Рішення

від 22.12.2021 по справі 489/2531/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

23.12.2021

Справа №489/2531/21

Провадження №2/489/1650/21

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань Бодюл А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ленінського районного суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку та моральну шкоду

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, яким просив: зобов`язати ЖКП ММР «Південь» провести з ним остаточний розрахунок при звільненні у розмірі 266278,13 грн.; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 26000,00 грн. Мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі наказу від 20.10.2010 № 155-к з 20.10.2010 він займав посаду начальника ЖЕК-15. Був незаконно звільнений з посади 30 серпня 2016 року. На виконання рішення суду від 02.11.2017 його було поновлення на посаді начальника ЖЕК-15 у ЖКП ММР «Південь» з 31 серпня 2017 року. 16.01.2020 після проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 повернувся до виконання трудових обов`язків начальника ЖЕК-15 у ЖКП ММР «Південь». На підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30.03.2021 він був звільнений з вказаної посади на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Проте, в порушення вимог законодавства України про оплату праці з ним не проведено остаточного розрахунку при звільненні. За період з травня 2019 року по 15 січня 2020 року перед ним існує заборгованість із не нарахованої та не виплаченої йому середнього заробітку ЖКП ММР «Південь» у сумі 61447,80 грн. В серпні 2019 року відповідно до наказу директора ЖКП ММР «Південь» посадові оклади працівників було підвищено, посадовий оклад за його посадою підвищено до рівня 9944,00 грн. У зв`язку з чим за період з 16 січня 2020 по березень 2021 перед ним існує заборгованість із не нарахованої та не виплаченої йому середнього заробітку ЖКП ММР «Південь» у сумі 144579,93 грн. В період роботи з жовтня 2015 року по червень 2016 року він залучався до роботи відповідно до ст.. 103 КЗпП України. В порушення вказаних вимог, за роботу у святкові і неробочі дні йому не нараховано та не виплачено 6972,80 грн. Також, відповідно до вимог ст.ст. 83,116 КЗпП України при звільненні за період з 01.11.2016 по 01.03.2021 йому повинні виплатити компенсацію за невикористані 130 днів щорічної основної відпустки та додаткової відпустки тривалістю 28 календарних днів у розмірі 53277,60 грн. Всього на відповідач має заборгованість перед ним у загальному розмірі 266278 грн. 13 коп. Вчинення відповідачем неправомірних дій, які порушили його законні права та інтереси, а саме безпідставна невиплата належних йому коштів при звільненні, що завдало йому моральну шкоду, яку він оцінює у сумі 26000,00 грн. Неправомірні дії відповідача призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків та додаткових зусиль для організації свого життя та життя його близьких. Також він зазначав глибоке приниження честі та гідності через факт порушення його трудових прав та негативних наслідків.

Ухвалою суду від 28.04.2021, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 10.06.2021, призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.11.2021, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. На позовних вимогах наполягає. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Від відповідача у встановлений ухвалою суду строк, відзиву на позов до суду не надходило. Про розгляд справи відповідач повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін,на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позовуз ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що наказом від 20.10.20 10 № 155-к ОСОБА_1 прийнято на роботу до ЖКП ММР «Південь» на посаду начальника ЖЕК-15 з 20.10.2010.

Наказом житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» від 30 серпня 2016 року №402 «Про звільнення з роботи начальника ЖЕК-15» відповідно до п.3 ст.40 Кодексу законів про працю України звільнено ОСОБА_1 з посади начальника ЖЕК-15 ЖКП ММР «Південь» з 30 серпня 2016 року у зв`язку із систематичним та неналежним виконання без поважних причин службових обов`язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02.11.2017, зокрема, ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді начальника ЖЕК-15 житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» з 30 серпня 2016 року. Стягнуто з житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» на користь ОСОБА_1 52386 грн. 21 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, сума якого визначена судом без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Із змісту позову слідує, що після проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , позивач 16.01.2020 повернувся до виконання трудових обов`язків та 20.01.2020.

Судом також встановлено, що у жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить припинити трудові відносини між ним та ЖКП ММР «Південь» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з дати набрання рішенням законної сили та зобов`язати Миколаївську міську раду здійснити виплату йому усіх сум по дату набрання рішенням законної сили.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30.03.2021, припинено трудові відносини між ОСОБА_1 та Житлово комунальним підприємством Миколаївської міської ради «Південь» з 30.03.2021 на підставі частини першої статті 38 КЗпП України. В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач в своєму позові зазначає, що в порушення вимог законодавства України про оплату праці з ним не проведено остаточного розрахунку при звільненні.

Згідно наданого розрахунку заборгованості позивач просить стягнути з відповідача заборгованості, яка складається з: невиплаченої заробітної плати на дату надання розрахунку у розмірі 206027,73 грн., грошова компенсація за роботу у святкові і неробочі дні - 6972,80 грн., а за невикористанні 130 днів щорічної відпустки за період з 01.11.2016 по 01.03.2021 та невикористаної додаткової відпустки тривалістю 28 календарних днів за 2020, 2021 роки, розмір грошової компенсації становить 53277,60 грн. Загальна сума виплати перед позивачем складає 266278,13 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Таким чином, обов`язок щодо виплати заробітної плати покладений саме на роботодавця, з яким працівником укладений трудовий договір.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Проте, при звільненні позивача з посади відповідачем не було проведено з ним розрахунок по заробітній платі.

При цьому, матеріали справи не містять жодних відомостей про посадовий оклад або нараховану заробітну плату позивачу у певному розмірі, суд нараховує заборгованість по заробітній платі, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент, коли вона повинна була виплачуватись.

Суд вважає, що відповідачем порушено право позивача на отримання заробітної плати, через що вона має бути сплачена позивачу в мінімальному розмірі, гарантованому державою кожному, оскільки законодавство про працю не дозволяє безоплатне використання праці працівників.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Стаття 21 КЗпП зобов`язує роботодавця як сторону трудового договору виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Основні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання та структуру заробітної плати визначаєЗакон України «Про оплату праці»і розроблена відповідно до нього Інструкція зі статистики заробітної плати, затвердженанаказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5.

Згідно з частиною першоюстатті 1 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» та Інструкції заробітна плата складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Перелік інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, наведено у пункті 3 Інструкції.

За ст. 3-1 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно ст. 3 цього Закону мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Позивач при поданні позову не надав жодних документів, які б підтверджували розмір його заробітної плати який ним визначений у позовній заяві, доказів неможливості отримання таких доказів самостійно не надав, клопотання про витребування таких відомостей у відповідача не заявляв. Теж сааме стосується й Наказів на які він посилається у позовній заяві. З огляду на зазначене, суд не вважає за можливе брати до уваги твердження позивача щодо розміру його заробітної плати, які не підтверджені жодними належним та достатніми доказами.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 20.10.2010 по 30.03.2021 року, проте за період з травня 2019 року по березень 2021 року відповідач не виплачував заробітну плату позивачу, більше того її розмір в будь-яких документах сторонами не обумовлювався, через що суд вважає за необхідне розрахувати її розмір у відповідності до розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно ЗУ «Про Державний бюджет на 2019 рік» з 01 січня 2019 року розмір мінімальної заробітної плати становив 4173 грн. 00 коп.

Середньоденна заробітна плата за 2019 рік становить 104 грн. 32 коп. (мінімальний розмір заробітної плати : кількість днів з 01 травня 2019 року по 01 липня 2019 року становить 40 днів = 104 грн. 32 коп.).

З 01 травня 2019 року по 31 грудня 2019 року 17630 грн. 08 коп. (середньоденна заробітна плата 104,32 грн. х кількість робочих днів 169 = 17630 грн. 08 коп.).

Згідно ЗУ «Про Державний бюджет на 2020 рік» з 01 січня 2020 року розмір мінімальної заробітної плати становив 4723 грн. 00 коп., з вересня 2020 року 5000 грн. 00 коп.

Середньоденна заробітна плата за 2020 рік (до вересня) становить 115 грн. 19 коп. (мінімальний розмір заробітної плати : кількість днів з 01 січня 2020 року по 01 березня 2020 року становить 41 дні = 115 грн. 19 коп.).

З 01 січня 2020 року по 31 серпня 2020 року 19006 грн. 35 коп. (середньоденна заробітна плата 115,19 грн. х кількість робочих днів 165 = 17630 грн. 08 коп.).

Середньоденна заробітна плата за 2020 рік (з вересня) становить 119 грн. 04 коп. (мінімальний розмір заробітної плати : кількість днів з 01 вересня 2020 року по 01 листопада 2020 року становить 42 дні = 119 грн. 04 коп.).

З 01 вересня 2020 року по 31 грудня 2020 року - 10238 грн. 09 коп. (середньоденна заробітна плата 119,04 грн. х кількість робочих днів 86 = 17630 грн. 08 коп.).

Згідно ЗУ «Про Державний бюджет на 2021 рік» з 01 січня 2021 року розмір мінімальної заробітної плати становив 6000 грн. 00 коп..

Середньоденна заробітна плата за 2021 рік становить 115 грн. 19 коп. (мінімальний розмір заробітної плати : кількість днів з 01 січня 2021 року по 01 березня 2021 року становить 39 дні = 153 грн. 84 коп.).

З 01 січня 2021 року по 30 березня 2021 року 9230 грн. 40 коп. (середньоденна заробітна плата 153,84 грн. х кількість робочих днів 60 = 9230 грн. 40 коп.).

Отже, з цього можна дійти висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає сплата заборгованості по заробітній платі з 01.05.2019 року по 30.03.2021 року, у розмірі 56104 грн. 92 коп.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача невиплачені грошові кошти у святкові та неробочі дні, суд приходить до наступного.

Позивач зазначає, що він на підставі наказів ЖКП ММР «Південь» з жовтня 2015 року по червень 2016 року залучався до роботи відповідно до ст.. 103 КЗпП України, а саме працював повні робочі дні: 23.11.2016; 14.05.2016; 21.05.2016; 28.05.2016; 11.06.2016; 18.06.2016; 28.06.2016. Самих наказів позивач не надав ані під час подання позовної заяви ані під час судового розгляду справи.

Відповідно достатті 72 КЗпП Україниробота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правиламистатті 107 цього Кодексу.

Положеннямистатті 107 КЗпП Українипередбачено, що робота у святковий і неробочий день (частина 4 статті 73) оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки: працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Компенсація (оплата) роботи у вихідні дні є законодавчою гарантією прав працівника за роботу у вихідні дні (статті 107 КЗпП України).

При цьому оплата за роботу у неробочі дні входить до структури заробітної плати, а саме до додаткової заробітної плати (частиною 2статті 2 Закону України «Про оплату праці»).

Долучені до матеріалів справи позивачем табелі обліку використання робочого часу, судом не беруться до уваги, оскільки вони належним чином не оформлені, не містять печатку підприємства, підписані самим позивачем.

Таким чином доводи позивача, викладені в позовній заяві щодо виконання робіт у святкові, вихідні дні та у надурочні години не підтвердженні належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, суд приходить до наступного.

Позивач в своєму позові зазначає, що відповідно до вимог ст.ст. 83,116 КЗпП України при звільненні за період з 01.11.2016 по 01.03.2021 йому повинні виплатити компенсацію за невикористані 130 днів щорічної основної відпустки та додаткової відпустки тривалістю 28 календарних днів у розмірі 53277,60 грн.

Згідност. 6 ЗУ «Про відпустки»щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно дост. 77-2 КЗпП Україниучасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначенийЗаконом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно доЗакону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Право учасника бойових дій на додаткову оплачувану відпустку закріплено також п. 12ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»таст. 16-2 Закону України «Про відпустки».

Оплата такої відпустки здійснюється за рахунок підприємства, а для її отримання статус працівника має бути підтверджений відповідним посвідченням учасника бойових дій або інваліда війни.

Аналіз нормЗакону України «Про відпустки»дає можливість зробити висновок про те, що додаткова відпустка учаснику бойових дій не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини.

Однак, враховуючи ч.1ст.83КЗпПпередбачено,що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Як вбачається з посвідчення серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи.

З військового квитка серії НОМЕР_3 , вбачається, що ОСОБА_1 приймав безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областях з 04.07.2017 по 15.08.2017.

Доказів того, що позивач ОСОБА_1 отримав статус Учасника бойових дій, суду не надано. також суду не надано доказів на підтвердження факту невикористання позивачем щорічної відпустки.

У зв`язку з вищевказаним, суд приходить до висновку про відмову в задоволення позовних вимог в цій частині у зв`язку з недоведеністю.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд приходить до наступного.

Відповідно до с. 23ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд вважає також доведеним факт заподіяння позивачу моральної шкоди, що виразилась в душевних стражданнях. Суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди у відповідності до встановлених у справі обставин та характеру, й способу завдання цієї шкоди, а також тривалості її перетерплювання.

Вирішуючи питання розміру відшкодування суд враховує глибину та тривалість заподіяних душевних страждань і з урахуванням принципу розумності, об`єктивності та справедливості вважає достатньою компенсацією стягнення 1000 грн. 00 коп.

Згідно із ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку та моральну шкоду - задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» на користь ОСОБА_1 невиплачену заборгованість по заробітній платі у розмірі 56104 грн. 92 коп.

Стягнути з Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн. 00 коп.

Стягнути з Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» на користь держави судовий збір у розмірі 225 грн. 09 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Житлово комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Південь», код ЄДРПОУ 32884814, адреса: 54018, м. Миколаїв, вул. Олійника, буд. 9а.

Суддя Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено «23» грудня 2021 року.