам`янської міської ради для ведення особистого селянського господарства.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя : В.В.Шкреба