Постанова

від 24.12.2021 по справі 551/1325/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 551/1325/19

провадження № 61-10825св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Довженка ,

відповідачі: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка Валентина Михайлівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Довженка на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 13 січня 2021 року у складі судді Сиволапа Д. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма

ім. Довженка (далі - ТОВ Агрофірма ім. Довженка , товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночки В. М. (далі - приватний нотаріус Ганночка В. М.) про визнання недійсними угод про дострокове розірвання договорів оренди землі та скасування рішень державного реєстратора щодо припинення іншого речового права (права оренди) земельних ділянок.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 08 травня 2014 року та

10 жовтня 2016 року між ТОВ Агрофірма ім. Довженка (орендар) та відповідачем (орендодавець) укладені договори оренди земельних ділянок, за умовами яких ОСОБА_1 передав, а орендар прийняв у строкове платне користування строком на десять та сім років відповідно, земельну ділянку площею 5,5799 га, кадастровий номер 5325783800:00:015:0025 та земельну ділянку площею 5,73 га, кадастровий номер 5325783800:00:009:0159, розташовані на території Шишацької сільської ради Шишацького району Полтавської області, що належать ОСОБА_1 на праві приватної власності. Право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5325783800:00:015:0025, зареєстровано 06 жовтня 2014 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16281628. Право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5325783800:00:009:0159, зареєстровано 04 листопада 2016 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32223551.

У грудні 2019 року позивачу стало відомо, що 22 квітня 2019 року та 07 травня 2019 року на підставі угод про розірвання договорів оренди землі від 03 серпня 2015 року та від 14 вересня 2017 року відповідно, укладених між ТОВ Агрофірма ім. Довженка в особі генерального директора генерального директора

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , приватний нотаріусом Ганночка В. М. зареєструвала припинення права оренди товариства на зазначені вище земельні ділянки.

Посилаючись на те, що угоди про дострокове розірвання договорів оренди

від 03 серпня 2015 року та від 14 вересня 2017 року є сфальсифікованими, на підтвердження чого зазначав, що угоди про дострокове розірвання договорів оренди підписано неуповноваженою особою та з проставленням на них минулої дати, відсутність оригіналу примірника оскаржуваної угоди, порушення процедури та порядку розірвання (припинення) договорів оренди землі, які не відповідають звичаям ділового обороту, позивач просив: визнати недійсною угоду про розірвання договору оренди землі від 08 травня 2014 року, укладену 03 серпня 2015 року між ТОВ Агрофірма ім. Довженка та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5325783800:00:015:0025; скасувати рішення приватного нотаріуса Ганночки В. М., індексний номер 46743549

від 07 травня 2019 року про припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ Агрофірма ім. Довженка щодо земельної ділянки кадастровий номер 5325783800:00:015:0025; визнати недійсною угоду про розірвання договору оренди землі від 10 жовтня 2016 року, яка укладена 14 вересня 2017 року між ТОВ Агрофірма ім. Довженка та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки кадастровий номер 5325783800:00:009:0159; скасувати рішення приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночки В. М., індексний номер 46589142 від 22 квітня 2019 року про припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ Агрофірма

ім. Довженка щодо земельної ділянки кадастровий номер 5325783800:00:009:0159.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 13 січня

2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду

від 11 травня 2021 року, у задоволенні позову ТОВ Агрофірма ім. Довженка відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що вимоги ТОВ Агрофірма ім. Довженка є необґрунтованими, оскільки у справі встановлено, що сторони добровільно, на власний розсуд, за взаємною згодою прийняли рішення про розірвання договорів оренди землі від 03 серпня 2015 року та від 14 вересня 2017 року. Позивач не надав доказів на підтвердження відсутності волевиявлення сторін на укладення оспорюваних угод, їх підроблення або підписання неуповноваженою особою. Сам по собі факт дотримання/недотримання працівниками товариства, у тому числі його генеральним директором, певних локальних нормативних документів при підготовці та укладенні оспорюваних угод, не спростовує дійсності таких, і не впливає на права та обов 'язки орендодавця, який при укладенні правочинів з уповноваженою ТОВ Агрофірма ім. Довженка особою, не повинен перевіряти чи діє вона відповідно до існуючих внутрішніх інструкцій товариства.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ Агрофірма ім. Довженка , у якій він просив рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 13 січня 2021 року і постанову Полтавського апеляційного суду від 11 травня 2021 року скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження судового рішення, заявник зазначав неправильне застосування норм матеріального права, зокрема неурахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі

№ 910/11163/17, від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц, від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17, від 26 вересня 2018 року у справі

№ 346/2946/16-ц , від 18 червня 2019 року у справі № 920/330/18, 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга ТОВ Агрофірма ім. Довженка , у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки факту невиконання ОСОБА_2 ухвали Шишацького районного суду Полтавської області від 08 січня 2020 року про витребування оригіналів оспорюваних угод від 03 серпня 2015 року та від 14 вересня 2017 року, а також відсутності доказів на підтвердження, що такі 14 січня 2020 року були передані ОСОБА_1 адвокату Швиденко П. Ю. Зобов`язавши відповідача ухвалою

від 08 січня 2020 року надати оригінали угод про розірвання договорів оренди землі та не отримавши відповіді від відповідача щодо виконання такої вимоги, суд, у порушення вимоги частини четвертої статті 81 ЦПК України, не визнав відсутність події укладення угод від 03 серпня 2015 року та від 14 вересня

2017 року про розірвання договорів оренди, фактично звільнивши ОСОБА_1 від обов`язку доказування, після чого ухвалив рішення у якому послався, як на встановлений факт, на укладення угод про дострокове розірвання договорів оренди землі.

Натомість, Верховний Суд у постанові від 18 червня 2019 року у справі

№ 920/330/18 застосував до подібних правовідносин положення статті 74 ГПК України, частини шосту, сьому, дев`яту статті 81 ГПК України та дійшов висновку, що беручи до уваги посилання позивача на те, що додаткову угоду він не підписував (відсутність події), суд правомірно зобов`язав відповідача, який заперечуючи проти позову та стверджував про існування підписаного документа, подати відповідні докази на підтвердження події підписання додаткової угоди, а у зв`язку з ненаданням такої угоди прийшов до висновку, що така угода не укладалась.

Верховний Суд не знайшов підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі

№ 915/1145/17, зокрема, що урахувавши розподіл обов`язків доказування, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що оспорюваний правочин не було укладено 08 червня 2011 року, як і не доведено обставин його укладення

08 червня 2011 року (або 16 серпня 2011 року, як безпосередньо зазначав відповідач). Наведене стосується і доведення обставин щодо справжності відтиску печатки позивача (ОСОБА_6) на його укладення (саме на момент фактичного підписання цього правочину) .

Суди не надали належної оцінки і тим обставинам, що до грудня 2019 року спірні земельні ділянки знаходилися у користуванні позивача, позивач нараховував та виплачував ОСОБА_1 орендну плату, а ОСОБА_1 не звертався до товариства з вимогою про повернення йому земельних ділянок, що свідчить про конклюдентні дії відповідача ОСОБА_1 , який своїми фактичними діями продовжив орендні відносини з позивачем та не визнав умови оспорюваних угод про розірвання договорів оренди землі. Зокрема у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 910/1163/17 Верховний Суд зазначив, що схвалення може відбуватися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статі 3 ЦК України, свідчить, що загалі засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Подібний висновок, викладений у пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі

№ 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), у якому вказано, що водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов 'язків у правовідносинах .

Верховний Суд у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц та від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц виходив з того, що Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді Верховенство права , схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року) ; ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін; у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Гурепка проти України № 2 наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом; у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справах Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands

від 27 жовтня 1993 р., заява № 14448/88, пункт 33, та Ankerl v. Switzerland

від 23 жовтня 1996 р., заява № 17748/91 пункт 38) .

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що на даний час він працює трактористом Фермерського господарства В.В.С. (далі - ФГ В.В.С. ). Згідно з відомостями з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФГ В.В.С. (код ЄДРПОУ) зареєстровано в селі Гоголеве Шишацького району Полтавської області. Кінцевим бенефіціарним власником ФГ В.В.С. є

ОСОБА_3 , який підписав оспопрювані угоди, та члени його родини. Директором ФГ В.В.С. є ОСОБА_4 (син ОСОБА_3 ). Аналіз дій ОСОБА_1 щодо укладення договорів оренди землі, а в подальшому їх розірвання, свідчить що такі є нелогічними та про зловмисну домовленість зі ОСОБА_3 на укладення спірних угод. У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18 зазначено, що кваліфікація правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює доведення та встановлення судом таких умов: від імені однієї із сторін правочину виступав представник; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; наявність умислу в діях представника щодо зловмисної домовленості; настання несприятливих наслідків для особи, яку представляють; наявність причинного зв`язку між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений із метою завдання шкоди довірителю. Під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто, в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють. Критерій зловмисності не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 серпня

2018 року у справі № 522/15095/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі

№ 554/10202/13-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17, в ухвалі Верховного Суду України від 28 травня 2009 року по справі № 6-6639вов09 .

Крім того, заявник просив передати справу на розгляд об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду посилаючись на те, що вона містить виключну правову проблему і передача справи на розгляд об 'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території колишньої Пришибської сільської ради Шишацького району Полтавської області: земельна ділянка площею 5,5799 га, кадастровий номер 5325783800:00:015:0025 (дата державної реєстрації права власності -

07 травня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 355207353257), та земельна ділянка площею 5,73 га, кадастровий номер 5325783800:00:009:0159 (дата державної реєстрації права власності -

02 листопада 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1075971953257).

08 травня 2014 року між ТОВ Агрофірма ім. Довженка (орендар) та

ОСОБА_1 (орендодавець) укладений договір оренди землі № 15, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,5799 га, кадастровий номер 5325783800:00:015:0025. Строк дії договору - 10 років.

08 травня 2014 року сторонами договору оренди складений акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду, який є додатком до договору оренди землі від 08 травня 2014 року № 15.

06 жовтня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Шишацького районного управління юстиції Полтавської області Дерій В. І. здійснено реєстрацію права оренди ТОВ Агрофірма ім. Довженка на вказану земельну ділянку.

10 жовтня 2016 року між ТОВ Агрофірма ім. Довженка (орендар) та

ОСОБА_1 (орендодавець) укладений договір оренди землі № 20, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,73 га, кадастровий номер 5325783800:00:009:0159. Строк дії договору - 7 років.

10 жовтня 2016 року сторонами договору оренди складений акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду, який є додатком до договору оренди землі від 10 жовтня 2014 року № 20.

02 листопада 2016 року приватним нотаріусом Хорольського районного нотаріального округу Полтавської області Березою Д. В. здійснено реєстрацію права оренди ТОВ Агрофірма ім. Довженка на вказану земельну ділянку.

02 травня 2019 року приватним нотаріусом Ганночкою В. М. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про припинення іншого речового права (права оренди) належної ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номером 5325783800:00:015:0025. Підставою для прийняття даного рішення вказано угоду про розірвання договору оренди землі б/н від 03 серпня 2015 року, укладену між ТОВ Агрофірма ім. Довженка та ОСОБА_1 .

Відповідно до угоди про розірвання договору оренди землі від 08 травня

2014 року, укладеної 03 серпня 2015 року, сторони, а саме орендодавець ОСОБА_1 та орендар ТОВ Агрофірма ім. Довженка в особі генерального директора ОСОБА_6 дійшли взаємної згоди про те, що договір оренди землі від 08 травня 2014 року № 15 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5325783800:00:015:0025, буде розірвано 31 серпня 2018 року. Після вказаної дати сторони не вважають себе обтяженими будь-якими правами і обов`язками, що випливали з договору оренди землі та не мають одна до одної будь-яких претензій. Дана угода набирає чинності з моменту підписання.

Обов`язок щодо внесення відомостей про розірвання договору оренди землі покладається на орендодавця та виникає у нього після 31 серпня 2018 року. Відповідно до пункту 5 даної угоди визначено, що вона складена у 2-х примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендаря, а другий в орендодавця.

22 квітня 2019 року приватним нотаріусом Ганночкою В. М. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про припинення іншого речового права (права оренди) належної ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 5325783800:00:009:0159. Підставою для прийняття даного рішення вказано угоду про розірвання договору оренди землі б/н від 14 вересня 2017 року, укладену між ТОВ Агрофірма ім. Довженка та ОСОБА_1 .

Відповідно до угоди про розірвання договору оренди землі від 10 жовтня

2016 року № 20, укладеної 14 вересня 2017 року, сторони, а саме орендодавець ОСОБА_1 та орендар ТОВ Агрофірма ім. Довженка в особі генерального директора ОСОБА_6 дійшли взаємної згоди про те, що договір оренди землі від 10 жовтня 2016 року № 20 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5325783800:00:009:0159 буде розірвано 31 грудня 2018 року. Після вказаної дати сторони не вважають себе обтяженими будь-якими правами і обов`язками, що випливали з договору оренди та не мають одна до одної будь-яких претензій. Дана угода набирає чинності з моменту підписання.

Обов`язок щодо внесення відомостей про розірвання договору оренди землі покладається на орендодавця та виникає у нього після 31 грудня 2018 року. Відповідно до пункту 5 даної угоди визначено, що вона складена у 2-х примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендаря, а другий в орендодавця.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Установлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ТОВ Агрофірма ім. Довженка висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (стаття 93 ЗК України).

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі -

це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди укладається в письмовій формі і за бажанням сторін може бути посвідчено нотаріально.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна

або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше

не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (частина третя статті 31 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до частин першої-третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятоюта шостою статті 203 цього Кодексу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій, надали належну оцінку наданим сторонами доказам, та правильно виходили з того, що сторони добровільно, на власний розсуд, за взаємною згодою прийняли рішення про розірвання договорів оренди землі від 08 травня 2014 року та від 10 жовтня 2016 року. Позивач не довів наявності у спірних правовідносинах підстав недійсності угод про розірвання договорів оренди землі від 03 серпня 2015 року та від 14 вересня 2017 року, зокрема товариство не надало доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення сторін на укладення цієї угоди, її підроблення або підписання неуповноваженою особою.

До подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах:

від 02 листопада 2020 року у справі № 551/410/19 (провадження

№ 61-6092св20); від 10 серпня 2021 року у справі № 551/338/19 (провадження

№ 61-7342св21); від 10 серпня 2021 року у справі № 529/464/19 (провадження

№ 61-8600св21); від 12 жовтня 2021 року у справі № 551/1323/19 (провадження № 61-10436св21); від 26 листопада 2021 року у справі № 551/1320/19 (провадження № 61-8904св21). Наведена судова практика є незмінною, що спростовує відповідні доводи товариства.

Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Отже, переглядаючи законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, суд касаційної інстанції, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Посилання ТОВ Агрофірма ім. Довженка у доводах касаційної скарги на те, що укладення оспорюваних угод - результат умисної змови з метою заподіяти шкоду інтересам товариства, а судами при вирішенні справи не ураховано висновки, викладені у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18 щодо кваліфікації правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях заявника, які не могли бути покладені судами в основу судових рішень, в силу вимог частини шостої статті 81 ЦПК України. Сам по собі факт родинних відносин сторін таких угод у спірних правовідносинах не свідчить про їх недійсність. При цьому позивачем не доведено, що ОСОБА_3 або ОСОБА_5 отримали особисту вигоду від укладення оспорюваних угод, чи виникнення негативних наслідків для товариства.

Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи ТОВ Агрофірма ім. Довженка про неурахування судами висновків, зроблених Верховним Судом у постановах: від 18 червня 2019 року у справі № 920/330/18 та від 17 липня

2018 року у справі № 915/1145/17 щодо розподілу обов 'язків доказування, оскільки у наведених справах та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини, доказування вимог та застосовані до них норми права. У цій справі, відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з недоведеності ТОВ Агрофірма ім. Довженка заявлених вимог. Тобто з урахуванням фактичних обставин цієї справи, встановлених судами попередніх інстанцій, немає підстав вважати, що суди ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові 18 березня

2020 року у справі № 902/417/18, Верховного Суду у постановах: від 16 травня 2018 року у справі № 910/1163/17, 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц та від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц стосуються застосування загальних засад (принципів) цивільного права, що з урахуванням підстав відмови у задоволенні вказаного позову (недоведеність позивачем заявлених позовних вимог), не спростовує правильність застосування судами до спірних правовідносин норм права.

Щодо клопотання ТОВ Агрофірма ім. Довженка про передачу справи на розгляд об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі ТОВ Агрофірма ім. Довженка заявило клопотання про передачу справи на розгляд об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему, а тому передача справи на розгляд об 'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина третя статті 403 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

У справі, яка переглядається, заявник належним чином не мотивував наявність виключної правової проблеми. Навпаки, Верховний Суд у постановах:

від 02 листопада 2020 року у справі № 551/410/19 (провадження

№ 61-6092св20); від 10 серпня 2021 року у справі № 551/338/19 (провадження

№ 61-7342св21); від 10 серпня 2021 року у справі № 529/464/19 (провадження

№ 61-8600св21); від 12 жовтня 2021 року у справі № 551/1323/19 (провадження № 61-10436св21); від 26 листопада 2021 року у справі № 551/1320/19 (провадження № 61-8904св21) уже викладав правові висновки в аналогічних справах за позовами ТОВ Агрофірма ім. Довженка до фізичних осіб про визнання недійсним угод про дострокове розірвання договорів оренди землі.

За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ТОВ Агрофірма ім. Довженка про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені у клопотанні аргументи не свідчать про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ Агрофірма ім. Довженка .

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Довженка про передачу справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма

ім. Довженка залишити без задоволення.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 13 січня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

А. С. Олійник

В. В. Яремко