Постанова

від 22.12.2021 по справі 536/192/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 536/192/21 Номер провадження 22-ц/814/2250/21Головуючий у 1-й інстанції Колотієвський О. О. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.

Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Міщенко Я.О.

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Стрижака С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2021 року та додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05 липня 2021 року,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Гафяк М.О., про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації

УСТАНОВИВ:

короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У лютому 2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , відповідно до якого прохав суд:

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки 229а з кадастровим номером 5322486300:03:000:0276, площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04.04.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Гафяк М.О. за р./№ 213.

- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: земельну ділянку з кадастровим номером: 5322486300:03:000:0276, площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , № 46308583 від 04.04.2019.

- стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь позивача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору та на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що між ним та відповідачем ОСОБА_1 існували договірні правовідносини з договору позики від 10.02.2019, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав у нього у борг 130 000,00 грн. строком повернення до 11.03.2019.

Оскільки ОСОБА_1 позику в обумовлений строк не повернув, він 02.04.2019 року звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики (справа № 524/2351/19). Одночасно із заявленим цивільним позовом було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_1 , а саме на земельну ділянку з кадастровим номером: 5322486300:03:000:0276, площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак , 04.04.2019 року, ОСОБА_1 за безоплатним договором подарував вказану земельну ділянку своїй матері, ОСОБА_3 .

Позивач також вказував, що ОСОБА_1 , будучи працівником Автозаводського районного суду м. Кременчука, дізнався про наявність цивільної справи № 524/2351/19, та почав вчиняти умисні дії, направлені на перешкоджання в здійсненні правосуддя, шляхом висловлення недовіри всім суддям Автозаводського районного суду м. Кременчука.

11.04.2019 вказану цивільну справу булу скеровано на розгляд до Кременчуцького районного суду Полтавської області в зв`язку з неможливістю автоматизованого розподілу судової справи між суддями через недостатню кількість суддів для розподілу справи.

Хоча, у подальшому, 15.04.2019, ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області було задоволено заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказану земельну ділянку, однак зазначена ухвала суду не була виконала, мета забезпечення позову не була досягнута, оскільки земельна ділянка вже була відчужена ОСОБА_1

18.03.2020 заочним рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області у справі № 524/2351/19 стягнуто з ОСОБА_1 на його користь 130 000 грн.

Наразі рішення набрало законної сили та перебуває на примусовому виконанні в Автозаводському відділі державної виконавчої служби у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (ВП № 63000597 від 11.09.2020 року).

Позивач вказував, що ані для ОСОБА_1 , ані для його матері ОСОБА_3 спірний договір дарування не створив жодних правових наслідків, оскільки земельна ділянка залишилась у фактичному володінні та користуванні обох сторін договору, як до його укладення, так і після; такий договір укладено ОСОБА_1 з метою ухилення від цивільно-правової відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання, уникнення звернення стягнення на земельну ділянку, як на майно боржника, а тому такий договір є фіктивним, що є підставою для визнання його недійсним на підставі статті 234 ЦК України.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, а саме:

- визнано недійсним договір дарування земельної ділянки 229а з кадастровим номером 5322486300:03:000:0276, площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04.04.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Гафяк М.О. за р./№ 213.

- скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: земельну ділянку з кадастровим номером: 5322486300:03:000:0276, площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , № 46308583 від 04.04.2019 року, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 .

- стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, по 454,00 грн. з кожного.

Додатковим рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката по 11 250,00 грн. з кожного.

короткого змісту вимог апеляційної скарги

Із вказаним рішенням у справі та додатковим рішенням про стягнення судових витрат не погодився відповідач ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі прохав скасувати рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2021 року та додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05 липня 2021 року, та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.

узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при помилковому з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування зазначав, що підписання між ним та його матір`ю ОСОБА_3 спірного договору дарування земельної ділянки та реєстрація за останньою права власності на земельну ділянку свідчить про те, що ОСОБА_3 фактично прийняла земельну ділянку у дар. Укладений між ними договір дарування був фактично виконаний, вони вчинили необхідний обсяг дій для його виконання, майно було звільнене ним, як дарувальником, та передане обдарованому.

Вважає припущенням твердження позивача про те, що спірний договір дарування укладений з метою ухилення від виконання ним грошового зобов`язання. Вказував, що на момент вчинення спірного правочину (04.04.2019) ОСОБА_2 лише зареєстрував у канцелярії Автозаводського районного суду м. Кременчука свій позов про стягнення заборгованості за договором позики та провадження у справі ще не було відкрито, рішення по суті справи не було винесене.

Також, в апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилався на неналежний спосіб захисту, обраний позивачем, який, на його думку, не призведе до відновлення порушеного права та інтересу, оскільки позовних вимог про скасування рішення про проведену державну реєстрацію з одночасним визнанням речових прав не заявлено позивачем. Вважає, що суд першої інстанції не обґрунтував, яке право позивача було порушено та яким чином задоволення позовних вимог призведе до їх відновлення.

На думку заявника, позов не підлягає задоволенню за відсутності порушеного права, оскільки він, як боржник, рішення суду виконує, кошти виплачує.

узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;

Судом першої інстанції встановлено, що 02.04.2019 року ОСОБА_2 звернувся до Автозаводського районного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, укладеним між ними 10.02.2019 (справа № 524/2351/19).

Одночасно із заявленим цивільним позовом, ним було подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_1 , а саме на земельну ділянку з кадастровим номером: 5322486300:03:000:0276, площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_1 .

04.04.2019, до вирішення судом питання про відкриття провадження та вжиття заходів забезпечення позову, відповідачем ОСОБА_1 було заявлено відвід головуючому судді у даній справі № 524/2351/19 (що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень за посиланням (ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з мотивів того, що він є працівником Автозаводського районного суду м. Кременчука з 2011 року і по теперішній час та особисто знайомий з головуючим суддею.

Цього ж числа, 04.04.2019, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що доводиться ОСОБА_1 матір`ю, було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 належну йому на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером: 5322486300:03:000:0276, площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір дарування від 04.04.2019 був посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Гафяк М.О. за реєстровим номером 213, на підставі якого 04.04.2019 14:46:23 право власності на земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_3 (запис про право власності № 31026776) (а.с. 20-22).

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 524/2351/19 та довідки Автозаводського районного суду м. Кременчука №04-03/46/2020 від 29.07.2020 (а.с. 23) 11 квітня 2019 року цивільну справу № 524/2351/19 було передано з Автозаводського районного суду м. Кременчука в провадження Кременчуцького районного суду Полтавської області.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15.04.2019 справу № 524/2351/19 прийнято в провадження, відкрито провадження у справі.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15.04.2019 задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером: 5322486300:03:000:0276, площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 18-19).

Заочним рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18.03.2020 № 524/2351/19, що набрало законної сили 07.08.2020 (згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень), позов ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 10.02.2019 було задоволено у повному обсязі:

-стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики в розмірі 130 000,00 грн.;

-стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1 384,20 грн. (а.с. 13-15).

11.09.2020 з виконання вказаного рішення суду державним виконавцем Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) було відкрито виконавче провадження № 63000597 (а.с. 16-17).

Визнаючи укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договір дарування від 04.04.2019 недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , знаючи про пред`явлення ОСОБА_2 02.04.2019 до нього позову про стягнення заборгованості за договором позики, оскільки вже 04.04.2019 заявив відвід головуючому судді у справі № 524/2351/19, відчужив цього ж дня, 04.04.2019, належну йому на праві власності земельну ділянку за безоплатнім договором дарування на користь своєї матері, ОСОБА_3 , що відповідає ознакам фраудаторного правочину, тобто вчиненого боржником на шкоду кредитору.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності з точки зору їх належності, допустимості і достатності, колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України ).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України ).

У рішенні Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р (II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) за конституційною скаргою публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку Індустріалбанк щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13 , частини третьої статті 16 ЦК України зазначено, що частина третя статті 13 , частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України , згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука а також зловживання правом в інших формах , що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України , за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) .

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора і будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається про людське око , таким критеріям відповідати не може.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Укладення фіктивного правочину є порушенням добросовісності як однієї із загальних засад цивільного законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України ) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України ), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України , так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України .

За змістом ч. 5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають наперед, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України ).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України ).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено правовий висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) .

Договір дарування за своєю правовою природою є безоплатним.

Цивільно-правовий договір, у тому числі й договір дарування, не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі вироку).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, слід враховувати, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з обставин, встановлених рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15.04.2019 у справі № 524/2351/19, що набрало законної сили, між ОСОБА_2 (як позикодавцем) та ОСОБА_1 (як позичальником) існували договірні правовідносини з договору позики від 10.02.2019, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язувався повернути отримані у борг грошові кошти у розмірі 130 000,00 грн. до 11.03.2019 року.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наявність у ОСОБА_1 грошового зобов`язання перед ОСОБА_2 підтверджується договором позики, строк виконання за яким настав 11.03.2019 року.

Станом на 12.03.2019 ОСОБА_1 не повернув ОСОБА_2 грошові кошти.

02.04.2019 ОСОБА_2 звернувся до суду за захистом порушеного права шляхом стягнення боргу у судовому порядку (справа № 524/2351/19).

Наявне у ОСОБА_1 зобов`язання з повернення позики у зв`язку із його порушенням трансформувалось у грошове зобов`язання на підставі рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15.04.2019 у справі № 524/2351/19. Така трансформація грошового зобов`язання сама по собі не спростовує обставин його виникнення з умов договору позики.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15.04.2019 ОСОБА_1 не оскаржував в апеляційному порядку, рішення набрало законної сили 07.08.2020 та наразі перебуває на примусовому виконанні в Автозаводському відділі державної виконавчої служби у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

Таким чином, ОСОБА_1 був обізнаний про необхідність повернути ОСОБА_2 грошові кошти до 11.03.2019 року, починаючи з моменту укладення договору позики, а не з моменту звернення позикодавця до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Відповідач ОСОБА_1 не заперечував, що ОСОБА_3 доводиться йому рідною матір`ю. Спірний договір дарування земельної ділянки, був укладений між ними 04.04.2019, тобто після настання строку виконання ОСОБА_1 грошового зобов`язання з повернення позики (11.03.2019) та через два дні після пред`явлення (02.04.2019) позикодавцем ОСОБА_2 позову у справі № 524/2351/19 про стягнення боргу, про наявнысть якого разом із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку було достовірно відомо ОСОБА_1 .

Згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження, станом на 03.12.2021 виконавче провадження з виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області № 524/2351/19 від 18.03.2020 триває.

Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що після відчуження земельної ділянки, що є предметом спірного договору дарування, у ОСОБА_1 наявне інше майно, за рахунок якого може бути виконане грошове зобов`язання перед кредитором, матеріали справи не містять та докази цього ОСОБА_1 не надавались.

На переконання апеляційного суду, сукупність встановлених у справі обставин та наданих на їх підтвердження доказів, доводить той факт, що ОСОБА_1 діяв недобросовісно, укладаючи спірний договір дарування зі своєю матір`ю, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам ОСОБА_2 , як кредитора, оскільки відчуження належної йому на праві власності земельної ділянки відбулося після виникнення прострочення боржника та пред`явлення кредитором позову, про що він був достовірно обізнаний, а тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що укладення договору дарування відбулось з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Аналогічні за змістом фактичні обставини встановлені Верховним Судом у постанові від 06.10.2021 справа № 554/9798/19.

мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що правочин із третьою особою, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що такий правочин спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що на момент укладення спірного правочину (04.04.2019) ухвала про відкриття провадження у справі № 524/2351/19 та рішення суду ще не були винесені судом, є неслушними, оскільки, як встановлено вище, строк виконання ОСОБА_1 свого грошового зобов`язання перед ОСОБА_2 у повному обсязі настав з 11.03.2019. З цього часу виникло прострочення боржника.

Щодо аргументів заявника про відсутність порушеного права позивача.

Відповідач посилався на проведені ним часткові оплати з погашення боргу, згідно з наданими копіями квитанцій: 1 000 грн. - 29.12.2020, 1 000 грн. - 29.01.2021, 1 000 грн. - 22.02.2021, 1 000 грн. - 25.03.2021, 1 000 грн. - 21.04.2021 (а.с. 46-47).

Добровільно проведені ОСОБА_1 часткові оплати на погашення боргу у виконавчому провадженні, не спростовують встановлених судом ознак фраудаторності спірного правочину і не свідчать про відсутність порушеного права чи інтересу позивача, а також не позбавляють його, стягувача, у порядку примусового виконання права на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на майно боржника. Рішення суду залишається не виконаним, примусове виконання триває, і докази наявності у боржника будь-якого іншого майна, за рахунок якого рішення суду може бути виконане, - відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в спосіб, визначений частиною другою цієї статті.

Згідно зі ст. 10 Закону України Про виконавче провадження одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно боржника.

Про порушення законного інтересу позивача у даній справі свідчить те, що ОСОБА_2 позбавлений можливості задовольнити вимоги за рахунок майна боржника, відновити порушене право.

Щодо аргументів заявника про невірно обраний та неефективний спосіб захисту.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, серед іншого, визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України ).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України , здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом .

Відповідно до ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав , а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав , обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Позивачем , разом із позовною вимогою про визнання правочину недійсним, на підставі якого за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на земельну ділянку, було заявлено вимогу про скасування державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_3 , що свідчить про те, що обраний позивачем спосіб захисту є таким, що відповідає закону та є ефективним, тобто призведе до відновлення порушеного інтересу позивача, як стягувача.

Щодо перегляду додаткового рішення у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 прохав скасувати додаткове рішення, яким вирішено питання стягнення витрат на правничу допомогу адвоката у зв`язку із розглядом даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.06.2021, з дотриманням процесуального порядку та строку, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України, представник позивача, адвокат Проботюк Д.М., подав до суду першої інстанції заяву про стягнення витрат на правову допомогу у сумі 22 500,00 грн.

Апеляційним судом перевірено дотримання стороною позивача порядку, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України, та процесуальних порушень не встановлено.

На підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката надані наступні докази:

-Ордер №1041836 від 15.05.2021 на представництво адвокатом Проботюк Д.М. інтересів ОСОБА_2 в Кременчуцькому районному суді Полтавської області; (а.с. 70)

-копія свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 1048 (а.с. 71);

-Договір про надання правничої допомоги №б/н від 01.07.2020 та Додаткова угода до нього № 1 від 01.07.2020,

-Акт прийому-передачі наданих послуг від 11.06.2021 (а.с. 97-103).

Додатковим рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05 липня 2021 року, заяву задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу адвоката по 11 250,00 грн. з кожного.

Згідно з п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Чинним цивільно-процесуальним законодавством України визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, чинним цивільно-процесуальним законодавством України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України , відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Доводів з приводу невідповідності додаткового рішення нормам матеріального та процесуального права, чи заперечень щодо співмірності таких витрат на оплату послуг апеляційна скарга не містить.

Матеріали справи також не містять клопотання жодного з відповідачів про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465 заі 18); від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс 19); від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26 цс 21); від 07 липня 2021 року у справа № 910/12876/19 (провадження № 12-94 гс 20).

Згідно з ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо (ч. 3 ст. 376 ЦПК України):

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Перелічені вище підстави для скасування додаткового рішення не встановлені судом апеляційної інстанції.

висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2021 року та додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05 липня 2021 року винесені судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити у повному обсязі.

В силу вимог статті 141 ЦПК України, оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати, понесені заявником, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2021 року та додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05 липня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2021 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак