Постанова

від 23.12.2021 по справі 570/5330/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 грудня 202 1 року

м. Київ

справа № 570/5330/19

провадження № 61-6837св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державний реєстратор відділу центра надання адміністративних послуг Шпанівської сільської ради, товариство з обмеженою відповідальністю РОНІ ДС , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2020 року в складі судді Гнатущенко Ю. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 липня 2015 року визнано спільною сумісною власністю позивача та відповідача ОСОБА_2 : земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:08:000:0097, площею 0,1126 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану в с. Малий Олексин, Рівненського району, Рівненської області; житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . У листопаді 2019 року позивач вирішила здійснити державну реєстрацію права власності на відповідне нерухоме майно. Однак державний реєстратор повідомив, що власником вищевказаного майна є відповідач ОСОБА_3 . Вона стала власником належної позивачу 1/2 частки у праві власності на спірне нерухоме майно на підставі виданих ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю РОНІ ДС (далі - ТОВ РОНІ ДС ): актів приймання-передачі від 25 лютого 2019 року та від 31 травня 2019 року; протоколів від 31 травня 2019 року, виданих установчими зборами засновників ТОВ РОНІ ДС ; витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 травня 2019 року, виданого Шпанівською сільською радою. Інформація про право власності відповідача на спірне майно отримана позивачем із сайту Міністерства юстиції України та на її думку свідчить, що учасники ТОВ РОНІ ДС - відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 незаконно зареєстрували право власності на належне позивачу майно.

ОСОБА_1 просила визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Шпанівської сільської ради Чернацької О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 червня 2019 року, індексний номер 47180137 та від 04 червня 2019 року, індексний номер 47180508, якими зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:08:000:0097, площею 0,1126 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовані на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним і скасовано рішення державного реєстратора Шпанівської сільської ради Чернацької О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 червня 2019 року, індексний номер 47180137, та від 04 червня 2019 року, індексний номер 47180508, якими зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:08:000:0097, площею 0,1126 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовані на АДРЕСА_1 .

Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2020 року - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив із того, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 липня 2015 року у справі № 570/1280/14-ц, визначено спірне нерухоме майно (будинок та земельну ділянку) спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Реєстрації права власності на це майно за відповідачами ОСОБА_2 та ТОВ РОНІ ДС 27 травня 2019 року та 31 травня 2019 року як власниками, є незаконними. А тому як наслідок - реєстрація оскаржуваними рішеннями державного реєстратора права власності за ОСОБА_3 є неправомірною, оскільки порушує права позивача, як власника 1/2 частки. Тому відповідні рішення державного реєстратора підлягали визнанню протиправними та скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26 квітня 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 березня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 березня 2021 року

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту. У зв`язку із цим судами не враховано висновок щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц, згідно із яким рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпало свою дію; тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності. Оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту, відсутні підстави для задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

11 червня 2021 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про законність оскаржуваних рішень та безпідставність доводів касаційної скарги. Просила Верховний Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 липня 2015 року у справі № 570/1280/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:08:000:0097, площею 0,1126 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована в с. Малий Олексин, Рівненського району, Рівненської області; житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з реєстраційних справ № 1839826356246 та № 1839819256246, наданої відділом з питань державної реєстрації Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області, 27 травня 2019 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, надавши такі документи: рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 липня 2008 року в справі № 2-1281/08 за позовом ОСОБА_2 , до Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання права власності на самочинне будівництво, (яке не містить відмітки про набрання ним законної сили); технічний паспорт на житловий (індивідуальний садибний) будинок АДРЕСА_1 ; державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5624689500:08:000:0097.

27 травня 2019 року державним реєстратором Чернацькою О. В. прийняті рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно.

31 травня 2019 року спірне нерухоме майно (будинок і земельна ділянка) було зареєстроване на праві власності за ТОВ РОНІ ДС , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 листопада 2019 року.

З інформаційної довідки від 01 листопада 2019 року № 187154358 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна видно, що:

- земельна ділянка, кадастровий номер 5624689500:08:000:0097, площею 0,1126 га, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_3 ;

1. Внесення запису право власності на це майно здійснено на підставі рішення державного реєстратора Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області Чернацькою О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47180137 від 04 червня 2019 року;

- рішення державного реєстратора було вчинено на підставі наступних документів: акт приймання-передачі № 2 від 31 травня 2019 року, підписаний між ТОВ РОНІ ДС та ОСОБА_3 ; протокол № 2 від 31 травня 2019 року загальних зборів учасників ТОВ РОНІ ДС ; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 травня 2019 року № 168761741, виданий Шпанівською сільською радою, Рівненського району, Рівненської області;

2. Житловий будинок АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_3 ;

- внесення запису право власності на це майно здійснено на підставі рішення державного реєстратора Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області Чернацькою О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47180508 від 04 червня 2019 року;

- рішення державного реєстратора було вчинено на підставі наступних документів: протокол № 2 від 31 травня 2019 року ТОВ РОНІ ДС ; акт приймання-передачі № 2 від 31 травня 2019 року, підписаний між ТОВ РОНІ ДС та ОСОБА_3 ; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 травня 2019 року № 168765577, виданий Шпанівською сільською радою, Рівненського району, Рівненської області.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України ).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з можливих способів захисту цивільних та інтересів є визнання права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 липня 2015 року у справі № 570/1280/14-ц, визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:08:000:0097, площею 0,1126 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована в с. Малий Олексин, Рівненського району, Рівненської області; житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені (постанова Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 761/29966/16-ц).

Рішенням державного реєстратора Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області Чернацької О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 травня 2019 року та від 31 травня 2019 року за ОСОБА_2 та ТОВ РОНІ ДС відповідно були зареєстровані права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:08:000:0097, площею 0,1126 га та на житловий будинок АДРЕСА_1 .

На підставі рішення державного реєстратора Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області Чернацької О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47180137 від 04 червня 2019 року зареєстровано право власності відповідача ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 5624689500:08:000:0097, площею 0,1126 га.

Відповідно до рішення державного реєстратора Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області Чернацької О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47180508 від 04 червня 2019 року зареєстровано право власності відповідача ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Стаття 15 ЦК України об`єктом захисту називає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частина друга статті 355 ЦК України).

За частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 Сімейного кодексу України).

Суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що за наявності рішення суду, яким встановлено, що спірне майно (будинок та земельна ділянка) є спільною сумісною власністю позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , реєстрація права власності на зазначене майно за ОСОБА_2 та ТОВ РОНІ ДС як одноосібними власниками, порушує права позивача як співвласника цього майна. Відтак, наступні (оскаржувані) рішення про реєстрацію права власності за відповідачем ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно є неправомірними та мають бути скасовані.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідачами не спростовано незаконість оскаржуваних позивачем рішень з урахуванням підстав позову та обставин спірних правовідносин.

Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій, оцінивши належним чином надані докази та встановивши фактичні обставини у справі, дійшли правильних висновків про задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог у зв`язку із їх обґрунтованістю.

Як видно із касаційної скарги, вона мотивована тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Зокрема, апеляційним судом при постановленні рішення не враховано висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпало свою дію; тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Верховний Суд не приймає до уваги такі доводи касаційної скарги, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 11 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон України № 1952), державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час звернення з позовом у цій справі) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних рішень у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому доводи заявника (відповідача) про належність застосування саме такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права позивача касаційним судом відхиляються.

У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 18 лютого 2021 року в справі № 756/13679/16-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

З урахуванням істотної зміни з 16 січня 2020 року і на час ухвалення оскаржуваних судових рішень матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, Верховний Суд дійшов висновку, що обраний позивачем та застосований судом спосіб захисту - скасування рішення державного реєстратора відповідає вимогам закону та є ефективним.

Висновки, викладені у наведених у касаційній скарзі постановах суду касаційної інстанції щодо належного способу захисту, стосуються іншого матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, зокрема, порядку внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування, який діяв до 16 січня 2020 року. Рішення судів першої та апеляційної інстанції у цих справах ухвалені до набрання з 16 січня 2020 року чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , на відміну від даної справи, яка переглядається Верховним судом та в якій судові рішення ухвалені вже після набрання чинності цим законом та відповідних змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили належним чином всі обставини у справі, відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, що за змістом статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа Пономарьов проти України (CASE PONOMARYOV v. UKRAINE ), рішення від 03 квітня 2008 року).

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 , 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук