Ухвала

від 23.12.2021 по справі 914/2499/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 грудня 2021 року

м. Київ

Справа №914/2499/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Кролевець О.А., Студенець В.І.

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Тропак"

на рішення Господарського суду Львівської області

у складі судді Гоменюк З.П.

від 12.04.2021

та постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Бойко С.М., Матущак О.І., Якімець Г.Г.

від 27.10.2021

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроконтакт Україна"

до Приватного підприємства "Тропак"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача : 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранс Еліт", 2.Приватного акціонерного товариства "Перша"

про стягнення 387 947,62 грн,

ВСТАНОВИВ:

30 листопада 2021 року Приватне підприємство "Тропак" (далі - Скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 12.04.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.04.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021, позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивачем доведено склад цивільного правопорушення стосовно спричинення пошкодження вантажу/обладнання, що є підставою для стягнення майнової шкоди.

Перевіривши касаційну скаргу, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року у сумі 2102,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 387 947,62 грн. Зазначена сума не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року (1 051 000,00 грн).

У касаційній скарзі Скаржник зазначає, що справа має виняткове для нього значення, яке полягає у тому, що виконання оскаржуваного рішення призведе до негативних та неповоротних наслідків для Скаржника, оскільки на їх виконання він повинен сплатити 387 947,62 грн. Виконання судових рішень зупинить роботу підприємства, паралізує його фінансово-господарську діяльність, що у свою чергу, призведе до скорочення частини персоналу та буде завдано збитків як підприємству, так і його контрагентам. На підтвердження скрутного фінансового становища Скаржник надав фінансову звітність малого підприємства станом на 30 вересня 2021 року.

Суд зазначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили, що відповідач (Скаржник) як перевізник несе перед позивачем відповідальність за збереження вантажу, як і відповідальність за дії іншої особи, залученої ним для виконання перевезення, в ході якого відбулося пошкодження вантажу. Враховуючи те, що він не довів існування факторів, які виключають його відповідальність, та встановивши в його діях склад цивільного правопорушення, суди дійшли висновку про задоволення позову.

При цьому за положенням частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Так, основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та диспозитивність.

Суд зазначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, що передбачено частинами 1-4 статті 13 ГПК України.

Таким чином Скаржник, беручи участь у розгляді справи в судах попередніх інстанцій, мав можливість користуватися процесуальними правами відповідно до ГПК України та можливість довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилався як на підставу своїх вимог або заперечень.

Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Натомість наведені Скаржником доводи у сукупності із вищезазначеним не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Суд враховує, що доводи касаційної скарги зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійснені місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Крім того, Скаржник у касаційній скарзі зазначив про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Проте Скаржник у касаційній скарзі не обґрунтував яким чином касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, зокрема, змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі №914/2499/20 за касаційною скаргою Скаржника на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №914/2499/20 за касаційною скаргою Приватного підприємства "Тропак" на рішення Господарського суду Львівської області від 12.04.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021.

2. Надіслати копії ухвали учасникам справи.

3. Надіслати скаржнику касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає .

Головуюча Г. Вронська

Судді О. Кролевець

В. Студенець