Постанова

від 19.12.2021 по справі 905/1225/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року м. Харків Справа №905/1225/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача Рутковська О.В., ордер серія КС№511158 від 16.11.2020 року, свідоцтво КС№7136/10 від 19.10.2018 року;

першого відповідача не з`явився;

другого відповідача не з`явився;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Рятувальник», (вх.№3612Д/1-40) на рішення Господарського суду Донецької області від 28.10.2021 року у справі №905/1225/21,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рятувальник» (87455, Донецька область, Мангушський район, село Урзуф, вулиця Набережна, будинок 92; код ЄДРПОУ 30154680),

до 1. Урзуфської сільської ради (87455, Донецька область, Мангушський район, село Урзуф, вулиця Центральна, будинок 64; код ЄДРПОУ 04342878),

2. Мангушської селищної ради (87400, Донецька область, Мангушський район, селище міського типу Мангуш(з), проспект Миру, будинок 72; код ЄДРПОУ 04340493),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ),

про звільнення від сплати орендної плати,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рятувальник» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Урзуфської сільської ради про звільнення від сплати орендної плати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі укладеного між ним та відповідачем договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року та акту приймання-передачі земельної ділянки від 11.04.2006 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Рятувальник» прийнято у строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 1423985500:01:000:0201, для експлуатації існуючих будівель та споруд бази відпочинку, яка знаходиться у селі Урзуф по вулиці Набережній у Першотравневому районі Донецької області на території Урзуфської сільської ради. З травня 2014 року за місцем розташування зазначеної земельної ділянки розміщено сили та засоби підрозділу «Азов» Національної гвардії України, що позбавляє позивача можливості користуватись орендованою земельною ділянкою.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з метою звільнення його від сплати орендної плати за вказаним договором оренди земельної ділянки через обставини, за які позивач не відповідає в період з 01.06.2014 року до закінчення дії таких обставин.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 28.10.2021 року у справі №905/1225/21 (повний текст складено та підписано 29.10.2021 року, суддя Фурсова С.М.) у задоволені позовних вимог відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 28.10.2021 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Судові витрати апелянт просить суд віднести за рахунок відповідачів.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що встановивши факт розміщення воєнізованого підрозділу на території об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, що орендується позивачем, суд не визнав зазначену обставину як належну підставу для задоволення вимоги про звільнення позивача як орендаря земельної ділянки від плати за землю.

Скаржник вказує, що закон прямо передбачає можливість звільнення наймача від плати за майно, а відповідна вимога про звільнення є способом визнання наймача на таке звільнення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача; встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації такого права.

14.12.2021 року від другого відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№14647), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Як зазначає другий відповідач, договір оренди спірної земельної ділянки укладено нотаріально 11.04.2006 року строком на 9 років на підставі рішення Урзуфської сільської ради від 10.03.2006 року №576. Умовами договору оренди не передбачено звільнення від сплати орендної плати за землю. Радою рішень щодо даного питання також не приймалось, а позивач з заявою про звільнення від сплати орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1423985500:01:00:000:0201 не звертався.

Ухвала суду від 30.11.2021 року була направлена учасникам справи рекомендованими листами 01.12.2021 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи. Однак, представники відповідачів та третьої особи у судове засідання не з`явилися, про причини не з`явлення суд не повідомили.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, в ухвалі суду від 30.11.2021 року суд повідомляв, що неявка представників учасників справи належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідачів та третьої особи про дату, час та місце розгляду справи, явку яких у судове засідання не було визнано обов`язковою, суд дійшов висновку, що їх неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті у даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 20.12.2021 року представник позивача (апелянта) підтримав доводи та вимоги скарги і наполягав на її задоволенні.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

11.04.2006 року між Урзуфською сільською радою (орендодавець, перший відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рятувальник» (орендар, позивач у справі) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для експлуатації існуючих будівель та споруд бази відпочинку, яка знаходиться у селі Урзуф по вулиці Набережній Першотравневого району Донецької області на території Урзуфської сільської ради. Кадастровий номер земельної ділянки 1423985500:01:000:0201.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Першотравневого районного нотаріального округу Донецької області Ковальовою М.В. 11.04.2006 року, номер у реєстрі нотаріальних дій 680, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів від 11.04.2006 року за №2269793.

За умовами пунктів 1.2, 1.4, 2.1, 3.1, 4.1, 4.2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,4889 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить за один квадратний метр 52,46 гривень. Договір укладено на 49 (сорок дев`ять) років. На момент укладення цього договору річна орендна плата за один квадратний метр склала 1,05 гривень, а щомісячний розмір орендної плати 427,79 гривень, який орендар вносить щомісяця не пізніше 15 числа поточного місяця. Розмір орендної плати переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зокрема: зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. Земельна ділянка передається в оренду для обслуговування існуючих будівель та споруд бази відпочинку. Цільове призначення земельної ділянки обслуговування існуючих будівель та споруд бази відпочинку.

Права та обов`язки сторін погоджено у розділі 8 договору.

Договір набирає чинності після підписання сторонами та нотаріального посвідчення та його державної реєстрації у відповідності з вимогами Закону України «Про оренду землі» (пункт 13.1 договору).

Договором від 26.03.2013 року про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Першотравневого районного нотаріального округу Донецької області Ковальовою М.В., зареєстрованого у реєстрі за №359 внесені такі зміни:

- нормативну грошову оцінку земельної ділянки визначено в розмірі 207,92 гривень за один квадратний метр (пункт 1.4 договору);

- орендну плату визначено у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, що складає 6,2376 гривень за один квадратний метр на рік, а всього 2541,30 гривень на місяць або 30495,63 гривень на рік;

- щомісячна орендна плата вноситься орендарем не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем (пункт 3.1 договору).

Даний договір набирає чинності після підписання його сторонами та нотаріального посвідчення і є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року.

За місцем розташування орендованої земельної ділянки розташовані об`єкти бази відпочинку «Чайка», що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Рятувальник» на праві власності на підставі договору купівлі-продажу 9/100 часток бази відпочинку «Чайка» від 15.05.2003 року, які використовуються у власній господарській діяльності шляхом надання послуг із розміщення на період відпустки та іншого тимчасового проживання.

Факт реєстрації права власності підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.07.2004 року за №4217347.

Як зазначає позивач, з травня 2014 року у зв`язку із дестабілізацією політичної ситуації в країні, за місцем розташування зазначеного об`єкту нерухомості на вказаній земельній ділянці розміщено сили та засоби підрозділу «АЗОВ» Національної гвардії України, що підтверджується інформацією, наданою листом Національної гвардії України від 28.04.2020 року за №27/29/2-Ф-88-АЗ-Ф-88/1-АЗ.

Листом за підписом командира Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України від 11.09.2020 року за №40/57/29/2-4356 підтверджено розміщення підрозділу «АЗОВ» військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за адресою: вулиця Набережна, 70-А, 90, 91, 92, село Урзуф Донецької області на момент прийняття підрозділу до складу військової частини та до моменту надання відповіді на адвокатський запит (11.09.2020 року).

Отже, як стверджує позивач, з травня 2014 року та до теперішнього часу він позбавлений можливості користуватись орендованою земельною ділянкою, оскільки за місцем розташування бази відпочинку на вказаній земельній ділянці дислокується підрозділ «АЗОВ» Національної гвардії України. При цьому, на запити його представників щодо підстави для розміщення та подальшої дислокації на території бази відпочинку «Чайка» підрозділу «АЗОВ» військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України відповідачем відповідні документальні підтвердження не надано. За відсутності інформації щодо можливих строків припинення використання території бази відпочинку для дислокації підрозділу «АЗОВ» Національної гвардії України, позивач вказує про наявність підстав припускати про продовження такого використання на невизначений термін.

На підтвердження неможливості користуватися земельною ділянкою, позивачем надано відповідні роз`яснення Донецької торгово-промислової палати від 15.11.2016 року за №1213/12.1-21-03.

Відповідно до положень частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України закріплено, що в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами першою та другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони, та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».

Законом України «Про оренду землі», зокрема, статтею 1 передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (стаття 2 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про оренду землі» договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частина друга статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно положень Податкового кодексу України, а саме ст. 288.1. - підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Матеріалами справи підтверджено, що орендну плату за договором визначено у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, що складає 6,2376 гривень за один квадратний метр на рік, а всього 2541,30 гривень на місяць або 30495,63 гривень на рік.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Разом з цим, згідно з положеннями частин четвертої та шостої статті 762 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об`єкта оренди (частини перша та друга статті 286 Господарського кодексу України).

Для застосування положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача (орендаря) від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №914/2264/17, №914/1248/18, №914/70/18, №910/7495/16, №914/782/18, №905/1472/17, №910/13158/20.

Посилаючись на положення частини другої статті 286 Господарського кодексу України та частин четвертої, шостої статті 762 Цивільного кодексу України, позивач просить звільнити від сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року за реєстраційним номером 680, укладеного між Урзуфською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рятувальник» за період з 01.06.2014 року до закінчення дії таких обставин, оскільки був позбавлений можливості використовувати за призначенням земельну ділянку з кадастровим номером 1423985500:01:000:0201, через розміщення на ній сил та засобів підрозділу «АЗОВ» Національної гвардії України, починаючи з травня 2014 році до теперішнього часу.

Фактично вказані обставини відповідачами не заперечувались.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Положеннями частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи з приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає закону, змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ефективний засіб правого захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Визначений позивачем предмет позову в повній мірі має забезпечувати захист його порушеного права. При цьому метою правосуддя є забезпечення ефективного поновлення порушеного права.

Згідно із статтею 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Слід зазначити, що позовні вимоги до відповідача, викладені в прохальній частині позовної заяви повинні бути зрозумілими, чіткими та конкретизованими. При цьому, предмет позову, що являє собою матеріально-правову вимогу позивача та характеризується певним змістом, повинен бути спрямований на захист порушеного права та охоронюваного інтересу позивача та містити конкретний виклад позовних вимог.

Під час звернення до суду із даним позовом позивачем заявлено вимогу про звільнення його від сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 11.04.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Першотравневого районного нотаріального округу Донецької області Ковальовою М.В., зареєстрованого в реєстрі за №680, через обставини, за які позивач (орендар) не відповідає, а саме у зв`язку із надзвичайними, непередбачуваними, непереборними та такими, що не залежать від волі або дій позивача (орендаря) обставин за період з 01.06.2014 року до закінчення дії таких обставин.

Обраний позивачем спосіб захисту звільнення від сплати орендної плати є неналежним, оскільки не може забезпечити реального та ефективного виконання судового рішення, з тих підстав, що виконання рішення не призведе до фактичного та належного зменшення орендної плати за земельну ділянку, а позивачем не викладено чіткого змісту позовних вимог відносно того, які саме має вчинити дії відповідач (відповідачі) щодо звільнення позивача від орендної плати.

При цьому, позивач звертаючись до суду з даним позовом мав сформулювати заявлені вимоги таким чином, щоб вони відповідали ефективному способу захисту права, були чіткими та зрозумілими, однак, заявлена позивачем вимога про звільнення його від сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки є такою, що не відповідає наведеним вище вимогам та ефективному способу захисту.

За висновком Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 06.04.2021 року у справі №910/10011/19 обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд вказує, що дійсно закон прямо передбачає можливість звільнення наймача від плати за майно. При цьому таке право не оскаржується і не обмежується, однак є певні обставини по реалізації такого права. Зокрема, як відзначив суд першої інстанції позивачем не надано доказів звернення до Урзуфської сільської ради та/або Мангушської селищної ради з пропозиціями (заявами) про звільнення його від сплати орендної плати протягом певного часу (періоду неможливості користування орендованою земельною ділянкою).

Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі було обрано неналежний спосіб захисту своїх прав про що вірно вказано місцевим господарським судом, який у зв`язку з чим дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів звертає увагу, що аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 28.10.2021 року у справі №905/1225/21 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рятувальник» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 28.10.2021 року у справі №905/1225/21 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28 грудня 2021 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя О.В. Ільїн

Суддя В.В. Россолов