Постанова

від 28.12.2021 по справі 187/952/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8298/21 Справа № 187/952/19 Суддя у 1-й інстанції - Іщенко І. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,

суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2021 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2019 року, ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом уточненим у ході розгляду справи, посилаючись на те, що з 12 лютого 2018 року нею, як фізичною особою підприємцем була прийнята на роботу ОСОБА_3 на посаду продавця продовольчих товарів. Між сторонами був укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

03 червня 2019 року в приміщенні магазину Продтовари№2 було проведено планову інвентаризацію залишків ТМЦ та грошових коштів в касі, за результатами якої, за період з 22 січня 2019 року по 03 червня 2019 року в магазині Продтовари№2 , що знаходиться в АДРЕСА_1 виявлено нестачу грошових коштів у розмірі 69 049,92 грн., про що складено відповідний акт.

Відповідач свою провину та зобов`язання відшкодувати нестачу визнала в повному обсязі, проте у добровільному порядку обов`язки не виконала, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача на свою користь 69 049,92 грн. кошти за недостачу товару, 12 481, 71 грн. за зіпсований товар, 10 000 грн. моральні збитки, та витрати на правничу допомогу - 5 000 грн.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у розумінні положень ст 135-1 КЗпП, ОСОБА_3 не належить до категорії працівників, з якимиможе бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Разом з тим, розписка ОСОБА_3 не є підставою для задоволення вимог, оскільки нестача грошових коштів та наявність зіпсованого товару не встановлено та належними доказами не підтверджено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 безпосередньо пов`язана з продажем, перевозкою або застосуванням в процесі виробництва ввірених їй цінностей, у зв`язку з чим, між сторонами було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Скаржник вважає доведеними розмір недостачі, оскільки такий визнано відповідачем.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 починаючи з 03 серпня 2009 року є фізичною особою підприємцем, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т. 1, а.с. 5).

09 лютого 2018 року ОСОБА_3 була прийнята на посаду працівника з реалізації продовольчих товарів в ФОП ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 25-26, 28).

Між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, за змістом якого, останній приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов`язаний у випадку незабезпечення такої схоронності, відшкодувати завдану шкоду (т. 1, а.с. 27).

Внаслідок проведеної 03 червня 2019 року планової інвентаризації залишків ТМЦ та грошових коштів в касі за період роботи з 22 січня 2019 року по 03 червня 2019 року в магазині виявлено нестачу грошових коштів у розмірі 69 049,92 грн., про що складено опису №2 та звіряльну відомість результатів інвентаризації товарів від 03 червня 2019 року, в яких містяться підписи сторін по справі (т. 1, а.с. 101-116).

Згідно складеної розписки ОСОБА_3 , остання визнає та зобов`язується повернути недостачу, що була виявлена під час ревізії ТМЦ 03 червня 2019 року у розмірі 69 049 грн (т. 1, а.с. 24).

Після проведення повторних інвентаризацій 20 червня 2019 року та 24 червня 2019 року було виявлено зіпсованих товарів на суму 12 481,71 грн, про що складено відповідний акт від 24 червня 2019 рок,. Підпис відповідачки в даному акті відсутній (а.с. 97.)

Згідно складеної розписки від 03 червня 2019 року, ОСОБА_3 , констатує, що на момент ревізії ІНФОРМАЦІЯ_1 існує борг ОСОБА_4 у розмірі 12 400 грн від жителів села Чаплинка у розмірі 3 590 грн. та 2 950 грн. (т. 1, а.с. 58).

Згідно висновку експерта № 752/753-20 за результатами проведення судово-економічної експертизи від 12 травня 2020 року, підтвердити за актом інвентаризації №2 товарно-матеріальних цінностей продуктів харчування 03 червня 2019 року нестачу грошових коштів на суму 69 049,92 грн. в магазині Продукти №2 , що розташований по АДРЕСА_2 , що належить ФОП ОСОБА_5 за період з 22 січня 2019 року по 03 червня 2019 не надається за можливе; в об`ємі наданих на дослідження документів, не надається за можливе документально встановити нестачу товарно-матеріальних цінностей у розмірі 69 049,92 грн. в магазині Продукти №2 , що розташований по АДРЕСА_2 , що належить ФОП ОСОБА_5 за період з 12 лютого 2018 року по 03 червня 2019 року; в об`ємі наданих документів не надається за можливе підтвердити встановлений перевіркою розмір матеріальної шкоди, завданої фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 , у зв`язку з нестачею товарно-матеріальних цінностей, яку встановлено інвентаризацією, за актом інвентаризаційної комісії від 03 червня 2019 року; в об`ємі наданих на дослідження документів, не надається за можливе підтвердити наявність зіпсованого товару у вказаному магазині на суму 12 481,71 грн., згідно з наданої позивачем ОСОБА_2 копії від 24 червня 2019 року (т. 2 а.с. 4-9)

За результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи № 2719/2720-20 від 30 грудня 2020 року експерт прийшов до аналогічних висновків, що зазначені в вищезазначеній експертизі № 752/753-2 (т. 2 а.с. 14- 28).

Положеннями ст. 130 КЗпП України закріплено загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників, згідно яких працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, спричинену підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладені матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і в порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (ч. 2 ст. 130 КЗпП України ).

У КЗпП України межі матеріальної відповідальності працівників диференціюються залежно від форми вини працівника, характеру допущеного ним порушення обов`язків, виду майна, якому заподіяна шкода, і трудової функції, що виконується працівником. При цьому КЗпП України передбачає два види матеріальної відповідальності: обмежену (ст. ст. 132, 133 КЗпП України ) та повну (ст. 134 КЗпП України ).

Статтею 132 КЗпП передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Так, ст. 134 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, за яких працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Позивач, як на підставу покладення повної матеріальної відповідальності, посилався на вищевказаний договір про повну матеріальну відповідальність, що був укладений між сторонами у справі.

В той же час, ст. 135-1 КЗпП України визначено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 27 травня 2008 року N 146/06/186-88, зазначено, що наявність посади або роботи в Переліку посад, і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки.

Таким чином договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися за наявності одночасно двох умов: 1) наявність посади, яку працівник займає, або роботи, що він виконує, у загальному Переліку №447/24; 2) виконання обов`язків згідно із посадою, виконання роботи за фахом має бути безпосередньо пов`язане зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням чи застосуванням в процесі виробництва довірених працівникам цінностей.

Пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками , містить роз`яснення, яким передбачено, що суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до цієї категорії працівників, при відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Також у правовому висновку Верховного Суду України від 25 квітня 2012 у справі №6-16цс12 зазначено, що договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.

Ідентичної правової позиції притримується і Верховний Суд, зокрема в аналогічній за категорією цивільній справі: № 523/4413/1-ц, постанова від 20 червня 2018 року; а також № 743/1641/15-ц, постанова від 29 січня 2018 року.

Згідно вказаного переліку, затвердженим чинною до цього часу постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, продавець продовольчих товарів не належить до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між позивачем ФОП ОСОБА_2 та продавцем ОСОБА_3 договір про повну матеріальну відповідальність, не має жодної юридичної сили та не може бути підставою для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності. Оскільки факт заподіяння відповідачем шкоди, на яку посилається позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги не є встановленим, відсутні підстави для накладення на відповідача навіть обмеженої матеріальної відповідальності.Крім того, розписа ОСОБА_3 , відповідно до якої остання визнала та зобов`язувалася повернути недостачу 69 049 грн. була написана за результатами ревізії, результати якої були повністю спростовані висновками експертів.

З урахуванням наведеного, правильним є висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем своїх вимог про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 69 049, 92 грн. разом з судовими витратами на правничу допомогу, адже такі не підтверджуються належними доказами, а сама відповідач заперечує про свою участь у недостачі товарів.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Доводи апеляційної скарги повторюють зміст позовної заяви, який був предметом дослідження суду першої інстанції, у зв`язку із чим йому надано належну правову оцінку відображену у рішенні суду, а отже повторної перевірки ці доводи не потребують.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, тому рішення суду підлягає залишенню без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 259 , 367 , 374 , 375 ЦПК України , колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

О.В. Лаченкова