Рішення

від 24.06.2021 по справі 750/4631/17

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа № 750/4631/17

Провадження № 2/750/1016/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2021 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:

судді секретарі за участюСупруна О.П., Козлова І.С., Олефіренко Е.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Душина А.В., представника відповідача - адвоката Покотило М.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 750/4631/17 за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Чернігівська міська рада,

в с т а н о в и в :

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Позов мотивований тим, що у 2008-2012 роках за усним договором ОСОБА_1 з відповідачем на умовах створення спільної часткової власності інвестувала кошти в облаштування 9-ти зупинкових комплексів із кіосками у місті Чернігові, які не відносяться до нерухомого майна, а є малими архітектурними формами. Позивач вказувала, що в ході облаштування та вводу спірних об`єктів в експлуатацію сторони розрахували співвідношення своїх вкладів та за взаємною домовленістю встановили наступне співвідношення часток у створеному майні: частка позивача - 60%, частка відповідача - 40%, що підтверджується власноручно складеною відповідачем розпискою про належність позивачу шістдесятивідсоткової частки у спірному майні та про зобов`язання передати відповідну частку майна у власність позивача на її першу вимогу, у зв`язку з чим на підставі статті 356 Цивільного кодексу України у сторін виникло право спільної часткової власності на спірне майно, і позивачу належить ідеальна частка в майні в 60%, відповідачу - 40%. В подальшому спільне використання майна виявилось неможливим і вона направила відповідачу вимогу про передачу її частки їй у власність згідно з умовами розписки, але відповідач відповіді на цю вимогу не надав, що змусило її подати позов. ОСОБА_1 просила: виділити їй із спільної з відповідачем часткової власності торгівельні павільйони, розташовані по АДРЕСА_1 , та три зупинкових комплекси із вбудованими торгівельними кіосками, розташованими по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , визнавши за нею право власності на них.

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 19 червня 2018 року позов задоволено частково. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на торгівельні павільйони по АДРЕСА_1 , зупинковий комплекс з вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_2 , зупинковий комплекс з вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_3 , зупинковий комплекс з вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_4 (непарна сторона) у місті Чернігові, зупинковий комплекс з вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_5 . Виділено ОСОБА_1 в натурі торгівельні павільйони по АДРЕСА_1 вартістю 581 146,00 грн, зупинковий комплекс з вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_2 вартістю 201 675,00 грн, зупинковий комплекс із вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_4 вартістю 201 675,00 грн, а всього вартістю 984 496 грн, визнано за нею право власності на зазначене майно; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 компенсацію за отримання надлишку при розподілі спільного майна в розмірі 24 808,00 грн; стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат за проведення судової експертизи 14 508,00 грн.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 02 листопада 2018 року частково задоволено апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 . Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19 червня 2018 року в частині визнання права власності на торгівельні павільйони по АДРЕСА_1 та на зупинкові комплекси з вбудованими торгівельними кіосками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 (непарна сторона) у місті Чернігові скасовано, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. Виключено з резолютивної частини рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19 червня 2018 року абзац другий. Зменшено розмір стягнутих з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат, що понесені у суді першої інстанції з 14 508,00 грн до 7 254,00 грн. В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19 червня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19 червня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 листопада 2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (далі за текстом - ЦПК України), дану справу було розподілено для розгляду судді Деснянського районного суду м. Чернігова Супруну О.П.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 березня 2021 року справу прийнято до провадження судді та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 06.04.2021.

06.04.2021 підготовче засідання відкладено на 06.05.2021, у зв`язку з витребуванням доказів.

06.05.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 18.05.2021, у зв`язку з клопотанням представника відповідача.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 травня 2021 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 31.05.2021.

31.05.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 09.06.2021, у зв`язку із закінченням процесуального часу.

09.06.2021 продовжено перерву до 23.06.2021.

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали.

Представника відповідача у судовому засіданні позов не визнала.

Відповідач та представник третьої особи до суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи оповіщені у встановленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомили.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що рішенням Чернігівської міської ради від 21.11.2007 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 погоджено місце розташування та надано згоду на розроблення проекту відведення для розташування 9 зупинкових комплексів по: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_7 (кінцева зупинка), АДРЕСА_8 (непарна сторона), АДРЕСА_3 (а.с. 5 т. 1).

Згідно з Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, що затверджений рішенням міськвиконкому від 18.08.2008 №233, прийнято в експлуатацію тимчасові торгівельні павільйони з полегшених конструкцій на орендованій земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 8 т. 1).

25.06.2012 ОСОБА_2 видані паспорти прив`язки на зупинковий комплекс з вмонтованим кіоском по АДРЕСА_2 (парна сторона) (а.с. 57 т. 1), на зупинковий комплекс з вмонтованим кіоском по АДРЕСА_3 (а.с. 59 т. 1), на зупинковий комплекс з вмонтованим кіоском по АДРЕСА_5 (біля обласної лікарні) (а.с. 62 т. 1), на зупинковий комплекс з вмонтованим кіоском по АДРЕСА_8 ) (а.с. 64 т. 1), а 13.12.2012 - на зупинковий комплекс з вмонтованим кіоском по АДРЕСА_8 (непарна сторона).

06 січня 2013 року ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 розписку, в якій зазначено, що: розписка дана мною, ОСОБА_2 (серія паспорту НОМЕР_1 , що мешкаю за адресою АДРЕСА_9 ) ОСОБА_1 в тому, що їй належать шістдесят відсотків зупинкових комплексів та ряду торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 , які для зручності розрахунків оформлені на мене. Зобов`язуюсь безперешкодно передати їх у власність на першу вимогу .

29.04.2013 ФОП ОСОБА_2 листом № 45.04-13 повідомив начальника управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради про те, що тимчасові споруди, зупинкові комплекси з полегшених конструкцій з вбудованими торгівельними кіосками, вже розміщені на орендованих земельних ділянках згідно з виданими паспортами за адресами АДРЕСА_3 (паспорт прив`язка №21 від 25.06.2012), АДРЕСА_5 ) (паспорт прив`язка №20 від 25.06.2012), АДРЕСА_2 (парна сторона) (паспорт прив`язка №22 від 25.06.2012), АДРЕСА_8 " (паспорт прив`язка №19 від 25.06.2012), АДРЕСА_8 (непарна сторона) (паспорт прив`язка №52 від 13.12.2012).

На запит ОСОБА_1 від 05.05.2021 КП Муніципальна варта Чернігівської міської ради надало відповідь за № 227 від 05.05.2021, згідно якої на виконання рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 30.08.2018 № 410 Про демонтаж тимчасових об`єктів на території м. Чернігова за зазначеними адресами було демонтовано та перевезено на майданчик по АДРЕСА_10 п`ять тимчасових споруд (торгівельних кіосків). На даний час, дві з п`яти тимчасові споруди повернуті власнику на підставі відповідних заяв та відшкодування витрат на демонтаж. Інші три знаходяться на майданчику в АДРЕСА_10 .

Вважаючи, що у сторін виникло право спільної часткової власності на спірне майно, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом про виділення їй зі спільної з відповідачем часткової власності торгівельних павільйонів, розташованих по АДРЕСА_1 , та трьох зупинкових комплексів із вбудованими торгівельними кіосками, що раніше розташованих по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , визнавши за нею право власності на них.

У статті 15 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

У відповідності до частини третьої статті 355 ЦК України право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту (постанова Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 632/580/17).

Згідно з абзацом перший частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 355 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Як і право власності, право спільної власності виникає при наявності певних юридичних фактів - конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права спільної власності на конкретне майно у певних осіб, тобто способів набуття права власності.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За приписом частини першої та шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, у межах даної справи відсутні як первісні, так і похідні підстави, за яких у позивача могло б виникнути право власності на майно, що є предметом позову. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про виникнення у ОСОБА_1 права власності у формі спільної часткової власності. Позивачем не надано документів, які б підтверджували її участь у створенні спільного майна чи існування будь-яких інших підстав, за яких вона б могла вважатися співвласницею спірного майна.

Видатковий касовий ордер від 06.09.2012 (а.с. 89 т. 3), інформація про результат діяльності доходів та витрат по ряду торговельних павільйонів по АДРЕСА_1 за серпень 2012 р. (а.с. 90 т. 3), лист ФОП ОСОБА_2 від 20.11.2008 № 144 (а.с. 91 т. 3), Технічні умови № 231 про забезпечення пожежної безпеки (а.с. 92 т. 3), а також акти вибору земельної ділянки (приміщення), архітектурно-планувальні завдання (АПЗ) на а.с. 93-124 тому 3, навпаки свідчать про належність спірного майна відповідачеві, підписи та штампи якого відображені у вказаних документах.

Також, листом від 08.09.2017 № 01-18/1824 Управлінням архітектури та містобудування Чернігівської міської ради повідомило, що паспорти прив`язки на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності видавались саме ОСОБА_2 (а.с. 159 т. 3).

При цьому, зі змісту листа ГУ ДФС у Чернігівській області від 31.08.2017 № 10335/К/25-22-08-01-40 убачається, що у податкового органу відсутні відомості про укладення між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 договору про спільну діяльність (а.с. 160 т. 3).

Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради в листі від 26.05.2021 № 01-08/197 та виконавчий комітет Чернігівської міської ради в листі від 28.08.2021 № 663/2-05/вих/02/3179/20/вх/03 повідомили адвокату Покотило М.Б., що рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 24 липня 2008 року № 204 Про будівництво був наданий дозвіл на розроблення проектно-кошторисної документації фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 для будівництва зупинкових комплексів із полегшених конструкцій з вмонтованими торговими кіосками (без додаткового обладнання за межами внутрішньої площі кіосків) по: АДРЕСА_6 (парна сторона); АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_8 (непарна сторона); АДРЕСА_3 (непарна сторона); АДРЕСА_5 (біля обласної лікарні). Відповідно до вказаного вище рішення та заяв ОСОБА_2 управлінням були розробленні та наданні замовнику архітектурно-планувальні завдання за вказаними адресами, про що свідчить журнал реєстрації видачі архітектурно-планувальних завдань з № 264 по № 272 включно. Також, на замовлення ОСОБА_2 управлінням були розробленні паспорти прив`язки тимчасових споруд: від 25.06.2012 № 19 АДРЕСА_8 , зупинка „Нафтобаза"; від 25.06.2012 № 20 по АДРЕСА_5 (біля обласної лікарні; від 25.06.2012 № 21 по АДРЕСА_3 ; від 25.06.2012 № 22 по АДРЕСА_2 (парна сторона); від 13.12.2012 № 52 по АДРЕСА_8 (непарна сторона). Відповідно до журналу реєстрації видачі паспортів прив`язки тимчасових споруд ОСОБА_2 особисто в управлінні отримав паспорти прив`язки тимчасових споруд з № 19 по № НОМЕР_2 , а № 52 отримав через центр надання адміністративних послуг. В архівних справах відсутня інформація про те, що ОСОБА_2 надавав повноваження ОСОБА_1 на отримання/подання документів від його імені.

Розписка ж від 06.01.2013, на яку посилається позивач у позові як доказ виникнення у неї права спільної власності на майно, зважаючи також на її зміст, не може бути підставою для виникнення права власності на таке майно, оскільки законодавством не передбачений такий спосіб набуття права спільної часткової власності на майно.

У відповідності з положеннями статей 1130, 1131 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

За правилом частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Статтею 213 ЦК України передбачено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України .

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77, статті 79, частини першої статті 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З пояснень сторін та змісту розписки неможливо визначити їхню справжню волю, беручи до уваги відсутність будь-яких доказів попередніх переговорів ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , усталеної практики відносин між ними, а також подальшу поведінку сторін, не має достатніх правових підстав стверджувати про виникнення у позивача права спільної власності на спірні об`єкти рухомого майна.

Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надавши оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав, заявлених позивачем.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, починаючи з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 02.07.2021.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_11 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .

Третя особа: Чернігівська міська рада, місцезнаходження: вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, код ЄДРПОУ - 34339125.

Суддя