Ухвала

від 22.12.2021 по справі 640/3277/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 грудня 2021 року

Київ

справа №640/3277/19

адміністративне провадження №К/9901/30618/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Стародуба О.П., Чиркіна С.М.,

розглянув питання про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародно-діловий центр" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2019 у справі №640/3277/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародно-діловий центр" до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кібо менеджмент груп", про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародно-діловий центр" (надалі - позивач, ТОВ "Міжнародно-діловий центр") звернулося до суду з адміністративним позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - відповідач, Департамент), за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Кібо менеджмент груп" (надалі - третя особа, ТОВ "Кібо менеджмент груп"), в якому просив визнати протиправними та скасувати Містобудівні умови та обмеження від 09.06.2017 №1033/17/012/009-17, надані Департаментом ТОВ "Кібо менеджмент груп" на об`єкт за адресою: бульв. Тараса Шевченка, 26/4-б у Шевченківському районі м. Києва (надалі - Містобудівні умови та обмеження).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2019, яке було залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач - ТОВ "Міжнародно-діловий центр", подав касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2019, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та допущення ними порушень норм процесуального права. Зокрема, скаржник, серед іншого, наполягає, на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій норм пункту 8 частини 1 статті 1, частини 5 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI та підпунктів 3.1-3.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109 і зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22.07.2011 за №912/19650.

24.02.2020 скаржником було подане клопотання про передачу даної справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтовує тим, що дана справа містить виключну правову проблему, яка полягає у різному тлумаченні, неоднаковому застосуванні та відсутності усталеної судової практики щодо застосування наведених вище правових норм, а тому передача даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики.

До поданого клопотання скаржник додав практику судів апеляційних інстанцій, постанови Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №813/2797/17, від 04.02.2020 у справі №826/9713/17 та ухвали суду касаційної інстанції про відкриття провадження у справах з аналогічним предметом позовних вимог.

У подальшому скаржником подане доповнення до даного клопотання, в якому додатково посилається на постанову Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №809/1882/16.

За приписами частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 347 КАС України, питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

Тому, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне, до вирішення даної справи у касаційному порядку, вирішити клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частиною 5 статті 346 КАС України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За змістом наведеної норми права, для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників.

Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

Колегія суддів Верховного Суду не вбачає відповідності порушеного скаржником питання кількісному та якісному критерію, які б свідчили про існування виключної правової проблеми.

Зокрема, скаржник вказує на наявність відкритих судом касаційної інстанції проваджень у значній кількості справ щодо скасування містобудівних умов та обмежень, проте водночас, не надає доказів, що такі справи стосуються саме подібних правовідносин.

Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, частина зі справ, на які посилається позивач, вже розглянуті судом касаційної інстанції і не стосуються вирішення спору в правовідносинах, які б можна було вважати подібними.

При цьому, у постанові від 01.07.2021 у справі №640/14207/19 Верховний Суд зазначив, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (а саме, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 05.05.2020 у справі №281/129/17 зазначила, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Тому, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне відхили покликання скаржника на ухвали суду касаційної інстанції про відкриття провадження у справах з аналогічним предметом позовних вимог, оскільки сама по собі наявність значної кількості таких справ ще не свідчить, що підстави позовів у цих справах, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є побідними.

Так само підлягають відхиленню колегією суддів Верховного Суду посилання скаржника на існування різної практики судів апеляційної та касаційної інстанції з питання, що порушене скаржником у касаційній скарзі.

Слід наголосити у першу чергу, що скаржник посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019 у справі №826/9713/18, яка згодом була скасована постановою Верховного Суду від 04.02.2020 (на яку також міститься посилання у клопотанні про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду). Що стосується решти постанов судів апеляційної інстанції та постанов Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №813/2797/17 та від 13.05.2020 у справі №809/1882/16, на які посилається позивач, то вони прийняті у справах про оскарження рішень органів державного архітектурно-будівельного контролю щодо скасування містобудівних умов та обмежень за наслідками здійснення відповідних заходів такого контролю, а відтак не можуть вважатися подібними.

Твердження скаржника про помилковість правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №826/9713/17 (в якій скаржник брав участь в якості позивача та яка стосувалась подібних правовідносин з приводу оскарження позивачем містобудівних умов та обмежень, що були видані третій особі) зводяться по суті до незгоди з ухваленим у цій справі судовим рішенням, що не може слугувати самостійним свідченням існування виключної правої проблеми.

З огляду на наведене, у задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 346-347, 355, 359 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародно-діловий центр", про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді В.М. Шарапа

О.П. Стародуб

С.М. Чиркін