Постанова

від 28.12.2021 по справі 903/623/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2021 року Справа № 903/623/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Праймсервіс-Плюс" на рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2021 р. у справі № 903/623/21 (суддя Дем`як В.М., повний текст рішення складено 29.10.2021 р.)

за позовом Виконувача обов`язки заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Праймсервіс-Плюс"

про стягнення 222 775, 05 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов`язки заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Праймсервіс-Плюс" про стягнення 222 775, 05 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Правовими підставами позову є положення ст. ст. 80, 125, 126 ЗК України, ст. ст. 83, 1212 ЦК України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Праймсервіс-Плюс" є власником нерухомого майна - виробничого будинку Контрольно-пропускний пункт з ескадрою та оглядовою ямою /літер А-2/ та виробничого будинку Компресорна /літер Е-1/, що знаходяться за адресою: м. Луцьк вул. Лідавська, 30, та з моменту оформлення права власності на вищезазначене нерухоме майно, відповідач права на землю не оформив, користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, плату за користування земельною ділянкою не здійснював, внаслідок цього територіальна громада міста Луцька в особі Луцької міської ради була позбавлена можливості отримати дохід у розмірі 222 775, 05 грн в період з 01.03.2020 р. до 31.05.2021 р.

Прокурор наявність порушення інтересів держави та підстав для їх представництва, з посиланням на положення ст. 7, 13, 129, 131-1, 142-145 Конституції України, ст. 23, 24 ЗУ "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України, ст. 4, 60 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", обґрунтовує тим, що Луцька міська рада, як уповноважений орган держави не здійснює заходи щодо захисту її інтересів у встановленому порядку, порушення інтересів держави в тому, що відповідач, з моменту оформлення права власності на нерухоме майно права на землю не оформляв, користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, плату за користування даною земельною ділянкою не здійснював.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 25.10.2021 р. у справі № 903/623/21 позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, місцевий господарський суд, керуючись положеннями статей 80, 206, 122-124 ЗК України, статей 83, 1212, 1213 ЦК України, дійшов висновку про наявність у справі правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 222 775, 05 грн за фактичне використання земельної ділянки.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Праймсервіс-Плюс" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким позов залишити без розгляду.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що прокурором не доведено нездійснення чи неналежне здійснення позивачем - Луцькою міською радою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Луцька міська рада не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду із відповідним позовом до відповідача. Також судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Луцькою міською радою, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів територіальної громади. Луцька міська рада у своїх листах, наявних в матеріалах справи проігнорувала вимоги прокуратури щодо надання інформації про вжиті заходи до стягнення коштів за користування земельною ділянкою відповідачем, що не є тотожним наявності підстав для висновку про невиконання або неналежне виконання Луцькою міською радою своїх функцій щодо захисту інтересів територіальної громади.

Скаржник вважає, що відсутні законні підстави для представництва прокурором інтересів держави у цій справі. Виконувач обов`язки заступника керівника Луцької окружної прокуратури, звернувшись до суду, перебрав на себе функції компетентного органу, уповноваженого державою захищати відповідні інтереси, підмінивши його. Однак, суд першої інстанції не надав оцінки відповідним обставинам та здійснив розгляд справи, допустивши тим самим здійснення захисту інтересів держави "альтернативним" суб`єктом звернення до суду прокуратурою. А тому виникають підстави для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 р. відкрито провадження у справі; встановлено сторонам строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив; роз`яснено учасниками справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дана ухвала суду направлена на адреси сторін 26.11.2021 р. та отримана позивачем - та відповідачем - 29.11.2021 р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Прокуратурі ухвала суду направлялася на електронну адресу, що стверджується довідкою суду від 25.11.2021 р.

Виконувач обов`язки заступника керівника Луцької окружної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі повного дослідження усіх доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Прокурор вказує, що враховуючи обставини щодо обізнаності Луцької міської ради про порушення інтересів територіальної громади міста Луцька, та беручи до уваги характер наданих останньою на запити прокуратури відповідей (відсутність у них належного обґрунтування причин невжиття заходів щодо стягнення з відповідача коштів до місцевого бюджету, у тому числі й у судовому порядку), є виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призвело до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Відповідач, будучи власниками об`єктів нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності, зобов`язаний був сплачувати кошти за її використання. Однак, враховуючи те, що попередній користувач земельної ділянки ПАТ "Волиньтурист" сплачувало земельний податок за землю до 01.03.2020 р. (інформація Головного управління ДПС у Волинській області від 21.07.2021 р.) для розрахунку безпідставно збережених коштів застосовано період з 01.03.2020 р. по 31.05.2021 р.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Праймсервіс-Плюс" на рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2021 р. у справі № 903/623/21 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним господарським судом, згідно інформації Луцької міської ради, ГУ ДПС у Волинській області встановлено, що 29.11.2019 р. між ПАТ "Волиньтурист" та ТзОВ "Праймсервіс-Плюс" укладено договори купівлі-продажу № 1758, № 1759, відповідно до яких відповідач набув у власність нерухоме майно по вул. Лідавській, 30 у м. Луцьку, а саме: виробничий будинок Контрольно-пропускний пункт з ескадрою та оглядовою ямою /літер А-2/ та виробничий будинок Компресорна /літер Е-1/ (а. с. 12).

Право власності на об`єкти нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.11.2019 за № 34385649, №34386160.

У договорах купівлі-продажу нерухомого майна № 1758, № 1759 від 29.11.2019 р., сторонами визначено, що нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 1,1579 га з кадастровим номером 0710100000:22:025:0019.

Дана земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:22:025:0019 належала ПАТ "Волиньтурист" на праві постійного користування на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів за № 489 від 02.06.1999 р. (серія II-ВЛ №001279).

Рішенням Луцької міської ради від 24.04.2019 р. № 56/49 "Про надання Приватному акціонерному товариству "Волиньтурист" згоди на поділ земельної ділянки комунальної власності на вул. Лідавській, 30" здійснено поділ даної земельної ділянки, в результаті якого утворилось три земельні ділянки, в тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:22:025:0097 площею 1,1579 га на якій знаходиться зазначене нерухоме майно. Відомості про дану земельну ділянку внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09.07.2019.

Рішенням Луцької міської ради від 26.02.2020 р. № 70/58 "Про припинення Приватному акціонерному товариству "Волиньтурист" права постійного користування земельною ділянкою на вул. Лідавській, 30" припинено даній юридичній особі право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:22:025:0097 площею 1,1579 га (а.с. 33).

Тобто, об`єкти нерухомого майна - виробничий будинок Контрольно-пропускний пункт з ескадрою та оглядовою ямою /літер А-2/ та виробничий будинок Компресорна /літер Е-1/, що знаходяться за адресою: м. Луцьк вул. Лідавська, 30, перебувають у власності ТзОВ "Праймсервіс-Плюс" з 29.11.2019 р. по даний час.

Вказане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці загальною площею 1,1579 га з кадастровим номером 0710100000:22:025:0097 з цільовим призначенням: 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Рішенням Луцької міської ради від 26.08.2021 р. № 17/38 "Про надання ТОВ "Праймсервіс-Плюс" надано відповідачу на умовах оренди земельну ділянку для обслуговування автобази на вул. Лідавській, 30 у м. Луцьку" (а. с. 92).

Рішенням Луцької міської ради № ПНР-14301 від 21.09.2020 р. "Про надання ТзОВ "Праймсервіс-Плюс" на умовах оренди земельної ділянки для обслуговування автобази на вул. Лідавській, 30" надано відповідачу земельну ділянку на вул. Лідавській, 30 на умовах оренди строком на 10 років з дати укладення договору оренди землі, площею 1,1579 га з кадастровим номером 0710100000:22:025:0097, для обслуговування автобази та зобов`язано вказаний суб`єкт господарювання укласти з міською радою договір оренди землі. (а. с. 34)

Однак, в матеріалах справи відсутні докази укладення договору оренди між Луцькою міською радою та ТзОВ "Праймсервіс-Плюс", спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:22:025:0097.

Згідно інформації ГУ ДПС у Волинській області від 06.05.2021 р. № 4832/5/03-20-04-05-05 за даними ІС "Податковий блок", ТзОВ "Праймсервіс-Плюс" не декларувало та не сплачувало плату за земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:22:025:0097 по вул. Лідавській, 30 у м. Луцьку (а. с. 32).

Предметом даного позову є матеріально-правова вимога прокурора в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ТОВ "Праймсервіс-Плюс" про стягнення 222 775, 05 грн безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Стаття 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ч. 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Отже, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 587/430/16-ц та від 27.02.2019р. у справі № 761/3884/18.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні № 4-рп/2008 від 01.04.2008р., неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої і судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ч. 4 ст. 23 Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

За приписами ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Аналіз положень ст. 53 Кодексу у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі №912/2385/18.

На підтвердження вжиття заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурором додані до позовної зави повідомлення.

Так, Луцька окружна прокуратура листами від 25.05.2021 р. №53-1754вих-21, від 15.06.2021 р. № 53-2342вих-21 та від 12.07.2021 р. № 53-3019вих-21, повідомила Луцьку міську раду в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", що прокуратурою ініційовано позов в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ТОВ "Праймсервіс-Плюс" про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів (а.с. 12, 19, 26).

На лист Луцької окружної прокуратури від 25.05.2021 р. №53-1754вих-21, Луцька міська рада надала прокуратурі розрахунок розміру безпідставно збережених коштів, як плати за користування земельною ділянкою. Повідомила, що міська рада не зверталася до суду з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Праймсервіс-Плюс" безпідставно збережених коштів, як плати за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів (а.с.29).

На лист Луцької окружної прокуратури від 15.06.2021 р. № 53-2342вих-21, Луцька міська рада надала прокуратурі копії документів (а.с. 20)

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором дотримано встановлений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок щодо звернення до органу, уповноваженого на захист майнових інтересів держави, яким у даній справі є Луцька міська рада, з повідомленнями про виявлені порушення вимог земельного законодавства та надання розумного строку для відреагування на стверджуване порушення інтересів держави.

Колегія суддів вказує, що у зв`язку з отриманням відповіді зазначеного компетентного органу про непред`явлення позову та відсутність будь-яких посилань міської ради на вчинення дій для усунення виявлених порушень, прокурор правомірно скористався процесуальними повноваженнями щодо звернення з позовом до суду.

Порушення інтересів держави та підстав для їх представництва, з посиланням на положення ст. 7, 13, 129, 131-1, 142-145 Конституції України, ст. 23, 24 ЗУ "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України, ст. 4, 60 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", прокурор обґрунтовує тим, що Луцька міська рада, як уповноважений орган держави не здійснює заходи щодо захисту її інтересів у встановленому порядку, порушення інтересів держави в тому, що відповідач, з моменту оформлення права власності на нерухоме майно права на землю не оформляв, користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, плату за користування даною земельною ділянкою не здійснював.

Тобто, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого органу щодо захисту порушених інтересів держави.

Відтак, прокурором доведено наявність законних підстав для представлення прокурором інтересів держави у даній справі, а доводи відповідача в цій частині суд визнає необґрунтованими.

Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно зі ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України).

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

Прокурор, звертаючись з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, посилається на використання відповідачем земельної ділянки площею 1,1579 га з кадастровим номером 0710100000:22:025:0097 за адресою: м.Луцьк вул. Лідавська, 30 без належних правових підстав.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно чинного законодавства України, зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов`язання можуть бути деліктними або безделіктними.

Відсутність укладеного між Луцькою міською радою та ТОВ "Праймсервіс-Плюс" договору оренди земельної ділянки та/або іншого договору, виключає договірні зобов`язання.

Також в даному випадку відсутні деліктні зобов`язання з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, вимога прокурора про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав звернена до відповідача, як до власника об`єктів нерухомого майна, що розміщене на вказаній земельній ділянці.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З матеріалів справи вбачається, що фактичний вступ відповідачем у володіння і користування земельною ділянкою стався в результаті дій, котрі є правомірними, а саме, на підставі укладених договорів купівлі-продажу нерухомого майна № 1758, № 1759 від 29.11.2019 р. Право власності на об`єкти нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.11.2019 р. за № 34385649, №34386160.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні.

Відповідач в період з 01.03.2020 р. до 31.05.2021 р. (період заявлений прокурором) не сплачував за користування земельною ділянкою орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі, отже без законних підстав зберіг у себе майно - кошти за оренду землі.

Відтак, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019р. у справі №912/1188/17.

З огляду на викладене ТОВ "Праймсервіс-Плюс", як фактичний користувач земельної ділянки площею 1,1579 га з кадастровим номером 0710100000:22:025:0097 за адресою: м.Луцьк вул. Лідавська, 30, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

З аналізу змісту норм ст.ст. 1212-1214 ЦК України, абз.4 ч.1 ст. 144, абз.5 ч.1 ст.174 ГК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи вбачається наявність усіх трьох ознак кондикційного зобов`язання відповідача.

По-перше, відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно - кошти у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою площею 1,1579 га з кадастровим номером 0710100000:22:025:0097 за адресою: м.Луцьк вул. Лідавська, 30.

Суд зауважує, що збереження (заощадження) цього майна почалося незалежно від волі сторін, в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття ним права власності на нерухомого майна - виробничого будинку Контрольно-пропускний пункт з ескадрою та оглядовою ямою /літер А-2/ та виробничого будинку Компресорна /літер Е-1/, що знаходяться за адресою: м. Луцьк вул. Лідавська, 30. Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачем будівля, будучи, згідно ст. 181 ЦК України, нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язаною з цією земельною ділянкою. Тому передача відповідачеві права власності на будівлю автоматично призвела до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати. Згідно встановлених нормативів її розмір за період з 01.03.2020 р. до 31.05.2021 р. склав 222 775, 05 грн.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою, згідно 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача, на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю.

По-третє, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача, оскільки власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада міста Луцька в особі позивача. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п. 14.1.136. п.14.1. ст. 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста Луцька в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин, як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За допомогою цих норм, навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на відсутність його вини щодо не укладення договору оренди, однак судом береться до уваги, що положення глави 83 ЦК України, якою регулюються спірні правовідносини і обґрунтовується позов, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 по справі №922/3412/17, від 04.12.2019 по справі №917/1739/17, відповідно до яких вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, і до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати регулюються ст. 1212 ЦК України.

Тому при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, чому відповідач не оформив право користування даною земельною ділянкою, в тому числі, і якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до правової позиції, викладеної у вищевказаних постановах Верховного Суду, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Як вбачається з доданого до матеріалів справи розрахунку, розмір орендної плати за використання земельної ділянки за місяць становить 14 851,67 грн. Тобто, сума коштів, яку мало сплачувати ТОВ "Праймсервіс-Плюс" до бюджету Луцької міської ради, внаслідок зайняття земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 01.03.2020 по 31.05.2021 становить 222 775,05 грн (а.с. 35).

Зазначений розмір орендної плати розрахований шляхом застосування орендної ставки 3% до нормативно грошової оцінки земельної ділянкою. Відповідно до наданого суду витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.04.2021, нормативна грошова оцінка земельної ділянки по вул. Лідавській, 30 в м. Луцьку, площею 1,1579 га, з кадастровим номером 0710100000:22:025:0097 становить: 5 940 669,58 грн.

В свою чергу, згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. За змістом ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

У розумінні наведених положень законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (ч. 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель").

Отже, нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17).

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 222 775, 05 грн за фактичне використання земельної ділянки.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2021 р. у справі № 903/623/21 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Праймсервіс-Плюс" - без задоволення.

Судові витрати покладаються на скаржника згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Праймсервіс-Плюс" на рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2021 р. у справі № 903/623/21 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строк оскарження до Верховного Суду встановлений статтями 286-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.