Постанова

від 21.12.2021 по справі 910/15567/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2021 р. Справа№ 910/15567/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Владимиренко С.В.

секретар судового засідання : Сивак М.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 21.12.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Цех Парк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.05.2021 (повний текст складено - 01.06.2021)

у справі №910/15567/20 (суддя - Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цех Парк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС-СП"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Собі"

про зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Цех Парк (надалі - позивач, ТОВ Цех Парк , скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АІС-СП (надалі - відповідач, ТОВ АІС-СП ) про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправним утриманням відповідачем майна позивача, у зв`язку з чим останній просить суд зобов`язати відповідача надати безперешкодний доступ до приміщень за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 9 Б, 8-й поверх для вилучення власними силами та засобами від`ємних поліпшень.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи про відсутність підстав для звернення позивача з вимогою надання доступу до спірних приміщень, які після підписання між сторонами акту здачі-приймання приміщення з оренди перейшли в повне право володіння, користування та розпорядження відповідача. Також відповідач посилався на обраний позивачем неналежний спосіб захисту порушеного права.

Судом першої інстанції залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Собі (надалі - третя особа, ТОВ Собі ).

Водночас, в процесі підготовчого провадження у суді першої інстанції позивачем подано заяву про зміну предмету спору, згідно якої останній просить усунути перешкоди, які чинить відповідач у вилученні від`ємних покращень ТОВ Цех Парк , які знаходяться у приміщеннях за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 9 Б, 8-й поверх згідно з викладеним переліком.

Місцевим господарським судом, на підставі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) вказану вище заяву позивача прийнято до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/15567/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами вчинення відповідачем будь-яких дій, що перешкоджали б позивачу реалізувати право на вивезення свого майна у погоджені сторонами строки, як і не доведено наявності права власності ТОВ Цех Парк на від`ємні поліпшення згідно переліку, що містяться в прохальній частині позову в редакції заяви про зміну предмету позову.

Окрім того, суд першої інстанції зазначив про невірне обрання позивачем способу захисту свого порушеного права, оскільки спірне майно на момент звернення із даним позовом вибуло із володіння позивача, а тому дані правовідносини не можуть вирішуватись за правилами негаторного позову.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач (ТОВ Цех Парк ) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/15567/20 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не надано оцінки доводам та аргументам позивача, які викладені у заявах по суті справи. Так, скаржник посилається на те, що судом залишено поза увагою доводи останнього щодо недобросовісної поведінки відповідача, через яку сторони не погодили перелік майна, яке мало бути вивезене позивачем в обумовлені сторонами строки. Окрім того, без належної оцінки залишено доводи позивача про недобросовісне застосування відповідачем санкцій за договорами.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2021 апеляційну скаргу ТОВ Цех Парк передано на розгляд колегії суддів у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів, є судом, встановленим законом, про що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, зокрема, у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ТОВ Цех Парк на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/15567/20 до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15567/20.

05.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/15567/20 з Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 апеляційну скаргу ТОВ Цех Парк на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/15567/20 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів направлення апеляційної скарги з доданими до неї документами листом з описом вкладення третій особі.

13.07.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого останнім долучено докази направлення апеляційної скарги з доданими до неї документами листом з описом вкладення третій особі - ТОВ Собі .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/15567/20 за апеляційною скаргою ТОВ Цех Парк на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 31.08.2021.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та встановлено строк для подання пояснень або заперечень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Відповідач та третя особа своїм правом, визначеним ст. 263 ГПК України не скористались, відзиву на апеляційну скаргу позивача до Північного апеляційного господарського суду не подали.

У зв`язку з перебуванням головуючої судді Зубець Л.П. на лікарняному, розгляд апеляційної скарги ТОВ Цех Парк на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/15567/20, призначений на 31.08.2021 - не відбувся.

Окрім того, у зв`язку з перебуванням суддів Мартюк А.І., Алданової С.О., які входять до складу колегії суддів, у відпустках, вирішити питання щодо подальшого призначення даної справи до розгляду було неможливо.

По виходу суддів Мартюк А.І. та Алданової С.О. з відпусток, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 апеляційну скаргу ТОВ Цех Парк на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/15567/20 призначено до розгляду на 19.10.2021.

У зв`язку з перебуванням судді Мартюк А.І., яка входить до складу колегії суддів та не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2021, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Алданова С.О., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 прийнято справу №910/15567/20 за апеляційною скаргою ТОВ Цех Парк на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів та призначено до розгляду у судовому засіданні на 07.12.2021.

У зв`язку із неявкою представників учасників справи у призначене судове засідання, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 відкладено розгляд даної справи на 21.12.2021.

У судове засідання 21.12.2021 з`явився представник відповідача. Позивач, третя особа у судове засідання 21.12.2021 повноважних представників не направили, заяв/клопотань до Північного апеляційного господарського суду не подавали, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представників позивача, третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача, третьої особи.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 21.12.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 07.05.2019 між ТОВ АІС-СП (орендодавець) та ТОВ Цех Парк (орендар) укладено договір оренди №07-05.2019/ОГ (надалі - Договір оренди).

Відповідно до пункту 1.1 Договору оренди орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 1 256,5 кв.м, що належать орендодавцю на праві приватної власності.

Також, 07.05.2019 між сторонами був укладений договір суборенди №07-05.2019/СГ (надалі - Договір суборенди), за змістом пункту 1.1 якого відповідач зобов`язується передати, а позивач зобов`язується прийняти у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 251,6 кв.м., що належать відповідачу на підставі Договору оренди (з правом подальшої передачі в суборенду).

Пунктом 1.2 Договорів передбачено, що приміщення, що за цими договорами передаються позивачу, за домовленістю сторін буде використовуватись позивачем для здійснення власної господарської діяльності відповідно до статутних цілей з наступним цільовим призначенням, а саме: надання послуг сервісного обслуговування клієнтів, послуг коворкінгу, надання приміщень з власною інфраструктурою в суборенду, надання обладнаних робочих місць в суборенду/найм, надання в оренду/найм офісних активів тощо.

Відповідно до пункту 1.4 Договорів приміщення знаходяться в офісній будівлі (Бізнес центр) за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 9-Б, 8-й поверх.

Пунктом 2.1 Договорів передбачено, що приміщення передаються відповідачем та приймаються позивачем на підставі актів приймання-передачі приміщення в оренду, які повинні бути укладені не пізніше 07.09.2019 та за умови виконання зобов`язання, що обумовлено пунктом 6.6 договорів. Приміщення вважаються фактично переданими в оренду позивачу в момент підписання уповноваженими представниками сторін актів приймання-передачі приміщення в оренду та скріплення їх печатками сторін (додаток №1 до цих договорів). До моменту підписання актів приймання-передачі приміщення в оренду позивач підписує акт приймання передачі приміщень для проведення ремонтних, оздоблювальних робіт кінцевий термін яких сторони визначають в такому акті. За період проведення ремонтних і оздоблювальних робіт орендна плата не нараховується. Позивач на період ремонтних робіт сплачує комунальні послуги згідно виставленого рахунку відповідача.

10.05.2019 між сторонами були підписані акти приймання-передачі приміщення для проведення ремонтних робіт до договору оренди та договору суборенди, а 28.10.2019 - акти приймання-передачі приміщень до вказаних договорів.

В подальшому, листами №51 та №52 від 03.06.2020 відповідач повідомив позивача про те, що у зв`язку з неналежним виконанням останнім зобов`язань зі сплати орендних платежів, відповідачем було прийнято рішення про розірвання Договору оренди та Договору суборенди в односторонньому порядку.

Так, 19.08.2020 сторонами підписано акти здачі-приймання приміщення за Договором оренди та Договором суборенди, відповідно до яких позивач повернув відповідачу орендовані нежитлові приміщення із зазначенням стану таких приміщень на момент повернення.

25.08.2020 між сторонами були укладені додаткові угоди №2 до Договорів, за змістом яких сторонами було досягнуто домовленості, що пункт 2.14 Договорів не буде застосовуватися щодо майна, яке знаходиться в приміщенні; при цьому, позивач зобов`язався звільнити приміщення від свого майна в строк до 01.09.2020, а майно, яке входить до переліку віддільних та невіддільних поліпшень - до 15.09.2020.

Претензією №02-10/20 від 02.10.2020 позивач звернувся до відповідача із вимогою допустити його та залучену підрядну організацію до приміщень, що знаходяться в офісній будівлі за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 9-Б, 8-1 поверх, для проведення необхідних дій з вилучення від`ємних поліпшень згідно з переліком.

Оскільки відповідачем було відмовлено у наданні позивачу доступу до приміщень з метою вилучення від`ємних поліпшень, останній звернувся до місцевого господарського суду із даним позовом.

Місцевий господарський суд, враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів, зокрема, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Принцип непорушності права приватної власності закріплено також у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Разом з тим, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, у розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову, тобто негаторний позов не спрямований на усунення правопорушень, що мали місце в минулому, що в свою чергу зумовлює непоширення на вимоги за негаторним позовом строків позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі 914/2728/17.

Отже, якщо на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права.

При цьому, важливою умовою застосування негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Як вже зазначалось, між сторонами у даній справі існували правовідносини, що виникли із Договорів оренди та суборенди нежитлових приміщень.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 283, 284 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Істотними умовами договору оренди є, зокрема, відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди та Договору суборенди 10.05.2019 сторонами підписано акти приймання-передачі орендованого приміщення для проведення ремонтних робіт, в яких було зафіксовано стан приміщення на момент початку здійснення ремонтних робіт.

В подальшому, 28.10.2019 між сторонами були підписані акти приймання-передачі приміщень в оренду, і саме з цього моменту згідно умов Договорів (п. 2.1) приміщення вважалося належним чином переданим позивачу.

Пунктом 9.1 Договорів передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами (або їх повноважними представниками) та скріплення їх підписів печатками сторін (у разі їх наявності). Строк оренди розпочинається від дати передачі приміщення у користування позивачу відповідно до акту приймання-передачі приміщення в оренду/суборенду (дата початку), та продовжується протягом 35 місяців.

За змістом п. 9.7 Договорів кожна із сторін має право в односторонньому порядку достроково розірвати цей договір шляхом направлення відповідного письмового повідомлення про це іншій стороні. Повідомлення від орендодавця чи орендаря про дострокове розірвання цього договору повинно бути направлено іншій стороні не пізніше ніж за 90 календарних днів до настання дати розірвання цього договору.

Пунктом 9.8 Договорів передбачено, що у випадку дострокового розірвання договору, орендар зобов`язаний протягом 90 календарних днів з моменту направлення такого письмового повідомлення орендарем або орендодавцем звільнити приміщення та повернути його орендодавцю за відповідним актом здачі-приймання приміщення.

Так, листами №51 та №52 від 03.06.2020 відповідач повідомив позивача про розірвання Договору оренди та Договору суборенди з 02.09.2020 в односторонньому порядку.

Матеріалами справи підтверджується, що 19.08.2020 сторонами підписано акти здачі-приймання приміщення за Договором оренди та Договором суборенди, відповідно до яких позивач повернув відповідачу орендовані нежитлові приміщення із зазначенням стану таких приміщень на момент повернення.

Слід зазначити, що при укладенні договору оренди майна, призначеного для використання у господарській діяльності, орендар та орендодавець, керуючись принципом свободи договору згідно із статтею 627 ЦК України, можуть передбачити умови щодо особливостей передання об`єкта оренди від орендодавця до орендаря, експлуатації (використання) орендованого майна у процесі здійснення господарської діяльності орендарем, а також умови щодо повернення об`єкта оренди орендодавцю після спливу строку дії договору оренди.

Згідно з п. 2.12 Договорів після закінчення строку дії оренди або у випадку розірвання або припинення договору до закінчення дії строку оренди, всі поліпшення, конструкції приміщення, деталі дизайну, які виконані або встановлені орендарем за його рахунок, які були погоджені орендодавцем і можуть бути відокремлені від приміщення та вилучені за бажанням орендаря без спричинення йому шкоди - є власністю орендаря і підлягають демонтажу та, за необхідності, вилученню за рахунок орендаря до дати повернення приміщення з оренди за відповідним актом здачі-приймання приміщення з оренди, за умови, якщо орендарем буде виконано за власний рахунок поточний ремонт приміщення, внаслідок якого будуть усунуті всі пошкодження, які виникли в результаті демонтажу та вилучення поліпшень.

Отже, виходячи із викладених положень укладених між сторонами Договорів, у позивача було право на вилучення від`ємних поліпшень, які були ним зроблені за час оренди спірних приміщень. При цьому, таке право могло бути реалізоване до моменту повернення орендованих приміщень з оренди.

Оскільки відповідач про намір достроково розірвати укладені між сторонами Договори повідомив позивача листами №51 та №52 від 03.06.2020, тому саме з цього моменту та до моменту повернення приміщень з оренди (19.08.2020) позивач мав час та можливість вивезти власне майно, яке підлягало відокремленню від приміщень.

У свою чергу, скаржник посилається на те, що відповідачем чинились перешкоди у доступі до орендованого приміщення, а саме шляхом його опломбування, через що унеможливило здійснення позивачем своєї господарської діяльності, отримання від неї доходу та повернення свого майна.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що доступ до орендованих приміщень у зв`язку з їх опломбуванням був обмежений у період з 06.07.2020 по 08.07.2020, однак такі дії не можна розцінювати як вчинення відповідачем перешкод в користуванні позивачем приміщенням, з огляду на що твердження скаржника про позбавлення останнього доступу до таких приміщень є необгрунтованими.

Будь-яких інших доказів на підтвердження фактів вчинення відповідачем перешкод у доступі до орендованого майна з метою вивезення позивачем власного майна до 19.08.2020 матеріали справи не містять.

В той же час, пунктом 2.14 Договорів сторони погодили, що будь-яке майно орендаря (зокрема поліпшення, конструкції, деталі дизайну, меблі, обладнання тощо), яке буде залишено орендарем у приміщенні після його повернення орендодавцю або після розірвання договору, вважається сміттям і може бути вивезено на смітник без сплати жодної компенсації орендарю та без отримання від орендаря жодного погодження на це.

25.08.2020 сторонами укладено додаткові угоди №2 до Договору оренди та Договору суборенди, відповідно до п. 1 яких враховуючи лист орендаря (вих. №19/08-О від 19.08.2020) щодо можливості розміщення майна орендаря до 01.09.2020 в приміщенні орендодавця, сторонами було досягнуто домовленості, що п. 2.14 договорів не буде застосований щодо майна, яке знаходиться в приміщенні. При цьому, орендар (позивач) зобов`язується звільнити приміщення від свого майна в строк до 01.09.2020. Даним пунктом сторони визначили, що під майном розуміється майно, яке не входить до переліку від`ємних та невід`ємних поліпшень, перелік якого сторонами буде погоджений додатково.

Пунктом 3 вказаних додаткових угод сторони домовились, що майно, яке входить до переліку віддільних та невіддільних поліпшень, не буде вважатися сміттям і не буде вивезене орендодавцем без будь-якої компенсації орендарю вартості такого майна до 15.09.2020.

Умови Договору оренди та Договору суборенди, так і умови додаткових угод №2 від 25.08.2020 до них підписані сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в таких договорах.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що позивач на власний розсуд погодився з умовами звільнення орендованих приміщень після розірвання договорів та порядком вивезення власного майна, в тому числі й віддільних поліпшень, у встановлені строки.

При цьому, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо того, що звернення позивача із претензією №02-10/20 від 02.10.2020 про доступ орендаря та підрядної організації до спірних приміщень є безпідставним, оскільки станом на момент направлення такої претензії, позивач вже втратив статус орендаря та право безперешкодного доступу до нерухомого майна, яке належить відповідачу та третій особі на праві приватної власності.

Оскільки позивач не скористався свої правом вивезення власного майна, в тому числі віддільних поліпшень у погоджені сторонами строки, колегія суддів не вбачає у діях відповідача протиправного характеру щодо ненадання доступу позивачу до приміщень.

Окрім того, позивач посилався на здійснення покращення стану спірних приміщень за час проведення ремонтних робіт на загальну суму 15 392 577, 57 грн, в тому числі на придбання за власний рахунок та встановлення: потолочних панелей вартістю 641 549,44 грн (видаткові накладні №342 та №343 від 24.09.2019), елементів освітлення вартістю 1 120 268,00 грн (видаткова накладна №0598 від 11.10.2019), сантехніки вартістю 64 183,37 грн (видаткова накладна №0705 від 18.10.2019), ковролін-плитки вартістю 784 320,00 грн (видаткова накладна №0548 від 10.10.2019), офісної перегородки вартістю 886 456,70 грн (акт приймання-передачі від 20.10.2019 до договору підряду №0108/19 від 01.08.2019).

Однак, зазначені вище видаткові накладні №342, №343 від 24.09.2019, №0598 від 11.10.2019, №0705 від 18.10.2019 та акт приймання-передачі від 20.10.2019 до договору підряду №0108/19 від 01.08.2019 не можуть вважатися належними доказами набуття позивачем права власності на перелічені товари у розумінні ст. 73 ГПК України, оскільки покупцем та замовником таких товарів є фізична особа ОСОБА_1 . Жодних відомостей про те, що такі правочини були вчиненні цією особою від імені та в інтересах ТОВ Цех Парк та про те, що такі товари використовувались саме для проведення ремонтних робіт у орендованих приміщеннях матеріали справи не містять.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не було належним чином доведено наявності права власності останнього на від`ємні поліпшення згідно переліку, що містяться в прохальній частині позову в редакції заяви про зміну предмету позову.

З урахуванням вищевикладеного апеляційний господарський суд зазначає, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту, з огляду на таке.

Так, місцевим господарським судом вірно зазначено, що при зверненні до суду з негаторним позовом, позивач повинен був врахувати наступні умови для задоволення негаторного позову: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

В той же час, як стверджує позивач, від`ємні поліпшення згідно переліку станом на момент звернення із даним позовом до суду знаходяться в приміщеннях, які належать відповідачу на праві власності та праві оренди, що свідчить про те, що таке майно вибуло із володіння позивача. В свою чергу, захист прав неволодіючого власника підлягає розгляду за правилами віндикаційного позову.

За таких обставин, обраний позивачем спосіб захисту права власника майна не ґрунтується на тих нормах законодавства, які мають регулювати відповідні правовідносини, відтак обраний спосіб не є ефективним в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду, а тому не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/15567/20 прийнято з додержанням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Цех Парк - без задоволення.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цех Парк" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/15567/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/15567/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Цех Парк".

4. Матеріали справи №910/15567/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 23.12.2021.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

С.В. Владимиренко