Постанова

від 16.12.2021 по справі 916/2796/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2796/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй- головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021р.

у складі колегії суддів: В. В. Бєляновський - головуючий, К. В. Богатир, І. Г. Філінюк

та на рішення господарського суду Одеської області від 09.03.2021р.

суддя: Н. Д. Петренко

за позовом ОСОБА_1

до

1. ОСОБА_2 ;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Журнал Судноплавство"

про визнання недійсними пунктів договору та стягнення коштів у розмірі 840 000, 00 грн.

за участю представників:

від позивача: С.А. Ткач

від відповідача-1: Т.С. Лисенко,

від відповідача-2: Н.В. Самодурова,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю "Журнал Судноплавство" про: визнання недійсними пунктів 2.2.2, 2.4.4, 6.1.2 Корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ "Журнал Судноплавство" від 27.12.2019; стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Журнал Судноплавство" 560 000,00 грн.; стягнення з ОСОБА_2 280 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що спірний договір суперечить ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , а сплачені за ним кошти підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України у зв`язку з недійсністю п. 2.1.2 договору.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.03.2021 у справі №916/2796/20, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021, у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Судові рішення мотивовані тим, що оспорювані позивачем пункти договору від 27.12.2019 повністю відповідають нормам ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю та не суперечать актам цивільного законодавства, а відтак відсутні підстави для визнання їх недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів грошових коштів суди виходили з того, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, так як п. 2.1.2 договору не оспорювався позивачем і вказані вимоги є похідними від вимог про визнання недійсними пунктів 2.2.2, 2.4.4, 6.1.2 договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ОСОБА_1 , не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального і матеріального права, просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтовується положеннями п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних відносинах, тобто у відносинах, які склалися внаслідок укладення спірного корпоративного договору, в тому числі правова оцінка корпоративного договору з точки зору його відповідності вимогам ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю відносно безоплатності.

Також стверджує, що судами застосовано ст. 545 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №916/667/18.

Крім того, у скарзі зазначається про неврахування судом апеляційної інстанції під час розгляду вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №904/2922/18.

4. Позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її доводів з підстав їх необґрунтованості, а оскаржувані рішення вважає такими, що прийняті у відповідності до вимог законності та обґрунтованості. Відповідач -1 вважає безпідставним та недоречним посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №916/667/18, оскільки предметом дослідження у вказаній справі був нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, тоді як в межах даної справи №916/2796/20 предметом оскарження є корпоративний договір, вчинений у простій письмовій формі.

ТОВ "Журнал Судноплавство" у відзиві на касаційну скаргу також не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідач-2 вважає, що ТОВ "Журнал Судноплавство" не є належним відповідачем по даній справі, оскільки не було стороною спірного правочину та не отримувало 560 000 грн. від ОСОБА_1 .

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

27.12.2020 між ОСОБА_2 (учасник товариства 1), ОСОБА_1 (учасник товариства 2) з одного боку та ОСОБА_3 (кредитор 1), ОСОБА_4 (кредитор 2), враховуючи попередні домовленості, досягнуті між сторонами цього договору, з метою врегулювання правовідносин фінансування та управління товариством, укладено корпоративний договір між учасниками та кредиторами ТОВ Журнал Судноплавство , який відповідно до п. 1.1.1 договору, визначає порядок та особливості реалізації сторонами своїх прав, обов`язків та повноважень щодо товариства.

Пунктом 2.1.1 договору передбачено, що для забезпечення діяльності товариства кредитори на поворотній основі щомісячно протягом строку договору надають ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 200 000 грн.

На безповоротній основі кредитори надають ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 100 000 дол. США (п. 2.1.2 договору).

Пунктом 2.2.1 договору визначено, що ОСОБА_1 зобов`язується повернути суму грошових коштів, отриманих від кредиторів за цим договором протягом 1 місяця після завершення строку договору або за першою вимогою кредиторів.

Згідно з п. 2.2.2 договору, ОСОБА_1 зобов`язується спрямовувати суму грошових коштів, зазначену в п. 2.1.1. договору, на забезпечення функціонування та розвитку товариства наступним чином:

- починаючи з січня 2020 року, вносити на рахунки товариства суму не меншу 140 000 грн. щомісячно, протягом наступних 28 місяців, якщо інше не буде змінено за домовленістю всіх сторін;

- вказану суму 140 000 грн. розподіляти між внесенням на рахунки товариства та видачі безпосередньо директору товариства - ОСОБА_2 ;

- розмір розподілених сум буде узгоджуватися між сторонами в письмовому вигляді перед наступним платежем місяцем;

- якщо учасниками, кредиторами буде вирішено збільшити суму необхідних платежів, вказану в підпункті першому даного пункту 2.2.2., то сплачені грошові кошти понад 140 000 грн. не враховуються у зменшенні суми, вказаної в частині першій пункту 2.3.1 (4 200 000 грн.) та пункту 2.3.5 (3 920 000 грн.).

Щомісячно ОСОБА_1 надає кредиторам письмовий звіт про цільове використання грошових коштів, зазначених у п. 2.1.11 договору (п. 2.2.3 договору).

Пунктом 2.3 договору визначено зобов`язання ОСОБА_2 .

За п. 2.3.3 договору ОСОБА_2 підтверджує, що 05.12.2019, показуючи свій намір щодо укладання в майбутньому даного договору, отримав від ОСОБА_1 , який в свою чергу отримав від Кредитора 1 та Кредитора 2, в рівних частинах від кожного, 4650 дол. США, в рамках домовленостей (що складає еквівалент 140 000 грн., визначених в п. 2.2.2 договору), визначених в п.п. 2.1.1, 2.1.3 та 2.2.2 договору (п. 2.3.3 договору).

ОСОБА_2 підтверджує, що 20.12.2019, показуючи свій намір щодо укладання в майбутньому даного договору, отримав від ОСОБА_1 , який в свою чергу отримав від Кредитора 1 та Кредитора 2, в рівних частинах від кожного, 5 000 дол. США, в рамках домовленостей (що складає еквівалент 140 000 грн., визначених в п. 2.2.2 договору), визначених в п.п. 2.1.3 та 2.2.2 договору (п. 2.3.4 договору).

Пунктом 2.4 договору визначено спільні зобов`язання учасників.

Пунктом 2.4.4 договору визначено, що Кредитори та Учасник 2 погоджуються з тим, що за Учасником 1 зберігається право на одноособове отримання доходів від рекламної діяльності по Журналу Судноплавство , дохід від підписки на Журнал Судноплавство та будь-якого іншого доходу, пов`язаного з діяльністю Журналу Судноплавство , на наступні 28 місяців після підписання даного договору.

Положеннями п. 6.1 договору врегульовані питання виплати дивідендів.

Так, п. 6.1.1 договору визначено, що виплата дивідендів учасникам товариства відбувається у порядку, що передбачений Статутом та виключно на підставі рішень Зборів.

Пунктом 6.1.2 договору визначено, що протягом строку договору ОСОБА_1 належні йому за наслідками діяльності товариства дивіденди, спрямовує на розвиток діяльності товариства, якщо інше не передбачено іншою угодою, узгодженою сторонами.

15.06.2020 відповідач ОСОБА_2 видав розписку про відсутність претензій, якою підтвердив, що ОСОБА_1 виконав усі взяті на себе грошові зобов`язання щодо фінансового забезпечення функціонування та розвитку товариства за період з 01.01.2020 по 01.07.2020 на виконання п. 2.2.2 корпоративного договору від 30.12.2020, укладеного між учасниками та кредиторами ТОВ Журнал Судноплавство . Згідно з цією розпискою, ОСОБА_2 своїм підписом підтверджує, що станом на сьогодні, фінансових претензій до ОСОБА_1 немає. Вказана розписка не стосується зобов`язань ОСОБА_1 у майбутньому періоді, що передбачені корпоративним договором, у рамках погодженого бюджету, відповідно до умов корпоративного договору.

15.06.2020 ОСОБА_1 видав розписку про відсутність претензій, якою підтвердив, що він не має претензій до ОСОБА_2 щодо виконання бюджетних зобов`язань щодо фінансового забезпечення функціонування та розвитку товариства за період з 01.01.2020 по 15.06.2020 на виконання п. 2.2.2 корпоративного договору від 30.12.2020, укладеного між учасниками та кредиторами ТОВ Журнал Судноплавство . Вказана розписка не стосується зобов`язань ОСОБА_2 у майбутньому періоді, що передбачені корпоративним договором, у рамках погодженого бюджету, відповідно до умов корпоративного договору.

Згідно з випискою з банківського рахунку ТОВ Журнал Судноплавство за період з 10.01.2020 по 19.10.2020, 22.01.2020 на банківський рахунок Товариства від ОСОБА_1 надійшли грошові кошти у розмірі 55 000 грн, а також 23.01.2020 у розмірі 45 000 грн. з призначенням платежу: поворотна фінансова допомога ОСОБА_1 згідно дог. № 1 від 22.01.2020 .

Відповідно до довідки ТОВ Журнал Судноплавство №19/10/3 від 19.10.2020, за період з 01.01.2020 до Товариства надійшли кошти: 290 400 грн. - оплата від покупців; 2 500 грн. - уставний капітал від засновника ОСОБА_2 ; 624 377,47 грн. - фінансово-поворотна допомога (з них 100 000 грн. - від ОСОБА_1 , 524 377,47 грн. - від ОСОБА_2 ).

Згідно з довідкою ПАТ Банк Восток №05/9458 від 23.09.2020, за період дії рахунку (з 09.01.2020 по 22.09.2020) на поточний рахунок ТОВ Журнал Судноплавство для поповнення статутного капіталу надходили кошти у розмірі 2500 грн.

Відповідно до довідки ТОВ Журнал Судноплавство , розмір статутного капіталу товариства становить 5 000 грн., станом на 23.09.2020 статутний капітал оплачений одним із засновників - ОСОБА_2 , що підтверджується платіжним дорученням @PL393640 від 04.05.2020.

Довідка ТОВ Журнал Судноплавство №19/10/2 від 19.10.2020 та платіжне доручення №34 від 15.05.2020 судами не прийняті до уваги, оскільки вказані документи мають посилання на договір №1 від 22.01.2020, що не входить до предмета доказування по даній справі.

Позивачем ОСОБА_1 в порядку ст. 88 ГПК України подано до суду заяву свідка від 24.11.2020, в якій він вказав, що іншого корпоративного договору, аніж від 27.12.2020, в рамках ТОВ Журнал Судноплавство не укладалося. 05.12.2019 в рахунок майбутнього корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ Журнал Судноплавство він передав ОСОБА_2 4650 доларів США. 20.12.2019 в рахунок майбутнього Корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ Журнал Судноплавство він передав ОСОБА_2 5000 доларів США. 27.12.2019 ОСОБА_2 , підписуючи корпоративний договір між учасниками та кредиторами ТОВ Журнал Судноплавство , підтвердив отримання вказаних коштів своїм підписом у цьому договорі. Після підписання вказаного корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ Журнал Судноплавство від 27.12.2019, він передав ТОВ Журнал Судноплавство через ОСОБА_2 , як директора вказаного Товариства, ще 560 000 грн. (по 140 000 грн. щомісяця в період з березня 2019 року по червень 2019 року включно). Розписка від 15.06.2020 містить деякі неточності, які виникли внаслідок описки, які не змінюють суть відносин між учасниками корпоративного договору, в тому числі описка в даті договору (замість 27.12.2019 вказано 30.12.2019).

В заяві свідка від 11.01.2021, ОСОБА_1 , окрім відомостей викладених у заяві свідка від 24.11.2020, вказав також, що розписка ОСОБА_2 від 15.06.2020 стосується саме правовідносин, які виникли у зв`язку із укладанням і виконанням корпоративного договору між учасниками та кредиторами товариства від 27.12.2019.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Предметом даного спору є вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними пунктів 2.2.2, 2.4.4, 6.1.2 корпоративного договору від 27.12.2019, з підстав невідповідності ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , оскільки сторонами договору є не тільки учасники товариства, та спірний договір передбачає оплату одному з учасників товариства, тобто не є безоплатним.

Також позивач просив суд стягнути на свою користь з Товариства грошові кошти в сумі 560 000 грн. та з ОСОБА_2 - в сумі 280 000 грн. посилаючись на те, що відповідач-1 підписанням спірного договору підтвердив отримання від позивача валютних цінностей загальною сумою 9650 доларів США, що за курсом НБУ станом на дату укладення спірного договору становило 280 000 грн., крім того відповідач-2 отримав від позивача за спірним договором грошові кошти у сумі 560 000 грн., а тому вказані суми відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України підлягають стягненню з відповідачів у зв`язку з недійсністю п. 2.1.2 цього договору.

Відмовляючи у задоволені позовної вимоги про визнання недійсним пунктів договору суди виходили із того, що оспорювані позивачем пункти договору від 27.12.2019 повністю відповідають нормам ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю та не суперечать актам цивільного законодавства, а відтак відсутні підстави для визнання їх недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Крім того апеляційний господарський суд зазначив, що позивач не довів порушення своїх прав за оспорюваним договором.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог про стягнення з відповідачів грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, господарські суди визнали вказані вимоги безпідставними, зокрема з тих підстав, що вони є похідними від вимог про визнання недійсними пунктів 2.2.2, 2.4.4, 6.1.2 договору від 27.12.2019.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність належними та допустимими доказами обставин передачі готівкових коштів відповідачам у будь-якій сумі ані до укладення договору від 27.12.2020, ані після його укладення.

Відповідно до п. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтовується положеннями п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Посилаючись на порушення судами ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , та на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України як на підставу оскарження рішень, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у відносинах, які склалися внаслідок укладення корпоративного договору, щодо ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю відносно безоплатності.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) договір, за яким учасники товариства зобов`язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації (далі - корпоративний договір), є безвідплатним і вчиняється в письмовій формі. Корпоративний договір, який не відповідає цим вимогам, є нікчемним.

Оспорюваний договір від 27.12.2019 укладений не тільки між учасниками ТОВ Журнал Судноплавство , а між учасниками товариства та особами, які не є учасниками вказаного товариства (кредиторами), тобто передбачає виникнення зобов`язань у осіб, які не є учасниками вказаного товариства.

Здійснивши аналіз умов спірного договору від 27.12.2019, суди попередніх інстанцій встановили, що вказаний договір є змішаним договором, тобто договором, зміст якого містить елементи різних договорів: корпоративного договору, договору позики та договору дарування, та не суперечить положенням чинного законодавства.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки договір є змішаним і сторонами такого договору в частині умов, що не стосуються корпоративних прав, можуть бути не учасники товариства, відсутні підстави вважати, що вказаний договір суперечить ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю .

Крім того Верховний Суд звертає увагу, що положення ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю не містять імперативної норми щодо сторін договору, а лише визначають, що за цим договором учасники товариства зобов`язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації, такий договір є безвідплатним і вчиняється в письмовій формі.

Верховний Суд констатує, що оплатним визнається договір, в якому одна сторона за виконання нею обов`язку повинна отримати відповідну винагороду, чи у формі грошей, чи у формі зустрічного обов`язку іншої сторони, а безоплатним визнається договір, за яким приймаючи на себе зобов`язання сторона нічого не отримує за його виконання.

Умовами пунктів 2.1.2 та 2.2.2 спірного договору передбачено надання одному з учасників товариства, а саме особисто ОСОБА_2 , грошових коштів.

Як правильно зазначили господарські суди попередніх інстанцій, оспорювані умови п. 2.2.2 договору щодо зобов`язання ОСОБА_1 спрямовувати суму грошових коштів, зазначену в п. 2.1.1 договору, на забезпечення функціонування та розвитку товариства визначеним чином, не свідчать про оплатність корпоративного договору, оскільки регулюють саме питання забезпечення функціонування та розвитку Товариства.

Доводи скаржника про те, що в даному випадку суди помилково не застосували положення ст. 636 ЦК України, є безпідставними, оскільки Верховний Суд погоджується з наданою судами оцінкою спірного пункту договору.

Обґрунтованими є висновки судів, що умови п. 2.4.4 договору, разом з аналізом всіх умов договору від 27.12.2020, також не свідчать про відплатність корпоративного договору, а визначає лише домовленість сторін, що за Учасником 1 зберігається право на одноособове отримання доходів від рекламної діяльності Журналу Судноплавство , доходів від підписки на Журнал Судноплавство та будь-якого іншого доходу, пов`язаного з діяльністю Журналу Судноплавство , на наступні 28 місяців після підписання даного Договору.

Вказана умова спірного договору не є такою, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, принципам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як правильно зазначено судами, спірна умова п. 6.1.2 договору є саме положенням корпоративного договору та не містить умов щодо оплатності. Передбачений вказаним пунктом договору обов`язок ОСОБА_1 належні йому за наслідками діяльності Товариства дивіденди спрямовувати на розвиток діяльності Товариства свідчить лише про намір позивача забезпечити належний та достатній розвиток діяльності Товариства. При цьому, у позивача не виникає майнового чи немайнового зустрічного задоволення свого інтересу від Товариства.

Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що оспорювані позивачем умови договору від 27.12.2019 відповідають нормам ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю та не суперечать актам цивільного законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання їх недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Таким чином, доводи скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , як і підстава касаційного оскарження судових рішень, визначена в п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшли своє підтвердження під час касаційного оскарження.

Щодо оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020р. у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін подібні правовідносини , зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність належними та допустимими доказами обставин передачі готівкових коштів відповідачам у будь-якій сумі ані до укладення договору від 27.12.2020, ані після його укладення, скаржник зазначає, що судами застосовано ст. 545 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №916/667/18.

Крім того, у скарзі зазначається про неврахування судом апеляційної інстанції під час розгляду вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №904/2922/18.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду України, Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

У справі, що переглядається, позивач як учасник Товариства звернувся до суду з позовом до іншого учасника та Товариства про визнання недійсними пунктів Корпоративного договору та стягнення з відповідачів коштів, які були сплачені на підставі спірного договору.

Верховний Суд встановив, що підстави та предмети позовів у зазначених справах і у справі №916/2796/20 та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18 предметом позову у вказаній справі є вимоги колишнього учасника товариства до нових учасників та товариства про розірвання договору купівлі-продажу частки статутного капіталу Товариства, скасування рішення загальних зборів учасників Товариства та визнання за позивачем права власності на частку в статутному капіталі Товариства. Тобто висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи пункту договору як розписки здійснені за наслідками оцінки конкретного договору та з урахуванням встановлених обставин справи.

Як вбачається з постанови Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №904/2922/18, предметом позову у вказаній справі є вимоги про визнання товариства банкрутом. У вказаній постанові не розглядалось питання про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Вказане виключає подібність правовідносин у справі, що переглядається з правовідносинами у справах, на які посилається скаржник.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження, оскільки висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №916/2796/20, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021р. та на рішення господарського суду Одеської області від 09.03.2021р. у справі №916/2796/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені ст. 300 ГПК України, та встановлені судами обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга в частині підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, не підлягає задоволенню, оскільки Судом не було встановлено порушення господарськими судами норм процесуального та матеріального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021р. та на рішення господарського суду Одеської області від 09.03.2021р. у справі №916/2796/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021р. та на рішення господарського суду Одеської області від 09.03.2021р. у справі №916/2796/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021р. та рішення господарського суду Одеської області від 09.03.2021р. у справі №916/2796/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець