Постанова

від 24.12.2021 по справі 927/824/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2021 р. Справа№ 927/824/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Етнопродукт

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2021

у справі № 927/824/21 (суддя Моцьор В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Етнопродукт

до Фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича

про стягнення 46 622,93 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Етнопродукт (далі - ТОВ Етнопродукт , позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича (далі - ФОП Колісник Д.С., відповідач) про стягнення 36 024,24 грн основного боргу, 3 046,36 грн інфляційних втрат, 898,01 грн 3% річних та 3 896,09 грн пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020 (далі - договір/спірний договір) щодо своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку площею 6,4329 га, кадастровий номер 7421489600:04:000:5448 (далі - земельна ділянка).

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2021 у справі № 927/824/21 у задоволенні позову відмовлено повністю, стягнуто з ТОВ Етнопродукт на користь ФОП Колісника Д.С. витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 2 000,00 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що між сторонами було укладено 66 договорів суборенди земельних ділянок від однієї дати (24.04.2020), але відносно земельних ділянок з різними кадастровими номерами, які надано позивачем відповідачеві в суборенду; з наданої відповідачем копії платіжного доручення №762 від 12.10.2020 на суму 200 000,00 грн вбачається, що вказана сума сплачена за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020, тобто за договором від тієї ж дати, що й спірний, та за тим самим предметом - суборенда земельної ділянки; у даному випадку сума коштів, яка надійшла від відповідача за правилами ст. 534 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) була достатньою для задоволення вимог кредитора щодо погашення боргу в повному обсязі; будь-яку хронологію зарахування коштів (орендної плати) сторонами у договорі, який є предметом спору у даній справі, встановити неможливо внаслідок відсутності відповідних доказів; безпідставними є доводи позивача про те, що вказане платіжне доручення не є доказом виконання зобов`язання за договором, оскільки в призначенні платежу міститься посилання лише на договір суборенди земельної ділянки від 24.04.2020, без зазначення кадастрового номера земельної ділянки, за оренду якої сплачується сума, фізичної особи, яка надала земельну ділянку в оренду, правильної суми за оренду земельної ділянки; позивачем не надано належних доказів, що спростовують відповідні доводи і докази відповідача, а також пояснень щодо зарахування суми на іншу, ніж зазначено відповідачем мету, у встановленому законом порядку; оскільки сплата коштів відповідачем за спірним договором відбулась 12.10.2020, позивачем вказані обставини не спростовано, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача орендної плати за договором, а відтак, і задоволення похідних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ТОВ Етнопродукт звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач наголошував на тому, що за укладеними між сторонами 66 договорами суборенди у відповідача перед позивачем виник обов`язок щодо сплати 1 914 741,36 грн, з яких ФОП Колісник Д.С. сплатив лише 960 000,00 грн за платіжними дорученнями №610 від 15.05.2020 на суму 180 000,00 грн, № 702 від 30.07.2020 на суму 200 000,00 грн, № 750 від 07.10.2020 на суму 100 000,00 грн, № 762 від 12.10.2020 на суму 200 000,00 грн, № 775 від 19.10.2020 на суму 100 000,00 грн, № 799 від 26.10.2020 на суму 50 000,00 грн, що підтверджується наданим позивачем Актом звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 року - червень 2021 року за договорами суборенди від 24.04.2020; судом не було взято до уваги, що станом на 12.10.2020 за договором у відповідача виник обов`язок щодо сплати лише 18 012,12 грн, а повний платіж за цим договором складає 36 024,24 грн, водночас, відповідач платіжним дорученням № 762 від 12.10.2020 сплатив 200 000,00 грн та в подальшому не звертався до позивача з вимогою про повернення безпідставно отриманих коштів; вказане платіжне доручення не могло бути сплатою по спірному договору зважаючи на те, що його сума (200 000,00 грн) більше ніж у 5 разів перевищувала загальну суму платежів за договором; не маючи більш детальної інформації від відповідача щодо зарахування 200 000,00 грн, отриманих за платіжним дорученням № 762 від 12.10.2020, позивач у відповідності з призначенням платежу погасив цими коштами заборгованість відповідача за договорами суборенди від 24.04.2020 по іншим земельним ділянкам, що підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 року - червень 2021 року; висновок суду про те, що відповідач платіжним дорученням № 762 від 12.10.2020 на суму 200 000,00 грн сплатив заборгованість за спірним договором є необґрунтованим; зазначена в Акті звіряння взаємних розрахунків інформація спростовує висновок суду про неможливість встановити розподіл 200 000,00 грн, отриманих за платіжним дорученням № 762 від 12.10.2020; дійшовши висновку про погашення відповідачем 12.10.2020 заборгованості, суд неправомірно відмовив у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені за періоди прострочення по першому платежу з 15.05.2020 до 12.10.2020 та по другому - з 15.07.2020 до 12.10.2020.

Також в апеляційній скарзі позивачем викладено клопотання про поновлення строку на подання доказів та залучення до матеріалів справи додаткових доказів, доданих до апеляційної скарги, посилаючись на те, що без врахування інформації, яка підтверджує наявність укладених між сторонами 66 договорів суборенди від 24.04.2020 та наявної по ним заборгованості, суд не може ухвалити обґрунтоване та законне рішення, а відповідач і надалі зможе маніпулювати частковою оплатою за договорами суборенди, надаючи до суду одні й ті самі платіжні документи на підтвердження погашення ним заборгованості, яка є предметом розгляду у справах за поданими позовами до відповідача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Етнопродукт на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2021 у справі № 927/824/21, розгляд апеляційної скарги встановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено ФОП Коліснику Д.С. строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/824/21 .

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться лише до безпідставних та необґрунтованих тверджень щодо залишення судом поза увагою факту ненадання відповідачем доказів про сплату заборгованості; судом правильно встановлено відсутність станом на момент пред`явлення даного позову заборгованості відповідача за спірним договором щодо оплати орендної плати за використання земельної ділянки на правах суборенди; ані у позовній заяві, ані в апеляційній скарзі позивачем не було вказано послідовність, у якій були укладені 66 договорів суборенди; будь-яку хронологію зарахування коштів (орендної плати) сторонами у договорі суборенди, який є предметом спору у даній справі, встановити неможливо внаслідок відсутності відповідних доказів; в даному випадку сума коштів, яка надійшла від відповідача, за правилами ст.534 ЦК України, була достатньою для задоволення вимог кредитора щодо погашення боргу в повному обсязі; в наданих позивачем актах звіряння розрахунків вказано, що такі складені за договором суборенди 24/04/2020 від 24.04.2020 , однак між сторонами не було укладено договору за таким номером, що позбавляє можливості ідентифікувати їх як такі, що складені щодо господарських правовідносин за договором суборенди б/н від 24.04.2020; акти звіряння за квітень 2020 року - червень 2021 року не підписані з боку відповідача, а тому відсутні підстави вважати їх такими, що мають юридичну силу документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості та погоджує зазначені оплати; позивачем не надано належних доказів, що спростовують відповідні доводи та докази відповідача, а також пояснень щодо зарахування суми на іншу, ніж зазначено відповідачем, мету, у встановленому законом порядку.

Також відповідач вказував на те, що додаючи до апеляційної скарги низку документів (витяги з реєстрів, договори суборенди), які не подавались до суду першої інстанції, та заявляючи клопотання поновлення строку на їх подання, скаржник не наводить обґрунтованих виключних обставин, які є підставою для прийняття їх судом на стадії апеляційного перегляду у відповідності до ч. 3 ст. 269 ГПК України як доказів наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 24.04.2020 між ТОВ Етнопродукт (у тексті договору - орендар) та ФОП Колісником Д.С. (у тексті договору - суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого орендар зобов`язується за плату передати суборендарю земельну ділянку у строкове платне користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього договору та вимог земельного законодавства.

У п.п. 1.2-1.4. договору сторони погодили, що земельна ділянка, яка передається в суборенду, знаходиться у користуванні орендаря у відповідності до договору оренди від 30.08.2014 між орендарем та орендодавцем Шуляк Миколою Івановичем (надалі - договір оренди), в якому передбачено право суборенди (п. 3 додаткової угоди від 02.09.2019). Земельна ділянка розташована за межами села Бутівка Городнянського району Чернігівської області. Загальна площа земельної ділянки складає 6,4329 га, у тому числі ріллі - 6,4329 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421489600:04:000:5448.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання даного договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації.

Згідно з п. 3.1. договору суборендар сплачує орендарю орендну плату у розмірі 5600,00 грн, включно з ПДВ за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору. До 15.05.2020 - 10% від загальної суми договору; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

Відповідно до п.п. 4.1., 5.1. договору підписанням цього договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду. Після закінчення строку дії цього договору земельна ділянка вважається повернутою орендарю.

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених договором, сторони несуть відповідальність на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством та цим договором (п. 9.1. договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020 (п. 11.1 договору).

15.05.2020 договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, що підтверджується витягом із відповідного Державного реєстру.

За твердженням позивача, у відповідності до п. 3.1. договору, у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем щодо сплати орендної плати за земельну ділянку з 16.05.2020 - на суму 3602,42 грн (10 % від загальної суми договору); з 16.07.2020 - 14 409,69 грн (40 % від загальної суми договору); з 16.11.2020 - 18 012,12 грн (решта 50%), однак, відповідач своїх зобов`язань по спірному договору не виконав.

30.11.2020 ТОВ Етнопродукт виставлено ФОП Коліснику Д.С. рахунок на оплату № 94 на суму 36 024,24 грн, в якому зазначено: суборенда земельної ділянки 7421489600:04:000:5448; площа 6,4329; ціна з ПДВ 5 600,00 грн.

31.12.2020 ТОВ Етнопродукт складено податкову накладну № 29, яка була прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 25.02.2021.

Посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язань за договором в частині своєчасного внесення орендної плати, а саме, в строк, встановлений п.3.1. договору, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 36 024,24 грн, останній звернувся з даним позовом до суду про стягнення вказаного боргу, а також нарахованих на нього інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а твердження скаржника вважає обґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі є відносинами з оренди земельної ділянки, які врегульовано положеннями Глави 58 ЦК України, ЗК України, Закону України Про оренду землі , іншими нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.

Колегія суддів зазначає, що укладений між ТОВ Етнопродукт та ФОП Колісником Д.С. правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму), за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Частиною 1 статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в ч. 1 ст. 96 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 774 ЦК України встановлено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно з ч.ч. 1-3 та 5 ст. 8 Закону України Про оренду землі орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Проаналізувавши положення укладеного сторонами договору, судом першої інстанції встановлено, що даний правочин на час вирішення спору припинив свою дію, в зв`язку із закінченням строку на який його укладено (п. 11.1. договору).

Відповідно до ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Таким чином, укладення ТОВ Етнопродукт та ФОП Колісником Д.С. договору суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020 було спрямоване на отримання останнім у користування земельної ділянки та одночасного обов`язку із здійснення оплати за таке користування.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем передано відповідачеві в суборенду земельну ділянку 7421489600:04:000:5448, загальною площею 6,4329 га, за оренду якої відповідач відповідно до п. 3.1. договору повинен був сплачувати орендну плату у розмірі 5600,00 грн з ПДВ за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору, а саме: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору; решту коштів, а саме 50% не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

За твердженням позивача, відповідачем не виконано свого обов`язку зі сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість за договором на суму 36 024,24 грн, при цьому, за зобов`язаннями, які виникли з 16.05.2020 заборгованість становила 3 602,42 грн (10% від загальної суми), за зобов`язаннями, які виникли з 16.07.2020 - 14 409,69 грн (40 % від загальної суми), за зобов`язаннями, які виникли з 16.11.2020 - 18 012,12 грн (50 % від загальної суми).

Відповідач заперечує існування вказаної заборгованості за договором, посилаючись на здійснення ним оплати згідно платіжного доручення №762 від 12.10.2020 на суму 200 000,00 грн з призначенням платежу за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020 .

Дослідивши надану відповідачем копію платіжного доручення №762 від 12.10.2020 на суму 200 000,00 грн, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що таке платіжне доручення є належним доказом виконання зобов`язань саме за спірним договором, виходячи з наступного.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено законом Про платіжні системи та переказ коштів в Україні .

Згідно з пунктом 1.30 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до пункту 1.35 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Пунктом 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі - Інструкція), передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 3.7. Інструкції реквізит: Призначення платежу платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: Призначення платежу . Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу в платіжних документах та повноту інформації згідно вказаних норм належить виключно платнику, тобто у даному випадку відповідачу.

При цьому, у випадку, коли в графі платіжного доручення призначення платежу відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Наведений вище алгоритм розподілу коштів врегульований статтею 534 ЦК України, яка визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені.

У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.

Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту призначення платежу платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу, застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту Призначення платежу чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Відповідний порядок наведено у пункті 3.8. Інструкції та пункті 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18.

Як встановлено місцевим господарським судом, окрім договору, стягнення заборгованості за яким є предметом спору в даній справі, між сторонами було укладено ще 65 аналогічних договорів суборенди земельних ділянок від тієї ж дати (24.04.2020), але відносно земельних ділянок з різними кадастровими номерами.

Дана обставина підтверджується доданими позивачем до наданих суду першої інстанції письмових пояснень інформаційними довідками з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 78-143).

Копії відповідних договорів також було додано позивачем до апеляційної скарги, однак, такі не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості додаткових доказів у справі на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України з огляду на те, що апелянтом не обґрунтовано неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Водночас, у платіжному дорученні №762 від 12.10.2020 на суму 200 000,00 грн, на яке посилається відповідач в якості доказу сплати заборгованості за спірним договором, останнім, всупереч вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, з власних міркувань вказано неповну інформацію про платіж, обмежившись записом за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24 квітня 2020 року в т.ч. ПДВ 20% , хоча останній мав достатню можливість ідентифікувати договір за кадастровим номером та площею земельної ділянки, а також вказати період, за який проводиться платіж, з огляду на умови укладеного сторонами договору, яким передбачалась поетапна сплата коштів за суборенду.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на ту обставину, що відповідач не скористався правом звернення до банківської установи (до моменту зарахування коштів) або ж до позивача (після зарахування коштів на рахунок позивача) з листом щодо уточнення, зміни реквізитів призначення платежу за платіжним дорученням №762 від 12.10.2020, жодним чином не ініціював зі своєї сторони пропозиції позивачеві щодо проведення звірки взаєморозрахунків з цього питання.

Разом з тим, в якості доказу на підтвердження заборгованості відповідача саме за спірним договором позивач надав суду першої інстанції копію Акту звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за період квітень 2020 року - червень 2021 року за 66 договорами суборенди.

Вказаний акт відповідачем не підписано, однак у ньому міститься перелік усіх договорів суборенди б/н від 24.04.2020, укладених між сторонами, та розподілом сплачених відповідачем 200 000,00 грн згідно платіжного доручення №762 від 12.10.2020 в рахунок оплати по іншим договорам в календарній черговості погашення зобов`язання з оплати.

Так, з вказаного акту вбачається, що 5939,52 грн позивачем зараховано в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421481200:04:000:0635; 8 065,12 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421481200:04:000:0514; 37 694,72 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421410000:05:000:3465; 24 677,52 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421481200:04:000:1236; 24572,24 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421481200:04:000:1113; 24673,60 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421481200:04:000:0592; 24673,04 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421481200:04:000:0591; 24673,04 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421481200:04:000:1105; 24581,20 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421481200:04:000:0598; 450,00 грн - в якості оплати за договором суборенди земельної ділянки 7421481200:04:000:0167.

Разом з тим, відповідачем не надано суду обґрунтованих заперечень щодо визначеної позивачем черговості зарахування оплати за договорами, визначеними у вказаному акті, а також не надано мотивованих заперечень щодо підписання наданого позивачем акту.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно наведених положень законодавства належить виключно платнику, а обраний платником спосіб зазначення у платіжному дорученні не давав змоги позивачеві ідентифікувати конкретний договір з укладених 66-ти договорів від 24.04.2020, за який здійснювався платіж, оскільки в ньому не зазначено ані первісного орендодавця, ані кадастровий номер земельної ділянки, ані площі такої ділянки, колегія суддів не вбачає порушень зі сторони позивача щодо зарахування оплати за платіжним дорученням №762 від 12.10.2020, на яке посилається відповідач, по іншим договорам суборенди від 24.04.2020, що відображено в акті звіряння розрахунків.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати відповідно до договору настав, належних та допустимих доказів належного виконання відповідачем грошових зобов`язань за спірним договором, які підтверджують здійснення ним сплати орендної плати, а також доказів неможливості здійснення ним своєчасної оплати ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду не надано, борг перед позивачем за договором суборенди земельної ділянки кадастровий номер 7421489600:04:000:5448 на час прийняття рішення у повному обсязі не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 36 024,24 грн підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач заявив вимогу про стягнення пені у загальному розмірі 3 896,09 грн.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

У п. 9.2. договору сторони погодили. що у разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до п. 3.1, останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

Разом з тим, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 у справі №902/669/18.

Як вбачається з розрахунку позивача, пеню у загальному розмірі 3 896,09 грн розраховано ним наступним чином: 1) 536,63 грн пені за період з 16.05.2020 по 09.07.2021 на суму боргу 3 602,42 грн; 2) 1 815,80 грн пені за період з 16.07.2020 по 09.07.2021; 3) 1 543,36 грн за період з 16.11.2020 по 09.07.2021, тобто за періоди, що становлять більше шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, умовами договору не передбачено можливості продовження нарахування штрафних санкцій поза межами шестимісячного строку.

Таким чином, враховуючи вимоги ч.6 ст. 232 ГК України, здійснивши власний розрахунок пені за періоди прострочення, які не перевищують шести місяців, судом апеляційної інстанції встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у загальній сумі 2 247,02 грн, з яких: 1) 229,14 грн пені за період з 16.05.2020 по 16.11.2020 на суму боргу 3 602,42 грн; 2) 874,24 грн пені за період з 16.07.2020 по 16.01.2021; 3) 1 143,64 грн за період з 16.11.2020 по 16.05.2021. В іншій частині вказаної вимоги, а саме у стягненні 1 649,07 грн пені необхідно відмовити.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати орендної плати позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 046,36 грн інфляційних втрат та 898,01 грн 3% річних, нарахованих за періоди прострочення, що визначені позивачем у розрахунку.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та втрат від інфляції за заявлені позивачем періоди прострочення, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що такі нарахування є арифметично правильними та здійсненими з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 046,36 грн інфляційних втрат та 898,01 грн 3% річних.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява №59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом ( beyond reasonable doubt ). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей . Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри .

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, вимоги законодавства та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим з ФОП Колісника Д.С. на користь ТОВ Етнопродукт підлягають стягненню 36 024,24 грн основного боргу, 3 046,36 грн інфляційних втрат, 898,01 грн 3% річних та 2 247,02 грн пені. В іншій частині позову, а саме у стягненні 1 649,07 грн пені необхідно відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги ТОВ Етнопродукт , у зв`язку з чим остання підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2021 у справі №927/824/21 - скасуванню, з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 14 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 2 184,65 грн судового збору за подання позовної заяви та 3 276,97 грн судового за подання апеляційної скарги.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 10 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Статтею 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Як вбачається з матеріалів справи, в порядку ст. 124 ГПК України у позовній заяві позивач повідомив суд про те, що у зв`язку з розглядом даної справи він очікує понести судові витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких становить 10 000,00 грн, а в подальшому під час розгляду справи судом першої інстанції надав детальний перелік робіт, виконаних адвокатом АО Яр.ВАЛ на суму 11 000,00 грн (а.с. 150).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу позивач надав суду першої інстанції копії Договору про надання правової допомоги №01-03-2021/ю1 від 01.03.2021 та Додатку №1 до нього, Детального переліку робіт, виконаних адвокатом АО Яр.ВАЛ Юрченком О.А. за договором про надання правової допомоги №01-03-2021/ю1 від 01.03.2021, щодо представництва інтересів ТОВ Етнопродукт у справі №927/824/21 по стягненню заборгованості з ФОП Колісника Д.С. за договором суборенди земельної ділянки, ордеру серії КС №841317 від 31.05.2021 на представництво інтересів ТОВ Етнопродукт у Господарському суді Чернігівської області та Північному апеляційному господарському суді.

За умовами укладеного між ТОВ Етнопродукт (у тексті договору - замовник) та Адвокатським об`єднанням Яр.ВАЛ (у тексті договору - виконавець) договору про надання правової допомоги №01-03-2021/ю1 від 01.03.2021, в порядку і на умовах, визначених даним договором, виконавець приймає на себе функції забезпечення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги замовнику в судах загальної юрисдикції України всіх інстанцій, у відносинах з правоохоронними та іншими державними органами, а також перед фізичними і юридичними особами щодо будь-яких питань, пов`язаних зі стягненням з ФОП Колісника Д.С. заборгованості на користь замовника.

У пункті 6.1. договору сторони досягли згоди, що вартість наданих робіт (послуг) за цим договором та порядок її оплати визначається на підставі додаткової угоди (Додатку).

Враховуючи вид, обсяг та специфіку ситуації та юридичних справ, що стосуються замовника та потребують вирішення, а також обсяг і складність юридичних (правових) послуг, що надаються замовнику, вартість таких послуг за даним договором визначається відповідно до Додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору (пункт 6.3. договору).

Відповідно до п. 6.7. договору оплата фактично виконаних виконавцем робіт (послуг) свідчить про їх прийняття замовником.

У Додатку №1 до договору про надання правової допомоги №01-03-2021/ю1 від 01.03.2021 сторони домовились, що вартість години роботи адвокатів АО Яр.ВАЛ , що пов`язана з виконанням основної правової роботи за договором становить 1 000,00 грн; вартість години роботи адвокатів АО Яр.ВАЛ , що пов`язана з виконанням технічної роботи (ксерокопіювання документів, формування матеріалів, підшивка, нумерація тощо) становить 500,00 грн; вартість години роботи адвокатів АО Яр.ВАЛ у вихідні дні, у нічний та неробочий час (з 19.00 год. до 08.00 год.) розраховується за подвійним розміром встановленого тарифу (в залежності від виконаної роботи); вартість години роботи адвокатів АО Яр.ВАЛ , витраченої на логістику та/чи очікування судового засідання або іншої слідчої дії, або у разі скасування засідання чи іншої слідчої дії, визначається в розмірі 50% до визначеного тарифу за годину роботи, що пов`язана з виконанням основної правової роботи за договором.

Грошова сума гонорару (винагороди), що визначена за умовами цього Додатку №1 до договору, за фактично виконані роботи перераховується замовником на рахунок виконавця (або сплачується виконавцю в готівковій формі) не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт.

З наданого адвокатом АО Яр.ВАЛ Юркевичем О.А. суду першої інстанції детального переліку виконаних робіт на суму 11 000,00 грн вбачається, що станом на 14.09.2021 вказаним адвокатським об`єднанням було витрачено 11 годин, вартість яких відповідно до умов договору становить 11 000,00 грн, з яких 3 години на ознайомлення з документами, наданими ТОВ Етнопродукт , що підтверджують заборгованість ФОП Колісника Д.С.; 2 години на аналіз норм чинного законодавства та судової практики; 4 години на підготовку позовної заяви, розрахунку суми позову та надсилання позову; 2 години на підготовку та направлення пояснень).

Водночас, колегія суддів зазначає, що адвокатом АО Яр.ВАЛ Юркевичем О.А. не надано суду доказів прийняття роботи адвоката замовником, а саме, передбаченого додатком №1 до договору акту виконаних робіт на вказану суму, у той час, як детальний перелік виконаних робіт підписаний лише зі сторони адвоката, а отже, суду не надано доказів узгодження позивачем суми наданих адвокатом послуг.

Доказів оплати позивачем наданих АО Яр.ВАЛ фактично виконаних виконавцем робіт (послуг), що у відповідності до п. 6.7. договору свідчить про їх прийняття замовником, матеріали справи також не містять.

При цьому, ані у позовній заяві, ані в жодній іншій заяві поданій суду першої інстанції позивачем не було зазначено про намір подати додаткові докази понесених останнім витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ч. 8 ст. 129 ГПК України (протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що витрати позивача на правничу допомогу у сумі 11 000,00 грн документально не підтверджені, у зв`язку з чим відсутні підстави для їх покладення на відповідача у справі.

У свою чергу, відповідачем у відзиві на позовну заяву також було заявлено про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 000,00 грн, на підтвердження понесення яких надано суду копії наступних документів:

- договору про надання професійної правничої допомоги та представництво інтересів в господарському суді №52 від 20.08.2021;

- акту прийому-передачі виконаних робіт №1 (опис робіт (наданих послуг) від 26.08.2021 на суму 3000,00 грн;

- рахунку на оплату правничих послуг адвокатського бюро №52 від 26.08.2021 на суму 3000,00 грн;

- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №345 від 19.10.2009, виданого Кушніру С.В;

- ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 20.08.2021 №1013758.

За умовами укладеного між Адвокатським бюро Дефініція Кушніра (у тексті договору - виконавець) та ФОП Колісником Д.С. (у тексті договору - замовник) договору про надання професійної правничої допомоги та представництво інтересів в господарському суді №52 від 20.08.2021 (п. 1.1) виконавець в особі адвоката Кушніра С.В. зобов`язується надати професійну правничу допомогу, представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, складення усіх необхідних процесуальних документів, заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань, збір доказів тощо, а замовник зобов`язується виплатити виконавцю винагороду (гонорар), винагороду за результат та оплатити всі витрати виконавця, пов`язані з виконанням завдання замовника відповідно до цього договору.

Виконавець приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси замовника в місцевому господарському суді першої інстанції, апеляційному господарському суді, згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України, у зв`язку з позовом ТОВ Етнопродукт до господарського суду області з позовом до замовника про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у справі № 927/824/21 за договором суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 (п. 1.2 договору).

У п. 3.2 договору сторони погодили за надання професійної правничої допомоги, передбаченої даним договором та представництво в судах замовник сплачує виконавцю винагороду (гонорар) в розмірі, з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, а саме:

- усна консультація, дослідження та вивчення адвокатом документів, наданих замовником, повна підготовка (складення) та надсилання суду та позивачу відзиву на позовну заяву, формування додатків (в т.ч. копії) до позову, збір доказів, складення додаткових окремих процесуальних документів (заяв) - 2000,00 грн без ПДВ;

- складення та надіслання сторонам та суду заперечень на відповідь на відзив - 1000,00 грн.

26.08.2021 між відповідачем та Адвокатським бюро Дефініція Кушніра було підписано Акт прийому-передачі виконаних робіт №1, в якому наведено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро з метою представництва інтересів ФОП Колісника Д.С. під час розгляду даної справи на загальну суму 3 000,00 грн, а саме:

- складено відзив на позовну заяву за предметом позову з проведення аналізу та застосування відповідних правових норм (їх вивчення та можливість застосування) - 2000,00 грн (3 години).

- направлення поштою матеріалів та відзиву на позовну заяву від імені замовника до Господарського суду та позивача (включено витрати адвоката на відправку поштою) - вартість послуг не визначена.

- складення заперечення на відповідь на відзив - 1000,00 грн (2 години).

Однак, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, заперечення на відповідь на відзив у справі №927/824/21 відповідачем не подавалось, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави стягнення з позивача на користь відповідача 1 000,00 грн правової допомоги за складення такого документу.

Враховуючи викладене, оцінивши надані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу, враховуючи відсутність заперечень позивача щодо відшкодування за його рахунок таких витрат, а також з огляду на часткове задоволення позовних вимог, відшкодуванню відповідачеві за рахунок позивача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 75,20 грн.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Етнопродукт на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2021 у справі № 927/824/21 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2021 у справі № 927/824/21 скасувати.

3. Ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю Етнопродукт задовольнити частково.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Етнопродукт (14000, Чернігівська обл., місто Чернігів, вул. Київська, будинок 11, поверх 7; код ЄДРПОУ 03798553) 36 024 (тридцять шість тисяч двадцять чотири) грн 24 коп. основного боргу, 3 046 (три тисячі сорок шість) грн 36 коп. інфляційних втрат, 898 (вісімсот дев`яносто вісім) грн 01 коп. 3% річних, 2 247 (дві тисячі двісті сорок сім) грн 02 коп. пені, 2 184 (дві тисячі сто вісімдесят чотири) грн 65 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 3 276 (три тисячі двісті сімдесят шість) грн 97 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Етнопродукт (14000, Чернігівська обл., місто Чернігів, вул. Київська, будинок 11, поверх 7; код ЄДРПОУ 03798553) на користь Фізичної особи-підприємця Колісника Дмитра Сидоровича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 75 (сімдесят п`ять) грн 20 коп. судових витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги в суді першої інстанції.

6. Доручити Господарському суду Чернігівської області видати накази на виконання даної постанови.

7. Матеріали справи № 927/824/21 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова