Рішення

від 09.03.2021 по справі 916/2796/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" березня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2796/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Потребенко О.М.

розглянувши у справу № 916/2796/20 в порядку загального позовного провадження

за позовом: ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_1

до відповідачів:

1. ОСОБА_2 /РНОКПП НОМЕР_2 , адреса -

АДРЕСА_2 . товариства з обмеженою відповідальністю "ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО" /ЄДРПОУ 43432174, адреса - 65033, м. Одеса, вул. Желябова, 4-в/

про визнання недійсними пунктів договору та стягнення кошітв у розмірі 840 000,00 грн.

за участю представників:

від позивача: адвокат Ткач С.А., ордер № ОД 258089 від 10.09.20р.;

від відповідача1 : адвокат Галич Л.Б., ордер № ВН1028903 від 09.03.21р.;

від відповідача2 : адвокат Галич Л.Б., ордер № ВН1029304 від 09.03.21р.

ВСТАНОВИВ:

28.09.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою /вх. № 2895/20/ до ОСОБА_2 (відповідач1) та товариства з обмеженою відповідальністю "ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО" (відповідач2) з вимогами про:

- визнання недійсними пунктів 2.2.2, 2.4.4, 6.1.2 "Корпоративного договору між учасниками та кредиторами товариства з обмеженою відповідальністю "ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО", укладеного 27.12.2019 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО" грошових коштів у розмірі 560 000,00 грн.;

- стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 280 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані недійсністю пунктів "Корпоративного договору між учасниками та кредиторами товариства з обмеженою відповідальністю "ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО", укладеного 27.12.2019 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Позов пред`явлено на підставі ст.ст. 2, 16, 203, 215, 1212 ЦК України.

Ухвалою суду від 02.10.2020 року відкрито провадження у справі № 916/2796/20 та постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 22.10.2020 року на 10:00 год.

30.09.2020 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову /вх. № 2-3807/20/ у справі № 916/2796/20, в якій він просив суд:

1. Накласти арешт на наступні частки ОСОБА_2 у статутних капіталах суб`єктів господарювання: - частку у статутному капіталі ПрП "РЕКЛАМНО- ІНФОРМАЦІЙНА АГЕНЦІЯ "МЕДІАКОМПАС УКРАЇНА" (ЄДРПОУ: 36109958) у розмірі 55 %; - частку у статутному капіталі ТОВ "СТРАТЕГ УКРАЇНА" (ЄДРПОУ: 43087451) у розмірі 55 %; - частку у статутному капіталі ПрП "МИР ЛЕО" (ЄДРПОУ: 38642891) у розмірі 100%; - частку у статутному капіталі ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "СТРАТЕГ" (ЄДРПОУ: 41818697) у розмірі 100%; - частку у статутному капіталі ТОВ" (ЄДРПОУ: 43432174) у розмірі 50%. - частку у статутному капіталі ПрП "РЕКЛАМНО - ІНФОРМАЦІЙНА АГЕНЦІЯ "МЕДІА ПАРТНЕР" (ЄДРПОУ: 34443112) у розмірі 100 %; -частку у статутному капіталі ПрП РЕКЛАМНО-ФОРМАЦІЙНА АГЕНЦІЯ "МЕДІАКОМПАС" (ЄДРПОУ: 32521502) у розмірі 50%.

2. Заборонити державним реєстраторам та іншим особам, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії у державних реєстрах, до набрання чинності рішенням суду у цій справі вчиняти будь- які дії щодо реєстрації зміни власника, реєстрації застави наступних часток ОСОБА_2 у статутних капітал суб`єктів господарювання, а саме: - частку у статутному капіталі ПрП "РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНА АГЕНЦІЯ "МЕДІАКОМПАС УКРАЇНА" (ЄДРПОУ 36109958) у розмірі 55 %;- частку у статутному капіталі ТОВ "СТРАТЕГ УКРАЇНА" (ЄДРПОУ: 43087451) у розмірі 55 %; - частку у статутному капіталі ПрП "МИР ЛЕО" (ЄДРПОУ: 38642891) у розмірі 100%; частку у статутному капіталі ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГОВИЙ ДІМ "СТРАТЕГ" (ЄДРПОУ: 41818697) у розмірі 100%; частку у статутному капіталі ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО" (ЄДРПОУ: 43432174) у розмірі 50%;?частку у статутному капіталі ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНА АГЕНЦІЯ "МЕДІА ПАРТНЕР" (ЄДРПОУ: 34443112) у розмірі 100 %; частку у статутному капіталі ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "РЕКЛАМНО- ІНФОРМАЦІЙНА АГЕНЦІЯ "МЕДІАКОМПАС" (ЄДРПОУ: 32521502) у розмірі 50%.

3. Накласти арешт на грошові кошти товариства з обмеженою відповідальністю "ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО" (код юридичної особи: 43432174), які знаходяться на його поточних рахунках у банківських установах.

Ухвалою суду від 02.10.2020 року відмовлено у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову /вх. № 2-3807/20 від 30.09.2020 року/ у справі № 916/2796/20.

22.10.2020 року на адресу суду надійшов відзив відповідача1 ОСОБА_2 /вх. № 28148/20/, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що корпоративний договір між учасниками та кредиторами ТОВ Судноплавство від 27.12.2019 р. є нікчемний та не створює жодних правових наслідків для його сторін, нікчемний в силу невідповідності вимогам закону, а саме: через пряму вказівку у ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , у зв`язку з неналежним суб`єктним складом його сторін та виходом його предмета регулювання за межі, визначені даною нормою закону.

Відповідач1 вказував, що договір від 27.12.2019 р. не є належним доказом, що підтверджує, нібито, отримання ОСОБА_2 грошових коштів 05.12.2019 р. у сумі 4 650 доларів США, та 20.12.2019 р. 5000 доларів США, адже даний договір є нікчемний, а тому не створює жодних юридичних наслідків.

Відповідач1 зауважував, що позивачем не наданого належних, допустимих та достовірних доказів, які б могли підтвердити, що 05.12.2019 р. та 20.12.2019 р. ним дійсно було передано ОСОБА_2 заявлені грошові кошти, а також доказів, що в нього вони, взагалі, були та отримав він їх саме від кредиторів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , адже матеріали справи на підтвердження цього не містять жодного платіжного документу, власноруч написаної розписки ОСОБА_2 чи інших доказів.

ОСОБА_2 спростовує випискою з банківського рахунку ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО за номером НОМЕР_3 UAH в період з 10.01.2020 р. по 19.10.2020 р. доводи позивача щодо передачі ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО грошових коштів у розмірі 560 000 грн.

Відповідач1 звертає увагу, що розписка від 15.06.2020 р. містить посилання на корпоративний договір від 30.12.2019 р., який взагалі не є предметом позову та не досліджується в рамках даного спору.

ОСОБА_2 зауважує, що ОСОБА_1 станом на даний час не здійснив внесення вкладу до статутного капіталу ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО .

Також відповідач1 підкреслює, що ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО не є належним відповідачем по даній справі, оскільки не відповідає за зобов`язаннями її учасників - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У судовому засіданні 22.10.2020 року судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 11.11.2020 року на 12:20 год.

28.10.2020 року на адресу суду надійшов відзив відповідача2 ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО /вх. № 28726/20/, в якому відповідач2 заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що товариство не є належним відповідачем по даній справі.

Відповідач2 вказує, що доводи позивача про сплату ним на користь ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО грошової суми загальним обсягом у 560 000 грн. не відповідають дійсності та спростовується випискою щодо грошових надходжень з поточного банківського рахунку ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО .

Товариство вказує, що ОСОБА_1 станом на даний час не здійснив внесення грошового вкладу до статутного капіталу ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО .

У травні 2020 р. ОСОБА_1 виявив намір вийти зі складу учасників ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО , у зв`язку з чим, ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО ОСОБА_2 з проханням написати розписку, що ОСОБА_1 не має ніяких боргових зобов`язань перед ним та ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО .

09.11.2020 року на адресу суду надійшли письмові заперечення відповідача2 ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО /вх. № 29857/20/, в яких відповідач2 не погоджується із твердженнями позивача щодо змішаного характеру спірного договору.

Відповідач2 зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів руху коштів від ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та в подальшому до ОСОБА_2 .

Товариство підкреслює, що заявлена позивачем сума щомісячного платежу, яка за його словами, була здійснена ним на рахунок товариства, перевищує гранично допустимий розмір готівкового розрахунку між суб`єктом господарювання та фізичною особою.

Відповідач2 вважає, що посилання представника позивача на помилку в даті договору, що зазначена у розписці від 15.06.2020 року є лише спробою ввести суд в оману.

Також 09.11.2020 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача1 ОСОБА_2 /вх. № 29861/20/, в яких відповідач не погоджується із твердженнями позивача щодо змішаного характеру спірного договору. Відповідач1 зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів руху коштів від ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та в подальшому до ОСОБА_2 . Також відповідач вважає, що посилання позивача на помилку в даті договору, що зазначена у розписці від 15.06.2020 року є лише спробою ввести суд в оману.

11.11.2020 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив /вх. № 30248/20/, в якій позивач вказує, що спірний договір від 27.12.2019 року є змішаним договором, який поєднує в собі корпоративний договір, договір дарування та договір займу.

Позивач вказує, що визнання нікчемним одного з правочинів, вказаних у спірному договорі, не робить нікчемним весь договір.

ОСОБА_1 зауважує, що спірний корпоративний договір містить підтвердження отримання ОСОБА_2 грошових коштів до підписання договору. Тобто сторони договору зафіксували юридичний факт отримання грошових коштів. В цій частині положення спірного договору по суті є розпискою про отримання грошових коштів.

Позивач вказує, що визнання нікчемними окремих положень договору, які є правочином, що врегульовано ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , не тягне за собою визнання недійсним юридичного факту передання грошових коштів, який відбувся до підписання спірного договору, та породжує обов`язок повернення вказаних коштів на підставі ст.1212 ЦПК України у разі відсутності правових підстав їх передання, який кореспондує з правом вимагати такого повернення (відшкодування вартості) на підставі ст.1213 ЦПК України.

Позивач вказує, що той факт, що ОСОБА_2 , як директор не виконав встановлений законом обов`язок оприбуткувати отримані від позивача грошові кошти, не свідчить про відсутність самого факту отримання цих коштів директором товариства. В даному випадку усі дії ОСОБА_2 , як законного представника товариства, породжують права та обов`язки саме для товариства, тобто для відповідача2.

Позивач вважає, що посилання ОСОБА_2 на невідповідність дати договору, вказаного у розписці, є недоречним, оскільки іншого корпоративного договору між ОСОБА_2 та позивачем не укладалося. Тобто, причиною наявної невідповідності є звичайна описка.

11.11.2020 року на адресу суду надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів /вх. № 30249/20 від 11.11.2020 року/, в якому позивач просить зобов`язати ОСОБА_2 надати до суду докази укладення (підписання) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 корпоративного договору від 30.12.2019 року.

У судовому засіданні 11.11.2020 року судом оголошено перерву на 19.11.2020 року на 09:00 год.

19.11.2020 року на адресу суду надійшли пояснення відповідача ОСОБА_2 /вх. № 30965/20/ на клопотання позивача про зобов`язання надати доказ, в яких відповідач вказує, що у нього немає в наявності вказаного договору, оскільки його за взаємною згодою сторін було знищено під час підписання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розписок від 15.06.2020 року.

Ухвалою суду від 19.11.2020 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів /вх. № 30249/20 від 11.11.2020 року/ у справі № 916/2796/20; витребувано у відповідача ОСОБА_2 докази укладення (підписання) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 корпоративного договору від 30.12.2019 року та належним чином посвідчену копію корпоративного договору від 30.12.2019 року.

У судовому засіданні 19.11.2020 року судом оголошено перерву на 26.11.2020 року на 12:00 год.

26.11.2020 року на адресу суду надійшло клопотання позивача про поновлення процесуального строку на подання доказу - заяви свідка ОСОБА_1 /вх. 31725/20/

У судовому засіданні 26.11.2020 року судом оголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження та відкладено підготовче судове засідання на 16.12.2020 року на 14:00 год.

30.11.2020 року на адресу суду надійшли пояснення ОСОБА_2 /вх. № 31841/20/, в яких відповідач вказує, що у нього немає в наявності корпоративного договору від 30.12.2020 року, оскільки його за взаємною згодою сторін було знищено під час підписання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розписок від 15.06.2020 року. При цьому відповідач вказує, що у нього була наявна копія даного договору, яку він планував передати своєму представнику, однак ця копія договору була знищена в результаті підпалу автомобіля відповідача в ніч з 25.11.2020 року на 26.11.2020 року.

14.12.2020 року на адресу суду надійшли пояснення відповідача ОСОБА_2 /вх. № 33246/20/ на показання ОСОБА_1 , викладені у заяві свідка.

16.12.2020 року підготовче судове засідання у справі № 916/2796/20 не відбулося у зв`язку із знаходженням судді на лікарняному з 04.12.2020 року по 18.12.2020 року включно. Після виходу судді з лікарняного ухвалою суду від 22.12.2020 року призначено підготовче судове засідання по справі в межах строків підготовчого провадження, визначених положеннями ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, на 11.01.2021 року на 16:00 год.

11.01.2021 року на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача /вх. № 320/21/ щодо доводів, викладених у письмових поясненнях ОСОБА_2 , поданих до суду 30.11.2020 року. Позивач вказує, що посилання на копії та проекти письмових доказів є безпідставним, оскільки такі документи не є допустимими доказами. Позивач вказує, що наявність двох корпоративних договорів в одному товаристві не передбачено законом.

Позивач зауважує, що розписка, яку надав ОСОБА_2 лише підтверджує доводи позивача про те, що дата договору, вказана у розписках, є лише опискою, а також те, що іншого корпоративного договору крім договору від 27.12.2020 року, не існувало.

Також 11.01.2021 року на адресу суду надійшло клопотання позивача /вх. № 550/21/ про поновлення позивачу строку на подання доказу - заяви про допит свідка ОСОБА_1 .

У судовому засіданні 11.01.2021 року судом оголошено перерву на 20.01.2021 року на 15:00 год.

Ухвалою суду від 20.01.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 916/2796/20 до судового розгляду по суті; судове засідання по суті призначено на 04.02.2021 року на 10:00 год.

03.02.2021 року на адресу суду надійшло клопотання представника відповідачів адвоката Самодурової Н.В. /вх. № 3121/21/ про відкладення судового засідання на іншу дату у зв`язку із зайнятістю у слідчих діях по кримінальному провадженні.

У судовому засіданні 04.02.2021 року судом оголошено протокольну ухвалу про визнання поважними причини неявки представника відповідачів у судове засідання та відкладення судового засідання на 18.02.2021 року на 11:45 год.

У судовому засіданні 18.02.2021 року судом оголошено перерву на 01.03.2021 року на 15:00 год.

У судовому засіданні 01.03.2021 року судом оголошено перерву на 09.03.2021 року на 11:00 год.

09.03.2021 року на адресу суду надійшла промова представника позивача у дебатах /вх. № 6480/21/.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідачів у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у заявах по суті.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів, 27.12.2020 року між ОСОБА_2 (учасник товариства 1), ОСОБА_1 (учасник товариства 2) з одного боку та ОСОБА_3 (кредитор 1), ОСОБА_4 (кредитор 2), враховуючи попередні домовленості, досягнуті між сторонами цього договору, з метою врегулювання правовідносин фінансування та управління товариством, укладено корпоративний договір між учасниками та кредиторами ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО , який відповідно до п. 1.1.1 договору, визначає порядок та особливості реалізації сторонами своїх прав, обов`язків та повноважень щодо товариства.

Згідно п. 1.1.4 договору, жодне положення цього договору не може суперечити положенням Статуту. Якщо сторонам стане відомо про наявну суперечність між положеннями Статуту та положеннями цього договору, учасники зобов`язані негайно вчинити одну з наступних дій:

(1) Скликати Збори та включити у порядок денний таких Зборів питання щодо приведення у відповідність положень Статуту до положень цього договору;

(2) Привести положення цього договору у відповідність до Статуту.

Пунктом 1.2.2. договору визначено, що договір в частині фінансових зобов`язань діє протягом 28 місяців з дати його підписання. Якщо буде досягнуто угода між сторонами, термін дії договору може бути продовжений, про що буде укладена додаткова угода до даного договору.

Розділом 2 договору урегульовані положення щодо зобов`язання сторін.

Пунктом 2.1.1 договору передбачено, що для забезпечення діяльності товариства кредитори на поворотній основі щомісячно протягом строку договору надають ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 200 000,00 грн.

На безповоротній основі кредитори надають ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 100 000,00 дол. США /п. 2.1.2 договору/.

Пунктом 2.2.1 договору визначено, що ОСОБА_1 зобов`язується повернути суму грошових коштів, отриманих від кредиторів за цим договором протягом 1 місяця після завершення строку договору або за першою вимогою кредиторів.

Згідно п. 2.2.2 договору, ОСОБА_1 зобов`язується спрямовувати суму грошових коштів, зазначену в п. 2.1.1. договору, на забезпечення функціонування та розвитку товариства наступним чином:

- Починаючи з січня 2020 року, вносити на рахунки товариства суму не меншу 140 000,00 грн. щомісячно, протягом наступних 28 місяців, якщо інше не буде змінено за домовленістю всіх сторін;

- Вказану суму 140 000,00 грн. розподіляти між внесенням на рахунки товариства а видачі безпосередньо директору товариства - ОСОБА_2 ;

- Розмір розподілених сум буде узгоджуватися між сторонами в письмовому вигляді перед наступним платежем місяцем;

- Якщо учасниками, кредиторами буде вирішено збільшити суму необхідних платежів, вказану в підпункті першому даного пункту 2.2.2., то сплачені грошові кошти понад 140 000,00 грн. не враховуються у зменшенні суми, вказаної в частині першій пункту 2.3.1 /4 200 000,00 грн./ та пункту 2.3.5 /3 920 000,00 грн./

Щомісячно ОСОБА_1 надає кредиторам письмовий звіт про цільове використання грошових коштів, зазначених у п. 2.1.11 договору /п. 2.2.3 договору/.

Зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по п. 2.1.1. даного договору забезпечуються лише його часткою в Статутному капіталі ТОВ Журнал Судноплавство , що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не заперечують та підтверджують, підписуючи даний договір /п. 2.2.5 договору/.

Пунктом 2.3 договору визначено зобов`язання ОСОБА_2

ОСОБА_2 підтверджує, що 21.11.2019 року, показуючи свій намір щодо укладання в майбутньому даного договору, отримав від Кредитора 1 та Кредитора 2, в рівних частках від кожного, 50 000,00 дол. США в рамках домовленостей, визначених в п.2.1.2 цього договору /п. 2.3.1 договору/.

Згідно п. 2.3.2 договору, ОСОБА_2 підтверджує, що 26.12.2019 року, показуючи свій намір щодо укладання в майбутньому даного договору, отримав від Кредитора 1 та Кредитора 2, в рівних частках від кожного, другу частину суми, визначеної в п. 2.1.2 цього договору, 50 000,00 дол. США в рамках домовленостей, чим підтверджує повне виконання обов`язків Кредитора 1 та Кредитора 2 в частині п.2.1.2 цього договору.

ОСОБА_2 підтверджує, що 05.12.2019 року, показуючи свій намір щодо укладання в майбутньому даного договору, отримав від ОСОБА_1 , який в свою чергу отримав від Кредитора 1 та Кредитора 2, в рівних частинах від кожного, 4650,00 дол. США, в рамках домовленостей (що складає еквівалент 140 000,00 грн., визначених в п. 2.2.2 договору), визначених в п.п. 2.1.1, 2.1.3 та 2.2.2 договору /п. 2.3.3 договору/.

ОСОБА_2 підтверджує, що 20.12.2019 року, показуючи свій намір щодо укладання в майбутньому даного договору, отримав від ОСОБА_1 , який в свою чергу отримав від Кредитора 1 та Кредитора 2, в рівних частинах від кожного, 5 000,00 дол. США, в рамках домовленостей (що складає еквівалент 140 000,00 грн., визначених в п. 2.2.2 договору), визначених в п.п. 2.1.3 та 2.2.2 договору /п. 2.3.4 договору/.

Відповідно до п. 2.3.5 договору, ОСОБА_2 даним підтверджує, що з урахуванням п.п. 2.1.1, 2.3.3 та 2.3.4 сума зобов`язань Кредитора 1 та Кредитора 2 в частині виконання умов п.п. 2.1.1, 2.3.3 та 2.3.4, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 для виконання п. 2.2.2 договору протягом наступних після підписання цього договору 28 місяців, складає 3 920 000,00 грн.

Згідно п. 2.3.6 договору, ОСОБА_2 зобов`язується протягом десяти днів з дати укладання цього договору здійснити всі необхідні дії щодо переходу прав засновника на друкований засіб масової інформації СУДНОПЛАВСТВО від ПП РІА МедіаКомпас до товариства.

Пунктом 2.4 договору визначено спільні зобов`язання учасників.

ОСОБА_1 зобов`язується вносити зазначену в п. 2.2.2 суму не пізніше 30 числа кожного місяця для того, щоб ОСОБА_2 виконував свої зобов`язання щодо підготовки та випуску тиражу журналу СУДНОПЛАВСТВО /п. 2.4.2 договору/.

У випадку не внесення зазначеної в п. 2.2.2 договору суми з прострочкою 110 днів, учасник 1 становиться власником ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО , шляхом безоплатного відчуження ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розміру своїх частки статутного капіталу товариства, у десятиденний строк, перебіг якого починається з наступного календарного дня, після закінчення 110 денного строку прострочки /п. 2.4.3 договору/.

Пунктом 2.4.4 договору визначено, що Кредитори та Учасник2 погоджуються з тим, що за Учасником 1 зберігається право на одноособове отримання доходів від рекламної діяльності по Журналу Судноплавство , дохід від підписки на Журнал СУДНОПЛАВСТВО та будь-якого іншого доходу, пов`язаного з діяльністю Журналу СУДНОПЛАВСТВО , на наступні 28 місяців після підписання даного договору.

Положеннями п. 6.1 договору врегульовані питання виплати дивідендів.

Так, п. 6.1.1 договору визначено, що виплата дивідендів учасникам товариства відбувається у порядку, що передбачений Статутом та виключно на підставі рішень Зборів.

Пунктом 6.1.2 договору визначено, що протягом строку договору ОСОБА_1 належні йому за наслідками діяльності товариства дивіденди, спрямовує на розвиток діяльності товариства, якщо інше не передбачено іншою угодою, узгодженою сторонами.

15.06.2020 року відповідач ОСОБА_2 склав розписку про відсутність претензій, якою підтверджує, що ОСОБА_1 виконав усі взяті на себе грошові зобов`язання щодо фінансового забезпечення функціонування та розвитку товариства за період з 01.01.2020 року по 01.07.2020 року на виконання п. 2.2.2 корпоративного договору від 30.12.2020 року, укладеного між учасниками та кредиторами ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО . Згідно розписки, ОСОБА_2 своїм підписом підтверджує, що станом на сьогодні, фінансових претензій до ОСОБА_1 немає. Вказана розписка не стосується зобов`язань ОСОБА_1 у майбутньому періоді, що передбачені корпоративним договором, у рамках погодженого бюджету, відповідно до умов корпоративного договору.

15.06.2020 року ОСОБА_1 склав розписку про відсутність претензій, якою ОСОБА_1 підтверджує, що немає претензій до ОСОБА_2 щодо виконання бюджетних зобов`язань щодо фінансового забезпечення функціонування та розвитку товариства за період з 01.01.2020 року по 15.06.2020 року на виконання п. 2.2.2 корпоративного договору від 30.12.2020 року, укладеного між учасниками та кредиторами ТОВ Журнал Судноплавство . Вказана розписка не стосується зобов`язань ОСОБА_2 у майбутньому періоді, що передбачені корпоративним договором, у рамках погодженого бюджету, відповідно до умов корпоративного договору.

Судом досліджено:

- виписку з банківського рахунку ТОВ Журнал судноплавство , за номером НОМЕР_3 UAH, в період з 10.01.2020 р. по 19.10.2020 р., з якої вбачається, що 22.01.2020 р. на банківський рахунок товариства від ОСОБА_1 надійшли грошові кошти у розмірі 55 000 грн, а також, 23.01.2020 р. у розмірі 45 000 грн. з призначенням: поворотна фінансова допомога ОСОБА_1 згідно дог. № 1 від 22.01.2020 року .

- довідку ТОВ Журнал Судноплавство вих. № 19/10/3 від 19.10.2020 року, згідно якої 01.01.2020 року у господарській діяльності товариства надійшли кошти: 290 400,00 грн. - оплата від покупців; 2 500,00 грн. - уставний капітал від засновника ОСОБА_2 ; 624 377,47 грн. - фінансово-поворотна допомога ( з них 100 000,00 грн. - від ОСОБА_1 , 524 377,47 грн. - від ОСОБА_2 ;

- довідку ПАТ Банк Восток вих. № 05/9458 від 23.09.2020 року, згідно якої, за період дії рахунку (з 09.01.2020 року по 22.09.2020 року) на поточний рахунок ТОВ Журнал Судноплавство для поповнення Статутного капіталу надходили кошти у розмірі 2500,00 грн.;

- довідку ТОВ Журнал Судноплавство вих. № б/н, згідно якої розмір статутного капіталу товариства становить 5 000,00 грн., станом на 23.09.2020 року статутний капітал оплачений одним із засновників - ОСОБА_2 ;

- платіжне доручення № @PL393640 від 04.05.2020 року.

При цьому суд критично оцінює довідку ТОВ Журнал Судноплавство вих. № 19/10/2 від 19.10.2020 року та платіжне доручення № 34 від 15.05.2020 року, оскільки вказані документи мають посилання на договір № 1 від 22.01.2020 року, що не входить до у предмет доказування по даній справі.

У ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 у порядку ст. 88 ГПК України надав до суду свою заяву свідка від 24.11.2020 року, в якій вказав, що іншого корпоративного договору, аніж від 27.12.2020 року, в рамках ТОВ Журнал Судноплавство не укладалося. Позивач вказує, що 05 грудня 2019 року в рахунок майбутнього Корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО він передав ОСОБА_2 4650 доларів США. 20 грудня 2019 року в рахунок майбутнього Корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО він передав ОСОБА_2 5000 доларів США. 27 грудня 2019 року ОСОБА_2 , підписуючи Корпоративний договір між учасниками та кредиторами ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО , підтвердив отримання вказаних коштів своїм підписом у цьому договорі. Після підписання вказаного Корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО від 27.12.2019 року він передав ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО через ОСОБА_2 , як директора вказаного Товариства, ще 560000 грн. (по 140000 грн. щомісяця в період з березня 2019 року по червень 2019 року включно). Розписка від 15.06.2020 року містить деякі неточності, які виникли в наслідок описки, які не змінюють суть відносин між учасниками корпоративного договору, в тому числі описка в даті договору (замість 27.12.2019 року вказано 30.12.2019 року).

Крім того, в матеріалах справи наявна заява свідка позивача ОСОБА_1 від 11.01.2021 року у порядку ст. 88 ГПК України, в якій окрім відомостей, викладених у заяві свідка від 24.11.2020 року, вказано також, що розписка ОСОБА_2 від 15.06.2020 року стосується саме правовідносин, які виникли у зв`язку із укладанням і виконанням корпоративного договору між учасниками та кредиторами товариства від 27.12.2020 року.

Судом встановлено, що предметом спору у даній справі є визнання недійсними пунктів 2.2.2, 2.4.4, 6.1.2 як таких, що містять положення про оплатність всупереч положень ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю ; а також стягнення 560 000,00 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю від 06.02.2018 № 2275-VIII, договір, за яким учасники товариства зобов`язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації (далі - корпоративний договір), є безвідплатним і вчиняється в письмовій формі. Корпоративний договір, який не відповідає цим вимогам, є нікчемним. Корпоративний договір може передбачати умови або порядок визначення умов, на яких учасник має право або зобов`язаний купити або продати частку у статутному капіталі (її частину), а також визначати випадки, коли таке право або обов`язок виникає.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою, третю статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Необхідно розрізняти договір як правочин - з одного боку, і договір як документ - з іншого, згідно з постановою від 14 листопада 2018 року у справі № 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18), де звернуто увагу, що дублікатом договору є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин. Виходячи із цього Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов`язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду недійсним може бути визнаний лише сам договір як правочин, а не документ, у якому відображено текст договору (зокрема, дублікат договору).

Господарський суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду стосовно того, що договір як правочин може містити зміст одного договору, декількох договорів, зміст інших правочинів та інші відомості, які правочинами не є.

Детально, проаналізувавши положення спірного договору від 27.12.2019 року, господарський суд зазначає, що вказаний договір є змішаним договором, тобто договором, який регулює виникнення та умови виконання декількох правочинів, в тому числі корпоративного договору, договору позики та договору дарування, виходячи з наступного.

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).

Оскільки п. 2.1.2 договору передбачає безумовне передання ОСОБА_2 на безповоротній основі валютних цінностей у сумі 100 000 доларів США, такий правочин має кваліфікуватись як дарування.

Договір від 27.12.2019 року укладений не тільки між учасниками ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО , а між учасниками товариства та особами, які не є учасниками вказаного товариства (кредиторами), тобто передбачає виникнення зобов`язань у осіб, які не є учасниками вказаного товариства.

Суд критично оцінює доводи відповідачі щодо нікчемності договору від 27.12.2019 року з підстав його укладення не учасниками товариства, оскільки як встановлено судом вище, спірний договір є змішаним, що не суперечить положенням чинного законодавства, а відтак сторонами такого договору в частині умов, що не стосуються корпоративних прав товариства, можуть бути не учасники товариства.

Господарський суд зазначає, що цивільне законодавство не містить визначення таких понять, як оплатний договір та безоплатний договір . Слід зазначити, що у цивілістичній літературі ці поняття також не визначаються та остаточно не з`ясовано питання про вплив оплатності чи безоплатності на побудову договірних конструкцій у цивільному праві України.

Найважливішою ознакою оплатного договору є наявність зустрічного задоволення, яке повинно мати певну майнову цінність. При безоплатному договорі відбувається майнове зустрічне задоволення. Тому безоплатні відносини ведуть до істотного зменшення майнової маси на одній стороні (боржника) у кількісному та вартісному вираженні та до відповідного її збільшення на іншій стороні (кредитора), тоді як при еквівалентних відносинах такі зміни не відбуваються, а за оплатних відносин - відбуваються, але ці зміни є незначними, тобто не ведуть до істотного зменшення майнової маси, як у безоплатних відносинах.

Оплатним є договір, за яким кредитор має право на отримання майнового чи немайнового зустрічного задоволення свого інтересу від боржника.

Безоплатним є договір, за яким кредитор не отримує від боржника майнового чи немайнового зустрічного задоволення свого інтересу. Наявність майнового чи немайнового інтересу у кредитора за безоплатним договором не впливає на його безоплатність.

Спірний договір передбачає оплату одному з учасників товариства, а саме особисто ОСОБА_2 грошових коштів /п. 2.1.2 договору та п. 2.2.2.договору/.

Господарський суд зазначає, що оспорювані положення п. 2.2.2 договору щодо зобов`язання ОСОБА_1 спрямовувати суму грошових коштів, зазначену в п. 2.1.1. договору, на забезпечення функціонування та розвитку товариства певним визначеним чином не свідчить про оплатність корпоративного договору, оскільки регулює саме питання забезпечення функціонування та розвитку товариства.

Аналіз п.2.4.4 договору в комплексному розмірі усього договору від 27.12.2020 року свідчить не свідчить про відплатність корпоративного договору, а визначає лише домовленість сторін, що за Учасником 1 зберігається право на одноособове отримання доходів від рекламної діяльності Журналу СУДНОПЛАВСТВО , доходів від підписки на Журнал СУДНОПЛАВСТВО та будь-якого іншого доходу, пов`язаного з діяльністю Журналу СУДНОПЛАВСТВО , на наступні 28 місяців після підписання даного Договору.

Вказаний пункт договору суд не вважає таким, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, принципам справедливості, добросовісності та розумності. Оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Системний аналіз положень спірного договору від 27.12.2019 року, зокрема п. 2.4.3., дозволяє дійти висновку, що між сторонами досягнуто згоди щодо безоплатного відчуження ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розміру своєї частки статутного капіталу товариства в чіткому хронологічно визначеному і послідовному порядку дій, а саме у випадку не внесення зазначеної в п. 2.2.2 договору суми з прострочкою 110 днів, учасник 1 становиться власником ТОВ Журнал Судноплавство .

Тобто сторони договору досягли домовленості, згідно із якою, корпоративні права, внаслідок виконання його умов залишаться лише одному з них.

Стосовно п. 6.1.2 договору, суд зазначає, що вказаний пункт є саме положенням корпоративного договору, та не містить умов додо оплатності. Обов`язок ОСОБА_1 , передбачений вказаним пунктом договору, щодо спрямовування дивідендів від товариства на розвиток діяльності товариства свідчить лише про намір позивача забезпечити належний та достатній розвиток діяльності товариства. У ОСОБА_1 не виникає майнового чи немайнового зустрічного задоволення свого інтересу від товариства.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, оцінюючи правочин на предмет його відповідності вимогам актів Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, суд повинен враховувати, чи відповідають такі акти Конституції України та законам.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст. 1, 8 Конституції України).

Перевіряючи правочин на предмет відповідності його змісту актам цивільного законодавства, слід ураховувати також правила ч. 3 ст. 6 ЦК України, відповідно до якої сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (імперативні норми права).

З урахуванням вказаного, господарський суд зазначає, що оспорювані позивачем пункти договору від 27.12.2019 року повністю відповідають нормам статті 7 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю від 06.02.2018 № 2275-VIII, та не суперечать актам цивільного законодавства. А відтак, відсутні підстави для визнання їх недійсними відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України. У зв`язку із чим суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Стосовно вимог позивача про стягнення грошових коштів на підставі п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

При цьому суд звертає увагу, що позивачем обґрунтовано позовні вимоги про стягнення грошових коштів на підставі п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України недійсністю саме пункту 2.1.2 договору від 27.12.2019 року. Разом, із тим суд не давав правової оцінки дійсності/недійсності вказаного пункту договору, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем не було заявлено вимог про недійсність пункту 2.1.2 договору від 27.12.2019 року.

За таких обставин, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, так як вимоги про стягнення коштів є безпідставними /так як п. 2.1.2 договору взагалі не оспорювався позивачем/ та є похідними від вимог про визнання недійсними пунктів 2.2.2, 2.4.4, 6.1.2 договору від 27.12.2019 року, стосовно яких суд прийшов до висновку про їх безпідставність.

Разом із тим, надаючи правову оцінку заявленим позивачем вимогам про стягнення коштів, суд зазначає наступне.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

А якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Відповідно до статті 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

Станом на 27.12.2019 року (дата укладення договору) чинною було Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 року № 148, п. 7 розділу ІІ якого визначено, що фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою:

1) із суб`єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами - у розмірі до 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно.

Платежі на суму, що перевищує 50 000 гривень, проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством України порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, шляхом переказу коштів із поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку;

2) між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно.

Платежі на суму, яка перевищує 50 000 гривень, здійснюються шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення та/або переказу коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).

Суд зазначає, що оскільки сума розрахунків за спірним договором перевищувала 50 000 грн, то з урахуванням приписів Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні розрахунки за цим договором повинні були здійснюватися лише в безготівковій формі та підтверджуватися відповідними банківськими розрахунковими документами.

Суд враховує, що порушення приписів Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні може мати наслідком передбачені законодавством заходи відповідальності, але саме по собі не доводить того, що фактичні розрахунки сторонами не здійснювались. Разом з тим, враховуючи позицію відповідачів, щодо відсутності доказів проведених розрахунків, в предмет доказування у даній справі входить наявність будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження обставини проведення розрахунків.

Разом із тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів стосовно обставини передачі готівкових коштів у будь-якій сумі ані до укладення договору від 27.12.2020 року, ані після його укладення.

Суд звертає увагу на те, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 73 ГПК України. Таке розуміння узгоджується із законом.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Водночас законом не встановлено, що факт отримання грошових коштів має бути підтверджений певними засобами доказування. Тому кожна зі сторін може доводити таку обставину або спростовувати її будь-якими доказами. Зокрема, таким доказом може бути положення договору про одержання однією стороною від іншої грошових коштів. Натомість заінтересована сторона може спростовувати цю обставину іншими доказами, які, наприклад, свідчать про підписання договору або розписки, якщо вона втілена в окремому документі, під впливом помилки, обману, насильства тощо. Відповідно до частин першої, третьої статті 86 ГПК України суд має оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки договір як документ може містити у собі як зміст одного договору, так і вказувати на зміст інших правочинів, суд вважає, що уваги, що жоден із оспорюваних пунктів спірного договору не є розпискою про одержання коштів, позаяк не містить притаманних розписці відомостей: яка особа, кому, коли, у якій сумі та згідно з яким правочином (або у зв`язку та перед укладенням якого правочину) передала грошові кошти.

Також, суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Відповідно до наведеного визначення здійснення розрахунку пов`язується не з фактом підписання договору, а з фактом передання коштів від покупця до продавця, що має бути підтверджено належними доказами.

Наявність договору не замінює собою наявність розрахункових документів, що свідчать про виконання сторонами умов такого договору.

Окрім цього, погоджена сторонами у спірному договорі умова щодо здійсненого розрахунку за договором до моменту його укладення підпадає під визначення спростовної юридичної презумпції як припущення про існування факту до моменту його заперечення та, відповідно, необхідності надання належних доказів на підтвердження такого факту .

Разом із тим, господарський суд зауважує, що оскільки розрахунок сторонами до укладення спірного договору міг бути проведений будь-яким способом, у тому числі зарахуванням зустрічних однорідних вимог, сама лише констатація про оформлення сторонами за невідомих обставин (часу, місця, підстав та способу) своїх правовідносин щодо грошових сум, без надання суду відповідних доказів складання цього правочину до укладення договору, не може вважатися розпискою у розумінні положень ЦК України.

Суд критично оцінює надану позивачем розписку ОСОБА_2 від 15.06.2020 року про відсутність претензій, згідно якої що ОСОБА_1 виконав усі взяті на себе грошові зобов`язання щодо фінансового забезпечення функціонування та розвитку товариства за період з 01.01.2020 року по 01.07.2020 року на виконання п. 2.2.2 корпоративного договору від 30.12.2020 року, укладеного між учасниками та кредиторами ТОВ ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО . Оскільки положення вказаної розписки не містять конкретних даних щодо щодо сум отриманих ОСОБА_2 від ОСОБА_1 .

Стосовно доводів відповідача щодо того, що розписка від 15.06.2020 року є неналежним доказом, так як стосується корпоративного договору від 30.12.2020 року, суд зазначає наступне.

За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права. З урахуванням вказаного, суд вважає, що доводи позивача щодо помилковості зазначення у розписці від 15.06.2020 року посилання на корпоративний договір від 30.12.2020 року /замість 27.12.2020 року/ є більш вірогідними, аніж доводи відповідачів щодо знищення оригіналу договору внаслідок підпалу автомобіля відповідача.

Враховуючи складну структуру договору, який є багатостороннім, а також застереження про те, що кошти отримані до укладення договору (без зазначення того, на підставі якого правочину/іншого юридичного факту), господарський суд відхиляє посилання позивача на доведеність передачі грошових коштів у розмірі 840 000,00 грн.

Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до частини першої статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. При цьому суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі 915/641/18, від 13.01.2020 у справі № 908/510/19, від 04.02.2020 у справі № 918/104/18.

З урахуванням вказаних обставин, проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, так як необґрунтовані та недоведені.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1 . Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 /РНОКПП НОМЕР_2 , адреса - АДРЕСА_3 / та товариства з обмеженою відповідальністю "ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО" /ЄДРПОУ 43432174, адреса - 65033, м. Одеса, вул. Желябова, 4-в/ про визнання недійсними пунктів договору та стягнення коштів у розмірі 840 000,00 грн.

2. Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 19 березня 2021 р.

Суддя Н.Д. Петренко