РІШЕННЯ
Іменем України
13 грудня 2021 року м. Чернігів справа № 927/847/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Селіван Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви
за позовом Приватного підприємства РАССВЕТ
16642, с. Печі Борзнянського району Чернігівської області, вул. Незалежності, 34 ( onashko.maks@gmail.com )
до Товариства з обмеженою відповідальністю МАНАД
07714, с. Засупоївка Яготинського району Київської області, вул. Центральна, 34 ( suray80@gmail.com )
про визнання недійсними окремих умов договору поставки
за участю представників сторін:
від позивача: Копусь А.А. - адвокат (ордер серії КС № 403390 від 08.09.2021), Муляр Є.Г. - адвокат (ордер серії АА № 1129054 від 08.08.2021) (в судовому засіданні 11.11.2021)
від відповідача: Сурай М.А. - генеральний директор (наказ від 03.09.2003), Макарчук Р.С. - заступник генерального директора (протокол № 53 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю МАНАД від 28.01.2019)
Рішення виноситься після перерви, оголошеної в судовому засіданні з 11.11.2021 по 30.11.2021 та з 30.11.2021 по 13.12.2021, на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 13.12.2021, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
ВСТАНОВИВ:
09 серпня 2021 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства РАССВЕТ до Товариства з обмеженою відповідальністю МАНАД про визнання недійсними окремих умов договору поставки, якою позивач просить визнати недійсними п.п. 1.5.4 п. 1.5, п.п. 1.5.5 п. 1.5, п.п. 1.5.6 п. 1.5, п.п. 1.5.7 п. 1.5, п. 5.3, п. 5.6, п. 5.8, п. 7.3, п. 7.8, п. 8.1, п. 8.2, п. 8.3, укладеного між сторонами договору поставки № 247 від 12.10.2020.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на його думку, зміст вищевказаних пунктів договору поставки № 247 від 12.10.2020 є таким, що суперечить положенням Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства, що є підставою для визнання таких пунктів недійсними.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13.08.2021:
прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі;
постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження;
призначено розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 09 вересня 2021 року;
встановлено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
06 вересня 2021 року відповідачем до Господарського суду Чернігівської області подано клопотання від 02.09.2021 № 18/9-2021 про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області яким він просить справу № 927/847/21 за позовом Приватного підприємства РАССВЕТ до Товариства з обмеженою відповідальністю МАНАД про визнання недійсними окремих умов договору поставки направити за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області.
В обґрунтування даного клопотання відповідач зазначає, що на його думку позивачем подано завідомо безпідставний позов, що має штучний характер та не спрямований на реальний захист прав та будь-яких охоронюваних законом інтересів, а має на меті виключно створення перешкод Товариству з обмеженою відповідальністю МАНАД у судовому захисті порушених прав внаслідок невиконання Приватним підприємством РАССВЕТ умов спірного договору.
Також відповідач вказує, що предметом даного позову є матеріально-правова вимога позивача щодо визнання окремих положень договору недійсними; при цьому, позов не містить інших позовних вимог щодо фактичного виконання зобов`язання з передачі майна, сплати коштів тощо. Отже, на думку товариства, позовні вимоги щодо недійсності окремих умов договору жодним чином не пов`язані з місцем виконання договору; зобов`язання, визначені спірними пунктами договору, не є такими, які би через їх особливості слід виконувати в певному місці.
Таким чином, відповідач вважає, що посилання позивача в даному випадку на положення ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України є помилковим, як наслідок - даний спір підлягає вирішенню господарським судом за місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю МАНАД , а саме Господарським судом Київської області.
Присутні в підготовчому засіданні 09.09.2021 повноважні представники позивача заперечили проти даного клопотання відповідача.
В підготовчому засіданні 09.09.2021 суд постановив протокольну ухвалу про залишення даного клопотання відповідача без задоволення.
Постановляючи відповідну ухвалу суд виходив з наступного:
за змістом ч. 1, 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.
Згідно ст. 532 Цивільного кодексу України, місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання.
Як вбачається зі змісту договору поставки № 247 від 12.10.2020 (п. 6.2, 6.9, 6.10), Товар поставляється на умовах FCA франко-автомобіль та/або франко-вагон (Правила Інкотермс 2010), за вибором покупця, за винятком застережень, прямо встановлених умовами Договору. Поставка Товару здійснюється з пункту завантаження ТОВ Комібкормник (код 14223117) за адресою: Чернігівська область, Ічнянський район, м. Ічня, вул. Залізнична, 36, в якого Товар знаходиться на зберіганні.
Право власності на Товар виникає у Покупця з моменту завантаження Товару в автотранспортний засіб, наданий Покупцем на складі Постачальника, з урахуванням положень, встановлених п. 2.3-2.6, п. 6.10 цього Договору.
Датою поставки Товару є дата фактичного отримання Товару Покупцем в місці поставки відповідно до п. 6.2, 6.3 цього Договору за датою оформлення товарно-транспортної накладної.
Отже, вищенаведені умови договору поставки № 247 від 12.10.2020 містять вимоги щодо конкретного місця виконання зобов`язання позивача як Постачальника з поставки Товару (пункт завантаження, розташований в м. Ічня Чернігівської області, вул. Залізнична, 36); тобто, відповідне зобов`язання позивача є таким, що належить через його особливість виконувати тільки в певному місці.
Таким чином, враховуючи вказані вище положення ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, позивач правомірно звернувся з даним позовом до Господарського суду Чернігівської області, тобто за місцем виконання договору поставки № 247 від 12.10.2020.
В підготовчому засіданні 09.09.2021, на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 29.09.2021.
27 вересня 2021 року відповідачем до Господарського суду Чернігівської області поданий відзив від 21.09.2021 № 32/9-2021 на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що товариство вважає позовні вимоги безпідставними, не спрямованими на реальний захист прав, оскільки в позовній заяві відсутнє будь-яке посилання на порушене право, в чому саме воно полягає і яким чином визнання недійсними окремих положень договору призведе до відновлення порушеного права.
Відповідач вважає, що даний позов спрямований виключно на ухилення від відповідальності за порушення позивачем умов договору, дійсність яких оспорюється; визначені підприємством підстави визнання недійсними пунктів договору є надуманими, сформульованими з перекручуванням мети, закладеної в такі пункти, та порядку їх виконання, а також такими, що викладені з неправильним розумінням відповідних норм діючого законодавства України.
На думку відповідача, даний позов пред`явлений позивачем з метою прикриття підприємством порушень, допущених при виконанні, зокрема спірних пунктів договору, та створення обставин, що перешкоджатимуть товариству стягнути з позивача штрафні санкції (5 670 000,00 грн.) та збитки (7 318 136,00 грн.), завдані неналежним виконанням підприємством взятих на себе договірних зобов`язань.
Як вже було вказано вище, ухвалою суду від 13.08.2021 встановлено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Ухвала Господарського суду Чернігівської області від 13.08.2021 отримана відповідачем 23.08.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400052554570, а тому останнім днем встановленого судом процесуального строку є 07.09.2021.
Таким чином, вказаний вище відзив від 21.09.2021 № 32/9-2021 на позовну заяву є таким, що поданий Товариством з обмеженою відповідальністю МАНАД з пропуском встановленого судом процесуального строку.
Разом з тим, 27.09.2021, одночасно з відзивом на позовну заяву відповідачем подано клопотання від 21.09.2021 № 33/9-2021 про поновлення строку на подання відзиву, яким просить визнати поважними причини пропуску відповідного строку та неможливості своєчасного подання відзиву на позовну заяву та поновити пропущений процесуальний строк на його подання.
В обґрунтування даного клопотання відповідач зазначає, що згідно Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю МАНАД (нова редакція) (код ЄДРПОУ 32670436), затвердженого рішенням учасника Товариства № 69 від 29.10.2020 (п.п. 3.11.1-3.11.3 п. 3.11), виконавчим органом Товариства є Дирекція. Дирекцію очолює - генеральний директор. Кількісний склад дирекції становить двоє осіб генеральний директор та заступник генерального директора. Генеральний директор, зокрема вирішує всі питання роботи Товариства, крім тих, що належать до виключної компетенції Загальних зборів Учасників; здійснює всі дії від імені Товариства без довіреності, представляє Товариство перед підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, органами державної влади та місцевого самоврядування, судах всіх рівнів та інстанцій в Україні, так і на території інших держав. Заступник генерального директора представляє Товариство в судах всіх рівнів та інстанцій в Україні при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення, в органах державної влади та управління, органах місцевого самоврядування, правоохоронних органах, перед службовими особами зазначених органів в Україні.
Таким чином, підготовкою документів товариства під час участі, зокрема в судах всіх рівнів займається заступник генерального директора, а генеральний директор вирішує питання, спрямовані на забезпечення життєдіяльності юридичної особи.
В той же час, згідно наказу від 19.08.2021 № 22-К Про надання відпустки без збереження заробітної плати заступнику генерального директора з 20.08.2021 по 03.09.2021 на 15 календарних днів у зв`язку з сімейними обставинами.
Згідно наказу від 23.08.2021 № 24-к Про відрядження генерального директора , з метою вирішення питань стосовно виготовлення залізничних вагонів та з метою вирішення виробничих питань, генеральний директор Сурай М.А. відбув у відрядження на 3 календарних дня з 25.08.2021 по 27.08.2021 до м. Кременчук (ПАТ Кременчуцький вагонобудівний завод ), до м. Дніпро (ВАТ Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів ) та до м. Миколаїв (ТОВ ГРІНТУР-ЕКС ). Після завершення такого відрядження генеральний директор, зокрема 31.08.2021 перебував у м. Києві, а у період до 03.09.2021 - вирішував інші виробничо-господарські питання товариства та перебував у правоохоронних органах з питань вчинення відносно юридичної особи та безпосередньо її керівника кримінальних правопорушень.
06.09.2021 керівництво Товариства з обмеженою відповідальністю МАНАД приймало участь в судовому засіданні по справі № 911/682/21 (м. Київ), а також вирішувало питання отримання кредитних банківських послуг (АТ ОТП Банк ).
Таким чином, на думку відповідача, наведені вище обставини свідчать про неможливість подання відзиву на позовну заяву у встановлений судом процесуальний строк.
Присутні в підготовчому засіданні суду 29.09.2021 повноважні представники позивача не заперечили проти даного клопотання відповідача.
За змістом ст. 118, 119 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Розглянувши дане клопотання відповідача, в підготовчому засіданні 29.09.2021 суд постановив протокольну ухвалу про його задоволення.
Частиною 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
28 вересня 2021 року позивачем до Господарського суду Чернігівської області подана заява від 27.09.2021 № 1/ЮФКМ/59/2021 зміну (доповнення) підстав позову, зі змісту якої вбачається, що зміна (доповнення) підстав позову стосується позовних вимог в частині визнання недійсним п. 7.8 договору поставки № 247 від 12.10.2020.
Як зазначає позивач, на його думку, зміст п. 7.8 договору поставки № 247 від 12.10.2020 суперечить Цивільному кодексу України (ст. 22) та Господарському кодексу України (ст. 224, 225); даний пункт договору встановлює такий порядок відносин між сторонами, відповідно до якого будь-яка подія, пов`язана з виконанням сторонами своїх договірних та податкових зобов`язань і яка навіть може не залежати від волі чи дій позивача, буде вважатись збитками (упущеною вигодою), розмір яких наперед вже визначений, хоча відповідач взагалі може не понести будь-яких додаткових витрат; крім того, зазначений пункт договору позивач вважає таким, що взагалі звільняє відповідача від обов`язку доведення факту спричинення (наявності) збитків та їх розміру, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Таким чином, позивач вважає, що п. 7.8 договору поставки № 247 від 12.10.2020 за своєю правовою природою взагалі не має нічого спільного з правовим визначенням збитків (упущеної вигоди), суперечить встановленому порядку визначення їх розміру та вимогам щодо його доведення.
В підготовчому засіданні 29.09.2021 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів; крім того, встановлені процесуальні строки для подання: позивачем відповіді на відзив - до 11.10.2021 включно, відповідачем заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 28.10.2021.
12 жовтня 2021 року позивачем до Господарського суду Чернігівської області подана відповідь від 11.10.2021 № 2/ЮФКМ/59/2021 на відзив, зі змісту якої вбачається, що підприємство категорично відхиляє наведені відповідачем аргументи та міркування.
На думку позивача, в даному випадку між сторонами наявний спір щодо визнання недійсними окремих пунктів договору поставки № 247 від 12.10.2020; достатньо обґрунтованим є факт існування порушеного права та інтересів підприємства внаслідок існування спірних пунктів відповідного договору.
Наведені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача позивач вважає такими, що мають на меті заплутати суд і як наслідок - суттєво ускладнити вирішення даного спору.
Як вже було вказано вище, суд встановив процесуальний строк для подання відповіді на відзив - до 11.10.2021 включно.
Таким чином, відповідь від 11.10.2021 № 2/ЮФКМ/59/2021 на відзив є такою, що подана Приватним підприємством РАССВЕТ з пропуском встановленого судом процесуального строку.
В підготовчому засіданні 28.10.2021 повноважним представником позивача заявлено усне клопотання про поновлення процесуального строку, встановлення для подання відповіді на відзив, розглянувши яке суд, з урахуванням вищенаведених положень ст. 118, 119 Господарського процесуального кодексу України, постановив протокольну ухвалу про його задоволення.
В підготовчому засіданні 28.10.2021, на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 09.11.2021.
03 листопада 2021 року відповідачем до Господарського суду Чернігівської області подані заперечення від 01.11.2021 № 13/11-2021 на відповідь на відзив, зі змісту яких вбачається, що, на думку товариства, позивач відповіддю на відзив жодним чином не спростував заперечення, доводи, аргументи, докази, викладені у відзиві на позовну заяву.
Згідно засвідченого судом витягу з офіційного сайту Акціонерного товариства Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідь на відзив отримана відповідачем 19.10.2021, а тому останнім днем встановленого судом процесуального строку для подання заперечень є 25.10.2021 (з урахуванням правил обчислення процесуальних строків); як наслідок - заперечення є такими, що подані з пропуском встановленого судом процесуального строку на їх подання (протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив).
Однак разом із запереченнями відповідачем подано клопотання від 01.11.2021 № 12/11-2021 про поновлення строку на подання заперечення.
В обґрунтування даного клопотання відповідач зазначає, що насправді відповідь позивача на відзив отримана товариством лише 26.10.2021, оскільки відповідне поштове відправлення помилково було отримано іншою юридичною особою - Товариством з обмеженою відповідальністю ВИРОБНИЧО АГРАРНА КОМПАНІЯ НОВА ТЕХНОЛОГІЯ і лише 26.10.2021 відповідь на відзив була передана керівництву Товариства з обмеженою відповідальністю МАНАД . На підтвердження даного факту відповідачем надано лист від 01.11.2021 № 3 Товариства з обмеженою відповідальністю ВИРОБНИЧО АГРАРНА КОМПАНІЯ НОВА ТЕХНОЛОГІЯ .
Присутній в підготовчому засіданні 09.11.2021 повноважний представник позивача вирішення даного клопотання відповідача відніс на розсуд суду.
Розглянувши дане клопотання, враховуючи вищевказані положення ст. 118, 119 Господарського процесуального кодексу України, в підготовчому засіданні 09.11.2021 суд постановив протокольну ухвалу про його задоволення.
В підготовчому засіданні 09.11.2021 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.11.2021.
В судових засіданнях 11.11.2021 та 30.11.2021, на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 30.11.2021 та 13.12.2021 відповідно.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
згідно п. 1, 3 Статуту Приватного підприємства РАССВЕТ (код 03291742) (нова редакція), затвердженого власником Приватного підприємства РАССВЕТ (рішення № 1 від 13.01.2021), підприємство створено громадянином України Ногою Володимиром Петровичем (Засновник) і діє згідно Законів України, інших законодавчих актів України, цього Статуту та інших локальних актів підприємства.
Підприємство:
набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації і володіє господарською самостійністю у питаннях визначення форм управління, прийняття господарських рішень, оплати праці і розподілу праці;
є юридичним правонаступником КСП РАССВЕТ з дня припинення його діяльності;
здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства та цього Статуту;
має право, зокрема здійснювати господарсько-виробничі відносини з державними, приватними та іншими підприємствами всіх форм власності, громадянами-споживачами у відповідності до діючого законодавства; укладати угоди (контракти), зокрема угоди купівлі-продажу, підряду страхування майна, перевезення, зберігання, доручення, комісії тощо.
Товариство з обмеженою відповідальністю МАНАД зареєстроване в якості суб`єкта господарювання 03.09.2003, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 10741200000007492.
12 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю МАНАД (Покупець) в особі генерального директора Сурая Михайла Анатолійовича та Приватним підприємством РАССВЕТ (Постачальник) в особі директора Ноги Володимира Петровича був укладений договір поставки № 247 (надалі - Договір № 247).
Відповідно до п. 1.1. Договору № 247, Постачальник зобов`язався поставити і передати у власність Покупцю сільськогосподарську продукцію власного виробництва, а саме кукурудзу 3-го класу, врожаю 2020 року, насипом (надалі - Товар), а Покупець зобов`язався здійснити приймання та оплату Товару.
Підпунктами 1.5.4.-1.5.7. пункту 1.5. Договору № 247 визначено, що для виконання взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень, сторони дійшли згоди про наступне:
п. 1.5.4.: Постачальник визнає, що податковий кредит (п. 14.1.181 ст. 14 ПК України) для Покупця з точки зору цивільного законодавства є грошовими коштами (об`єктом цивільних прав) згідно з ст. 192 ЦК України, та визначається як сума коштів, на яку Покупець має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V ПК України або поповнити свої обігові кошти за рахунок бюджетного відшкодування від`ємного значення з ПДВ;
п. 1.5.5.: Постачальник зобов`язаний скласти ПН/РК на дату виникнення податкових зобов`язань, згідно п. 187.1 ст. 187, п. 198.2 ст. 198 ПКУ у день виникнення таких податкових зобов`язань та зареєструвати ПН та/або РК в ЄРПН протягом 5-ти робочих днів із обов`язковим зазначенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД та обов`язковим наданням покупцю ПН/РК та підтвердження про їх реєстрацію в ЄРПН. У разі порушення цього пункту, Постачальник несе відповідальність згідно п. 8.1. цього договору;
п. 1.5.6.: у разі неможливості формування Покупцем податкового кредиту (отримання грошових коштів) та/або неможливості декларування зазначених сум у податковій звітності з ПДВ та/або неможливості отримання сум бюджетного відшкодування ПДВ та/або неможливості підтвердження Покупцем перед своїми контрагентами інформації про належно виконані податкові зобов`язання Постачальника перед Покупцем зокрема але не виключно внаслідок:
а) несвоєчасного (порушення строку) складання та реєстрації Постачальником ПН та/або РК у ЄРПН, складання ПН/РК з помилками, та/або з порушеннями, недотримання правил реєстрації ПН/РК в ЄРПН;
б) зупинення реєстрації ПН та/або РК у ЄРПН та/або прийняття податковими органами рішення про відмову і реєстрації ПН/РК у ЄРПН та/або відмови компетентними органами у задоволенні скарги про скасування рішення про відмову у реєстрації ПН/РК,-
визнається Сторонами як збитки Покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди), що розглядається Сторонами як імперативне положення та Постачальник несе відповідальність перед покупцем згідно п. 7.1., 7.3., 7.8., 8.3. цього Договору;
п. 1.5.7.: у випадку зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН за рішенням податкових органів Постачальник зобов`язаний в день отримання квитанції про зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН повідомити Покупця та не пізніше наступного дня з дня отримання квитанції про зупинення ПН/РК вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів спрямованих на реєстрацію ПН/РК у ЄРПН. У випадку відмови податковими органами у реєстрації ПН/РК у ЄРПН, Постачальник зобов`язаний з дня наступного, що слідує за днем отримання рішення про відмову у реєстрації ПН/РК в ЄРПН вжити заходів до оскарження такого рішення та надати підтвердження Покупцю про вжиті заходи оскарження не пізніше наступного дня подання відповідної скарги/позову. За не вчинення дій передбачених цим пунктом, Постачальник несе відповідальність передбачену п. 8.1. цього договору.
Пунктом 5.3. Договору № 247 передбачено, що Постачальник зобов`язується протягом 5-ти робочих днів відповідно до пп.1.5.5., п.1.5. цього Договору вчинити дії спрямовані на реєстрацію ПН/РК в ЄРПН.
За приписами п. 5.6. Договору № 247, у разі порушення (часткового або повного невиконання та/або неналежного виконання) умов п.п. 1.1-1.2; п. 1.5. (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), п. 2.1.-2.3; п. 3.1.; п. 5.3.; п. 6.1.-6.4., п. 6.7., 11.1 цього Договору Покупець має право затримати оплату Товару до моменту належного виконання в повному обсязі Постачальником умов п.п. 1.1-1.2; п. 1.5 (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), а також п. 2.1-2.3; п. 3.1.; п. 5.3.; п. 6.1.-6.4., п. 6.7., 11.1 нього Договору.
Згідно з п. 5.8. Договору № 247, у разі настання випадку передбаченого підпунктом б) пп. 1.5.6. п. 15.1 цього Договору, якщо податковими органами зупинено реєстрацію ПН та/або РК у ЄРПН, сторони діють у відповідності до вимог п.8.2. цього Договору.
У відповідності до п. 7.3. Договору № 247, у разі порушення Постачальником умов п.п. 1.5.4., 1.5.6., 1.5.7. п. 1.5. цього Договору, якщо це призвело до неможливості формування Покупцем податкового кредиту, визнається Сторонами як збитки Покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди) в сумі втраченого податкового кредиту, збитки підлягають відшкодуванню Постачальником незалежно від застосування неустойки у вигляді штрафу, передбаченого п. 8.3. цього Договору.
Пунктом 7.8. Договору № 247 визначено, що у разі невиконання Постачальником умов пунктів 2.1., 2.2., 3.1., 6.1, 6.2., 7.1., 11.1. цього Договору Постачальник відшкодовує Покупцю втрачену вигоду в розмірі десять відсотків від суми договору зазначеної у п. 4.2. цього Договору, а за порушення вимог п.п. 1.5.4-1.5.7 п. 1.5. цього Договору в сумі втраченого податкового кредиту.
Відповідно до п. 8.1. Договору № 247, у разі порушення вимог пп. 1.5.5 (щодо строків реєстрації ПН/РК) та п. 1.5.7. (щодо оскарження рішень про зупинення реєстрації ПН/РК) п. 1.5. цього Договору, порушення та/або настання обставин, передбачених п. 7.2 цього Договору, Постачальник сплачує Покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі двадцяти відсотків від суми зазначеної у п. 4.2. цього Договору.
Пунктом 8.2. Договору № 247 визначено, що у випадку настання обставин передбачених підпунктом б) пп. 1.5.6. п. 1.5. цього Договору в частині зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН, до Постачальника застосовується штрафна санкція в сумі 20% що дорівнює сумі ПДВ, сплаченої Покупцем та яка зазначена в ПН/РК реєстрацію якої зупинено в ЄРПН та яку Постачальник зобов`язується повернути Покупцю на банківський рахунок протягом 5-ти робочих днів з дня зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН. У разі прийняття рішення податковим органом про реєстрацію ПН/РК у ЄРПН, сплачена/повернута сума Постачальником підлягає поверненню Покупцем на банківський рахунок Постачальника протягом 5-ти робочих днів з дня отримання від Постачальника підтвердження про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН. У випадку невиконання Постачальником цих вимог, штрафна санкція підвищується кожного п`ятого дня прострочення на 10% (десять відсотків) порівняно із попереднім періодом, протягом якого сума мала бути сплачена Постачальником.
Пунктом 8.3. Договору № 247 передбачено, що у разі порушення та/або настання обставин передбачених підпунктами а), б) п.п. 1.5.6., п. 1.5.4., 1,5.7., п. 7.3., 7.8 цього Договору, Постачальник додатково сплачує Покупцю неустойку у вигляді штрафу в сумі п`ятдесяти відсотків суми коштів податку на додану вартість, яку Покупцем не було включено та/або за рахунок якої неможливо сформувати/віднести до податкового кредиту.
Пунктом 11.1. Договору № 247 Сторони стверджують, що досягли згоди по всіх істотних умовах цього Договору та домовились, що метою цього Договору є отримання ними доходу (прибутку) внаслідок поставки Постачальником Товару Покупцю, який має намір його реалізувати з метою отримання доходу (прибутку), та Сторони докладатимуть всі зусилля для належного виконання умов цього Договору, нестимуть відповідальність у розмірах та в межах умов цього Договору, а у разі не врегульованих цим Договором питань відповідальності в межах, визначених чинним законодавством. Сторони домовились, що положення п. 6.11.3., п. 7.8., п. 8.7. цього Договору мають імперативний характер. Сторони домовились, що Покупець для застосування положень розділів 5, 7, 8 цього Договору вправі пред`явити вимогу про стягнення платежів у грошовому еквіваленті до іноземної валюти, яка визначається за офіційним курсом долара США на день пред`явлення такої вимоги.
Даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами усіх зобов`язань за даним Договором (п.11.2. Договору № 247).
Пунктом 11.5. Договору № 247 Сторони погодили, що зміни та доповнення вносяться до цього Договору за їх взаємною згодою шляхом оформлення додаткової угоди до Договору, яка укладається у письмовій формі та підписується уповноваженими представниками Сторін, крім випадків передбачених у п. 2.3., 2.4., 6.6., 6.7., 6.8. цього Договору. Зміни та доповнення до цього Договору можуть вноситись за правилами визначеними у п. 11.13., 11.14. цього Договору.
У пункті 11.9. Договору № 247 Постачальник і Покупець стверджують, що однаково розуміють значення і умови цього Договору та його правові наслідки; Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін є вільним і відповідає внутрішній волі; Договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; сторони не обмежені у праві вчиняти правочини, не перебувають у хворобливому стані, не страждають у момент укладення Договору на захворювання, не перебувають під впливом лікарських та інших препаратів, що перешкоджають усвідомленню його суті; діють добровільно, без будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, вільне володіння українською морою дозволяє кожному із них правильно зрозуміти зміст цього Договору; вони можуть самостійно прочитати та підписати цей Договір; цей Договір не суперечить правам та інтересам Сторін. У випадку наявності статутом постачальника або законом обмежень, у тому числі щодо вчинення значного правочину, Постачальник зобов`язаний вчинити заходи, спрямовані на усунення таких обмежень при цьому Покупець не несе і не може нести ризики не вчинення дій Постачальником, які він зобов`язаний був вчинити для зняття таких обмежень. Сторони також домовились про те, що у випадку наявності у Постачальника обмежень щодо підписання договорів (вчинення правочинів) але їх вчинення, Сторони вважають, що схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення, підтвердженням схвалення правочину за цим Договором можуть бути дії з його виконання, вчинені особою, в інтересах якої його укладено. Схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину, зокрема, але не виключно, прийняття оплати за товар, відвантаження товару тощо. Особа, що укладає договір від імені Постачальника, своїм підписом стверджує про ознайомлення про відповідальність за злочини, передбачені ст. ст. 190, 191, 192, 205, 212, 219, 222, 358, 364 та ст. 366 Кримінального кодексу України.
Належним чином засвідчена копія Договору № 247 від 12.10.2020, додана до матеріалів справи, підписана сторонами та скріплена печатками сторін.
У позовній заяві позивач зазначає про те, що на момент звернення з цією позовною заявою до Господарського суду Чернігівської області, Договір № 247 виконаний сторонами не в повному обсязі. Зокрема, позивачем поставлено Товар у кількості 4 065,00 метричних тон, загальна вартість якого становить 25 606 476,00 грн., в тому числі ПДВ. У свою чергу, відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару, сплативши позивачу лише 21 367 500,00 грн.
За твердженнями позивача, укладаючи спірний договір, сторони визначили всі необхідні та передбачені вимогами матеріального права України істотні умови, що є характерними для договорів поставки, зокрема, і сільськогосподарської продукції. Вказаний договір укладений шляхом підписання зі сторони позивача запропонованого відповідачем власного проекту, який був складений в повному обсязі відповідачем, на власний розсуд та вподобання. Будь-яких змін та корегувань при підписанні зі сторони відповідача не допускалось, мотивуючи це тим, що ідентичні договори з такими ж саме умовами останній укладає з усіма іншими постачальниками (виробниками) сільськогосподарської продукції вже досить тривалий час. Оскільки позивач був зацікавлений у реалізації своєї сільськогосподарської продукції - був вимушений укласти Договір № 247 на запропонованих умовах та приступити до його належного виконання. Як на момент укладення спірного договору, так і протягом часу його безпосереднього виконання позивач не ставив під сумнів та повністю визнавав умови правочину, а саме його предмет, вартість та строк виконання зобов`язання з поставки Товару. Разом з тим, даний спірний договір містить умови (частини), що, на думку позивача, за своїм змістом та в розумінні цивільного законодавства є недійсними.
Згідно з ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За приписами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт укладення сторонами у справі Договору № 247, який за своєю правовою природою є договором поставки сільськогосподарської продукції.
Матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо факту укладення Договору № 247.
У позовній заяві позивач вказує на те, що укладаючи Договір № 247 сторони визначили всі необхідні та передбачені вимогами матеріального права України істотні умови, що є характерними для договорів поставки, зокрема, сільськогосподарської продукції. Позивач стверджує, що вказаний договір укладений шляхом підписання зі сторони позивача запропонованого відповідачем власного проекту. Як на момент укладення спірного договору, так і протягом часу його безпосереднього виконання позивач не ставив під сумнів та повністю визнавав умови правочину, а саме його предмет, вартість та строк виконання зобов`язання з поставки товару.
Доказів внесення змін та доповнень в порядку п.11.3.-11.5. Договору № 247, розірвання або припинення спірного договору сторони суду не надали.
Разом з тим пунктом 11.9. Договору № 247 сторони підтвердили, що Постачальник і Покупець однаково розуміють значення і умови цього Договору та його правові наслідки; те, що Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін є вільним і відповідає внутрішній волі.
Натомість позивач у позовній заяві зазначив, що спірний Договір № 247 містить умови (частини), що за своїм змістом та в розумінні цивільного законодавства є недійсними.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За приписами ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Порядок укладення господарських договорів регулюється ст. 179-181 Господарського кодексу України та ст. 638-647 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Аналогічні норми щодо порядку укладення договорів визначені і ст. 638-639 Цивільного кодексу України.
За приписами ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Стаття 646 Цивільного кодексу України визначає, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Отже, за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). Водночас відповідь про згоду укласти договір на інших умовах не є акцептом, а є новою офертою.
Подібну правову позицію виклав Касаційний господарський суд у постанові від 25.04.2018 у справі № 910/6002/17.
Звертаючись із позовом про визнання недійсними пунктів Договору № 247, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання зазначених пунктів договору недійсними та настанням відповідних наслідків.
Позивач просить суд визнати недійсними п.п. 1.5.4. п. 1.5., п.п. 1.5.5. п. 1.5., п.п. 1.5.6. п. 1.5., п.п. 1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. Договору № 247 з огляду на те, що їх зміст суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.
За доводами позивача п.п. 1.5.4. п. 1.5. Договору № 247 суперечить п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України та ст. 192 Цивільному кодексу України .
Підпунктом 1.5.4. п. 1.5. Договору № 247 визначено, що для виконання взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень, сторони дійшли згоди, що Постачальник визнає, що податковий кредит (п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України) для Покупця з точки зору цивільного законодавства є грошовими коштами (об`єктом цивільних прав) згідно з ст. 192 Цивільного кодексу України, та визначається як сума коштів, на яку Покупець має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V Податкового кодексу України або поповнити свої обігові кошти за рахунок бюджетного відшкодування від`ємного значення з податку на додану вартість.
Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно із ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За приписами п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до абз. 1 п. 198.6. ст. 198 та абз. 2 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як встановлено п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Таким чином, сплачуючи ціну за товар з врахуванням ПДВ (ПДВ у складі вартості товару), постачальник, отримавши ціну (вартість товару) з ПДВ, повертає отриманий ПДВ від покупця при сплаті вартості товару покупцю через реєстрацію податкової накладної і покупець отримує сплачений ним же ПДВ, тільки не на свій банківський рахунок, а отримує суму ПДВ (кошти) у систему електронного адміністрування ПДВ (СЕА ПДВ), за рахунок яких покупець: зменшує свої податкові зобов`язання, тобто сплачує ПДВ до держави у меншому розмірі; збільшує реєстраційний ліміт у покупця в СЕА ПДВ, що надає покупцеві можливість без виведення коштів із банківського рахунку та свого господарського обороту, здійснювати реєстрацію вже свої податкових накладних за своїми податковими зобов`язаннями.
Майновий інтерес будь-якого підприємства відносно набуття/отримання податкового кредиту - це можливість використання коштів податкового кредиту як законний інструмент зменшити розмір податку на додану вартість що також становить майновий інтерес для будь-якого підприємства так як сплата коштів податку на додану вартість до бюджету здійснюється за рахунок коштів підприємства.
У силу встановлених Податковим кодексом України механізму залежності права на віднесення сплачених сум ПДВ у складі вартості товару до податкового кредиту на підставі зареєстрованих ЄРПН податковий кредит підпадає під ст. 1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, а саме категорію мирного володіння майном як законні очікування (п.п. 30-32 рішення Європейського суду з прав людини у справі Інтерсплав проти України ).
Таким чином, виконання/невиконання позивачем обов`язків перед державою щодо реєстрації/не реєстрації податкових накладних одночасно впливає на майнові інтереси відповідача як у господарській діяльності, так і у взаємовідносинах із державою.
Разом з тим суми ПДВ, які надходять від покупця, зазначені у податкових накладних та які формують податковий кредит і одночасно збільшують реєстраційний ліміт покупця, мають спеціальний режим використання та використовуються виключно: для зменшення суми ПДВ яка підлягає сплаті до бюджету України; збільшують реєстраційний ліміт в СЕА ПДВ та дають можливість покупцю реєструвати свої податкові накладні. Такий порядок обігу сум ПДВ чітко регламентовано податковим законодавством, визначено спеціальним режимом використання цих коштів (ПДВ-обліковані у гривні). Цей порядок має тісний взаємозв`язок із господарською діяльність будь-якого платника ПДВ, оскільки: у разі відсутності реєстрації податкової накладної від постачальника/продавця це призводить до неможливості віднесення сплачених сум ПДВ покупцем у складі вартості товару до податкового кредиту, тобто до сплати ПДВ у більшому розмірі, а відтак зменшення коштів в господарському обороті та збитків покупця, а також до відсутності збільшення реєстраційного ліміту в СЕА ПДВ покупця, якому для реєстрації вже своїх податкових накладних слід виводити кошти із свого господарського обороту та здійснювати поповнення електронного рахунку в СЕА ПДВ, відкритого в органах Державного казначейства.
Бездіяльність контрагента щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні зумовлює неможливість покупця послуг включення сум ПДВ до податкового кредиту, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, тобто зазначена сума фактично є збитками цієї особи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17.
За приписами ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, майнові права, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Приймаючи до уваги, що податковий кредит утворює саме майновий інтерес у господарській діяльності, визначення податкового кредиту як об`єкту цивільних прав у п.п. 1.5.4. пункту 1.5. спірного договору відповідає вимогам чинного законодавства.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надане офіційне тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Податковим кодексом України встановлено механізм залежності права на віднесення сплачених сум ПДВ у складі вартості товару до податкового кредиту на підставі зареєстрованих в ЄРПН. Податковий кредит підпадає під захищені ст. 1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року категорії мирне володіння майном та законні очікування (п.п. 30-32 рішення Європейського суду з прав людини у справі Інтерсплав проти України ), оскільки сума податкового кредиту облікова у гривні складає майновий інтерес і утворює певне майнове благо, а втрата права на податковий кредит призводить до збитків.
Крім того, позивачем не доведено, яким чином підпункт 1.5.4. п. 1.5. Договору № 247 порушує його охоронювані законом права та інтереси, не визначено, які саме норми чинного законодавства порушені оспорюваним підпунктом, не доведено ані наявності дефекту форми, ані дефекту волі у цій частині правочину. Позивач не заперечує наявність своєї згоди та обізнаність з усіма умовами спірного договору і з умовами зазначеного підпункту зокрема.
Таким чином, підпункт 1.5.4. п. 1.5. Договору № 247 не суперечить вимогам п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України та ст. 192 Цивільного кодексу України, відповідає Статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, відтак, вимога позивача про визнання вказаного підпункту договору недійсним не підлягає задоволенню.
Позивач стверджує, що п.п. 1.5.5. п. 1.5. та п. 5.3. Договору № 247 суперечать вимогам ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 201 Податкового кодексу України в частині строків реєстрації податкових накладних.
Підпунктом 1.5.5. п. 1.5. Договору № 247 визначено, що для виконання взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень сторони дійшли згоди, що Постачальник зобов`язаний скласти ПН/РК на дату виникнення податкових зобов`язань, згідно п. 187.1 ст. 187, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у день виникнення таких податкових зобов`язань та зареєструвати ПН та/або РК в ЄРПН протягом 5-ти робочих днів із обов`язковим зазначенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД та обов`язковим наданням покупцю ПН/РК та підтвердження про їх реєстрацію в ЄРПН. У разі порушення цього пункту постачальник несе відповідальність згідно п. 8.1. цього Договору.
Пунктом 5.3. Договору № 247 передбачено, що постачальник зобов`язується протягом 5-ти робочих днів відповідно до п.п. 1.5.5., п. 1.5. цього Договору вчинити дії спрямовані на реєстрацію ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
За приписами ч. 1, 3 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
Відповідно до приписів пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Абзацами 14-16 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Зазначена норма, що встановлює саме граничний строк реєстрації податкових накладних та передбачає, що не пізніше граничних строків має бути здійснена реєстрація податкової накладної. При цьому дана норма не містить заборони реєстрації податкової накладної раніше граничних строків.
Таким чином, реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не в останній день граничного строку, а протягом (впродовж) у будь-який час/день (протягом операційного часу) граничних строків.
Оспорювані позивачем п.п. 1.5.5. п. 1.5. та п. 5.3. Договору № 247 передбачають реєстрацію податкової накладної в межах граничних строків, а не поза граничним строком.
Приймаючи до уваги, що приписи п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України дозволяють платнику податків реєструвати податкові накладні в будь-який день в межах граничного строку для реєстрації податкових накладних, а також враховуючи ту обставину, що позивач, підписавши без заперечень Договір № 247 у частині умов, викладених у п.п. 1.5.5. п. 1.5. та п. 5.3. Договору № 247, тим самим погодився здійснювати реєстрацію податкових накладних протягом 5-ти робочих днів, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання недійсними п.п. 1.5.5. п. 1.5. та п. 5.3. Договору № 247 з огляду на їх відповідність вимогам чинного законодавства та волевиявленню позивача у справі.
За доводами позивача п.п. 1.5.6. п. 1.5. та п. 5.8., 7.3. Договору № 247 суперечать положенням ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224 та 225 Господарського кодексу України. кодексу України); з аналогічних підстав позивач просить визнати недійсним п. 7.8. Договору № 247 .
Підпунктом 1.5.6. п. 1.5. Договору № 247 визначено, що для виконання взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень сторони визначили, що у разі неможливості формування Покупцем податкового кредиту (отримання грошових коштів) та/або неможливості декларування зазначених сум у податковій звітності з ПДВ та/або неможливості отримання сум бюджетного відшкодування ПДВ та/або неможливості підтвердження Покупцем перед своїми контрагентами інформації про належно виконані податкові зобов`язання Постачальника перед Покупцем зокрема але не виключно внаслідок:
а) несвоєчасного (порушення строку) складання та реєстрації Постачальником ПН та/або РК у ЄРПН, складання ПН/РК з помилками, та/або з порушеннями, недотримання правил реєстрації ПН/РК в ЄРПН;
б) зупинення реєстрації ПН та/або РК у ЄРПН та/або прийняття податковими органами рішення про відмову і реєстрації ПН/РК у ЄРПН та/або відмови компетентними органами у задоволенні скарги про скасування рішення про відмову у реєстрації ПН/РК,-
визнається Сторонами як збитки Покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди), що розглядається Сторонами як імперативне положення та Постачальник несе відповідальність перед покупцем згідно п. 7.1., 7.3., 7.8., 8.3. цього Договору.
Згідно з п. 5.8. Договору № 247, у разі настання випадку передбаченого підпунктом б) пп. 1.5.6. п. 15.1 цього Договору, якщо податковими органами зупинено реєстрацію ПН та/або РК у ЄРПН, сторони діють у відповідності до вимог п. 8.2. цього договору.
Пунктом 7.3. Договору № 247 визначено, що у разі порушення постачальником умов п.п. 1.5.4., 1.5.6., 1.5.7. п. 1.5. цього Договору, якщо це призвело до неможливості формування Покупцем податкового кредиту, ця обставина визнається сторонами як збитки Покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди) в сумі втраченого податкового кредиту, збитки підлягають відшкодуванню Постачальником незалежно від застосування неустойки у вигляді штрафу, передбаченого п. 8.3. цього Договору.
Пунктом 7.8. Договору № 247 визначено, що у разі невиконання Постачальником умов п. 2.1., 2.2., 3.1., 6.1, 6.2., 7.1., 11.1. цього Договору Постачальник відшкодовує Покупцю втрачену вигоду в розмірі десять відсотків від суми договору, зазначеної у п. 4.2. цього Договору, а за порушення вимог п.п. 1.5.4-1.5.7 п. 1.5. цього Договору в сумі втраченого податкового кредиту.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частина 1 ст. 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відшкодування збитків є видом господарсько-правової відповідальності за вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання, тому для його застосування необхідна наявність всіх складових елементів господарського правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, безпосередніх збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, а також вини у заподіянні збитків. Відсутність хоча б одного із цих складових елементів не тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 67 Господарського кодексу України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Згідно із ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Виходячи зі змісту п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
У відповідності до ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
Вищезазначені норми мають диспозитивний характер та дозволяють сторонам у договорі визначити розмір збитків як в більшому, так і в меншому розмірі або у повному розмірі, що випливає з приписів ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачено, що відшкодування збитків є видом господарських санкцій, тобто заходом впливу на порушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Збитки, як правило, не є санкцією заздалегідь визначеного розміру, їх відшкодування передбачено на випадок будь-якого господарського правопорушення, якщо інше не передбачено законом.
Обов`язок відшкодувати збитки настає не тільки у разі невиконання договірних зобов`язань, а й при порушенні (обмеженні) державними органами й іншими учасниками господарських відносин прав власності чи інших майнових прав, що охороняються законом, інших порушень прав та законних інтересів суб`єктів господарювання.
За загальним правилом особа, яка зазнала збитків, зобов`язана довести: сам факт збитків та протиправну поведінку іншої сторони; розмір збитків; причино-наслідковий зв`язок між збитками та протиправною поведінкою іншої сторони. Особа, до якої пред`являються вимоги про стягнення збитків повинна довести відсутність вини у заподіяні збитків. У випадку добровільного відшкодування збитків, винна особа відшкодовує збитки у розмірі передбаченому договором.
Під відшкодуванням збитків у повному обсязі слід розуміти відшкодування потерпілому всієї вартості усіх видів збитків, передбачених законом тa договором.
У випадку оспорювання самого факту збитків та/або його розміру потерпіла сторона вправі звернутись до суду із заявою про стягнення збитків, при цьому потерпілій стороні доведеться доводити суду факт збитків та протиправну поведінку іншої сторони; розмір збитків; причинно-наслідковий зв`язок між збитками та протиправною поведінкою іншої сторони.
Цивільний кодекс України закріплює як загальне правило відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, у повному розмірі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо нормами Цивільного кодексу України чи іншого закону, що регулюють той чи інший вид договірного зобов`язання, взагалі не передбачено за його порушення відшкодування збитків, необхідно керуватися загальними положеннями зобов`язального права, які закріплюють принцип відшкодування збитків у повному обсязі.
Збитки, виходячи з приписів ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, також є різновидом господарських санкцій і, крім того, відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України сторони у договорі можуть визначити розмір збитків, однак це не звільняє потерпілу сторону від доведення складу цивільного правопорушення для стягнення збитків.
Позивачем не доведено факту порушення норм закону або охоронюваних законом його прав та інтересів вищевказаними пунктами Договору № 247, щодо яких обома сторонами добровільно та із повним розумінням сутності умов досягнуто згоди.
Таким чином, умови п.п. 1.5.6. п. 1.5., п. 7.3., 7.8. Договору № 247 не суперечать ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224 та 225 Господарського кодексу України, які дозволяють зазначати у договорах про повний розмір збитків або розмір збитків у більшому чи меншому розмірі, відтак, вимога позивача про визнання недійсними умов п.п. 1.5.6. п. 1.5., п. 7.3., 7.8. Договору № 247 задоволенню не підлягає.
Позивач стверджує, що п.п. 1.5.7. п. 1.5. Договору № 247 суперечить вимогам ст. 19 Конституції України та ст. 173 Господарського кодексу України .
Підпунктом 1.5.7. п. 1.5. Договору № 247 визначено, що для виконання взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень, сторони дійшли згоди про те, що у випадку зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН за рішенням податкових органів Постачальник зобов`язаний в день отримання квитанції про зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН повідомити Покупця та не пізніше наступного дня з дня отримання квитанції про зупинення ПН/РК вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів спрямованих на реєстрацію ПН/РК у ЄРПН. У випадку відмови податковими органами у реєстрації ПН/РК у ЄРПН, Постачальник зобов`язаний з дня наступного, що слідує за днем отримання рішення про відмову у реєстрації ПН/РК в ЄРПН, вжити заходів до оскарження такого рішення та надати підтвердження Покупцю про вжиті заходи оскарження не пізніше наступного дня подання відповідної скарги/позову. За не вчинення дій передбачених цим пунктом, Постачальник несе відповідальність передбачену п. 8.1. цього Договору.
Виходячи із змісту ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 173 Господарського кодексу України визначає загальний зміст господарського зобов`язання та основні його види.
Відповідач зазначає, що даний пункт Договору № 247 спрямований на те, щоб спонукати позивача до вчинення активних правомірних дій та вчинення дій, які передбачені законодавством для розблокування податкової накладної у випадку, коли реєстрація податкової накладної буде зупинена податковими органами. При цьому ніхто і ніщо у цьому пункті не примушує позивача робити те, що не передбачено законом, а навпаки робити тільки те, що якраз і передбачено законом. За доводами відповідача даний підпункт має спонукаючу/стимулюючу функцію, та спрямований на те, щоби Приватне підприємство РАССВЕТ не затягувало з поданням до податкових органів документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних, оскільки від швидкості подання документів залежить прийняття податковими органами рішення про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відтак і набуття Товариством з обмеженою відповідальністю МАНАД податкового кредиту та відповідно збільшення суми реєстраційного ліміту.
Частиною 1 ст. 226 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За таких обставин приписи п.п. 1.5.7. п. 1.5. Договору № 247 не суперечать ст. 19 Конституції України та відповідають положенням ч. 1 ст. 226, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, що свідчить про безпідставність вимог позивача про визнання недійсним п.п. 1.5.7. п. 1.5. Договору № 247.
Позивач просить суд визнати недійсним п. 5.6. Договору № 247, враховуючи, що в ньому наявне посилання на п. 1.5, 5.3. Договору № 247, які суперечать положенням законодавства, і сам також суперечить вимогам ст. 538 та ст. 692 Цивільного кодексу України :
за приписами п. 5.6. Договору № 247, у разі порушення (часткового або повного невиконання та/або неналежного виконання) умов п.п. 1.1-1.2; п. 1.5. (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), п. 2.1.-2.3; п. 3.1.; п. 5.3.; п. 6.1.-6.4., п. 6.7., 11.1 цього Договору Покупець має право затримати оплату Товару до моменту належного виконання в повному обсязі Постачальником умов п.п. 1.1-1.2; п. 1.5 (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), а також п. 2.1-2.3; п. 3.1.; п. 5.3.; п. 6.1.-6.4., п. 6.7., 11.1 цього Договору.
Частиною 3 ст. 538 Цивільного кодексу України визначено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Частинами 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Статтею 235 Господарського кодексу України визначено, що за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.
Стаття 236 Господарського кодексу України визначає види оперативно-господарських санкцій, перелік яких згідно з ч. 2 зазначеної статті не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.
Таким чином зазначена норма має диспозитивний характер, дає змогу сторонам на засадах свободи договору встановити певний вид оперативно-господарської санкції за порушення зобов`язання.
У відповідності до ст. 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарської санкції є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.
Оскільки договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов`язанні кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки.
З умов спірного Договору № 247 вбачається (п. 5.2.), що оплата за Товар здійснюється Покупцем у два етапи наступним чином: 83,33% вартості Товару Покупець оплачує на підставі рахунку-фактури, а 16,67% вартості - після прийняття Товару згідно п. 2.1., 2.2, 3.1., 4.1. договору, дотримання вимог п. 6.1., 6.9., 6.10., 11.3. цього Договору, надання товарно-транспортних, видаткових накладних та реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 5-ти робочих днів згідно п. 1.5.5., 11.4. договору. Отже, обов`язок з оплати за товар у розмірі 16,67% вартості у відповідача виникає коли всі умови (згідно п. 5.2. Договору № 247) для остаточної оплати настали та такий обов`язок з оплати відповідач здійснює на протязі 5-ти банківських днів з дня отримання від постачальника квитанції про реєстрацію ПН/PK в ЄРПН.
Пунктом 5.3. Договору № 247 передбачено, що Постачальник зобов`язується протягом 5-ти робочих днів відповідно до пп. 1.5.5., п. 1.5. цього Договору вчинити дії спрямовані на реєстрацію ПН/РК в ЄРПН.
За доводами відповідача такі умови Договору № 247 щодо реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних як одна з умов остаточної оплати за Товар у розмірі 16,67% сторони виклали у Договорі № 247, як взаємний баланс інтересів та умови взаємного дисциплінування. Оплата Покупцем 83,33% вартості Товару при постачанні Постачальником кількості Товару зумовлює інтерес для Постачальника чим швидшої реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних для отримання іншої частини оплати за Товар у розмірі 16,67% вартості Товару. Відповідач стверджує, що такий спосіб і порядок оплати не суперечить чинному законодавству та спори щодо застосування такого порядку оплати відсутні між учасниками зернового ринку, при цьому у судовій практиці не сформовано правових висновків про протиправність такого способу і порядку оплати, а навпаки - такий спосіб і порядок оплати допускається та розглядається судами як такий, що узгоджений сторонами виходячи із принципу свободи договору (ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 67, ч. 3 ст. 173, абз. 1 ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України).
Таким чином, п. 5.2. Договору № 247 встановлено умови здійснення остаточної оплати за вже отриманий Товар (кукурудзу), п. 5.6. Договору № 247 встановлено умови, при яких Покупець вправі затримати оплату як за вже отриманий Товар так і за Товар, що має постачатись та право на затримання оплати виникає у Покупця при у разі порушення Постачальником (часткового або повного невиконання та/або неналежного виконання) зокрема: недопоставки Товару у належній кількості, простроченні поставки, несвоєчасної або нездійснення реєстрації податкових накладних, інші порушення, при наявності яких Покупець вправі притримати оплату до моменту усунення цих порушень позивачем - Приватним підприємством РАССВЕТ . Таким чином, п. 5.6. Договору № 247 встановлено, що право на притримання оплати виникає у Покупця з моменту настання з боку Постачальника порушень умов Договору № 247.
За висновком суду п. 5.6. Договору № 247 за своєю правовою природою є оперативно-господарською санкцією та ґрунтується саме на нормах ст. 530, 538, 692 Цивільного кодексу України та ст. 235, 236, 237 Господарського кодексу України, а не виключно на ч. 3 ст. 538 та ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України.
Положеннями статей 525, 615 Цивільного кодексу України забороняється одностороння відмова від виконання зобов`язання.
Разом з тим у спірному Договорі № 247, зокрема, у п. 5.6. взагалі відсутні будь-які умови, які б визначали про односторонню відмову від оплати.
Необхідно зазначити, що аналіз норм ч. 1 ст. 230, ч. 4, 6 ст. 232 Господарського кодексу України свідчить про те, що встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України), у т.ч. мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).
Таким чином, положення п. 5.6. Договору № 247 не суперечать вимогам цивільного та господарського законодавства та навпаки відповідають вимогам закону.
У позові позивач просить суд визнати недійсними п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору № 247 з огляду на їх суперечність вимогам ст. 173, 218 та 230 Господарського кодексу України .
Відповідно до п. 8.1. Договору № 247, у разі порушення вимог пп.1.5.5 (щодо строків реєстрації ПН/РК) та п. 1.5.7. (щодо оскарження рішень про зупинення реєстрації ПН/РК) п. 1.5. цього Договору, порушення та/або настання обставин передбачених п. 7.2 цього Договору, Постачальник сплачує Покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі двадцяти відсотків від суми зазначеної у п. 4.2. цього Договору.
Пунктом 8.2. Договору № 247 визначено, що у випадку настання обставин передбачених підпунктом б) пп.1.5.6. п. 1.5. цього Договору в частині зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН, до Постачальника застосовується штрафна санкція в сумі 20% що дорівнює сумі ПДВ, сплаченої Покупцем та яка зазначена в ПН/РК реєстрацію якої зупинено в ЄРПН та яку Постачальник зобов`язується повернути Покупцю на банківський рахунок протягом 5-ти робочих днів з дня зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН. У разі прийняття рішення податковим органом про реєстрацію ПН/РК у ЄРПН, сплачена/повернута сума Постачальником, підлягає поверненню Покупцем на банківський рахунок Постачальника протягом 5-ти робочих днів з дня отримання від Постачальника підтвердження про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН. У випадку невиконання Постачальником цих вимог, штрафна санкція підвищується кожного п`ятого дня прострочення на 10% (десять відсотків) порівняно із попереднім періодом, протягом якого сума мала бути сплачена Постачальником.
Пунктом 8.3. Договору № 247 передбачено, що у разі порушення та/або настання обставин передбачених підпунктами а), б) п.п. 1.5.6., п. 1.5.4. 1.5.7., п. 7.3., 7.8 цього Договору, Постачальник додатково сплачує Покупцю неустойку у вигляді штрафу в сумі п`ятдесяти відсотків суми коштів податку на додану вартість, яку Покупцем не було включено та/або за рахунок якої неможливо сформувати/віднести до податкового кредиту.
Позивач стверджує, що п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору № 247 суперечать вимогам ст. 173, ст. 218 та ст. 230 Господарського кодексу України.
Вказані позивачем ст. 173, 218 Господарського кодексу України визначають загальний зміст господарського зобов`язання, основні його види та підстави господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
У свою чергу, приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відтак, вказані норми Господарського кодексу України не можуть бути підставою для визнання недійсними п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору № 247.
Норми Господарського кодексу України не є імперативними, що надає змогу сторонам договору визначити розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання, на власний розсуд та закріпити вказаний розмір в укладеному між ними договорі, що і було здійснено сторонами даного спору при визначенні розміру штрафних санкцій, закріплених в п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору № 247.
Також суд наголошує, що сторони є вільними в укладенні договору та можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Таким чином у суду відсутні підстави для визнання п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору № 247 недійсними.
Суд також зазначає про те, що спір про правомірність застосування відповідачем відносно позивача штрафних санкцій у розмірі, встановленому сторонами в п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору № 247, не є предметом розгляду справи про визнання вказаних пунктів договору недійсними та може бути розглянутий у спорі про неналежне виконання позивачем умов оспорюваного правочину.
Виходячи зі змісту ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
У заявленому позові позивачем зазначено лише про недійсність умов п.п. 1.5.4. п. 1.5., п.п. 1.5.5. п. 1.5., п.п. 1.5.6. п. 1.5., п.п. 1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. Договору № 247, при цьому не зазначено, які ж права позивача порушуються.
Аналіз ст. 203 Цивільного кодексу України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у статті 4 статті України.
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.
За результатами судового розгляду даної справи суд дійшов висновку про те, що жодний із оспорюваних позивачем пунктів Договору № 247 не суперечить ані нормам Цивільного кодексу, ані нормам Господарського кодексу, ані нормам Податкового кодексу.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 зазначав, що недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.
Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.
На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавстві (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19).
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
Принцип змагальності господарського судочинства закріплений у ст. 2, 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у постановах від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме позивач у справі мав довести належними та допустимими доказами факт недійсності п.п. 1.5.4. п. 1.5., п.п. 1.5.5. п. 1.5., п.п. 1.5.6. п. 1.5., п.п. 1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. Договору № 247 з огляду на їх суперечливість актам цивільного законодавства.
У заявленому позові про визнання недійсними п.п. 1.5.4. п. 1.5., п.п. 1.5.5. п. 1.5., п.п. 1.5.6. п. 1.5., п.п. 1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. Договору № 247, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю МАНАД та Приватним підприємством РАССВЕТ , позивач жодним чином не зазначає, яке саме конкретно право його як позивача порушене умовами спірного договору; чи порушено право позивача взагалі; не зазначено обставин, при яких вказані умови порушують його права та інтереси;
З огляду на вищевикладене господарський суд доходить висновку, що п.п. 1.5.4. п. 1.5., п.п. 1.5.5. п. 1.5., п.п. 1.5.6. п. 1.5., п.п. 1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. Договору № 247 відповідають Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, підстави для визнання судом їх недійсними відсутні, а тому позовні вимоги є безпідставні та задоволенню не підлягають.
За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання до суду даної позовної заяви позивачем було сплачено 2 270,00 грн. судового збору, який за результатами вирішення даного спору в повному обсязі покладається на позивача.
В судовому засіданні 13.12.2021, під час судових дебатів, представник позивача в усному порядку повідомив про можливість (у разі задоволення позову) надання доказів понесення підприємством витрат на професійну правничу допомогу з метою подальшого їх розподілу.
Заслухавши пояснення повноважних представників позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне:
за змістом ч. 1 ст. 124, ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Заявою по суті справи є, зокрема, позовна заява.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, остання містить, зокрема попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, до якого, серед іншого, включено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.; при цьому, докази на підтвердження факту понесення таких витрат позивачем подано не було.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Як свідчать матеріали справи, і як вже було вказано вище, доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн. позивачем подано не було; при цьому, позивачем не обґрунтовано поважність причин неможливості подання відповідних доказів до закінчення судових дебатів у справі; як наслідок - у суду відсутня підстава для призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати.
Керуючись ст. 123, 124, 126, 129, 161, 221, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позов Приватного підприємства РАССВЕТ до Товариства з обмеженою відповідальністю МАНАД про визнання недійсними окремих умов договору поставки залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано 23.12.2021.
Суддя А.С.Сидоренко
Суд | Господарський суд Чернігівської області |
Дата ухвалення рішення | 13.12.2021 |
Оприлюднено | 28.12.2021 |
Номер документу | 102147472 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Чернігівської області
Сидоренко А.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні