Рішення

від 23.12.2021 по справі 420/19405/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/19405/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28.04.2020р. №Ф-37338-51.

Ухвалою суду від 25.10.2021р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що ОСОБА_1 11.02.2010р. здійснив державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, проте 06.04.2021р. припинив діяльність як фізична особа-підприємець шляхом подачі органу державної реєстрації відповідної заяви, у зв`язку із фактичним нездійсненням за весь вищезазначений час (з 11.02.2010р. по 06.04.2021р.) відповідної господарської діяльності (позивач діяльність не здійснював та будь-яких доходів від підприємницької діяльності не отримував). Позивач вказав, що він не погоджується із прийняттям вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28.04.2020р. №Ф-37338-51, зазначивши, що ч. 3 ст. 9 Закону № 2464 встановлює чіткий перелік документів (доказів у судовому процесі), на підставі яких податковими органами здійснюється обчислення єдиного внеску та у відповідача були відсутні підстави автоматичного відкриття ІКП, що визначені розділом II Інтегрована картка платника Порядку № 422 (на час нарахування недоїмки за 2017 рік - по строку 09.02.2018 року) - при вчиненні в ІКП записів були відсутні первинні документи, визначені п. 2 розділу І Порядку № 422. Також позивач зазначив, що вимога про сплату боргу була надіслана з порушенням строку її надсилання та, що у період з травня 2019 року він здійснює трудову діяльність, є працевлаштованим (форма працевлаштування: основна) й займає посаду Голови Правління у ЖБК Моряк-2 (ідентифікаційний код: 20996728), який як роботодавець у розумінні норм ЗУ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 р. № 2464-VI виконує свій обов`язок з нарахування й сплати єдиного внеску за позивача.

29.11.2020р. до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач зазначив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.04.2020р. №Ф-37338-51 є обгрунтованою та прийнята у порядку визначеному діючим законодавством України. Відповідач вказав, що згідно ІКП по платежу 71040000 станом на 31.01.2020р. проведено нарахування єдиного внеску у загальній сумі 29293,44грн. у т.ч.:- 09.02.2018р. -8448,00грн. -нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік; 19.04.2018р. - 2457,18 грн. - нараховано ЄД ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 1 квартал 2018 року; 19.07.2018р. - 2457,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 2 квартал 2018 року; 19.10.2018р. - 2457,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 3 квартал 2018 року; 21.01.2019р. - 2457,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 4 квартал 2018 р.; 19.04.2019р. - 2754,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 1 квартал 2019 року; 19.07.2019р. - 2754,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 2 квартал 2019 року; 21.10.2019р. - 2754,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 3 квартал 2019 року; 20.01.2020р. - 2754,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 4 квартал 2019 року. Відповідач наголосив, що відносно фізичної особи - підприємця з 01.01.2017 р. Законом внесені зміни до бази нарахування єдиного внеску та встановлено, що базою нарахування є не тільки дохід фізичної особи - підприємця, а сам факт реєстрації фізичної особи - підприємцем без отримання доходу за певний період. Так, якщо фізична особа - підприємець не отримала дохід у звітному році, то такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої иим законом. Таким чином, як вказав відповідач, отримана позивачем заробітна плата як найманого працівника та факт реєстрації його фізичною особою - підприємцем без отриманого від підприємницької діяльності доходу є різними базами нарахування єдиного внеску, які не виключають один одного. Враховуючи вищевикладене та зазначивши, що якщо фізична особа - підприємець з 01.01.2017 р. застосовує загальну систему оподаткування і не є пенсіонером за віком або інвалідом, то вона не звільняється від обов`язку нараховувати, обчислювати та сплачувати ЄСВ на загальних підставах.

06.12.2021р. до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій представник ОСОБА_1 з підстав, викладених у адміністративному позові, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

28.04.2020р. Головним управлінням ДПС в Одеській області прийянто вимогу про сплату боргу №Ф-37338-51У, якою ОСОБА_1 зобов`язано сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 29 293,44грн. (а.с.44).

Позивач, не погоджуючись із прийняттям вказаної податкової вимоги звернувся до суду із цим позовом про її скасування.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом №2464-VI.

Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В пунктах 3 і 10 частини 1 цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 19 червня 2020 року №824/876/19-а.

Як встановлено судом під час з`ясування офіційних обставин справи та підтверджено інтегрованою карткою платника податку станом на 31.01.2020р., котролюючим органом проведено нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску у загальній сумі 29293,44грн. у т.ч.:- 09.02.2018р. -8448,00грн. -нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік; 19.04.2018р. - 2457,18 грн. - нараховано ЄД ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 1 квартал 2018 року; 19.07.2018р. - 2457,18грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 2 квартал 2018 року; 19.10.2018р. - 2457,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 3 квартал 2018 року; 21.01.2019р. - 2457,18грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 4 квартал 2018 р.; 19.04.2019р. - 2754,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 1 квартал 2019 року; 19.07.2019р. - 2754,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 2 квартал 2019 року; 21.10.2019р. - 2754,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 3 квартал 2019 року; 20.01.2020р. - 2754,18 грн. - нараховано ЄВ ФО-П, в т. ч. на спрощеній системі оподаткування та фермерам за 4 квартал 2019 року.

Поряд з цим, у період травень 2019 року - травень 2021 року ОСОБА_1 займає посаду голови правління ЖБК Моряк -2 , за якого нараховано суми ЄСВ, що підтверджується довідкою про доходи від 08.06.2021р. №3, виданою ЖБК Моряк-2 (а.с.22).

Враховуючи вищевикладене та те, що мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем ЖБК Моряк -2 , суд вважає, що нархування єдиного внеску з травня 2019 року - грудень 2019 року є протиправним.

У зв`язку з викладеним, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.04.2020р. №Ф-37338-51 в частині нарахування єдиного внеску за період з травня 2019 року по грудень 2019 року у розмірі 4590,30грн., є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо посилання позивача на несвоєчасне направлення вимоги про сплату боргу, а саме з порушенням 3-денного строк у передбаченого Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Наказ Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21 грудня 2020 року № 790), суд зазначає, що вказані обставини не спростосують наявність вказаної заборгованості та не може вважатись достатньою самостійною підставою для скасування рішення податкового органу.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28.04.2020р. №Ф-37338-51 в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 4590,30грн.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 р.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Частиною 3 ст. 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295,382 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області від 28.04.2020р. №Ф-37338-51 в частині нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 4590,30грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166, 65044, м. Одеса, вул.Семінарська, 5) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 142,28 грн. (сто сорок дві гривні двадцять вісім копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра