Рішення

від 21.05.2021 по справі 910/15567/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.05.2021Справа № 910/15567/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Цех Парк доТовариства з обмеженою відповідальністю АІС-СП за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю Собі прозобов`язання вчинити дії Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Діденко Н.В., Яким`як О.В. від відповідача:Мозгова О.О. від третьої особи:не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Цех Парк (надалі - ТОВ Цех Парк ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АІС-СП (надалі - ТОВ АІС-СП ) про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправним утриманням відповідачем майна позивача, у зв`язку з чим позивач просить суд зобов`язати відповідача надати безперешкодний доступ до приміщень за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 9 Б, 8-й поверх для вилучення власними силами та засобами від`ємних поліпшень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.

05.11.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що у позивача відсутні будь-які підстави для звернення до відповідача з вимогою надання доступу до спірних приміщень, які після підписання між сторонами акту здачі-приймання приміщення з оренди перейшли в повне право володіння, користування та розпорядження відповідача. Крім того, у поданому відзиві відповідач вказує на неналежний спосіб захисту свого порушеного права, який обраний позивачем у заявленому позові.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач вказує, що не зміг скористатись правом на вивезення свого майна із приміщень через здійснені відповідачем перешкоди, а саме: опломбування приміщень, непогодження переліку майна, що підлягало вивезенню, а також ненадання доступу до приміщень. Також позивач наголошує на тому, що його право на повернення здійснених поліпшень орендованого майна не обмежене строком дії договорів оренди, а відтак він правомірно звернувся із даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю Собі до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, відкладено підготовче засідання.

14.01.2021 представником ТОВ Собі до суду подані письмові пояснення щодо позову, в яких третя особа вказує на те, що зважаючи на відсутність договірних відносин між сторонами у зв`язку з підписанням актів здачі-приймання приміщень з оренди, право надання безперешкодного доступу позивачу до приміщень, в тому числі, належних ТОВ Собі на праві приватної власності, відсутнє.

В судовому засіданні 18.01.2021 представником позивача було подано клопотання про врегулювання спору за участю судді.

Суд, розглянувши клопотання позивача про застосування процедури врегулювання спору за участю судді, дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки відповідно до статті 186 Господарського процесуального кодексу України врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті, однак відповідач не висловив своєї згоди на застосування процедури врегулювання спору за участю судді.

03.02.2021 представником позивача подано заяву про зміну предмету спору, в якій позивач просить усунути перешкоди, які чинить ТОВ АІС-СП у вилученні від`ємних покращень ТОВ Цех Парк , які знаходяться у приміщеннях за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 9 Б, 8-й поверх згідно з викладеним переліком.

У відповідності до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача на зміну предмета або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Розглянувши подану позивачем заяву про зміну предмету позову, суд встановив, що така заява подана з дотриманням приписів ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, а відтак була прийнята судом до подальшого розгляду.

Підготовче засідання неодноразово відкладалося з метою надання сторонам можливості скористатися правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України.

Протокольною ухвалою суду від 12.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 21.05.2021 представники позивача з`явилися, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали та позов просили задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання з`явилася, надала пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Представник третьої особи, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні 21.05.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2019 між ТОВ АІС-СП (орендодавець) та ТОВ Цех Парк (орендар) був укладений договір оренди №07-05.2019/ОГ (надалі - Договір оренди ), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 1 256,5 кв.м, що належать орендодавцю на праві приватної власності.

Також 07.05.2019 між сторонами був укладений договір суборенди №07-05.2019/СГ (надалі - Договір суборенди ), за змістом п. 1.1 якого відповідач зобов`язується передати, а позивач зобов`язується прийняти у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площе. 251,6 кв.м, що належать відповідачу на підставі договору оренди №07-05.19/О (з правом подальшої передачі в суборенду).

Пунктом 1.2 Договорів передбачено, що приміщення, що за цими договорами передаються позивачу, за домовленістю сторін буде використовуватись позивачем для здійснення власної господарської діяльності відповідно до статутних цілей з наступним цільовим призначенням, а саме: надання послуг сервісного обслуговування клієнтів, послуг коворкінгу, надання приміщень з власною інфраструктурою в суборенду, надання обладнаних робочих місць в суборенду/найм, надання в оренду/найм офісних активів тощо.

Згідно з п. 1.4 Договорів приміщення знаходяться в офісній будівлі (Бізнес центр) за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 9-Б, 8-й поверх.

Пунктом 2.1 Договорів передбачено, що приміщення передаються відповідачем та приймаються позивачем на підставі актів приймання-передачі приміщення в оренду, які повинні бути укладені не пізніше 07.09.2019 та за умови виконання зобов`язання, що обумовлено пунктом 6.6 договорів. Приміщення вважаються фактично переданими в оренду позивачу в момент підписання уповноваженими представниками сторін актів приймання-передачі приміщення в оренду та скріплення їх печатками сторін (додаток №1 до цих договорів). До моменту підписання актів приймання-передачі приміщення в оренду позивач підписує акт приймання передачі приміщень для проведення ремонтних, оздоблювальних робіт кінцевий термін яких сторони визначають в такому актів. За період проведення ремонтних і оздоблювальних робіт орендна плата не нараховується. Позивач на період ремонтних робіт сплачує комунальні послуги згідно виставленого рахунку відповідача.

10.05.2019 між сторонами були підписані акти приймання-передачі приміщення для проведення ремонтних робіт до Договору оренди та Договору суборенди, а 28.10.2019 - акти приймання-передачі приміщень до вказаних договорів.

Листами №51 та №52 від 03.06.2020 відповідач повідомив позивача про те, що у зв`язку з неналежним виконанням останнім зобов`язань зі сплати орендних платежів, відповідачем було прийнято рішення про розірвання Договору оренди та Договору оренди в односторонньому порядку.

19.08.2020 між сторонами були підписані акти здачі-приймання приміщення за Договором оренди та Договором суборенди, відповідно до яких позивач повернув відповідачу орендовані нежитлові приміщення із зазначенням стану таких приміщень на момент повернення.

25.08.2020 між сторонами були укладені додаткові угоди №2 до Договорів, за змістом яких сторонами було досягнуто домовленості, що п. 2.14 Договорів не буде застосовуватися щодо майна, яке знаходиться в приміщенні; при цьому, позивач зобов`язався звільнити приміщення від свого майна в строк до 01.09.2020, а майно, яке входить до переліку віддільних та невіддільних поліпшень - до 15.09.2020.

Претензією №02-10/20 від 02.10.2020 позивач звернувся до відповідача із вимогою допустити його та залучену підрядну організацію до приміщень, що знаходяться в офісній будівлі за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 9-Б, 8-1 поверх, для проведення необхідних дій з вилучення від`ємних поліпшень згідно з переліком.

Спір у справі виник у зв`язку з неправомірною, на думку позивача, відмовою відповідача у наданні доступу до приміщень з метою вилучення від`ємних поліпшень.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів, зокрема, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, частиною першої якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

При цьому, негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права.

Таким чином, для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Щодо факту здійснення відповідачем перешкод у користуванні майном суд відзначає таке.

За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтями 283, 284 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Істотними умовами договору оренди є, зокрема, відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору оренди та Договору суборенди 10.05.2019 між позивачем та відповідачем були підписані акти приймання-передачі приміщень для проведення ремонтних робіт, в яких було зафіксовано стан приміщення на момент початку здійснення ремонтних робіт.

Вподальшому, 28.10.2019 між сторонами були підписані акти приймання-передачі приміщень в оренду, і саме з цього моменту згідно умов Договорів (п. 2.1) приміщення вважалося належним чином переданим позивачу.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 9.1 Договорів передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами (або їх повноважними представниками) та скріплення їх підписів печатками сторін (у разі їх наявності). Строк оренди розпочинається від дати передачі приміщення у користування позивачу відповідно до акту приймання-передачі приміщення в оренду/суборенду (дата початку), та продовжується протягом 35 місяців.

За змістом п. 9.7 Договорів кожна із сторін має право в односторонньому порядку достроково розірвати цей договір шляхом направлення відповідного письмового повідомлення про це іншій стороні. Повідомлення від орендодавця чи орендаря про дострокове розірвання цього договору повинно бути направлено іншій стороні не пізніше ніж за 90 календарних днів до настання дати розірвання цього договору.

Листами №51 та №52 від 03.06.2020 відповідач повідомив позивача про те, що у зв`язку з неналежним виконанням останнім зобов`язань зі сплати орендних платежів, відповідачем було прийнято рішення про розірвання Договору оренди та Договору оренди з 02.09.2020 в односторонньому порядку.

Пунктом 9.8 Договорів передбачено, що у випадку дострокового розірвання договору, орендар зобов`язаний протягом 90 календарних днів з моменту направлення такого письмового повідомлення орендарем або орендодавцем звільнити приміщення та повернути його орендодавцю за відповідним актом здачі-приймання приміщення.

Матеріалами справи підтверджується, що 19.08.2020 між сторонами були підписані акти здачі-приймання приміщення за Договором оренди та Договором суборенди, відповідно до яких позивач повернув відповідачу орендовані нежитлові приміщення із зазначенням стану таких приміщень на момент повернення.

Відповідно до ст. 778 Цивільного кодексу України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Аналіз приписів частин 1-3, 6 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) дозволяє дійти висновку, що орендні правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору оренди, за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендодавцю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; об`єктом оренди може бути індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

За змістом статті 42 Господарського кодексу України вбачається, що підприємництво як самостійна, ініціативна, систематична господарська діяльність, здійснюється суб`єктами господарської діяльності на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, підприємницька діяльність у вигляді надання індивідуально визначеного майна в оренду іншим суб`єктам господарювання для використання його у господарській діяльності передбачає ризики, що можуть бути пов`язані з використанням (експлуатацією) об`єкта оренди, обслуговуванням, його монтажем (демонтажем) тощо.

Відтак, при укладенні договору оренди майна, призначеного для використання у господарській діяльності, орендар та орендодавець, керуючись принципом свободи договору згідно із статтею 627 ЦК України, можуть передбачити умови щодо особливостей передання об`єкта оренди від орендодавця до орендаря, експлуатації (використання) орендованого майна у процесі здійснення господарської діяльності орендарем, а також умови щодо повернення об`єкта оренди орендодавцю після спливу строку дії договору оренди.

Згідно з п. 2.12 Договорів після закінчення строку дії оренди або у випадку розірвання або припинення договору до закінчення дії строку оренди, всі поліпшення, конструкції приміщення, деталі дизайну, які виконані або встановлені орендарем за його рахунок, які були погоджені орендодавцем і можуть бути відокремлені від приміщення та вилучені за бажанням орендаря без спричинення йому шкоди - є власністю орендаря і підлягають демонтажу та, за необхідності, вилученню за рахунок орендаря до дати повернення приміщення з оренди за відповідним актом здачі-приймання приміщення з оренди, за умови, якщо орендарем буде виконано за власний рахунок поточний ремонт приміщення, внаслідок якого будуть усунуті всі пошкодження, які виникли в результаті демонтажу та вилучення поліпшень.

Таким чином, умовами чинного законодавства України та Договорів було передбачене право позивача на вилучення від`ємних поліпшень, які були ним зроблені за час оренди спірних приміщень. При цьому, положеннями Договорів, таке право могло бути реалізоване до моменту повернення орендованих приміщень з оренди.

Як встановлено судом, про намір достроково розірвати Договори відповідач повідомив позивача листами №51 та №52 від 03.06.2020, а відтак саме з цього моменту та до моменту повернення приміщень з оренди (19.08.2020) позивач мав час та можливість вивезти власне майно, яке підлягало відокремленню від приміщень.

Твердження представника позивача про те, що внаслідок ненадання відповідачем доступу до приміщень шляхом його опломбування, позивач був позбавлений можливості доступу до таких приміщень оцінюються судом критично, оскільки з наявних в матеріалах справи актів опломбування вбачається, що доступ до орендованих приміщень у зв`язку з їх опломбуванням був обмежений у період з 06.07.2020 по 08.07.2020. Жодних інших належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення відповідачем перешкод у доступі до орендованого майна з метою вивезення власного майна до 19.08.2020 матеріали справи не містять.

Більш того, відповідно до п. 2.14 Договорів сторони погодили, що будь-яке майно орендаря (зокрема поліпшення, конструкції, деталі дизайну, меблі, обладнання тощо), яке буде залишено орендарем у приміщенні після його повернення орендодавцю або після розірвання договору, вважається сміттям і може бути вивезено на смітник без сплати жодної компенсації орендарю та без отримання від орендаря жодного погодження на це.

Проте, 25.08.2020 сторонами були укладені додаткові угоди №2 до Договору оренди та Договору суборенди, відповідно до п. 1 яких враховуючи лист орендаря (вих. №19/08-О від 19.08.2020) щодо можливості розміщення майна орендаря до 01.09.2020 в приміщенні орендодавця, сторонами було досягнуто домовленості, що п. 2.14 договорів не буде застосований щодо майна, яке знаходиться в приміщенні. При цьому, орендар зобов`язується звільнити приміщення від свого майна в строк до 01.09.2020. Даним пунктом сторони визначили, що під майном розуміється майно, яке не входить до переліку від`ємних та невід`ємних поліпшень, перелік якого сторонами буде погоджений додатково.

Пунктом 3 вказаних додаткових угод сторони домовились, що майно, яке входить до переліку віддільних та невіддільних поліпшень, не буде вважатися сміттям і не буде вивезене орендодавцем без будь-якої компенсації орендарю вартості такого майна до 15.09.2020.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У пункті 3 ч. 1 ст. 3, ст. 6 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб`єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Суд відзначає, що як умови Договору оренди та Договору суборенди, так і умови додаткових угоди №2 від 25.08.2020 до них підписані сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в таких договорах.

Відтак, позивач на власний розсуд погодився з умовами звільнення орендованих приміщень після розірвання договорів та порядком вивезення власного майна, в тому числі й віддільних поліпшень, у встановлені строки.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що хоча акти здачі-приймання приміщень з оренди/суборенди були підписані 19.08.2020, позивачу була надана можливість звільнити приміщення від свого майна до 01.09.2020, а також щодо майна, яке входить до переліку від`ємних та невід`ємних поліпшень - до 15.09.2020, а позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами вчинення відповідачем будь-яких дій, що перешкоджали б позивачу реалізувати право на вивезення свого майна у погоджені строки.

При цьому, звернення позивача із претензією №02-10/20 від 02.10.2020 про доступ орендаря та підрядної організації до спірних приміщень є безпідставним, оскільки станом на момент направлення такої претензії, позивач вже втратив статус орендаря та право безперешкодного доступу до нерухомого майна, яке належить відповідачу та третій особі на праві приватної власності.

Викладені обставини в сукупності свідчать про відсутність протиправного характеру дій відповідача щодо належного позивачу майна.

Також щодо права власності позивача на від`ємні поліпшення суд зазначає наступне.

Позивач вказує, що за час проведення ремонтних робіт він покращив спірні приміщення до стану, який зазначених в актах повернення майна із оренди на загальну суму 15 392 577,57 грн.; серед іншого, позивач за власний рахунок придбав та встановив у приміщеннях:

- потолочні панелі вартістю 641 549,44 грн., на підтвердження чого до позовної долучено видаткові накладні №342 та №343 від 24.09.2019;

- елементи освітлення вартістю 1 120 268,00 грн., на підтвердження чого до позовної заяви долучено видаткову накладну №0598 від 11.10.2019;

- сантехніку вартістю 64 183,37 грн., на підтвердження чого до позовної заяви долучено видаткову накладну №0705 від 18.10.2019;

- ковролін-плитку вартістю 784 320,00 грн., на підтвердження чого до позовної заяви долучено видаткову накладну №0548 від 10.10.2019;

- офісні перегородки вартістю 886 456,70 грн., на підтвердження чого до позовної заяви долучено акт приймання-передачі від 20.10.2019 до договору підряду №0108/19 від 01.08.2019.

В той же час, частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Суд відзначає, що долучені позивачем до матеріалів справи видаткові накладні №342, №343 від 24.09.2019, №0598 від 11.10.2019, №0705 від 18.10.2019 та акт приймання-передачі від 20.10.2019 до договору підряду №0108/19 від 01.08.2019 не є належними доказами набуття позивачем права власності на перелічені товари, оскільки покупцем та замовником таких товарів є фізична особа ОСОБА_1 , і жодних відомостей про те, що такі правочини були вчиненні нею від імені та в інтересах ТОВ Цех Парк матеріали справи не містять.

Більш того, із наявних в матеріалах справи документів неможливо встановити факт, що позивачем були використані придбані директором товари саме з метою проведення ремонтних робіт в орендованих за Договорами приміщеннях.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не було належним чином доведено наявності права власності ТОВ Цех Парк на від`ємні поліпшення згідно переліку, що містяться в прохальній частині позову в редакції заяви про зміну предмету позову.

Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця ; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Тобто, негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаний із позбавленням володіння.

В той же час, як стверджує позивач, від`ємні поліпшення згідно переліку станом на момент звернення із даним позовом до суду знаходяться в приміщеннях, які належать відповідачу на праві власності та праві оренди, що свідчить про те, що таке майно вибуло із володіння позивача. В свою чергу, захист прав неволодіючого власника підлягає розгляду за правилами віндикаційного позову.

Відповідно статті 13 Конвенції Про захист прав і основоположних свобод людини , кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 ст. 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту права власника майна вищезазначеним положенням цивільного законодавства не відповідає, а отже не є ефективним в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ Цех Парк не підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Цех Парк відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 01.06.2021.

Суддя В.П. Босий