Постанова

від 22.12.2021 по справі 640/8661/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8661/20 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Ключковича В.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю САБІНА КОМПАНІ ЛІМІТЕД до Державної служби геології та надр України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «САБІНА КОМПАНІ ЛІМІТЕД» з позовом до Державної служби геології та надр України в якому просило:

- визнати бездіяльність Державної служби геології та надр України щодо обов`язку видачі Товариству з обмеженою відповідальністю «САБІНА КОМПАНІ ЛІМІТЕД» спеціального дозволу на користування надрами у відповідності до наказу Держгеонадр від 27.12.2018р. № 521 протиправною;

- зобов`язати Державну службу геології та надр України надати Товариству з обмеженою відповідальністю «САБІНА КОМПАНІ ЛІМІТЕД» спеціальний дозвіл на користування надрами у відповідності до наказу Держгеонадр від 27.12.2018р. № 521.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, у зв`язку з чим належним способом захисту порушених права позивача є саме зобов`язання Держгеонадр видати спеціальний дозвіл на користування надрами у відповідності до наказу Держгеонадр від 27.12.2018р. № 521.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року позов задоволено:

- визнано бездіяльність Державної служби геології та надр України щодо обов`язку видачі Товариству з обмеженою відповідальністю «САБІНА КОМПАНІ ЛІМІТЕД» спеціального дозволу на користування надрами у відповідності до наказу Держгеонадр від 27.12.2018р. № 521 протиправною;

- зобов`язано Державну службу геології та надр України надати Товариству з обмеженою відповідальністю «САБІНА КОМПАНІ ЛІМІТЕД» спеціальний дозвіл на користування надрами у відповідності до наказу Держгеонадр від 27.12.2018р. № 521;

- стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САБІНА КОМПАНІ ЛІМІТЕД» судові витрати за сплату судового збору в розмірі 4204, 00 грн. (чотири тисячі двісті чотири гривні 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби геології та надр України.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що повноваження Державної служби геології та надр України, у контексті позовних вимог, є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому адміністративний суд не може перебирати на себе його функції.

Позивач заперечує проти апеляційної скарги в повному обсязі та зазначає, що рішення першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «САБІНА КОМПАНІ ЛІМІТЕД» звернулось до Державної служби геології та надр України із заявою від 20.11.2018р. № 1120-18-1 щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами до якої були долучені додатки на 42 арк. (а.с. 106-153)

За результатом розгляду вказаної зави та доданих до неї документів відповідачем відповідно до п. 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами затвердженого постановою КМУ від 30.05.2011р. № 615 у зв`язку із наявністю підстав для надання спеціальних дозволів на користування надрами та враховуючи пропозиції Комісії з питань надрокористування (протокол від 27.12.2018р. № 14/2018) видано наказ від 27.12.2018р. № 521 «Про надання спеціальних дозволів на користування надрами» . (а.с. 158).

Відповідно до вищезазначеного наказу вирішено надати спеціальні дозволи на користування надрами відповідно до п.п. першого (додаток № 1 до цього наказу), другого (додаток № 2 до цього наказу), шостого (додаток № 3 до цього наказу) п. 8 Порядку.

Згідно з п. 2 Наказу Державної служби геології та надр України від 27.12.2018р. № 521 «Про надання спеціальних дозволів на користування надрами» Департаменту дозвільної та міжнародної діяльності вжити необхідних заходів щодо надання спеціальних дозволів на користування надрами згідно з переліками, наведеними у додатках 1, 2, 3 до цього наказу.

Водночас, до Додатку № 1 наказу Державної служби геології та надр України від 27.12.2018р. № 521 «Про надання спеціальних дозволів на користування надрами» включені відомості щодо позивача, як суб`єкта, якому має бути виданий спеціальний дозвіл на користування надрами, які надаються згідно з п.п. 1 п. 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами затвердженого постановою КМУ від 30.05.2011р. № 615. (а.с. 159-160)

Позивачем 28.12.2018року сплачено збір за надання спеціального дозволу на користування надрами Боутинської структури Боутинської площі у розмірі 811 200, 00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення від 28.12.2018р. № 274. (а.с. 170)

ТОВ «САБІНА КОМПАНІ ЛІМІТЕД» 05.03.2020 року звернулось до відповідача із листом № 0503/1 «Про видачу спеціального дозволу на користування надрами» в якому просив видати спеціальний дозвіл на користування надрами у відповідності до наказу Держгеонадр від 27.12.2018р. № 521 (а.с. 171).

З огляду на неотримання протягом тривалого часу дозволу на користування надрами відповідно до наказу Державної служби геології та надр України від 27.12.2018р. № 521 «Про надання спеціальних дозволів на користування надрами» та вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною, оскільки відповідач, як суб`єкт владних повноважень, мав обов`язок вчинити дії по видачі спеціального дозволу, але такого обов`язку не виконав. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що документи позивачем були надані в повному обсязі, у відповідача не було альтернативних правомірних управлінських рішень та що не заперечується відповідачем у відзиві, не було можливості обирати спосіб правомірної поведінки. Натомість, відповідач мав лише один варіант правомірної поведінки - видати спеціальний дозвіл на користування надрами на виконання вимог свого ж наказу. Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними, у зв`язку з чим адміністративний позов у вказаній частині також підлягає задоволенню.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 2 статті 16 Кодексу України про надра спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим.

Пунктом 2 Порядку № 651 встановлено, що дозволи надаються Держгеонадрами переможцям аукціонів з їх продажу та без проведення аукціонів у випадках, передбачених пунктом 8 цього Порядку, крім корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим, дозволи на видобування яких надаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим згідно із цим Порядком.

Згідно з пункту 5 Порядку № 651, дозволи надаються на такі види користування надрами: геологічне вивчення ділянок надр корисних копалин; геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ); геологічне вивчення бурштиноносних надр, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ з подальшим видобуванням бурштину (промислова розробка родовищ); будівництво та експлуатація підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об`єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам`ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади тощо); виконання робіт (провадження діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції.

Відповідно до підпункту 1 пункту 8 Порядку № 651, без проведення аукціону дозвіл надається у разі, зокрема, видобування корисних копалин, якщо заявник за власні кошти здійснив геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено ДКЗ, та подав документи на отримання спеціального дозволу не пізніше ніж протягом трьох років після затвердження запасів, а також видобування корисних копалин (для нафтогазоносних надр на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), якщо заявник за власні кошти здійснив апробацію в ДКЗ за умови затвердження підрахунку запасів корисних копалин у ДКЗ протягом трьох років, а в межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України - десяти років з моменту надання дозволу.

Водночас, згідно з вимогами п. 8 Порядку № 651, для отримання дозволу без проведення аукціону заявник подає органові з питань надання дозволу заяву разом з документами, зазначеними у додатку 1. Разом із заявою подаються дві копії заяви та доданих до неї документів. У заяві зазначаються назва і місцезнаходження ділянки надр, вид корисних копалин, відомості про заявника (найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця чи серія та номер паспорта такої особи (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган ДФС і мають відмітку у паспорті), інформація для здійснення зв`язку із заявником (номер телефону, адреса електронної пошти), а також підстава для надання дозволу згідно з пунктом 8 цього Порядку.

Рішення про надання дозволу без проведення аукціону приймається протягом 30 календарних днів після отримання всіх погоджень, передбачених пунктом 9 цього Порядку, та пропозицій Мінприроди, передбачених пунктом 25 цього Порядку. Інформація про предмет зазначеного рішення розміщується на офіційному веб-сайті органу з питань надання дозволу протягом п`яти робочих днів з дня його прийняття.

Надання дозволу без проведення аукціону здійснюється протягом 20 робочих днів після сплати у повному обсязі збору за надання спеціального дозволу.

Надання дозволів у випадках, передбачених підпунктами 1-14 і 16-18 цього пункту, здійснюється за рішенням органу з питань надання дозволу.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 20.11.2018р. № 1120-18-1 щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами до якої були долучені додатки на 42 арк., за результатом розгляду якої Державною службою геології та надр України відповідно до п. 8 Порядку № 615 у зв`язку із наявністю підстав для надання спеціального дозволу на користування надрами та враховуючи пропозиції Комісії з питань надрокористування (протокол від 27.12.2018р. № 14/2018) видано наказ від 27.12.2018р. № 521 «Про надання спеціальних дозволів на користування надрами» , відповідно до Додатку № 1 якого позивач є суб`єктом, якому контролюючим органом вирішено надати спеціальний дозвіл на користування надрами.

З огляду на вказане та на виконання вимог Порядку № 651 позивачем 28.12.2018р. сплачено збір за надання спеціального дозволу на користування надрами Боутинської структури Боутинської площі у розмірі 811200,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення від 28.12.2018р. № 274.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Держгеонадра України як орган держави, до відання якого віднесено вирішення питань стосовно видачі спеціальних дозволів на користування надрами (а також їх переоформлення, внесення до них змін, видача дублікатів, продовження терміну їх дії, зупинення їх дії або анулювання, поновлення їх дії в разі зупинення) при здійсненні своїх повноважень зобов`язана діяти у той спосіб, який передбачено наведеними вище положеннями законодавства.

Отже, правовий статус Держгеонадр (станом на дату виникнення спірних правовідносин) було визначено згаданим вище Положенням, за яким організаційно-розпорядчою формою рішення з питань, віднесених до повноважень Держгеонадр України, є наказ за підписом Голови цього відомства. Процедуру видачі спеціальних дозволів на користування надрами і повноваження органу з питань надання цих дозволів визначено Порядком № 615, відповідно до якого прийняття рішення з цього питання є компетенцією лише органу з питань надання дозволу. При цьому якщо аналізувати зміст положень пунктів 18, 19, 25 Порядку № 615 поряд зі згаданими вище нормами Положення щодо повноважень Держгеонадр, то формою такого розпорядчого рішення є наказ.

Однак, Державна служба геології та надр України не видала позивачу спеціальний дозвіл.

З аналізу матеріалів справи та норм права. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною, оскільки відповідач, як суб`єкт владних повноважень, мав обов`язок вчинити дії по видачі спеціального дозволу, але такого обов`язку не виконав.

Щодо посилання апелянта на те, що повноваження Державної служби геології та надр України, у контексті позовних вимог, є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому адміністративний суд не може перебирати на себе його функції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року по справі № 826/17220/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може . При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року по справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року по справі № 816/303/16, від 6 березня 2019 року по справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року по справі № 818/600/17, від 21 листопада 2019 року по справі № 344/8720/16-а, від 01 грудня 2021 року по справі №240/5375/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України , № 40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі Джорджевич проти Хорватії (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі Ван Остервійк проти Бельгії (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року по справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року по справі № 2а-204/12).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судом першої інстанції, що належним захистом порушених прав позивача буде - зобов`язати Державну службу геології та надр України надати Товариству з обмеженою відповідальністю «САБІНА КОМПАНІ ЛІМІТЕД» спеціальний дозвіл на користування надрами у відповідності до наказу Держгеонадр від 27.12.2018р. № 521.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 311, 313, 315-316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Суддів: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович