Постанова

від 06.12.2021 по справі 0940/1505/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 0940/1505/18 Головуючий у 1 інстанції: Сливка С.І.

Провадження № 22-ц/811/2638/21 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

Категорія справи:20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Цяцяка Р.П.,

суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,

за участю: секретаря Івасюти М.В.,

позивача ОСОБА_1 ;

ОСОБА_2 - представника Львівської обласної державної адміністрації,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 16 червня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівської обласної державної адміністрації у якому просив визнати протиправним рішення згідно листа за №ЗВГ-ВИХ-278/0/18 від 17.07.2018 року про відмову в безоплатній передачі у власність двох земельних ділянок загальною площею 2 га за межами с. Старе Село Жидачівського району Львівської області.

Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що відповідачем протиправно, в порушення вимог статті 59 Земельного кодексу України, відмовлено у безоплатній передачі у власність двох земельних ділянок, які надані йому у користування на правах оренди, загальною площею 2 га за межами с. Старе Село Жидачівського району Львівської області (том 1, а.с. 5-9).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року всі судові рішення по даній адміністративній справі було скасовано і провадження у адміністративній справі закрито: з тих підстав, що даний спір має розглядатись за правилами цивільного судочинства (том 2, а.с. 7-10).

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року за заявою позивача дану справу було передано до Жидачівського районного суду Львівської області (том 2, а.с. 15-16).

05 листопада 2020 року позивач уточнив свої позовні вимоги, а саме: просив визнати протиправним рішення Львівської обласної державної адміністрації щодо передачі у власність земельних ділянок та зобов`язати відповідача вчинити певні дії, а саме: передати у власність дві орендовані земельні ділянки, які є предметом позовних вимог (том 2, а.с. 63-65).

Протокольною ухвалою суду від 03.03.2021 року уточнені позовні вимоги було прийнято до розгляду (том 2, а.с. 95-96).

Оскаржуваним рішенням позов залишено без задоволення (том 2, а.с. 124-128).

Дане рішення оскаржив позивач.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Вважає, що оскільки чинним законодавством передача земель у приватну власність не є забороненою, то вважає неправомірною відмову у задоволенні його позовних вимог (том 2, а.с. 132-139).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника відповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом , способів.

Згідно зі ст.ст. 19 , 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України (тут і далі - у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; далі - ВК України) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина 2 ст. 3 ВК України визначає, що до водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до ст. 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 ЗК України ).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 ЗК України ).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки ) і каналами; іншими водними об`єктами не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання ,і надання у приватну власність цих земельних ділянок без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України , суперечить нормам статей 83 , 84 цього Кодексу .

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (в подальшому - Конвенція ) гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами ст. 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Однак громадяни та юридичні особи за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно одержати у власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Натомість землі водного фонду можуть передаватися цим суб`єктам тільки на умовах оренди для визначених законом потреб (ч. 4 ст. 59 ЗК України ).

Отже, стосовно землі водного фонду закон забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність землю відповідного цільового призначення окремо від дозволеного для передачі об`єкта замкненої природної водойми загальною площею до 3 га.

За наведених обставин висновки оскаржуваного рішення не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 16 червня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 16 грудня 2021 року.

Головуючий: Цяцяк Р. П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.