Постанова

від 16.12.2021 по справі 507/4/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6541/21

Номер справи місцевого суду: 507/4/20

Головуючий у першій інстанції Дармакука Т. П.

Доповідач Гірняк Л. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2021 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

Головуючого судді - Гірняк Л.А.,

Суддів - Сегеди С.М., Комлевої О.С.,

За участю секретаря - Ющак А.Ю.,

Представника позивача - ОСОБА_1

Представника відповідача - ОСОБА_2 (голова ФГ ЧАП )

Представника відповідача - Дьогтєв С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 28 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства ЧАП , третьої особи: Державного реєстратора Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області Ісайко Олега Івановича

- про визнання недійсним договору емфітевзису та скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И Л А:

ПРОЦЕДУРА:

Короткий зміст позовної заяви:

В січні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до районного суду із позовом до ФГ ЧАП , третьої особи: державного реєстратора Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області Ісайко О.І. та просив:

-визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 01.03.2017 р. зареєстрований державним реєстратором Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області між ОСОБА_3 та Фермерським господарством ЧАП , відносно земельної ділянки кадастровий номер: 5123380600:01:002:0010;

-скасувати державну реєстрацію договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 01.03.2017 р. зареєстрований 26.04.2017 р. державним реєстратором Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області між ОСОБА_3 та Фермерським господарством ЧАП відносно земельної ділянки кадастровий номер: 5123380600:01:002:0010.

Вимоги обгунтовував тим, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка, загальною площею 19.9945 га кадастровий номер:5123380600:01:002:0010, яка розташована на території Бобрицької сільської ради, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ОД№026802 від 20.10.2003 р.

Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У листопаді 2019 р., від третіх осіб, ОСОБА_3 надійшла пропозиція щодо укладення договору оренди та на етапі розгляду пропозиції, стало відомо про наявність зареєстрованого договору емфітевзису відносно належної йому земельної ділянки.

24.12.2019 р. ОСОБА_3 отримав інформаційну довідку №194678611 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно відносно належної йому земельної ділянки.

З зазначеної довідки йому стало відомо, що 26.04.2017 р. державним реєстратором Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області відносно належної позивачу земельної ділянки, зареєстрований договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 01.03.2017 р.

Окрім того, відповідно до інформаційної довідки за договором ФГ ЧАП на 99 років передані у користування 19.9945 га - рілля земельної ділянки (кадастровий номер 5123380600:01:002:0010), при цьому землекористувач (ФГ ЧАП , ЄДРПОУ:36042380) за користування земельною ділянкою в розмірі 19,99 га сплатив власнику - ОСОБА_3 фіксовану одноразову виплату в розмірі 162 000 гривень.

Посилається на те, що він не підписував вказаний договір емфітевзису від 01.03.2017 р. з ФГ ЧАП , грошові кошти за вказаним договором не отримував.

Зазанача, що між ОСОБА_3 та ФГ ЧАП дійсно відбувались перемовини щодо можливості укладання договору емфітевзису відносно належної позивачу земельної ділянки, кадастровий номер 5123380600:01:002:0010. За наслідком перемовин ОСОБА_3 передав два екземпляра підписаного з його боку договору про право земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 01.03.2017 р. відносно 10 га земельної ділянки кадастровий номер 5123380600:01:002:0010. Проте, як зазначив представник ФГ ЧАП , після консультацій з державним реєстратором, неможливо було зареєструвати договір, у зв`язку із тим, що потрібно проводити технічні роботи по розділу належної ОСОБА_3 земельної ділянки та виділяти 10 га із земельної ділянки, після чого може бути зареєстроване право користування відносно частини земельної ділянки. ОСОБА_3 не погодився передавати у користування всю земельну ділянку та самостійно обробляв інші 10 га земельної ділянки кадастровий номер:5123380600:01:002:0010, іноді із залученням третіх осіб.

ОСОБА_3 не чекав від ФГ ЧАП на власний екземпляр договору, який раніше підписав відносно 10 га земельної ділянки, оскільки, як повідомив представник ФГ ЧАП , передати та зареєструвати право користування відносно 10 га належної ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий номер:5123380600:01:002:0010 неможливо, без виділення 10 га із земельної ділянки, загальна площа якої становить 19. 99 га без розподілу ділянки на дві окремих земельні ділянки. Більше перемовин між ОСОБА_3 та ФГ ЧАП щодо укладення та реєстрації договору відносно зазначеної земельної ділянки.

Будь-яких договорів відносно спірної земельної ділянки, загальною площею 19,99 га, ОСОБА_3 не підписував, отже вважає, що волевиявлення на укладення договору відсутнє, що є підставою для визнання його недійсним та скасування державної реєстрації зазначеного договору.

04.03.2020 року представникФГ ЧАП надав до районного суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вимоги обґрунтовував тим, що між власником земельної ділянки ОСОБА_3 та ФГ ЧАП укладений договір про право користування земельною ділянкою площею 19,99 га для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) строком на 99 років. Пунктом 4.1 договору передбачена одноразова виплата від ФГ Чап суми в розмірі 162 000 грн., яку було передано позивачу, про що було обумовлено в договорі. ОСОБА_3 на виконання умов договору передав ФГ Чап оригінал державного акту на право власності, який повинен зберігатися і зберігається у ФГ Чап . Договір був підписаний ОСОБА_3 , а також було підписано акт прийому передачі земельної ділянки. Договір із актом прошито, пронумеровано та скріплено печаткою ФГ Чап та підписами сторін.

Ухвалою від 25 березня 2020 року залучено в якості третьої особи: державного реєстратора Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області Ісайко Олега Івановича (а.с.102).

Короткий зміст судового рішення першої інстанції:

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 28 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до фг ЧАП , третьої особи: державного реєстратора Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області Ісайко Олега Івановича про визнання недійсним договору емфітевзису та скасування державної реєстрації - відмовлено.

Короткий зміст апеляційної скарги:

10.02.2021 року до від ОСОБА_3 до суду надійшла апеляційна скарга на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 28.12.2020 року , в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить:

- поновити строк на апеляційне оскарження рішення Любашівського районного суду Одеської області від 28.12.2020 року;

- апеляційну скаргу задовольнити;

- скасувати рішення Любашівського районного суду Одеської області від 28.12.2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Третя особа державний реєстратор Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області Ісайко О.І. до суду апеляційної інстанції в зазначений день і час: 25.11.2021 року, на 10.15 год. не з`явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу частини 2 ст.372 ЦПК України судова колегія вважає можливим розглянути справу за їх відсутністю.

АРГУМЕНТИ (ДОВОДИ) СТОРІН:

Заявник в апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з`ясування обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

Заявник не спростовує того факту, що дійсно, між ними відбувались перемовини щодо надання в користування ФГ Чап 19,99 га земельної ділянки, однак договір він не підписував, грошові кошти, обумовлені цим договором, не отримував.

Зазначає, що ним підписаний договір відносно 10 га, належної йому земельної ділянки.

Проте, на момент передачі договір не був прошитий та пронумерований і будучі юридично не обізнаною особою, позивач підписав його у запропонованому відповідачем варіанті. Належний позивачу екземпляр договору із доданим актом, відповідач ОСОБА_3 не надав.

При цьому зазначив, що його повідомили, що зареєструвати за ФГ ЧАП 10 га неможливо без виділу окремо 10 га із загальної площі, належної позивачу земельної ділянки.

Посилається на те, що він дійсно ставив свій підпис у договорі щодо надання в користування частини, належної йому на праві власності, земельної ділянки у розмірі 10 га і був згодний передати в користування відповідача земельну ділянку у зазначеному розмірі, проте договір у тому вигляді, який був зареєстрований ФГ ЧАП , а саме на користування земельною ділянкою, загальною площею 19,99 га - позивач не підписував і згоди щодо надання в користування усієї ділянки в цілому - не надавав. Він правомірно вважав договір неукладеним, а тому продовжував самостійно користуватися частиною власної земельної ділянки, при цьому сплачуючи належні податки за користування 10 га землі.

Окрім того, зазначає, що оскаржуваний договір був підроблений з метою незаконного набуття відповідачем речового права на власність позивача і збагачення від сільськогосподарської діяльності тривалістю 99 років.

Відзив до апеляційного суду не надійшов.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ:

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка, загальною площею 19,9945 га. кадастровий номер 5123380600:01:002:0010, яка розташована на території Бобрицької сільської ради, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ОД№026802 від 20.10.2003 р., цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.69).

01 березня 2017 року між ОСОБА_3 , як власником земельної ділянки та ФГ Чап , як землекористувачем, укладено договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), за умовами якого власник надав, а землекористувач прийняв у користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 19,99 га, кадастровий номер 5123380600:01:002:0010, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Бобрицької сільської ради Любашівського району Одеської області.

Відповідно до п.3.1 сторонами обумовлено строк дії договору 99 років. Також відповідно до п.4.1 Землекористувач за користування земельною ділянкою сплачує власнику фіксовану одноразову виплату в розмірі 162 000 гривень.

Відповідно до п.4.4 сторони своїми підписами у Договорі підтвердили факт повного розрахунку за цим договором. Власник земельної ділянки стверджує про відсутність до Землекористувача жодних претензій фінансового характеру (а.с.59-63).

24.12.20219 року ОСОБА_3 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно отримав інформаційну довідку №194678611 з якої вбачається, що 26.04.2017 р. державним реєстратором Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області відносно належної позивачу земельної ділянки, кадастровий номер 5123380600:01:002:0010, загальною площею 19,99 га, що розташована на території Бобрицької сільської ради Любашівського району Одеської області, зареєстрований договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 01.03.2017 р. (а.с.23).

Допитаний в судовому засіданні районного суду свідок ОСОБА_4 пояснив, що він в 2016-2018 роках обробляв частину земельної ділянки ОСОБА_3 площею 5 га , в 2019 , 2020 році відповідно 10 га і 9, га, а до цього всю належну ОСОБА_3 земельну ділянку обробляло ФГ Чап . Будь-якого договору він із ОСОБА_3 не укладав, а за користування земельною ділянкою розраховувався із ОСОБА_3 як зерном , так грішми, платив земельний податок за ОСОБА_3 . Він знав, що ОСОБА_3 вів перемовини із керуючим ФГ Чап Вільховецьким та хвилювався, що вклав гроші в землю і вони пропадуть.

Допитаний, в якості свідка, в судовому засіданні ОСОБА_5 пояснив, що так як між ФГ Чап із ОСОБА_3 була досягнута домовленість про укладення договору емфітевзису, то він завчасно підготовив та роздрукував текст договору емфітевзису, який в його присутності підписав ОСОБА_3 за місцем свого проживання та голова ФГ Чап ОСОБА_6 , договір прошив та сторони поставили свої підписи. ОСОБА_6 передав всю суму передбачену умовами договору 162 000 грн., а ОСОБА_3 передав оригінал державного акту про право власності на земельну ділянку. Виправлення в акті прийому передачі земельної ділянки зроблені ним самим, оскільки під час виготовлення тексту акту він використовував шаблони до інших договорів та допустився технічної помилки, але оскільки підписання документів відбувалося в с. Арчепитівка, то не було технічної можливості роздрукувати інший акт. Під час підписання договору емфітевзису, між сторонами мова не йшлася про передачу частини земельної ділянки та й укладення договору на частину земельної ділянки не можливе, оскільки для цього потрібно було виготовити землевпорядну документацію на частину земельної ділянки.

ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши сторони, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог районний суд виходив з їх недоведеності щодо відсутності його волевиявлення на укладання договору емфітевзису від 01.03.2017 року, який був зареєстрований державним реєстратором Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області Касевич О.Л.

Судова колегія погоджується з таким судженням районного суду з наступних підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За положеннями ст.6 ч.1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

-особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

-правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

-правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст.215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ОД №026802 від 20.10.2003 року ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 19,99 га, розташована на території Бобрицької сільської ради Любашівського району Одеської області (на підставі рішення Бобрицької сільської ради від 14.08.2001 року № 26).

Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Звертаючись до суду позивач, вважав, що укладений між ним та ФГ Чап договір встановлення емфітевзису земельної ділянки був підроблений з метою незаконного набуття відповідачем речового права на його власність і збагачення від сільськогосподарської діяльності тривалістю 99 років. ОСОБА_3 зазначив, що вказаний договір не підписував, грошових коштів, обумовлених цим договором - не отримував.

За правилом частини першої ст.. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Згідно з ч.1 ст.407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно ч.1 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України.

Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.ст.407, 408 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними в п.40 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав під час вирішення спорів щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій) суди мають виходити з того, що згідно зі ст.102-1 ЗК право на таке користування виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися нею для сільськогосподарських потреб або для забудови відповідно до ЦК. Підставою для виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови може також бути заповіт.

З урахуванням вимог ЗК укладення таких договорів, їх умови, строки та права і обов`язки сторін за ними, а також підстави припинення регулюються главами 33 і 34 ЦК.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може бути припинено за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Право оренди земельної ділянки є відмінним від емфітевзису (право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) та суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою для забудови) правом користування земельною ділянкою, визначається спеціальними нормами законодавства (статті 93, 124 ЗК України, Закону України Про оренду землі , тощо), різниться підставами виникнення, режимом використання землі та порядком передачі її в суборенду.

Так, ч.4 ст.124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

На відміну від договору оренди земельної ділянки істотні умови емфітевзису законодавчо не визначені. Відповідно до положень глави 33 ЦК України та ст.102-1 ЗК України ними можна вважати: об`єкт емфітевзису (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); цільове призначення; строк дії договору; плата за користування земельною ділянкою з визначенням розміру, умов, порядку та строків виплати; права та обов`язки власника земельної ділянки, наданої у користування для сільськогосподарських потреб; права та обов`язки землекористувача.

На відміну від договору оренди земельної ділянки договір емфітевзису може бути строковий або безстроковий. Земельні ділянки приватної власності - без встановлення максимального та мінімального строку, виключення, земельні ділянки державної або комунальної власності строк дії договору яких не може бути більше 50 років.

Крім того, варто підкреслити те, що право емфітевзису є речовим правом. Це означає, що для його виникнення потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Лише з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису емфітевтові, а емфітевт - його набув.

Набувши право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах емфітевзису, емфітевт, як і орендар, може використовувати земельну ділянку для сільськогосподарських потреб - ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва тощо. Однак, на відміну від орендаря, емфітевт набуває ще одне право - право відчуження емфітевзису іншій особі шляхом укладення з нею договору купівлі-продажу, міни, дарування, в тому числі може бути предметом застави, а також передаватися будь-яким іншим не забороненим законом способом іншій фізичній або юридичній особі. Причому земельний мораторій не забороняє відчуження емфітевзису. При відчуженні емфітевзису йдеться не про передачу права власності на земельну ділянку, а виключно про відчуження права користування нею .

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір емфітевзису від 01.03.2017 року є таким, що укладений на законних підставах, відповідно до вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, та відсутності правових підстав для визнання його недійсним у межах заявлених позивачем вимог.

Посилання заявника на фіктивність договору позивачем не доведено, а відсутність його волевиявлення спростовується особистим підписом під договором.

Судова колегія не погоджується з посиланням на те, що позивач передав в користування лише частку земельної ділянки, оскільки не було її реального виділу, а виправлення в акті прийомки-передачі само по собі не є підставою для визнання договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. При встановленні фактичних обставин справи судом не порушено норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 28 грудня 2020 року- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текс постанови виготовлено 24.12.2021 року.

Головуючий суддя Л.А. Гірняк

Судді С.М.Сегеда

О.С.Комлева