Постанова

від 31.05.2022 по справі 927/847/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2022 р. Справа№ 927/847/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

за участю секретаря судового засідання: Добрицької В.С.

учасники справи:

від позивача: Копусь А.А., Муляр Є.Г.

від відповідача: Сурай М.А., Макарчук М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "РАССВЕТ"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2021 (повний текст рішення складено 23.12.2021)

у справі №927/847/21 (суддя Сидоренко А.С.)

за позовом Приватного підприємства "РАССВЕТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНАД"

про визнання недійсними окремих умов договору поставки

УСТАНОВИВ:

ПП «РАССВЕТ» звернулось в Господарський суд Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНАД» про визнання недійсними п.п. 1.5.4 п. 1.5, п.п. 1.5.5 п. 1.5, п.п. 1.5.6 п. 1.5, п.п. 1.5.7 п. 1.5, п. 5.3, п. 5.6, п. 5.8, п. 7.3, п. 7.8, п. 8.1, п. 8.2, п. 8.3, договору поставки № 247 від 12.10.2020.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2021 у справі №927/847/21 у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням обґрунтовано тим, що у заявленому позові про визнання недійсними п.п. 1.5.4. п. 1.5., п.п. 1.5.5. п. 1.5., п.п. 1.5.6. п. 1.5., п.п. 1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. Договору № 247, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНАД» та Приватним підприємством «РАССВЕТ», позивач жодним чином не зазначає, яке саме конкретно право його як позивача порушене умовами спірного договору; чи порушено право позивача взагалі; не зазначено обставин, при яких вказані умови порушують його права та інтереси. З огляду на вищевикладене господарський суд дійшов висновку, що п.п. 1.5.4. п. 1.5., п.п. 1.5.5. п. 1.5., п.п. 1.5.6. п. 1.5., п.п. 1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. Договору № 247 відповідають Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, підстави для визнання судом їх недійсними відсутні, а тому позовні вимоги є безпідставні та задоволенню не підлягають.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "РАССВЕТ" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати повністю рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2021 у справі №927/847/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним. На думку апелянта місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки оспорювані ним положеня договору суперечать вимогам чинного законодавства України. Зокрема, апелянт стверджує, що ним було в повній мірі наведено як обґрунтування невідповідності оспорюваних пунктів договору як положенням цивільного законодавства, так і факту порушення його прав. Також апелянт стверджує, що ним було чітко вказано яким саме нормам діючого законодавства суперечить зміст кожного оспорюваного пункту договору.

ТОВ "МАНАД" подало відзив на апеляційну скаргу у якому просило суд рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2021 у справі №927/847/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП "РАССВЕТ" - без задоволення. При цьому відповідач посилається на безпідставність вимог апелянта та законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду. На думку відповідача позовні вимоги ПП "РАССВЕТ" є безпідставними, не спрямованими на реальний захист прав, оскільки в позовній заяві відсутнє будь-яке посилання на порушене право, в чому саме воно полягає і яким чином визнання недійсними окремих положень договору призведе до відновлення порушеного права. Крім того відповідач вважає, що позов ПП "РАССВЕТ" спрямований виключно на ухилення від відповідальності за порушення позивачем умов договору, дійсність яких оспорюється; визначені підприємством підстави визнання недійсними пунктів договору є надуманими,

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №927/847/21 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "РАССВЕТ", розгляд справи призначено на 23.02.2022.

У судовому засіданні 23.02.2022 у розгляді справи №927/847/21 була оголошена перерва до 16.03.2022.

У зв`язку з введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022, з урахуванням наказу голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" судове засідання 16.03.2022 не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2022 повідомлено сторони, що розгляд справи № 927/847/21 відбудеться 01.06.2022.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що згідно п. 1, 3 Статуту Приватного підприємства «РАССВЕТ» (код 03291742) (нова редакція), затвердженого власником Приватного підприємства «РАССВЕТ» (рішення № 1 від 13.01.2021), підприємство створено громадянином України Ногою Володимиром Петровичем (Засновник) і діє згідно Законів України, інших законодавчих актів України, цього Статуту та інших локальних актів підприємства.

Підприємство набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації і володіє господарською самостійністю у питаннях визначення форм управління, прийняття господарських рішень, оплати праці і розподілу праці; є юридичним правонаступником КСП «РАССВЕТ» з дня припинення його діяльності; здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства та цього Статуту; має право, зокрема здійснювати господарсько-виробничі відносини з державними, приватними та іншими підприємствами всіх форм власності, громадянами-споживачами у відповідності до діючого законодавства; укладати угоди (контракти), зокрема угоди купівлі-продажу, підряду страхування майна, перевезення, зберігання, доручення, комісії тощо.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНАД» зареєстроване в якості суб`єкта господарювання 03.09.2003, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 10741200000007492.

12.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНАД» (Покупець) в особі генерального директора Сурая Михайла Анатолійовича та Приватним підприємством «РАССВЕТ» (Постачальник) в особі директора Ноги Володимира Петровича був укладений договір поставки № 247.

Згідно із п. 1.1. Договору № 247, Постачальник зобов`язався поставити і передати у власність Покупцю сільськогосподарську продукцію власного виробництва, а саме кукурудзу 3-го класу, врожаю 2020 року, насипом (надалі - Товар), а Покупець зобов`язався здійснити приймання та оплату Товару.

У п. 1.5.4 даного договору сторони погодили, що Постачальник визнає, що податковий кредит (п. 14.1.181 ст. 14 ПК України) для Покупця з точки зору цивільного законодавства є грошовими коштами (об`єктом цивільних прав) згідно з ст. 192 ЦК України, та визначається як сума коштів, на яку Покупець має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V ПК України або поповнити свої обігові кошти за рахунок бюджетного відшкодування від`ємного значення з ПДВ;

Згідно із п. 1.5.5 даного договору Постачальник зобов`язаний скласти ПН/РК на дату виникнення податкових зобов`язань, згідно п. 187.1 ст. 187, п. 198.2 ст. 198 ПКУ у день виникнення таких податкових зобов`язань та зареєструвати ПН та/або РК в ЄРПН протягом 5-ти робочих днів із обов`язковим зазначенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД та обов`язковим наданням покупцю ПН/РК та підтвердження про їх реєстрацію в ЄРПН. У разі порушення цього пункту, Постачальник несе відповідальність згідно п. 8.1. цього договору;

У п. 1.5.6 даного договору сторони погодили, що у разі неможливості формування Покупцем податкового кредиту (отримання грошових коштів) та/або неможливості декларування зазначених сум у податковій звітності з ПДВ та/або неможливості отримання сум бюджетного відшкодування ПДВ та/або неможливості підтвердження Покупцем перед своїми контрагентами інформації про належно виконані податкові зобов`язання Постачальника перед Покупцем зокрема але не виключно внаслідок:

а) несвоєчасного (порушення строку) складання та реєстрації Постачальником ПН та/або РК у ЄРПН, складання ПН/РК з помилками, та/або з порушеннями, недотримання правил реєстрації ПН/РК в ЄРПН;

б) зупинення реєстрації ПН та/або РК у ЄРПН та/або прийняття податковими органами рішення про відмову і реєстрації ПН/РК у ЄРПН та/або відмови компетентними органами у задоволенні скарги про скасування рішення про відмову у реєстрації ПН/РК,-

визнається Сторонами як збитки Покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди), що розглядається Сторонами як імперативне положення та Постачальник несе відповідальність перед покупцем згідно п. 7.1., 7.3., 7.8., 8.3. цього Договору;

Згідно із п. 1.5.7 договору у випадку зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН за рішенням податкових органів Постачальник зобов`язаний в день отримання квитанції про зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН повідомити Покупця та не пізніше наступного дня з дня отримання квитанції про зупинення ПН/РК вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів спрямованих на реєстрацію ПН/РК у ЄРПН. У випадку відмови податковими органами у реєстрації ПН/РК у ЄРПН, Постачальник зобов`язаний з дня наступного, що слідує за днем отримання рішення про відмову у реєстрації ПН/РК в ЄРПН вжити заходів до оскарження такого рішення та надати підтвердження Покупцю про вжиті заходи оскарження не пізніше наступного дня подання відповідної скарги/позову. За не вчинення дій передбачених цим пунктом, Постачальник несе відповідальність передбачену п. 8.1. цього договору.

Пунктом 5.3. Договору № 247 передбачено, що Постачальник зобов`язується протягом 5-ти робочих днів відповідно до пп.1.5.5., п.1.5. цього Договору вчинити дії спрямовані на реєстрацію ПН/РК в ЄРПН.

За приписами п. 5.6. Договору № 247, у разі порушення (часткового або повного невиконання та/або неналежного виконання) умов п.п. 1.1-1.2; п. 1.5. (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), п. 2.1.-2.3; п. 3.1.; п. 5.3.; п. 6.1.-6.4., п. 6.7., 11.1 цього Договору Покупець має право затримати оплату Товару до моменту належного виконання в повному обсязі Постачальником умов п.п. 1.1-1.2; п. 1.5 (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), а також п. 2.1-2.3; п. 3.1.; п. 5.3.; п. 6.1.-6.4., п. 6.7., 11.1 нього Договору.

Згідно з п. 5.8. Договору № 247, у разі настання випадку передбаченого підпунктом б) пп. 1.5.6. п. 15.1 цього Договору, якщо податковими органами зупинено реєстрацію ПН та/або РК у ЄРПН, сторони діють у відповідності до вимог п.8.2. цього Договору.

У відповідності до п. 7.3. Договору № 247, у разі порушення Постачальником умов п.п. 1.5.4., 1.5.6., 1.5.7. п. 1.5. цього Договору, якщо це призвело до неможливості формування Покупцем податкового кредиту, визнається Сторонами як збитки Покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди) в сумі втраченого податкового кредиту, збитки підлягають відшкодуванню Постачальником незалежно від застосування неустойки у вигляді штрафу, передбаченого п. 8.3. цього Договору.

Пунктом 7.8. Договору № 247 визначено, що у разі невиконання Постачальником умов пунктів 2.1., 2.2., 3.1., 6.1, 6.2., 7.1., 11.1. цього Договору Постачальник відшкодовує Покупцю втрачену вигоду в розмірі десять відсотків від суми договору зазначеної у п. 4.2. цього Договору, а за порушення вимог п.п. 1.5.4-1.5.7 п. 1.5. цього Договору в сумі втраченого податкового кредиту.

Відповідно до п. 8.1. Договору № 247, у разі порушення вимог пп. 1.5.5 (щодо строків реєстрації ПН/РК) та п. 1.5.7. (щодо оскарження рішень про зупинення реєстрації ПН/РК) п. 1.5. цього Договору, порушення та/або настання обставин, передбачених п. 7.2 цього Договору, Постачальник сплачує Покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі двадцяти відсотків від суми зазначеної у п. 4.2. цього Договору.

Пунктом 8.2. Договору № 247 визначено, що у випадку настання обставин передбачених підпунктом б) пп. 1.5.6. п. 1.5. цього Договору в частині зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН, до Постачальника застосовується штрафна санкція в сумі 20% що дорівнює сумі ПДВ, сплаченої Покупцем та яка зазначена в ПН/РК реєстрацію якої зупинено в ЄРПН та яку Постачальник зобов`язується повернути Покупцю на банківський рахунок протягом 5-ти робочих днів з дня зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН. У разі прийняття рішення податковим органом про реєстрацію ПН/РК у ЄРПН, сплачена/повернута сума Постачальником підлягає поверненню Покупцем на банківський рахунок Постачальника протягом 5-ти робочих днів з дня отримання від Постачальника підтвердження про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН. У випадку невиконання Постачальником цих вимог, штрафна санкція підвищується кожного п`ятого дня прострочення на 10% (десять відсотків) порівняно із попереднім періодом, протягом якого сума мала бути сплачена Постачальником.

Пунктом 8.3. Договору № 247 передбачено, що у разі порушення та/або настання обставин передбачених підпунктами а), б) п.п. 1.5.6., п. 1.5.4., 1,5.7., п. 7.3., 7.8 цього Договору, Постачальник додатково сплачує Покупцю неустойку у вигляді штрафу в сумі п`ятдесяти відсотків суми коштів податку на додану вартість, яку Покупцем не було включено та/або за рахунок якої неможливо сформувати/віднести до податкового кредиту.

Пунктом 11.1. Договору № 247 Сторони стверджують, що досягли згоди по всіх істотних умовах цього Договору та домовились, що метою цього Договору є отримання ними доходу (прибутку) внаслідок поставки Постачальником Товару Покупцю, який має намір його реалізувати з метою отримання доходу (прибутку), та Сторони докладатимуть всі зусилля для належного виконання умов цього Договору, нестимуть відповідальність у розмірах та в межах умов цього Договору, а у разі не врегульованих цим Договором питань відповідальності в межах, визначених чинним законодавством. Сторони домовились, що положення п. 6.11.3., п. 7.8., п. 8.7. цього Договору мають імперативний характер. Сторони домовились, що Покупець для застосування положень розділів 5, 7, 8 цього Договору вправі пред`явити вимогу про стягнення платежів у грошовому еквіваленті до іноземної валюти, яка визначається за офіційним курсом долара США на день пред`явлення такої вимоги.

Даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами усіх зобов`язань за даним Договором (п.11.2. Договору № 247).

Пунктом 11.5. Договору № 247 Сторони погодили, що зміни та доповнення вносяться до цього Договору за їх взаємною згодою шляхом оформлення додаткової угоди до Договору, яка укладається у письмовій формі та підписується уповноваженими представниками Сторін, крім випадків передбачених у п. 2.3., 2.4., 6.6., 6.7., 6.8. цього Договору. Зміни та доповнення до цього Договору можуть вноситись за правилами визначеними у п. 11.13., 11.14. цього Договору.

Належним чином засвідчена копія Договору № 247 від 12.10.2020, додана до матеріалів справи, підписана сторонами та скріплена печатками сторін.

Апелянт стверджує, що на момент звернення з цією позовною заявою до Господарського суду Чернігівської області, Договір № 247 виконаний сторонами не в повному обсязі, оскільки позивачем поставлено Товар у кількості 4 065,00 метричних тон, загальна вартість якого становить 25 606 476,00 грн., в тому числі ПДВ, проте відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару, сплативши позивачу лише 21 367 500,00 грн.

На думку апелянта, укладаючи спірний договір, сторони визначили всі необхідні та передбачені вимогами матеріального права України істотні умови, що є характерними для договорів поставки, зокрема, і сільськогосподарської продукції. Вказаний договір укладений шляхом підписання зі сторони позивача запропонованого відповідачем власного проекту, який був складений в повному обсязі відповідачем, на власний розсуд та вподобання. Будь-яких змін та корегувань при підписанні зі сторони відповідача не допускалось, мотивуючи це тим, що ідентичні договори з такими ж саме умовами останній укладає з усіма іншими постачальниками (виробниками) сільськогосподарської продукції вже досить тривалий час. Оскільки апелянт був зацікавлений у реалізації своєї сільськогосподарської продукції - був вимушений укласти Договір № 247 на запропонованих умовах та приступити до його належного виконання. Як на момент укладення спірного договору, так і протягом часу його безпосереднього виконання позивач не ставив під сумнів та повністю визнавав умови правочину, а саме його предмет, вартість та строк виконання зобов`язання з поставки Товару. При цьому апелянт стверджує, що договір містить умови які є суперечать чинному законодавству, а отже підлягають визнанню недійсними. Відповідач проти цього заперечує, стверджуючи про відповідність усіх умов договору чинному законодавству України.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України установлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом установлено факт укладення сторонами у справі Договору № 247, який за своєю правовою природою є договором поставки сільськогосподарської продукції.

Укладаючи Договір № 247 сторони визначили всі необхідні та передбачені вимогами матеріального права України істотні умови, що є характерними для договорів поставки, зокрема, сільськогосподарської продукції. Позивач стверджує, що вказаний договір укладений шляхом підписання зі сторони позивача запропонованого відповідачем власного проекту. Як на момент укладення спірного договору, так і протягом часу його безпосереднього виконання позивач не ставив під сумнів та повністю визнавав умови правочину, а саме його предмет, вартість та строк виконання зобов`язання з поставки товару.

Доказів внесення змін та доповнень в порядку п.11.3.-11.5. Договору № 247, розірвання або припинення спірного договору сторони суду не надали.

Разом з тим пунктом 11.9. Договору № 247 сторони підтвердили, що Постачальник і Покупець однаково розуміють значення і умови цього Договору та його правові наслідки; те, що Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін є вільним і відповідає внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Порядок укладення господарських договорів регулюється ст. 179-181 Господарського кодексу України та ст. 638-647 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Аналогічні норми щодо порядку укладення договорів визначені і ст. 638-639 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, установленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Стаття 646 Цивільного кодексу України визначає, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Отже, за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). Водночас відповідь про згоду укласти договір на інших умовах не є акцептом, а є новою офертою.

Подібну правову позицію виклав Касаційний господарський суд у постанові від 25.04.2018 у справі № 910/6002/17.

Отже, звертаючись із позовом про визнання недійсними пунктів Договору № 247, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання зазначених пунктів договору недійсними та настанням відповідних наслідків.

Позивач просить суд визнати недійсними п.п. 1.5.4. п. 1.5., п.п. 1.5.5. п. 1.5., п.п. 1.5.6. п. 1.5., п.п. 1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. Договору № 247 з огляду на те, що їх зміст суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

Апелянт стверджує, що п.п. 1.5.4. п. 1.5. Договору № 247 суперечить п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України та ст. 192 Цивільному кодексу України.

Підпунктом 1.5.4. п. 1.5. Договору № 247 визначено, що для виконання взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень, сторони дійшли згоди, що Постачальник визнає, що податковий кредит (п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України) для Покупця з точки зору цивільного законодавства є грошовими коштами (об`єктом цивільних прав) згідно з ст. 192 Цивільного кодексу України, та визначається як сума коштів, на яку Покупець має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V Податкового кодексу України або поповнити свої обігові кошти за рахунок бюджетного відшкодування від`ємного значення з податку на додану вартість.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За приписами п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, установленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до абз. 1 п. 198.6. ст. 198 та абз. 2 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як установлено п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Таким чином, сплачуючи ціну за товар з врахуванням ПДВ (ПДВ у складі вартості товару), постачальник, отримавши ціну (вартість товару) з ПДВ, повертає отриманий ПДВ від покупця при сплаті вартості товару покупцю через реєстрацію податкової накладної і покупець отримує сплачений ним же ПДВ, тільки не на свій банківський рахунок, а отримує суму ПДВ (кошти) у систему електронного адміністрування ПДВ (СЕА ПДВ), за рахунок яких покупець: зменшує свої податкові зобов`язання, тобто сплачує ПДВ до держави у меншому розмірі; збільшує реєстраційний ліміт у покупця в СЕА ПДВ, що надає покупцеві можливість без виведення коштів із банківського рахунку та свого господарського обороту, здійснювати реєстрацію вже свої податкових накладних за своїми податковими зобов`язаннями.

Майновий інтерес будь-якого підприємства відносно набуття/отримання податкового кредиту - це можливість використання коштів податкового кредиту як законний інструмент зменшити розмір податку на додану вартість що також становить майновий інтерес для будь-якого підприємства так як сплата коштів податку на додану вартість до бюджету здійснюється за рахунок коштів підприємства.

У силу встановлених Податковим кодексом України механізму залежності права на віднесення сплачених сум ПДВ у складі вартості товару до податкового кредиту на підставі зареєстрованих ЄРПН податковий кредит підпадає під ст. 1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, а саме категорію «мирного володіння майном» як «законні очікування» (п.п. 30-32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, виконання/невиконання позивачем обов`язків перед державою щодо реєстрації/не реєстрації податкових накладних одночасно впливає на майнові інтереси відповідача як у господарській діяльності, так і у взаємовідносинах із державою.

Разом з тим суми ПДВ, які надходять від покупця, зазначені у податкових накладних та які формують податковий кредит і одночасно збільшують реєстраційний ліміт покупця, мають спеціальний режим використання та використовуються виключно: для зменшення суми ПДВ яка підлягає сплаті до бюджету України; збільшують реєстраційний ліміт в СЕА ПДВ та дають можливість покупцю реєструвати свої податкові накладні. Такий порядок обігу сум ПДВ чітко регламентовано податковим законодавством, визначено спеціальним режимом використання цих коштів (ПДВ-обліковані у гривні). Цей порядок має тісний взаємозв`язок із господарською діяльність будь-якого платника ПДВ, оскільки: у разі відсутності реєстрації податкової накладної від постачальника/продавця це призводить до неможливості віднесення сплачених сум ПДВ покупцем у складі вартості товару до податкового кредиту, тобто до сплати ПДВ у більшому розмірі, а відтак зменшення коштів в господарському обороті та збитків покупця, а також до відсутності збільшення реєстраційного ліміту в СЕА ПДВ покупця, якому для реєстрації вже своїх податкових накладних слід виводити кошти із свого господарського обороту та здійснювати поповнення електронного рахунку в СЕА ПДВ, відкритого в органах Державного казначейства.

Бездіяльність контрагента щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні зумовлює неможливість покупця послуг включення сум ПДВ до податкового кредиту, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, тобто зазначена сума фактично є збитками цієї особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17.

За приписами ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, майнові права, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Приймаючи до уваги, що податковий кредит утворює саме майновий інтерес у господарській діяльності, визначення податкового кредиту як об`єкту цивільних прав у п.п. 1.5.4. пункту 1.5. спірного договору відповідає вимогам чинного законодавства.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надане офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Податковим кодексом України установлено механізм залежності права на віднесення сплачених сум ПДВ у складі вартості товару до податкового кредиту на підставі зареєстрованих в ЄРПН. Податковий кредит підпадає під захищені ст. 1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року категорії «мирне володіння майном» та «законні очікування» (п.п. 30-32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України»), оскільки сума податкового кредиту облікова у гривні складає майновий інтерес і утворює певне майнове благо, а втрата права на податковий кредит призводить до збитків.

Крім того, позивачем не доведено, яким чином підпункт 1.5.4. п. 1.5. Договору № 247 порушує його охоронювані законом права та інтереси, не визначено, які саме норми чинного законодавства порушені оспорюваним підпунктом, не доведено ані наявності дефекту форми, ані дефекту волі у цій частині правочину. Позивач не заперечує наявність своєї згоди та обізнаність з усіма умовами спірного договору і з умовами зазначеного підпункту зокрема.

Таким чином, підпункт 1.5.4. п. 1.5. Договору № 247 не суперечить вимогам п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України та ст. 192 Цивільного кодексу України, відповідає Статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, відтак, вимога позивача про визнання вказаного підпункту договору недійсним не підлягає задоволенню.

Апелянт стверджує, що п.п. 1.5.5. п. 1.5. та п. 5.3. Договору № 247 суперечать вимогам ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 201 Податкового кодексу України в частині строків реєстрації податкових накладних.

Підпунктом 1.5.5. п. 1.5. Договору № 247 визначено, що для виконання взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень сторони дійшли згоди, що Постачальник зобов`язаний скласти ПН/РК на дату виникнення податкових зобов`язань, згідно п. 187.1 ст. 187, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у день виникнення таких податкових зобов`язань та зареєструвати ПН та/або РК в ЄРПН протягом 5-ти робочих днів із обов`язковим зазначенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД та обов`язковим наданням покупцю ПН/РК та підтвердження про їх реєстрацію в ЄРПН. У разі порушення цього пункту постачальник несе відповідальність згідно п. 8.1. цього Договору.

Пунктом 5.3. Договору № 247 передбачено, що постачальник зобов`язується протягом 5-ти робочих днів відповідно до п.п. 1.5.5., п. 1.5. цього Договору вчинити дії спрямовані на реєстрацію ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

За приписами ч. 1, 3 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не установлено інше.

Відповідно до приписів пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Абзацами 14-16 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Зазначена норма, що встановлює саме граничний строк реєстрації податкових накладних та передбачає, що не пізніше граничних строків має бути здійснена реєстрація податкової накладної. При цьому дана норма не містить заборони реєстрації податкової накладної раніше граничних строків.

Таким чином, реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не в останній день граничного строку, а протягом (впродовж) у будь-який час/день (протягом операційного часу) граничних строків.

Оспорювані позивачем п.п. 1.5.5. п. 1.5. та п. 5.3. Договору № 247 передбачають реєстрацію податкової накладної в межах граничних строків, а не поза граничним строком.

Приймаючи до уваги, що приписи п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України дозволяють платнику податків реєструвати податкові накладні в будь-який день в межах граничного строку для реєстрації податкових накладних, а також враховуючи ту обставину, що позивач, підписавши без заперечень Договір № 247 у частині умов, викладених у п.п. 1.5.5. п. 1.5. та п. 5.3. Договору № 247, тим самим погодився здійснювати реєстрацію податкових накладних протягом 5-ти робочих днів, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання недійсними п.п. 1.5.5. п. 1.5. та п. 5.3. Договору № 247 з огляду на їх відповідність вимогам чинного законодавства та волевиявленню позивача у справі.

За доводами апелянта п.п. 1.5.6. п. 1.5. та п. 5.8., 7.3. Договору № 247 суперечать положенням ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224 та 225 Господарського кодексу України. кодексу України); з аналогічних підстав позивач просить визнати недійсним п. 7.8. Договору № 247.

Підпунктом 1.5.6. п. 1.5. Договору № 247 визначено, що для виконання взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень сторони визначили, що у разі неможливості формування Покупцем податкового кредиту (отримання грошових коштів) та/або неможливості декларування зазначених сум у податковій звітності з ПДВ та/або неможливості отримання сум бюджетного відшкодування ПДВ та/або неможливості підтвердження Покупцем перед своїми контрагентами інформації про належно виконані податкові зобов`язання Постачальника перед Покупцем зокрема але не виключно внаслідок:

а) несвоєчасного (порушення строку) складання та реєстрації Постачальником ПН та/або РК у ЄРПН, складання ПН/РК з помилками, та/або з порушеннями, недотримання правил реєстрації ПН/РК в ЄРПН;

б) зупинення реєстрації ПН та/або РК у ЄРПН та/або прийняття податковими органами рішення про відмову і реєстрації ПН/РК у ЄРПН та/або відмови компетентними органами у задоволенні скарги про скасування рішення про відмову у реєстрації ПН/РК,-

визнається Сторонами як збитки Покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди), що розглядається Сторонами як імперативне положення та Постачальник несе відповідальність перед покупцем згідно п. 7.1., 7.3., 7.8., 8.3. цього Договору.

Згідно з п. 5.8. Договору № 247, у разі настання випадку передбаченого підпунктом б) пп. 1.5.6. п. 15.1 цього Договору, якщо податковими органами зупинено реєстрацію ПН та/або РК у ЄРПН, сторони діють у відповідності до вимог п. 8.2. цього договору.

Пунктом 7.3. Договору № 247 визначено, що у разі порушення постачальником умов п.п. 1.5.4., 1.5.6., 1.5.7. п. 1.5. цього Договору, якщо це призвело до неможливості формування Покупцем податкового кредиту, ця обставина визнається сторонами як збитки Покупця у вигляді втрачених доходів (упущеної вигоди) в сумі втраченого податкового кредиту, збитки підлягають відшкодуванню Постачальником незалежно від застосування неустойки у вигляді штрафу, передбаченого п. 8.3. цього Договору.

Пунктом 7.8. Договору № 247 визначено, що у разі невиконання Постачальником умов п. 2.1., 2.2., 3.1., 6.1, 6.2., 7.1., 11.1. цього Договору Постачальник відшкодовує Покупцю втрачену вигоду в розмірі десять відсотків від суми договору, зазначеної у п. 4.2. цього Договору, а за порушення вимог п.п. 1.5.4-1.5.7 п. 1.5. цього Договору в сумі втраченого податкового кредиту.

Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частина 1 ст. 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є видом господарсько-правової відповідальності за вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання, тому для його застосування необхідна наявність всіх складових елементів господарського правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, безпосередніх збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, а також вини у заподіянні збитків. Відсутність хоча б одного із цих складових елементів не тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 67 Господарського кодексу України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно із ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Виходячи зі змісту п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

У відповідності до ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

Вищезазначені норми мають диспозитивний характер та дозволяють сторонам у договорі визначити розмір збитків як в більшому, так і в меншому розмірі або у повному розмірі, що випливає з приписів ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачено, що відшкодування збитків є видом господарських санкцій, тобто заходом впливу на порушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Збитки, як правило, не є санкцією заздалегідь визначеного розміру, їх відшкодування передбачено на випадок будь-якого господарського правопорушення, якщо інше не передбачено законом.

Обов`язок відшкодувати збитки настає не тільки у разі невиконання договірних зобов`язань, а й при порушенні (обмеженні) державними органами й іншими учасниками господарських відносин прав власності чи інших майнових прав, що охороняються законом, інших порушень прав та законних інтересів суб`єктів господарювання.

За загальним правилом особа, яка зазнала збитків, зобов`язана довести: сам факт збитків та протиправну поведінку іншої сторони; розмір збитків; причино-наслідковий зв`язок між збитками та протиправною поведінкою іншої сторони. Особа, до якої пред`являються вимоги про стягнення збитків повинна довести відсутність вини у заподіяні збитків. У випадку добровільного відшкодування збитків, винна особа відшкодовує збитки у розмірі передбаченому договором.

Під відшкодуванням збитків у повному обсязі слід розуміти відшкодування потерпілому всієї вартості усіх видів збитків, передбачених законом тa договором.

У випадку оспорювання самого факту збитків та/або його розміру потерпіла сторона вправі звернутись до суду із заявою про стягнення збитків, при цьому потерпілій стороні доведеться доводити суду факт збитків та протиправну поведінку іншої сторони; розмір збитків; причинно-наслідковий зв`язок між збитками та протиправною поведінкою іншої сторони.

Цивільний кодекс України закріплює як загальне правило відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, у повному розмірі, якщо інше не установлено договором або законом. Якщо нормами Цивільного кодексу України чи іншого закону, що регулюють той чи інший вид договірного зобов`язання, взагалі не передбачено за його порушення відшкодування збитків, необхідно керуватися загальними положеннями зобов`язального права, які закріплюють принцип відшкодування збитків у повному обсязі.

Збитки, виходячи з приписів ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, також є різновидом господарських санкцій і, крім того, відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України сторони у договорі можуть визначити розмір збитків, однак це не звільняє потерпілу сторону від доведення складу цивільного правопорушення для стягнення збитків.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено факту порушення норм закону або охоронюваних законом його прав та інтересів вищевказаними пунктами Договору № 247, щодо яких обома сторонами добровільно та із повним розумінням сутності умов досягнуто згоди.

Отже, умови п.п. 1.5.6. п. 1.5., п. 7.3., 7.8. Договору № 247 не суперечать ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224 та 225 Господарського кодексу України, які дозволяють зазначати у договорах про повний розмір збитків або розмір збитків у більшому чи меншому розмірі, відтак, вимога позивача про визнання недійсними умов п.п. 1.5.6. п. 1.5., п. 7.3., 7.8. Договору № 247 задоволенню не підлягає.

Апелянт також стверджує, що п.п. 1.5.7. п. 1.5. Договору № 247 суперечить вимогам ст. 19 Конституції України та ст. 173 Господарського кодексу України.

Підпунктом 1.5.7. п. 1.5. Договору № 247 визначено, що для виконання взятих на себе зобов`язань в частині податкових застережень, сторони дійшли згоди про те, що у випадку зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН за рішенням податкових органів Постачальник зобов`язаний в день отримання квитанції про зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН повідомити Покупця та не пізніше наступного дня з дня отримання квитанції про зупинення ПН/РК вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів спрямованих на реєстрацію ПН/РК у ЄРПН. У випадку відмови податковими органами у реєстрації ПН/РК у ЄРПН, Постачальник зобов`язаний з дня наступного, що слідує за днем отримання рішення про відмову у реєстрації ПН/РК в ЄРПН, вжити заходів до оскарження такого рішення та надати підтвердження Покупцю про вжиті заходи оскарження не пізніше наступного дня подання відповідної скарги/позову. За не вчинення дій передбачених цим пунктом, Постачальник несе відповідальність передбачену п. 8.1. цього Договору.

Виходячи із змісту ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 173 Господарського кодексу України визначає загальний зміст господарського зобов`язання та основні його види.

Відповідач зазначає, що даний пункт Договору № 247 спрямований на те, щоб спонукати позивача до вчинення активних правомірних дій та вчинення дій, які передбачені законодавством для розблокування податкової накладної у випадку, коли реєстрація податкової накладної буде зупинена податковими органами. При цьому ніхто і ніщо у цьому пункті не примушує позивача робити те, що не передбачено законом, а навпаки робити тільки те, що якраз і передбачено законом. За доводами відповідача даний підпункт має спонукаючу/стимулюючу функцію, та спрямований на те, щоби Приватне підприємство «РАССВЕТ» не затягувало з поданням до податкових органів документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних, оскільки від швидкості подання документів залежить прийняття податковими органами рішення про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відтак і набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНАД» податкового кредиту та відповідно збільшення суми реєстраційного ліміту.

Частиною 1 ст. 226 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За таких обставин приписи п.п. 1.5.7. п. 1.5. Договору № 247 не суперечать ст. 19 Конституції України та відповідають положенням ч. 1 ст. 226, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, що свідчить про безпідставність вимог позивача про визнання недійсним п.п. 1.5.7. п. 1.5. Договору № 247.

Апелянт просить суд визнати недійсним п. 5.6. Договору № 247, враховуючи, що в ньому наявне посилання на п. 1.5, 5.3. Договору № 247, які суперечать положенням законодавства, і сам також суперечить вимогам ст. 538 та ст. 692 Цивільного кодексу України: за приписами п. 5.6. Договору № 247, у разі порушення (часткового або повного невиконання та/або неналежного виконання) умов п.п. 1.1-1.2; п. 1.5. (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), п. 2.1.-2.3; п. 3.1.; п. 5.3.; п. 6.1.-6.4., п. 6.7., 11.1 цього Договору Покупець має право затримати оплату Товару до моменту належного виконання в повному обсязі Постачальником умов п.п. 1.1-1.2; п. 1.5 (в частині реєстрації ПН/РК в ЄРПН), а також п. 2.1-2.3; п. 3.1.; п. 5.3.; п. 6.1.-6.4., п. 6.7., 11.1 цього Договору.

Частиною 3 ст. 538 Цивільного кодексу України визначено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частинами 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 235 Господарського кодексу України визначено, що за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.

Стаття 236 Господарського кодексу України визначає види оперативно-господарських санкцій, перелік яких згідно з ч. 2 зазначеної статті не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Таким чином зазначена норма має диспозитивний характер, дає змогу сторонам на засадах свободи договору встановити певний вид оперативно-господарської санкції за порушення зобов`язання.

У відповідності до ст. 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарської санкції є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, установленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не установлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Оскільки договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов`язанні кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, установленому в даному випадку договором поставки.

З умов спірного Договору № 247 вбачається (п. 5.2.), що оплата за Товар здійснюється Покупцем у два етапи наступним чином: 83,33% вартості Товару Покупець оплачує на підставі рахунку-фактури, а 16,67% вартості - після прийняття Товару згідно п. 2.1., 2.2, 3.1., 4.1. договору, дотримання вимог п. 6.1., 6.9., 6.10., 11.3. цього Договору, надання товарно-транспортних, видаткових накладних та реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 5-ти робочих днів згідно п. 1.5.5., 11.4. договору. Отже, обов`язок з оплати за товар у розмірі 16,67% вартості у відповідача виникає коли всі умови (згідно п. 5.2. Договору № 247) для остаточної оплати настали та такий обов`язок з оплати відповідач здійснює на протязі 5-ти банківських днів з дня отримання від постачальника квитанції про реєстрацію ПН/PK в ЄРПН.

Пунктом 5.3. Договору № 247 передбачено, що Постачальник зобов`язується протягом 5-ти робочих днів відповідно до пп. 1.5.5., п. 1.5. цього Договору вчинити дії спрямовані на реєстрацію ПН/РК в ЄРПН.

За доводами відповідача такі умови Договору № 247 щодо реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних як одна з умов остаточної оплати за Товар у розмірі 16,67% сторони виклали у Договорі № 247, як взаємний баланс інтересів та умови взаємного дисциплінування. Оплата Покупцем 83,33% вартості Товару при постачанні Постачальником кількості Товару зумовлює інтерес для Постачальника чим швидшої реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних для отримання іншої частини оплати за Товар у розмірі 16,67% вартості Товару. Відповідач стверджує, що такий спосіб і порядок оплати не суперечить чинному законодавству та спори щодо застосування такого порядку оплати відсутні між учасниками зернового ринку, при цьому у судовій практиці не сформовано правових висновків про протиправність такого способу і порядку оплати, а навпаки - такий спосіб і порядок оплати допускається та розглядається судами як такий, що узгоджений сторонами виходячи із принципу свободи договору (ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 67, ч. 3 ст. 173, абз. 1 ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України).

Таким чином, п. 5.2. Договору № 247 установлено умови здійснення остаточної оплати за вже отриманий Товар (кукурудзу), п. 5.6. Договору № 247 установлено умови, при яких Покупець вправі затримати оплату як за вже отриманий Товар так і за Товар, що має постачатись та право на затримання оплати виникає у Покупця при у разі порушення Постачальником (часткового або повного невиконання та/або неналежного виконання) зокрема: недопоставки Товару у належній кількості, простроченні поставки, несвоєчасної або нездійснення реєстрації податкових накладних, інші порушення, при наявності яких Покупець вправі притримати оплату до моменту усунення цих порушень позивачем - Приватним підприємством «РАССВЕТ». Таким чином, п. 5.6. Договору № 247 установлено, що право на притримання оплати виникає у Покупця з моменту настання з боку Постачальника порушень умов Договору № 247.

За висновком суду п. 5.6. Договору № 247 за своєю правовою природою є оперативно-господарською санкцією та ґрунтується саме на нормах ст. 530, 538, 692 Цивільного кодексу України та ст. 235, 236, 237 Господарського кодексу України, а не виключно на ч. 3 ст. 538 та ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Положеннями статей 525, 615 Цивільного кодексу України забороняється одностороння відмова від виконання зобов`язання.

Разом з тим у спірному Договорі № 247, зокрема, у п. 5.6. взагалі відсутні будь-які умови, які б визначали про односторонню відмову від оплати.

Необхідно зазначити, що аналіз норм ч. 1 ст. 230, ч. 4, 6 ст. 232 Господарського кодексу України свідчить про те, що встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України), у т.ч. мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Таким чином, положення п. 5.6. Договору № 247 не суперечать вимогам цивільного та господарського законодавства та навпаки відповідають вимогам закону.

Апелянт стверджує про недійсність п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору № 247 з огляду на їх суперечність вимогам ст. 173, 218 та 230 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 8.1. Договору № 247, у разі порушення вимог пп.1.5.5 (щодо строків реєстрації ПН/РК) та п. 1.5.7. (щодо оскарження рішень про зупинення реєстрації ПН/РК) п. 1.5. цього Договору, порушення та/або настання обставин передбачених п. 7.2 цього Договору, Постачальник сплачує Покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі двадцяти відсотків від суми зазначеної у п. 4.2. цього Договору.

Пунктом 8.2. Договору № 247 визначено, що у випадку настання обставин, передбачених підпунктом б) пп.1.5.6. п. 1.5. цього Договору в частині зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН, до Постачальника застосовується штрафна санкція в сумі 20% що дорівнює сумі ПДВ, сплаченої Покупцем та яка зазначена в ПН/РК реєстрацію якої зупинено в ЄРПН та яку Постачальник зобов`язується повернути Покупцю на банківський рахунок протягом 5-ти робочих днів з дня зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН. У разі прийняття рішення податковим органом про реєстрацію ПН/РК у ЄРПН, сплачена/повернута сума Постачальником, підлягає поверненню Покупцем на банківський рахунок Постачальника протягом 5-ти робочих днів з дня отримання від Постачальника підтвердження про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН. У випадку невиконання Постачальником цих вимог, штрафна санкція підвищується кожного п`ятого дня прострочення на 10% (десять відсотків) порівняно із попереднім періодом, протягом якого сума мала бути сплачена Постачальником.

Пунктом 8.3. Договору № 247 передбачено, що у разі порушення та/або настання обставин передбачених підпунктами а), б) п.п. 1.5.6., п. 1.5.4. 1.5.7., п. 7.3., 7.8 цього Договору, Постачальник додатково сплачує Покупцю неустойку у вигляді штрафу в сумі п`ятдесяти відсотків суми коштів податку на додану вартість, яку Покупцем не було включено та/або за рахунок якої неможливо сформувати/віднести до податкового кредиту.

Позивач стверджує, що п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору № 247 суперечать вимогам ст. 173, ст. 218 та ст. 230 Господарського кодексу України.

Вказані позивачем ст. 173, 218 Господарського кодексу України визначають загальний зміст господарського зобов`язання, основні його види та підстави господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У свою чергу, приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відтак, вказані норми Господарського кодексу України не можуть бути підставою для визнання недійсними п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору № 247.

Норми Господарського кодексу України не є імперативними, що надає змогу сторонам договору визначити розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання, на власний розсуд та закріпити вказаний розмір в укладеному між ними договорі, що і було здійснено сторонами даного спору при визначенні розміру штрафних санкцій, закріплених в п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору № 247.

Також суд наголошує, що сторони є вільними в укладенні договору та можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином у суду відсутні підстави для визнання п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору № 247 недійсними.

Суд також зазначає про те, що спір про правомірність застосування відповідачем відносно позивача штрафних санкцій у розмірі, установленому сторонами в п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору № 247, не є предметом розгляду справи про визнання вказаних пунктів договору недійсними та може бути розглянутий у спорі про неналежне виконання позивачем умов оспорюваного правочину.

Виходячи зі змісту ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

У заявленому позові позивачем зазначено лише про недійсність умов п.п. 1.5.4. п. 1.5., п.п. 1.5.5. п. 1.5., п.п. 1.5.6. п. 1.5., п.п. 1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. Договору № 247, при цьому не зазначено, які ж права позивача порушуються.

Аналіз ст. 203 Цивільного кодексу України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у статті 4 статті України.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

За результатами судового розгляду даної справи суд дійшов висновку про те, що жодний із оспорюваних позивачем пунктів Договору № 247 не суперечить ані нормам Цивільного кодексу, ані нормам Господарського кодексу, ані нормам Податкового кодексу.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 зазначав, що недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.

На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавстві (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути установлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів наголошує, що позивач у справі мав довести належними та допустимими доказами факт недійсності п.п. 1.5.4. п. 1.5., п.п. 1.5.5. п. 1.5., п.п. 1.5.6. п. 1.5., п.п. 1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. Договору № 247 з огляду на їх суперечливість актам цивільного законодавства.

Проте, стверджуючи про недійсність п.п. 1.5.4. п. 1.5., п.п. 1.5.5. п. 1.5., п.п. 1.5.6. п. 1.5., п.п. 1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. Договору № 247, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНАД» та Приватним підприємством «РАССВЕТ», апелянт не довів належними засобами доказування факту порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, не зазначено, яке саме конкретно право його як позивача порушене умовами спірного договору; чи порушено право позивача взагалі; не зазначено обставин, при яких вказані умови порушують його права та інтереси.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що п.п. 1.5.4. п. 1.5., п.п. 1.5.5. п. 1.5., п.п. 1.5.6. п. 1.5., п.п. 1.5.7. п. 1.5., п. 5.3., п. 5.6., п. 5.8., п. 7.3., п. 7.8., п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. Договору № 247 відповідають Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, підстави для визнання судом їх недійсними відсутні, а тому позовні вимоги є безпідставні та задоволенню не підлягають.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник - Приватне підприємство "РАССВЕТ", в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2021 у справі №927/847/21, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2021 у справі №927/847/21 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "РАССВЕТ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2021 у справі №927/847/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2021 у справі №927/847/21 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватного підприємства "РАССВЕТ".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.06.2022.

Головуючий суддя В.В.Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов