Постанова

від 28.12.2021 по справі 569/12041/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2021 року

м. Рівне

Справа № 569/12041/21

Провадження № 22-ц/4815/1416/21

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Шимківа С. С.,

суддів: - Гордійчук С.О., Хилевича С.В.

секретар судового засідання - Пиляй І.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Рівненське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву",

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рівненського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2021 року (ухвалене у складі судді Кучиної Н.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" про застосування наслідків недійсності нікчемних умов кредитного договору,-

в с т а н о в и в :

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Рівненського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" про застосування наслідків недійсності нікчемних умов кредитного договору.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26 грудня 2016 року між нею та Рівненським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" укладено пільговий довготерміновий договір про надання кредиту молодій сім`ї на будівництво житла в сумі 718414,00 грн., умовами якого передбачена, зокрема, і плата за супровід договору у розмірі 662,40 грн., що складає 13,8% мінімальної заробітної плати за квартал. 16 лютого 2018 року сторони уклали додатковий договір змінивши редакцію п.п. 1.6 і 1.7, що стосується плати за супровід договору. У новій редакції, яка почала діяти з 1 березня 2018 року плата за супровід склала 845,76 грн., тобто 16% від розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи. На виконання умов кредитного договору щодо його супроводу, нею було сплачено 13397,67 грн.. Зазначає, що відповідно до вимог Закону України "Про захист прав споживачів" встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції є незаконними, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними, що відповідно до статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсності.

Враховуючи вищезазначене, просила суд застосувати наслідки нікчемності умов кредитного договору № 265 від 26 грудня 2016 року, а саме пунктів: 1.6, 1.7, 1.8.; стягнути з Рівненського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву на її користь 13397,67 грн. комісії за супровід кредитного договору.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Рівненського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" про застосування наслідків недійсності нікчемних умов кредитного договору - задоволено.

Застосовано наслідки недійсності нікчемних умов кредитного договору № 265 від 26 грудня 2016 року, а саме пунктів 1.6, 1.7, 1.8.

Стягнуто з Рівненського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи" Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" на користь ОСОБА_1 13397,67 грн. сплаченої комісії за супровід кредитного договору № 265 від 26 грудня 2016 року.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не пропущено строк позовної давності, а її позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, оскільки умови кредитного договору щодо плати за супровід договору є нікчемними в силу положень статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, Рівненське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" оскаржило його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі заперечує щодо незастосування судом першої інстанції строків позовної давності, оскільки у позивача сплив строк позовної давності для звернення із позовною заявою до суду та він є таким, що пропущений без поважних причин. Зауважує, що при укладені спірного кредитного договору позивач діяла самостійно, вона була ознайомлена з його умовами, спірних питань при укладені договору не виникало. З моменту укладення договору (від 26.12.2016 року) вона постійно сплачувала щоквартальну плату за супровід кредитного договору (управління кредитними коштами) та виконувала взяті на себе зобов`язання за укладеним кредитним договором, що свідчить про прийняття нею таких умов. Кредитний договір був підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг правоздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та виконувала його умови, що свідчить про прийняття нею таких умов. Суд першої інстанції задовольняючи позов, застосував наслідки недійсності нікчемних умов кредитного договору, без визнання їх загалом недійсними. Вважає, що застосування судом наслідків недійсності нікчемних умов договору шляхом стягнення на користь позивача сплаченої комісії за супровід кредитного договору неможливе без визнання пунктів 1.6.-1.8. кредитного договору - недійсними. Наголошує, що спірний кредитний договір не містить посилання на регулювання відносин між його сторонами на підставі Закону України "Про захист прав споживачів", а навпаки абзац 2-ий преамбули цього договору містить чітке визначення, яким нормативно-правовим актом регулюються відносини між сторонами, а саме: Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 № 584 (далі Положення). Переконаний, що позивач безпідставно та з вигодою для себе вимагає визнати в своїх позовних вимогах недійсними лише окремі пункти кредитного договору, чим фактично наносить державі збитки, яка узгодила з нею на момент укладання договору його умови, на які вона погодилася, однак коли держава надала їй кошти на будівництво житла - позивач змінює свою точку зору та вказує, що вона не згодна з істотними умовами Договору. Крім того, стверджує, що місцевий суд не взяв до уваги те, що поняття "фінансова установа", у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", не відноситься до правового статусу відповідача. Правовий статус відповідача не "фінансова установа", у розумінні зазначеного закону, а спеціалізована фінансова установа. Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 2 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" положення цього закону не поширюється на діяльність Державного казначейства України та державних цільових фондів до переліку яких належить відповідач у даній справі. Відповідач, надаючи ОСОБА_1 грошові кошти відповідно до умов Положення та кредитного договору, діяв, як спеціалізована фінансова установа, уповноважена на це спеціальними нормативно-правовими актами та Рішенням Рівненської міської ради, а не фінансова установа, що надає споживчий кредит відповідно до договору про надання споживчого кредиту, у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції чинній на момент укладання Кредитного договору). Оскільки, виходячи зі змісту Положення у ньому не міститься посилання на врегулювання правовідносин між сторонами саме на Закон України "Про захист прав споживачів" та Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Відтак, спірний кредитний договір не є договором про споживчий кредит, а тому положення Закону України "Про захист прав споживачів" на нього не розповсюджуються.

За таких обставин, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо застосування наслідків нікчемного правочину, а саме встановлення зобов`язання відповідача сплатити 13397,67 грн. на користь позивача.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким відмовити у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 повністю у зв`язку із спливом строків позовної давності або залишити її позовну заяву без задоволення, не передаючи справи на новий розгляд.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник позивача - адвокат Волошин І.В. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду без змін. Крім того, просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 26 грудня 2016 року між Рівненським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №265.

Згідно умов даного договору ОСОБА_1 надали пільговий довготерміновий кредит на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 718414,00 грн. на будівництво трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , із кінцевим терміном повернення до 25.12.2039 року.

Згідно з пунктом 1.3 договору плата за користування кредитом встановлюється у розмірі 3,0 % річних суми зобов`язань за кредитом.

Відповідно до пункту 30 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 № 584 (далі по тексту Положення), позичальник, який має дитину (дітей), звільняється від сплати відсотків за користування кредитом.

У пункті 1.5 кредитного договору визначено, що розмір щоквартального платежу з погашення кредиту визначається шляхом ділення суми кредиту на кількість кварталів терміну погашення цього кредиту з урахуванням пільг, передбачених пунктами 30 та 31 Положення (в разі їх наявності у позичальника), а саме: у разі наявності однієї дитини позичальник звільняється від сплати відсотків за користування кредитом.

Пунктом 1.6 кредитного договору передбачено, що, починаючи з першого місяця, наступного за місяцем, в якому надійшли кошти кредиту на рахунок позичальника, щоквартально, не пізніше терміну сплати щоквартального платежу з погашення кредиту, позичальник зобов`язується сплачувати на рахунок кредитора плату за супровід Договору у розмірі 662,40грн за квартал, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент укладення договору 1600,00 грн. за встановленою формулою.

Відповідно до пункту 1.7 договору в разі зміни мінімальної заробітної плати, зазначеної у пункті 1.6 цього договору, позичальник зобов`язується сплачувати плату за супровід цього договору, виходячи з розрахунку 13,8 % від розміру місячної мінімальної заробітної плати, яка діє на момент оплати послуг.

Пунктом 1.8 договору визначено, що розрахунок плати за супровід цього Договору за перший квартал користування кредитом здійснюється з урахуванням кількості повних місяців користування кредитом позичальником у цьому кварталі.

Крім того, 16.02.2018 року сторони уклали додатковий договір до кредитного договору від 26.12.2016 року № 265, яким змінили редакцію пунктів 1.6 і 1.7 кредитного договору.

Згідно з пунктом 1.6 у новій редакції, починаючи з першого місяця, наступного за місяцем, в якому надійшли кошти кредиту на рахунок позичальника, щоквартально, не пізніше терміну сплати щоквартального платежу з погашення кредиту, позичальник зобов`язується сплачувати на рахунок кредитора плату за супровід договору у розмірі 845,76 грн. за квартал, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент укладення договору 1762,00 грн. за встановленою формулою.

Відповідно до пункту 1.7 договору у разі зміни мінімальної заробітної плати, зазначеної у пункті 1.6 цього договору, позичальник зобов`язується сплачувати плату за супровід цього договору, виходячи з розрахунку 16,0 % від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який діяв у період, за який сплачується плата за супровід цього Договору (управління кредитними коштами). В разі, якщо протягом кварталу змінився розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то Позичальник зобов`язується сплачувати плату за супровід цього Договору, яка буде розрахована, як сума місячних платежів в кварталі.

Тлумачення частини другої статті 215 ЦК України свідчить, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою текстуальної недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах нікчемний , є недійсним .

За змістом положень статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу Закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що пункти 1.6, 1.7 та 1.8 кредитного договору є нікчемними відповідно до статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі, тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що Рівненське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву є спеціалізованою установою, уповноваженою на це спеціальними нормативно-правовими актами та не надає споживчі кредити, у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", а термін "кредит" у договорі, вживається у спеціальному значенні, визначеному Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року № 584.

Оскільки, згідно зі свідоцтвом від 16 січня 2007 року №6623 відповідач є фінансовою установою, набув цей статус згідно з Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", відповідно до частини четвертої статті 12 даного закону - зобов`язаний дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Згідно з пунктом 8.4 укладеного між сторонами кредитного договору відповідач ознайомив позивача з інформацією, яка їй має бути надана відповідно до частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та частин другої-четвертої статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що умовами кредитного договору, укладеного між сторонами 26 грудня 2016 року, зокрема, у пунктах 1.6, 1.7, 1.8 передбачена плата за послуги, що супроводжують кредит, тому пункти договору, які передбачають її сплату, є нікчемними у розумінні статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 14.01.2021 року (справа №487/6129/17).

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

На виконання вимог вищезазначених нікчемних пунктів договору, позивачем були сплачені відповідачу кошти на загальну суму 13397,67 грн., які мають бути повернуті ОСОБА_1 ..

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року №39/248 зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Також колегія суддів погоджується з позицією місцевого суду щодо строків позовної давності. Про порушення свого права позивач дізналася у грудні 2020 року, що підтверджується адресованою відповідачу заявою від 12.12.2020 року, у якій ОСОБА_1 просила перерахувати незаконно нараховану комісію, починаючи з дати укладення договору та спрямувати її на погашення заборгованості за кредитом, у тому числі строкової та в подальшому не нараховувати її. Вказані обставини свідчать про необхідність надати ОСОБА_1 можливість захистити своє право у суді. Інакший підхід міг би розцінюватися як обмеження особи у доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи та по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками суду.

За таких обставин, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 4, ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною третьою ст. 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 8 вищевказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі Двойних проти України , від 10 грудня 2009 р. у справі Гімайдуліна і інші проти України , від 23 січня 2014 р. у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 р. у справі Баришевський проти України зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Підготовка відзиву на апеляційну скаргу, яка залишилася без задоволення та представництво інтересів у суді апеляційної інстанції є витратами на правому допомогу, які підлягають відшкодуванню. (постанова Верховного Суду від 01.04.2020 року, справа №644/5503/17).

У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача - адвокатом Волошиним І.В. заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн..

На підтвердження наданих правничих послуг до матеріалів справи долучено: договір про надання правової допомоги від 09.11.2021 року, яким сторони погодили, що розмір витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції складає 3000 грн. та квитанцію до прибуткового касового ордеру, яка підтверджує сплату цих витрат ОСОБА_1 ..

Виходячи з встановлених обставин та норм процесуального законодавства, апеляційний суд приходить до переконання, що надані стороною позивача докази про понесення нею судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи апеляційним судом є достатніми, допустимими і достовірними, а розмір витрат на оплату послуг адвоката - обґрунтованим, доведеним і співмірним із складністю справи, тривалістю її розгляду, розміром позовних вимог, обсягом виконаних робіт (наданих послуг) і часом, витраченим на виконання цих робіт (послуг).

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Рівненського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2021 року - без змін.

Стягнути з Рівненського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" на користь ОСОБА_1 3000 гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Гордійчук С.О.

Хилевич С.В.