Постанова

від 24.12.2021 по справі 420/6535/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/6535/21 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Косцової І.П.,

суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області за участю третіх осіб - Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, із застуванням ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік ;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області провести перерахунок суддівської винагороди за вказаний період (за винятком днів перебування у відпустці), відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів з урахуванням здійснених виплат.

В обґрунтування позову зазначено, що ТУ ДСА України в Одеській області, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи діючого законодавства України та виплатив суддівську винагороду у сумі 47 230 грн., що не відповідає розміру суддівської винагороди, передбаченому Законом України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року №1402-VIII.

Такі дії суб`єкта владних повноважень, на думку позивача, порушують її право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним Законом України Про судоустрій і статус суддів , яким визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року позов задоволено за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року.

При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив із того, що суддівську винагороду, в порушення положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , нараховано та виплачено позивачеві в обмеженому розмірі, що свідчить про протиправність дій суб`єкта владних повноважень.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень).

В апеляційний скарзі Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняте у справі судове рішення у частині задоволених позовних вимог та постановити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону №553-ІХ) нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежувались максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, що відбулося 24.04.2020 року, за результатами якого прийнято відповідне рішення від 24.04.2020 року №22. Враховуючи викладене, апелянт вказує, що з 18.04.2020 року він не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону №553-ІХ), отже висновки суду першої інстанції про протиправність дій Територіального управління є необґрунтованими.

Крім того апелянт вважає, що Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та не має правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету.

Від Державної судової адміністрації України надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому підтримано апеляційну скаргу Територіального управління та вказано про незгоду з рішенням суду першої інстанції.

ОСОБА_1 та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області своїм правом на подання відзиву не скористались.

У відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини справи.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до указу Президента України №918/2009 від 10.11.2009 року, ОСОБА_1 строком на п`ять років призначено суддею Кілійського районного суду Одеської області (а.с. 14-15).

Постановою Верховної Ради України Про обрання суддів №479-УІІІ від 21.05.2015 року ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Кілійського районного суду Одеської області (а.с.16-18).

Відповідно до наказу Кілійського районного суду Одеської області №4-ос/г від 14 лютого 2018 року Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1 позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% посадового окладу з 01.01.2018 року, як такому, стаж роботи якого на посаді становить 15 років (а.с.12).

Наказом т.в.о. голови суду від 20 травня 2020 року №11-ос/г позивача призначено на адміністративну посаду голови Кілійського районного суду Одеської області строком на три роки з 21 травня 2020 року, але не більш як на строк повноважень судді та встановлено щомісячну доплату у розмірі 10 відсотків посадового окладу судді за обіймання адміністративної посади Голови суду з 21 травня 2020 року (а.с. 19).

Як вбачається з довідки про нараховану суддівську винагороду за період з 01.04.2020 року по 31.08.2020 року до позивача застосовувались обмеження його заробітної плати у розмірі 10 МЗП відповідно до ст. 29 Закону України про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 року №553-ІХ (а.с.13).

Вважаючи, що розмір щомісячного грошового утримання судді з 18.04.2020 нараховувався йому не у повному розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України Про судоустрій і статус суддів , з огляду на наступне.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія За демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст.124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

За таких обставин при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України Про судоустрій та статус суддів , при цьому застосування статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Враховуючи те, що ст.29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин норми Конституції України як норми прямої дії.

Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік як і будь-якими іншими нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:

- ч.2 ст.135 Закону України Про судоустрій та статус суддів (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);

- ст.130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).

Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.

Відтак, неможливо розглядати положення Закону України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.

Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Враховуючи викладене, доводи апелянта, що з 18.04.2020 відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік , колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні та необґрунтовані.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Отже, положення Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Вказані обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду із клопотанням щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік .

При цьому суд апеляційної інстанції наголошує, що у п.4.3 рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України зазначає, що обмеження відповідних виплат може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи апелянта, що він є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та не має правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, наголошує, що необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплат не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (заява № 70297/01) та у справі Бакалов проти України (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено з порушенням положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Однак, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, й позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин суд апеляційної інстанції у відповідності до приписів ч.1 ст.308 КАС України, тобто у межах доводів та вимог апеляційної скарги, визначає вірним висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів без будь яких обмежень.

Поряд з тим, матеріали справи містять докази відбуття позивача у відпустку у період з 17.06.2020 року по 01.07.2020 року та з 19.08.2020 року по 16.09.2020 року (а.с. 20, 21).

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року за винятком днів перебування у відпустці.

Проте вказані обставини суд першої інстанції залишив поза своєю увагою, тому судова колегія доходить до висновку про наявність підстав для зміни резолютивної частини оскаржуваного рішення шляхом включення фрази за винятком днів перебування у відпустці

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Беручи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено всі обставини у справі та зроблено вірні висновки щодо порушення відповідачем права позивача на отримання суддівської винагороди без обмеження її розміру, проте не зазначено періоду, який підлягав виключенню, судова колегія у відповідності до вимог п. 4 ч.1 ст. 317 КАС України вважає за доцільне змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року змінити, включивши третій абзац резолютивної частини у наступній редакції Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945, місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, буд. 2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ) суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, за винятком днів перебування у відпустці, відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів , з урахуванням здійснених виплат. .

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя Косцова І.П. Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.