Рішення

від 09.07.2021 по справі 187/952/19

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/952/19

2/0187/12/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2021 р.

Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Іщенко І.М., за участі секретаря судового засідання

Клисак Н.Г., представника позивача Ковтюх В. В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди

В С Т А Н О В И В 19.06.2019 до Петриківського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, в якій вона посилається на те, що 12.02.2018 року нею, як фізичною особою підприємцем була прийнята на роботу ОСОБА_2 продавцем продовольчих товарів. Між сторонами був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до п. 1 якого, працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов`язаний у випадку незабезпечення такої схоронності відшкодувати завдану шкоду.

03.06.2019 в приміщенні магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 було проведено планову інвентаризацію залишків ТМЦ та грошових коштів в касі, про що складений акт. За результатами проведеної інвентаризації за період роботи з 22.01.2019 по 03.06.2019 в магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться в АДРЕСА_1 виявлено нестачу грошових коштів у розмірі

69 049,92 грн. Свою провину відповідачка визнала в повному обсязі, про що свідчить надана розписка від 07.06.2019 та зобов`язання відшкодувати нестачу, проте у добровільному порядку відповідачем обов`язки не виконано, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача зазначену заборгованість.

02.07.2019 року ухвалою судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі та визначено справу розглядати в порядку загального позовного провадження.

11.07.2019 року позивач ОСОБА_1 збільшила позовні вимоги та просить стягнути із відповідачки кошти за недостачу товару в сумі 69 049 грн 92 коп та за зіпсований товар в сумі 12 481 грн 71 коп, просила стягнути моральні збитки в сумі 10 000 грн та витрати за дані послуги адвоката в розмірі 5 000 грн.

19.07.2019 року до Петриківського районного суду Дніпропетровської області від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Обґрунтовуючи свою позицію відповідач зазначила, що з лютого 2018 року дійсно працювала продавцем продовольчим товарів в магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться в с. Чаплинка, підписавши з ОСОБА_1 трудовий договір. Зазначений договір має дату підписання 12.02.2019. Крім того, вона визнає, що дійсно підписувала договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, однак цей договір не містить печатки ФОП та дати його підписання, що вказує на сумніви щодо його легітимності. Відповідач зазначає, що відповідно до вимог Постанови Держкомітету по праці та соціальних питаннях Ради Міністрів СРСР та Секретаріату ВЦРП від 28.12.1977 за №447-24 з подальшими доповненнями від 12.05.1996, її посада продавця не відноситься до посад, з якими підприємство на якому особа працює може укладати угоду про повну матеріальну відповідальність. Відповідач посилається на правовий висновок ВСУ від 25.04.2012 у справі №6-16цс12, в якому також зазначено про відсутність підстав для матеріальної відповідальності для особи, чия посада не відноситься до зазначеного переліку.

Відповідач також зазначила, що після проведення звірки матеріальних цінностей 03.06.2019, вона під морально-психологічним тиском батька позивачки ОСОБА_3 змушена була під його диктування написати розписку, в якій зазначила, що винна у всіх нестачах і що зобов`язуюсь сплатити йому всі збитки, оскільки боялася його жорстокої поведінки та була залежна від нього як від роботодавця. Згодом вона написала заяву в поліцію, в якій просила притягнути ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за ст. 355 КК України. Крім того вважає, що зазначена в акті сума нестачі не є точною, оскільки вона не мала можливості звірити надходження коштів через банківський термінал.

Позовні вимоги про стягнення з неї вартості зіпсованого товару у розмірі 12481,71 грн., моральної шкоди у розмірі 10000 грн. та витрат на послуги адвоката у розмірі 5000 грн., на думку відповідача взагалі ні чим не підтверджені.

23.07.2019 року позивач ОСОБА_1 збільшила позовні вимоги та просила стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти за відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням розписки ОСОБА_2 від 03.06.2019 в розмірі 115 471 грн 63 коп.

08.01.2020 року в підготовчому засіданні ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області за клопотанням представника позивача адвоката Томського О.Ф. по справі була призначена судова бухгалтерська експертиза, а провадження в справі зупинено до надходження результатів експертизи.

20.04.2021 року ухвалою судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області підготовче провадження в цивільній справі закрито та призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 до суду не з`явилась, була повідомлена належним чином про день і час слухання справи.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, просивши стягнути із ОСОБА_2 матеріальну і моральну шкоду заявлені в позові на користь позивачки, так як відповідач не заперечувала того, що робила недостачу товарів 69 049,92 грн в 2019 році працюючи продавцем в магазині, про що добровільно написала розписку і зіпсувала товар на суму 12 481 грн 71 коп. В магазині проводилась інвентаризація і було виявлено нестачу на вказану суму. Заперечує, що погрожував відповідачці. Просить стягнути із ОСОБА_2 на користь позивачки 10 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, так як ОСОБА_1 перенесла моральні страждання у зв`язку із причиненими відповідачкою збитками.

Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти позову, пояснила, що працювала продавцем із лютого 2018 року у підприємця ОСОБА_1 в магазині продовольчих товарів в с. Чаплинка, але заперечує недостачу товарів та його зіпсування. Після проведення інвентаризації написала власноручно розписку 07.06.2019 року , так як батько позивачки і її представник в суді ОСОБА_3 погрожував їй фізичною розправою, викликав працівників поліції і вона під тиском написала розписку 07.06.2019 року про зобов`язання відшкодувати нестачу в магазині. Просить в позові відмовити в повному обсязі, в подальшому направлено заяву про слухання справи у її відсутність.

Представник відповідачки адвокат Томський О.Ф. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на обставини зазначені у відзиві, просив в позові відмовити в повному обсязі і розглядати справу у його відсутність.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають із наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем з 03.08.2009, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців

(а.с. 5).

Згідно копії трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю та заяви ОСОБА_2 від 09.02.2018, остання з 12.02.2018 прийнята в ФОП ОСОБА_1 на посаду працівника з реалізації продовольчих товарів (а.с. 25-26, 28).

Між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до п. 1 якого, працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов`язаний у випадку незабезпечення такої схоронності відшкодувати завдану шкоду (а.с. 27).

З інвентаризаційного опису №2 від 03.06.2019 та звіряльної відомості результатів інвентаризації товарів від 03.06.2019, в яких міститься підписи сторін по справі слідує, що 03.06.2019 було проведено планову інвентаризацію залишків ТМЦ та грошових коштів в касі за період роботи з 22.01.2019 по 03.06.2019 в магазині та виявлено нестачу грошових коштів у розмірі 69049,92 грн. (а.с. 101-116).

Згідно розписки ОСОБА_2 , остання визнає та зобов`язується повернути недостачу, що була виявлена 03.06.2019 під час ревізії ТМЦ у розмірі 69 049 грн (а.с. 24).

Відповідно до акту від 24.06.2019, на який позивач посилається, обґрунтовуючи розмір збитків за зіпсований товар, після проведення повторних інвентаризацій 20.06.2019 та 24.06.2019 було виявлено зіпсованих товарів на суму 12481,71 грн, підпис відповідачки в даному акті відсутній. (а.с. 97.)

Згідно розписки від 03.06.2019, на яку позивачка посилається, обґрунтовуючи заяву від 23.07.2019 про збільшення позовних вимог, ОСОБА_2 констатує, що на момент ревізії 03.06.2019 існує борг ОСОБА_4 у розмірі 12400 грн від жителів с. Чаплинка у розмірі 3590 та 2950 (а.с. 58).

Згідно висновку експерта № 752/753-20 за результатами проведення судово-економічної експертизи від 12.05.2020 встановлено наступне:

- підтвердити за актом інвентаризації №2 товарно-матеріальних цінностей продуктів харчування 03.06.2019 нестачу грошових коштів на суму 69049 грн. 92 коп. в магазині ІНФОРМАЦІЯ_2 , що розташований по АДРЕСА_2 , що належить ФОП ОСОБА_5 . За період з 22 січня 2019 року по 03 червня 2019 не надається за можливе:

- в об`ємі наданих на дослідження документів, не надається за можливе документально встановити нестачу товарно-матеріальних цінностей у розмірі 69049 грн. 92 коп. в магазині ІНФОРМАЦІЯ_2 , що розташований по АДРЕСА_2 , що належить ФОП ОСОБА_5 . За вказаний період з 12 лютого 2018 року по 03 червня 2019 року.

- в об`ємі наданих документів не надається за можливе підтвердити встановлений перевіркою розмір матеріальної шкоди, завданої фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 , у зв`язку з нестачею товарно-матеріальних цінностей, яку встановлено інвентаризацією, за актом інвентаризаційної комісії від 03 червня 2019 року.

- в об`ємі наданих на дослідження документів, не надається за можливе підтвердити наявність зіпсованого товару у вказаному магазині на суму 12 481,71 грн., згідно з наданої позивачем ОСОБА_1 копії від 24.06.2019. (т. 2 а.с. 4-9)

За результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи № 2719/2720-20 від 30.12.2020 експерт прийшов до аналогічних висновків, що зазначені в вищезазначеній експертизі № 752/753-20, а саме про відсутність доказів щодо недостачі розміру товаро-матеріальних цінностей в розмірі 69 049 грн 92 коп та про наявність зіпсованого товару на суму 12 481 грн 71 коп (т.2 а.с. 14- 28).

Доводи представника позивача ОСОБА_3 про те, що відповідачка 07.06.2019 року написала власноручно розписку про виявлення та визнання недостачі в магазині Продукти в розмірі 69 049 грн після проведення інвентаризації та зобов`язується її повернути як борги мешканців села та її напарниці ОСОБА_4 в розмірі 6764 грн, суд до уваги не приймає, так як зазначені обставини не підтверджуються належними доказами, сама відповідачка заперечує про свою участь у недостачі товарів.

Вказана розписка яка була написана ОСОБА_2 на ім`я директора ФОП ОСОБА_1 не підтверджує договір позики між сторонами і тому до для вирішення спору не може бути застосовано вимоги ст. 1047 ЦК України, якою

передбачено, що на підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02.07.2014 року у справі № 6-79 цс 14 зазначено, що відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 угоди позики не укладались і фактично в борг відповідачка грошові кошти от позивачки не отримувала, а висновки судово-медичної експертизи за № 752/753-20 від 12.05.2020 року та № 2719/2720-20 від 30.12.2020 року свідчать про відсутність недостачі товару на 69 049 грн 92 коп та зіпсованість товару на суму 12 481 грн 71 коп у магазині продукти № 2 що розташований по АДРЕСА_2 за період із 12 лютого 2018 року по 03 червня 2019 рік.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи (ч. 1. ст.13 ЦПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст. 89 ЦПК, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно до ст.76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 2, 3 статті 77 ЦПК передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частини 1 статті 80 ЦПК).

Стаття 130 КЗпП України закріплює загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників, згідно яких працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, спричинену підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладені матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і в порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (ч. 2 ст. 130 КЗпП України).

У КЗпП України межі матеріальної відповідальності працівників диференціюються залежно від форми вини працівника, характеру допущеного ним порушення обов`язків, виду майна, якому заподіяна шкода, і трудової функції, що виконується працівником. При цьому КЗпП України передбачає два види матеріальної відповідальності: обмежену (стст.132, 133 КЗпП України) та повну (ст.134 КЗпП України).

Статтею 132 КЗпП передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Статтею 134 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, за яких працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

В даному випадку позивач, як на підставу повної матеріальної відповідальності, посилається на вищевказаний договір про повну матеріальну відповідальність, що був укладений між позивачем та ОСОБА_2 .

В той же час, статтею 135-1 КЗпП України визначено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 27.05.2008 року N 146/06/186-88, зазначено, що наявність посади або роботи в Переліку посад, і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки.

Таким чином договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися за наявності одночасно двох умов: 1) наявність посади, яку працівник займає, або роботи, що він виконує, у загальному Переліку №447/24; 2) виконання обов`язків згідно із посадою, виконання роботи за фахом має бути безпосередньо пов`язане зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням чи застосуванням в процесі виробництва довірених працівникам цінностей.

Пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками , містить роз`яснення, яким передбачено, що суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до цієї категорії працівників, при відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Також у правовому висновку Верховного Суду України від 25 квітня 2012 у справі №6-16цс12 зазначено, що договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.

Ідентичної правової позиції притримується і Верховний Суд, зокрема в аналогічній за категорією цивільній справі: № 523/4413/1-ц, постанова від 20 червня 2018 року; а також № 743/1641/15-ц, постанова від 29 січня 2018 року.

Згідно вказаного Переліку, затвердженим чинною до цього часу постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, продавець продовольчих товарів не належить до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

Таким чином, укладений між позивачем ПП ОСОБА_1 та продавцем ОСОБА_2 , договір про повну матеріальну відповідальність не має жодної юридичної сили і не може бути підставою для повної матеріальної відповідальності відповідача.

А відтак суд доходить до висновку, що в даному випадку можуть лише розглядатися наявні правові підстави для розгляду можливості накладення на відповідача обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі його середньомісячного заробітку в разі наявності відповідної шкоди, допущеної з вини відповідача.

Разом з тим як слідує з вищенаведених висновків судово-економічних експертиз не надається за можливе підтвердити нестачу грошових коштів на суму 69049 грн. 92 коп. або нестачу товарно-матеріальних цінностей на вказану суму, а також наявність зіпсованого товару в магазині на суму 12 481,71 грн., як і взагалі встановити будь-яку матеріальну шкоду, завдану фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 , у зв`язку з нестачею товарно-матеріальних цінностей, яку встановлено інвентаризацією, за актом інвентаризаційної комісії від 03 червня 2019 року.

У зв`язку з не встановленням належними доказами факту заподіяння відповідачем шкоди, на яку посилається позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для накладення на відповідача навіть обмеженої матеріальної відповідальності.

При цьому суд не може розглядати як підставу для задоволення позовних вимог розписку ОСОБА_2 , відповідно до якої остання визнала та зобов`язувалася повернути недостачу, що була виявлена 03.06.2019 під час ревізії ТМЦ у розмірі 69 049 грн., оскільки вказана розписка була написана за результатами ревізії, результати якої були повністю спростовані під час судового розгляду вищезазначеними висновками експертів.

З огляду на вищезазначене суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди, а також про стягнення моральної шкоди, яка є похідною від неї, є безпідставними, не підтвердженими належними доказами, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивачу було відмовлено в задоволенні позовних вимог, судовий збір сплачений останнім при подачі позовної заяви слід залишити за позивачем, а крім того стягнути з останнього на користь відповідача понесені ним витрати на проведення судової експертизи №752/753-20 від 12.05.2020 в розмірі 11767,69 грн. та додаткової судової експертизи № 2719/2720-20 від 30.12.2020 в розмірі 5883,90 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України , ст.ст. 130, 132, 134, 135 КЗоТ України ,суд

У Х В А Л И В

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає АДРЕСА_3 ) судові витрати пов`язані з проведенням судової експертизи №752/753-20 від 12.05.2020 в розмірі 11 767 (одинадцять тисяч сімсот шістдесят сім) гривень 69 коп та додаткової судової експертизи № 2719/2720-20 від 30.12.2020 в розмірі 5 883 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят три) гривень 90 коп , а всього 17 650 грн 69 коп ( сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят грн 69 коп ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_4 ).

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: І. М. Іщенко