Постанова

від 13.12.2021 по справі 750/4631/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 грудня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/4631/17

Головуючий у першій інстанції - Супрун О. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1222/21

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

секретар: Поклад Д.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_2

третя особа: Чернігівська міська рада

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова у складі судді Супруна О.П. від 24 червня 2021 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів, дата складення повного тексту рішення 02 липня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, третя особа: Чернігівська міська рада,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , в якому просила виділити їй із спільної часткової власності з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 наступне майно: торгівельні павільйони по АДРЕСА_1 , та три зупинкових комплекси із вбудованими торгівельними кіосками, розташованими по АДРЕСА_2 , по АДРЕСА_3 , по АДРЕСА_4 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на вказане майно. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 зазначала, що у 2008-2012 роках за усним договором між нею та відповідачем на умовах створення спільної часткової власності, вона інвестувала кошти в облаштування 9-ти зупинкових комплексів із кіосками у місті Чернігові, які не відносяться до нерухомого майна, а є малими архітектурними формами. Позивач вказувала, що в ході облаштування та вводу спірних об`єктів в експлуатацію сторони розрахували співвідношення своїх вкладів, та за взаємною домовленістю встановили наступне співвідношення часток у створеному майні: частка позивача - 60%, частка відповідача - 40%, що підтверджується власноручно складеною відповідачем розпискою про належність позивачу шістдесятивідсоткової частки у спірному майні та про зобов`язання передати відповідну частку майна у власність позивача на її першу вимогу, у зв`язку з чим на підставі статті 356 Цивільного кодексу України у сторін виникло право спільної часткової власності на спірне майно, і позивачу належить ідеальна частка в майні в 60%, відповідачу - 40%. В подальшому спільне використання майна виявилось неможливим, і позивач направила відповідачу вимогу про передачу її частки їй у власність, згідно з умовами розписки, але відповідач відповіді на вказану вимогу не надав, що змусило її звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.06.2018 року позов було задоволено частково. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на торгівельні павільйони по АДРЕСА_1 , зупинковий комплекс з вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_2 , зупинковий комплекс з вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_3 , зупинковий комплекс з вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_4 , (непарна сторона) у місті Чернігові, зупинковий комплекс з вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_5 та зупинковий комплекс з вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_5 . Виділено ОСОБА_1 в натурі торгівельні павільйони по АДРЕСА_1 вартістю 581 146,00 грн., зупинковий комплекс з вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_2 вартістю 201 675,00 грн., зупинковий комплекс із вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_4 , (непарна сторона) у місті Чернігові вартістю 201 675,00 грн., а всього вартістю 984 496 грн., визнано за нею право власності на зазначене майно. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 компенсацію за отримання надлишку при розподілі спільного майна в розмірі 24 808,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат за проведення судової експертизи 14 508,00 грн.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 02.11.2018 року частково задоволено апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 . Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.06.2018 року в частині визнання права власності на торгівельні павільйони по АДРЕСА_1 та на зупинкові комплекси з вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_4 , (непарна сторона) у місті Чернігові скасовано, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. Виключено з резолютивної частини рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.06.2018 року абзац другий. Зменшено розмір стягнутих з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат, що понесені у суді першої інстанції, з 14 508,00 грн. до 7 254,00 грн. В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.06.2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.02.2021 року касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.06.2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02.11.2018 року скасовано. Передано справу №750/4631/17 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до приписів ч.1 статті 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 24.06.2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 24.06.2021 року, та ухвалити нове рішення, яким вимоги заявленого позову задовольнити. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що в оскаржуваному рішенні від 24.06.2021 року суд першої інстанції допустив невідповідність висновків встановленим обставинам справи, та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильності вирішення спору. Відмовляючи у задоволенні вимог заявленого позову, суд першої інстанції зазначив, що крім розписки відповідача, позивач не надала переконливих доказів того, що вона приймала участь у створенні спірного майна, чи що в неї існують інші законні підстави набуття права власності на його частку. При цьому, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що спірне майно створювалось в період, що більше, ніж на п`ять років передував зверненню позивача до суду, і що позивач не є юридичною особою чи підприємцем, які за законодавством зобов`язані зберігати первинні документи. Розписка відповідача, на думку апелянта, безпосередньо і недвозначно свідчить про право позивача на частку в спірному майні та право її отримання в натурі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначають, що суд першої інстанції не надав належної оцінки долученим позивачем оригіналам документів щодо створення та паспортизації спірного майна, квитанціям про виплату їй відповідачем частки доходу з цього майна. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, що розписка відповідача свідчить про завершення сторонами попередніх відносин зі створення спірного майна, якими б вони не були, та про розподіл результатів цієї діяльності. Доводи апеляційної скарги зазначають, що вказуючи на відсутність у податкових органів даних про укладення сторонами договору спільної діяльності та на необхідність його укладення в письмовій формі, суд робить непевний висновок чи то про недійсність, чи то про відсутність договору. Проте, відповідно до п.64.6 статті 64 Податкового кодексу України, обліку в податкових органах підлягають лише прибуткові договори спільної діяльності, тобто за якими передбачається постачання товарів чи послуг. Крім того, в силу статей 204, 1131 ЦК України, укладений усно договір спільної діяльності може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Доводи апеляційної скарги вказують, що заперечення відповідача щодо позовних вимог спростовані документальними доказами, а його твердження про написання розписки під тиском не підтверджені жодним чином. Доводи апеляційної скарги зазначають, що висновок суд першої інстанції відносно того, що у позивача відсутнє право часткової власності на спірне майно, не відповідає обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обгрунтоване рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 24.06.2021 року.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Душин А.В. підтримали вимоги та доводи поданої апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ФОП ОСОБА_2 - адвокат Покотило М.Б. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обгрунтоване рішення суду першої інстанції від 24.06.2021 року.

В судове засідання апеляційного суду відповідач ФОП ОСОБА_2 , представник третьої особи - Чернігівської міської ради, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що рішенням Чернігівської міської ради від 21.11.2007 року фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 погоджено місце розташування та надано згоду на розроблення проекту відведення для розташування 9 зупинкових комплексів по: АДРЕСА_6 (кінцева зупинка), АДРЕСА_7 (непарна сторона), вул.Курсанта Єськова,10, вул.Михалевича (біля обласної лікарні) в м.Чернігові (а.с.5, том 1).

Згідно з Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, який затверджений рішенням міськвиконкому від 18.08.2008 року №233, прийнято в експлуатацію тимчасові торгівельні павільйони з полегшених конструкцій на орендованій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8, том 1).

25.06.2012 року ОСОБА_2 видані паспорти прив`язки на зупинковий комплекс з вмонтованим кіоском по АДРЕСА_2 (парна сторона) (а.с.57, том 1), на зупинковий комплекс з вмонтованим кіоском по АДРЕСА_3 (а.с.59 том 1), на зупинковий комплекс з вмонтованим кіоском по АДРЕСА_5 (біля обласної лікарні) (а.с.62, том 1), на зупинковий комплекс з вмонтованим кіоском по АДРЕСА_7 (зупинка »Нафтобаза» ) (а.с.64, том 1), а 13.12.2012 року - на зупинковий комплекс з вмонтованим кіоском по АДРЕСА_7 (непарна сторона).

Земельні ділянки під зупинковими комплексами були передані відповідачу в оренду.

06.01.2013 року ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 розписку, в якій зазначено наступне: »Розписка дана мною, ОСОБА_2 (серія паспорту НОМЕР_1 , що мешкаю за адресою АДРЕСА_8 ) ОСОБА_1 в тому, що їй належать шістдесят відсотків зупинкових комплексів та ряду торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 , які для зручності розрахунків оформлені на мене. Зобов`язуюсь безперешкодно передати їх у власність на першу вимогу.» (а.с.13, том 1).

29.04.2013 року ФОП ОСОБА_2 листом №45.04-13 (а.с.12, том 1) повідомив начальника управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради про те, що тимчасові споруди, зупинкові комплекси з полегшених конструкцій з вбудованими торгівельними кіосками, вже розміщені на орендованих земельних ділянках згідно з виданими паспортами за адресами АДРЕСА_3 (паспорт прив`язка № НОМЕР_2 від 25.06.2012 року), вул. Михалевича (біля обласної лікарні) (паспорт прив`язка №20 від 25.06.2012 року), АДРЕСА_2 (парна сторона) (паспорт прив`язка №22 від 25.06.2012 року), вул.Щорса, зупинка »Нафтобаза» (паспорт прив`язка № НОМЕР_3 від 25.06.2012 року), АДРЕСА_7 (непарна сторона) (паспорт прив`язка №52 від 13.12.2012 року).

18.04.2017 року ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 першу вимогу про повернення 60% належного їй майна та заборгованості по орендній платі (а.с.15, том 1).

Листом від 08.09.2017 року №01-18/1824 Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради повідомило, що паспорти прив`язки на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності видавались ОСОБА_2 (а.с.159, том 3).

Як вбачається із листа ГУ ДФС у Чернігівській області від 31.08.2017 року №10335/К/25-22-08-01-40, у податкового органу відсутні відомості про укладення між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 договору про спільну діяльність (а.с.160, том 3).

На запит ОСОБА_1 від 05.05.2021 року КП »Муніципальна варта» Чернігівської міської ради надало відповідь №227 від 05.05.2021 року, з якої вбачається, що на виконання рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 30.08.2018 року №410 »Про демонтаж тимчасових об`єктів на території м.Чернігова» за зазначеними адресами було демонтовано та перевезено на майданчик по АДРЕСА_9 п`ять тимчасових споруд (торгівельні кіоски). На даний час, дві з п`яти тимчасові споруди (торгівельні кіоски) повернуті власнику на підставі відповідних заяв та відшкодування витрат на демонтаж. Інші три знаходяться на майданчику в АДРЕСА_9 (а.с.173, том 3).

Вважаючи, що у сторін виникло право спільної часткової власності на спірне майно, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом про виділення їй із спільної з відповідачем часткової власності торгівельних павільйонів, розташованих по АДРЕСА_1 , та трьох зупинкових комплексів із вбудованими торгівельними кіосками, раніше розташованих по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , та визнання за нею права власності на них.

Оскаржуваним рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 24.06.2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 24.06.2021 року про відмову у задоволенні вимог заявленого позову не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 24.06.2021 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що відмовляючи у задоволенні вимог заявленого позову, суд першої інстанції зазначив, що крім розписки відповідача, позивач не надала переконливих доказів того, що вона приймала участь у створенні спірного майна, чи що в неї існують інші законні підстави набуття права власності на його частку. При цьому, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що спірне майно створювалось в період, що більше, ніж на п`ять років передував зверненню позивача до суду, і що позивач не є юридичною особою чи підприємцем, які за законодавством зобов`язані зберігати первинні документи. Розписка відповідача, на думку апелянта, безпосередньо і недвозначно свідчить про право позивача на частку в спірному майні та право її отримання в натурі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначають, що суд першої інстанції не надав належної оцінки долученим позивачем оригіналам документів щодо створення та паспортизації спірного майна, квитанціям про виплату їй відповідачем частки доходу з цього майна. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, що розписка відповідача свідчить про завершення сторонами попередніх відносин зі створення спірного майна, якими б вони не були, та про розподіл результатів цієї діяльності. Доводи апеляційної скарги зазначають, що вказуючи на відсутність у податкових органів даних про укладення сторонами договору спільної діяльності та на необхідність його укладення в письмовій формі, суд робить непевний висновок чи то про недійсність, чи то про відсутність договору. Проте, відповідно до п.64.6 статті 64 Податкового кодексу України, обліку в податкових органах підлягають лише прибуткові договори спільної діяльності, тобто за якими передбачається постачання товарів чи послуг. Крім того, в силу статей 204, 1131 ЦК України, укладений усно договір спільної діяльності може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Доводи апеляційної скарги вказують, що заперечення відповідача щодо позовних вимог спростовані документальними доказами, а його твердження про написання розписки під тиском не підтверджені жодним чином. Доводи апеляційної скарги зазначають, що висновок суд першої інстанції відносно того, що у позивача відсутнє право часткової власності на спірне майно, не відповідає обставинам справи.

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 24.06.2021 року, виходячи із наступного.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 355 ЦК України, право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту (постанова Верховного Суду від 20.06.2019 року у справі №632/580/17, провадження №61-51 сво18).

Згідно з абзацем першим частини першої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 355 ЦК України, спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Як і право власності, право спільної власності виникає при наявності певних юридичних фактів - конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права спільної власності на конкретне майно у певних осіб, тобто способів набуття права власності.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За приписами частини першої та шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованого висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 24.06.2021 року відносно того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про виникнення у ОСОБА_1 права власності у формі спільної часткової власності на спірне майно. Позивачем не надано документів, які б підтверджували її участь у створенні спільного майна чи існування будь-яких інших підстав, за яких вона б могла вважатися співвласником спірного майна. Наявні у справі документи: видатковий касовий ордер від 06.09.2012 року (а.с.89, том 3), інформація про результат діяльності доходів та витрат по ряду торговельних павільйонів по АДРЕСА_1 за серпень 2012 року (а.с.90, том 3), лист ФОП ОСОБА_2 від 20.11.2008 року №144 (а.с.91, том 3), технічні умови №231 про забезпечення пожежної безпеки (а.с.92, том 3), а також акти вибору земельної ділянки (приміщення), архітектурно-планувальні завдання (АПЗ) (а.с.93-124, том 3) підтверджують належність спірного майна відповідачу, підписи та штампи якого відображені у вказаних документах.

З листа від 08.09.2017 року №01-18/1824 Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради вбачається, що паспорти прив`язки на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності видавались ОСОБА_2 (а.с.159, том 3).

Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради в листі від 26.05.2021 року №01-08/197 та виконавчий комітет Чернігівської міської ради в листі від 28.05.2021 року №663/2-05/вих/02/3179/20/вх/03 повідомили адвокату Покотило М.Б., що рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 24.07.2008 року №204 »Про будівництво» був наданий дозвіл на розроблення проектно-кошторисної документації фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 для будівництва зупинкових комплексів із полегшених конструкцій з вмонтованими торговими кіосками (без додаткового обладнання за межами внутрішньої площі кіосків) по: АДРЕСА_10 (парна сторона); АДРЕСА_11 (парна сторона); АДРЕСА_2 (парна сторона); АДРЕСА_7 , зупинка „ ІНФОРМАЦІЯ_1 » (кінцева); АДРЕСА_12 (кінцева); АДРЕСА_7 , зупинка „Нафтобаза» (парна сторона); АДРЕСА_7 (непарна сторона); АДРЕСА_3 (непарна сторона); вул. Михалевича (біля обласної лікарні). Відповідно до вказаного вище рішення та заяв ОСОБА_2 управлінням були розробленні та надані замовнику архітектурно-планувальні завдання за вказаними адресами, про що свідчить журнал реєстрації видачі архітектурно-планувальних завдань з №264 по №272 включно. На замовлення ОСОБА_2 управлінням були розробленні паспорти прив`язки тимчасових споруд: від 25.06.2012 року №19 вул.Щорса, зупинка „Нафтобаза» ; від 25.06.2012 року №20 по вул.Михалевича (біля обласної лікарні); від 25.06.2012 року №21 по АДРЕСА_3 ; від 25.06.2012 року №22 по АДРЕСА_2 (парна сторона); від 13.12.2012 року №52 по АДРЕСА_7 (непарна сторона). Відповідно до журналу реєстрації видачі паспортів прив`язки тимчасових споруд, ОСОБА_2 особисто в управлінні отримав паспорти прив`язки тимчасових споруд з №19 по №22, а №52 отримав через центр надання адміністративних послуг. В архівних справах відсутня інформація про те, що ОСОБА_2 надавав повноваження ОСОБА_1 на отримання/подання документів від його імені (а.с.198,203, том 3).

Згідно із положеннями статей 1130, 1131 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

За правилом частини першої статті 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Статтею 213 ЦК України регламентовано, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 року у справі №753/11000/14-ц, провадження № 61-11сво17, зроблено висновок, що »відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України» .

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що розписка відповідача від 06.01.2013 року, на яку посилається позивач, як на доказ виникнення у неї права спільної власності на майно, зважаючи також на її зміст, не може бути підставою для виникнення права власності на таке майно, оскільки законодавством не передбачено такого способу набуття права спільної часткової власності на майно. Із змісту вказаної розписки не вбачається справжня воля сторін спору, приймаючи до уваги відсутність відповідних доказів щодо наявності попередніх переговорів між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , усталеної практики відносин між ними, також відсутні достатні правові підстави для висновку щодо виникнення у позивача права спільної власності на спірні об`єкти вказаного майна.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 24.06.2021 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які учасники судового розгляду даної справи посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду справи.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: