Постанова

від 23.12.2021 по справі 903/612/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року Справа № 903/612/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Трипілля ЛММ" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.11.2020 р. у справі № 903/612/20 (суддя Костюк С.В., повний текст рішення складено 23.11.2020 р.)

за позовом Фермерського господарства "Трипілля ЛММ"

до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Турійська районна державна адміністрація

про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі

за участю представників сторін:

позивача - Чечелюк О.Ю.;

відповідача - Кушнікова К.М.;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року Фермерське господарство "Трипілля ЛММ" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 29.08.2006 р.

Позовні вимоги з посиланням на ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" обґрунтовані тим, що позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії спірного договору, належно виконує обов`язки зі сплати орендної плати, а орендодавець не заперечував щодо поновлення договору оренди протягом одного місяця.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.11.2020 р. у справі № 903/612/20 в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення обґрунтоване тим, що орендар звернувся до уповноваженого органу із заявою про поновлення договору після закінчення строку дії договору оренди з порушенням строку, встановленого ст. 33 Закону України "Про оренду землі", та до даної заяви не долучив проекту додаткової угоди, тому, враховуючи заперечення відповідача щодо поновлення договору оренди, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для поновлення договору оренди на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Суд першої інстанції, вирішуючи даний спір прийняв до уваги висновки щодо застосування положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справах № 313/350/16-ц та №159/5756/18.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фермерське господарство "Трипілля ЛММ" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

У апеляційній скарзі заявник зазначає, що підставою її подання є неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.07.2020 р. у справі № 912/686/17, від 30.01.2019 р. у справі № 918/518/17, від 20.05.2020 р. у справі № 905/650/19, постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 р. у справі № 6-219цс14, від 18.03.2015 р. у справах № 6-3цс15 та № 6-4цс14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 908/299/18.

Крім того, у якості підстави подання вказаної скарги заявник посилається на те, що звернення ФГ "Трипілля ЛММ" до відповідача із заявою про поновлення договору оренди землі з порушенням порядку, передбаченого ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не може позбавляти його права на поновлення спірного договору оренди земельної ділянки в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у зв`язку з подальшим продовженням користування орендованою земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі, належним виконанням обов`язків договору та відсутністю заперечень відповідача в поновленні відповідного договору, висловлених у місячний термін після закінчення дії договору оренди. Поновлення договору оренди на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" відбувається автоматично на тих же умовах, за фактом настання обставин, наведених у даній статті, а тому формальне не надсилання орендарем проекту додаткової угоди не може бути підставою для відмови в поновленні договору оренди із зазначених підстав.

Апелянт звертає увагу суду на те, що відповідач не висловлював жодних заперечень у поновленні дії договору оренди землі у строк встановлений законом, відповідач заперечив щодо поновленні дії договору оренди землі лише через 7 місяців після закінчення його дії. Такі дії відповідача суперечать чинному законодавству України.

Також скаржник вважає необгрунтованими доводи відповідача про те, що позивач систематично не сплачував орендну плату, оскільки жодних доказів, які б доводили таку обставину відповідач не надає.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 р. було відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд скарги призначено на 27.01.2021 р. об 15:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 р. доручено забезпечення проведення відеоконференції Волинському апеляційному суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 р. відкладено розгляд справи на 24.02.2021 р. об 15:30 год.

Розпорядженням керівника апарату суду від 23.02.2021 р. № 01-04/55 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі - Гудак А.В. у період з 22.02.2021 р. по 26.02.2021 р. включно, відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п. п. 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2021 р. для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 р. було зупинено розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства "Трипілля ЛММ" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.11.2020 р. у справі № 903/612/20 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 903/1030/19. Зобов`язано учасників справи повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про результати розгляду справи № 903/1030/19.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 р. поновлено провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Трипілля ЛММ" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.11.2020 р. у справі № 903/612/20. Розгляд скарги призначено на 23.12.2021 р. об 15:30 год.

Турійська районна державна адміністрація надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що з 01.01.2013 р. районна державна адміністрація не мала повноважень щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, оскільки чинним законодавством вони були передані Держгеокадастру. На підставі викладеного, та враховуючи епідеміологічну ситуацію просить розгляд справи здійснювати без участі представника райдержадміністрації за наявними в матеріалах справи документами.

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення суду таким, що прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства, з повним та всебічним з`ясування фактичних обставин справи, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В разі задоволення апеляційної скарги застосувати строк позовної давності до позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Відповідач зазначає, що оскільки договір оренди землі від 29.08.2006 № 12-1, укладено терміном на 10 років, тому позивач зобов`язаний був звернутися в Головне управління не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі, чого не було зроблено. Також виходячи із приписів ст. 33 Закону України "Про оренду землі", укладення додаткової угоди між сторонами, як єдиної підстави орендних прав і обов`язків необхідне при поновленні договору оренди землі як в порядку частин 1-5 даної статті, так і в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". Як зазначено в апеляційній скарзі, апелянт вимагає поновлення договору оренди землі від 29.08.2006 р., саме в порядку ч. 6 ст. 33 даного Закону. В свою чергу, положеннями ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Як вбачається з матеріалів справи, орендна плата сплачена скаржником в 2017 році, а потім лише в 2020 році без правових підстав, оскільки згідно із ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Разом з тим, така систематична несплата орендної плати є порушенням умов договору, та окремою підставою для припинення права користування земельною ділянкою. Отже, з урахуванням умов договору оренди землі, а також обов`язку орендаря звернутись до орендодавця щодо продовження строку договору оренди у певний строк (не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору), апелянт не набув права на поновлення договору оренди землі на підставі ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Також відповідач звертає увагу суду, що 05.08.2020 р. Державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у Волинській області складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, відповідно до якого у результаті перевірки встановлено, що земельна ділянка державної власності, площею 24,6072 га з кадастровим номером 0725583400:05:002:0010, склад угідь - рілля, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у 2006 році була надана на умовах оренди громадянинові ОСОБА_1 терміном на 10 років. У зв`язку із закінченням строку дії договору оренди, право користування вищезазначеною ділянкою припинено 22.11.2016 р. На момент проведення перевірки, частина земельної ділянки, з кадастровим номером 0725583400:05:002:0010 засіяна сільськогосподарською культурою (соєю) на орієнтовній площі 14,7 га. Обробіток і посів здійснив громадянин ОСОБА_1 . Оскільки рішень чи розпоряджень щодо надання даної земельної ділянки у користування не приймалось, тому ця земельна ділянка є самовільно зайнятою, що є порушенням ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Також перевіркою встановлено, що земельна ділянка державної власності, площею 10,0001 га з кадастровим номером 0725583400:05:002:0009, склад угідь - рілля, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у 2006 році була надана на умовах оренди громадянинові ОСОБА_1 (голова ФГ "Трипілля ЛММ") терміном на 10 років. У зв`язку із закінчення строку дії договору оренди, право користування вищезазначеною ділянкою припинено 22.11.2016 р. На момент проведення перевірки земельна ділянка, з кадастровим номером 0725583400:05:002:0009 засіяна сільськогосподарською культурою (соєю). Обробіток і посів здійснив громадянин ОСОБА_1 . Оскільки рішень чи розпоряджень щодо надання даної земельної ділянки у користування не приймалось, тому ця земельна ділянка є самовільно зайнятою, що є порушенням ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Окрім того, відповідач звертає увагу суду на те, що із позовною заявою позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності.

В судовому засіданні 23.12.2021 р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просить задоволити її вимоги, скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа не забезпечила явку повноважного представника в судове засідання 23.12.2021 р., хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлялася у встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, розпорядженням Турійської районної державної адміністрації від 30.05.2006 р. № 156 було надано ОСОБА_1 в оренду терміном на 10 років земельні ділянки для ведення фермерського господарства загальною площею 45,5 га, в тому числі 34,6073 га ріллі та 10,8927 га пасовищ за рахунок земель запасу Новодвірської сільської ради.

29.08.2006 р. між Турійською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки № 12/1 загальною площею 45,5 га, в тому числі 34,6073 га ріллі та 10,8927 га пасовищ за рахунок земель запасу, що знаходиться за межами населених пунктів в межах Новодвірської сільської ради Турійського району Волинської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до п. 8 договору передбачено, що договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Згідно п. 43 договору, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації

Вказаний договір зареєстровано 22.11.2006 р. у Турійському районному відділі Волинської регіональної філії, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 040609200001.

Після укладення даного договору оренди земельної ділянки, ОСОБА_1 у відповідності до ст. 8 ЗУ "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) на основі отриманої в оренду земельної ділянки було створено ФГ "Трипілля ЛММ".

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 р. № 5245-VІ, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області набуло повноважень розпорядника земель сільськогосподарського призначення державної форми власності та відповідно прав та обов`язків орендодавця за спірним договором оренди землі від 29.08.2006 р.

Голова ФГ "Трипілля ЛММ" Мороз В.А. звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із заявою від 11.05.2017 р. щодо продовження договору оренди земельної ділянки № 12/1 на 10 років, яка зареєстрована в Головному управлінні 24.05.2017 р. за № М-2944/0/5-17.

Листом від 14.06.2017 № М-2944/0-1672/06-17 Головне управління Держгеокадастру у Волинській області заперечило щодо поновлення договору оренди землі, та вказувало, що відповідно до пункту 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк зобов`язаний повідомити про це орендаря до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. Згідно із ч. 1 ст. 31 вказаного закону договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Оскільки договір оренди землі від 29.08.2006 р. № 12-1, який зареєстрований в Турійському районному відділі Волинської регіональної філії "Центр ДЗК" 22.11.2006 р. за № 040609200001, укладено терміном на 10 років, то позивач зобов`язаний був звернутися в Головне управління не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі, що не було зроблено.

Предметом позову у даній справі є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 29.08.2006 р. про поновлення договору оренди землі в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що статтею 1 ГПК України установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 Закону України "Про фермерське господарство" закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

За ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Апеляційний господарський суд встановив, що на підставі розпорядження Турійської районної державної адміністрації від 30.05.2006 р. № 156 було передано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки, та укладено договір оренди цих земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства на підставі Закону України "Про фермерське господарство".

Після державної реєстрації договору ОСОБА_1 було засновано фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах є юридичні особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 р. у справі № 922/989/18 зазначила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Позивач стверджував, що має право на поновлення договору оренди землі від 29.08.2006 р. на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив про відсутність підстав вважати, що у позивача виникло право на поновлення договору оренди на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки орендар звернувся до уповноваженого органу із заявою про поновлення договору після закінчення строку дії договору оренди з порушенням строку, встановленого законом та до заяви не долучив проекту додаткової угоди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною 3 статті 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124).

При цьому Законом України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку із передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Частинами 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина 8 статті 33 цього Закону).

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина 9 статті 33 вказаного Закону).

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (частина 10 статті 33 зазначеного Закону).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 за позовом про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки визначила алгоритм дій для орендаря та орендодавця, які відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" мають намір поновити договір оренди землі.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.09.2018 р. у справі № 920/739/17, щодо порядку поновлення договору оренди землі. Касаційний суд визначив, що для виникнення підстави для поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", орендар зобов`язаний повідомити орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення не має самостійного правового значення для вирішення питання про можливість поновлення договору оренди землі на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", якщо орендарем не дотримано процедури, встановленої, зокрема, частиною 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а саме не надано до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі проект додаткової угоди.

У постанові від 31.08.2021 р. у справі № 903/1030/19, до розгляду якої було зупинено провадження у цій справі, Велика Палата Верховного Суду не відступила від своїх висновків, викладених у постановах від 22.09.2020 р. у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18, щодо порядку поновлення договору оренди землі на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції Закону № 161-XIV). При цьому суд касаційної інстанції уточнив свої висновки, а саме "стаття 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX мала назву "Поновлення договору оренди землі", тобто була цілком присвячена процедурам такого поновлення. Проте вони за змістом приписів указаної статті відрізнялися від тих, які пропонують застосувати позивач і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. Так, згідно з частиною першою цієї статті по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Таке формулювання зазначеного припису у сукупності з назвою статті 33 Закону № 161-XIV й іншими її приписами не підтверджує доводи позивача та висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про те, що лише частина шоста цієї статті визначала правила поновлення договору оренди землі, які виключали необхідність вчинення активних дій орендарем. Конструкція статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше частини другої статті 33 Закону № 161-XIV). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону). Отже, стаття 33 Закону № 161-XIV прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проект додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проекті додаткової угоди, яку надав орендар".

Поміж тим у зазначеній постанові від 31.08.2021 р. у справі № 903/1030/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що "незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі".

Колегія суддів апеляційного суду у справі № 903/612/20 вказує, що наведений правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справах №313/350/16-ц і № 159/5756/18, у яких Велика Палата Верховного Суду зазначила про відступ від висновку Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 , а саме стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 10.11.2021 у справі № 922/1543/19, згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

У справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що договір оренди від 29.08.2006 р., з врахуванням реєстрації, закінчився 22.11.2016 р.

Орендар звернувся до уповноваженого органу із заявою про поновлення договору лише 11.05.2017 р. (а. с. 66), тобто лише після майже шести місяців після закінчення договору. До заяви від 11.05.2017 р. не долучив проекту додаткової угоди.

Відповідач листом від 14.06.2017 р. заперечив проти поновлення договору оренди (а. с. 67).

З огляду на викладене, позивач не дотримався вимог ч. ч. 2, 3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та не повідомив орендодавця (уповноважений орган) за 30 днів до спливу строку цього договору про намір його поновити, не надав до заяви про поновлення договору оренди землі проекту додаткової угоди. Зазначений факт не заперечується як позивачем так і відповідачем у справі.

Таким чином, вказана заява, направлена після закінчення строку дії договору оренди з порушенням строку, встановленого законом, за відсутності також проекту додаткової угоди, не підтверджують виконання позивачем умов, необхідних для захисту його прав у спосіб, встановлений чинним законодавством, оскільки виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про відмову у такому поновленні договору з надсиланням відповідного листа має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Що само по собі є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, зважаючи на положення частин 1 - 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та враховуючи встановлені судом обставини справи щодо не повідомлення орендодавця (уповноважений орган) за 30 днів до спливу строку цього договору про намір його поновити, не направлення проекту додаткової угоди до спірного договору оренди землі, судова колегія погоджується з правильним висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для поновлення вказаного договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, оскільки наразі немає передбаченої законом сукупності юридичних фактів, як обов`язкової передумови для поновлення договору оренди землі відповідно до ч. 6 ст. 33 цього Закону України "Про оренду землі".

Окрім того, судова колегія зауважує на тому, що звернення орендаря до уповноваженого органу із заявою про поновлення договору лише 11.05.2017 р., не має вирішального правового значення для вирішення питання про можливість поновлення договору оренди землі на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки позивачем не дотримано процедури, встановленої ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка дає орендареві підстави розраховувати на можливість такого поновлення в силу закону.

Також суд вказує, що позивач в позовній заяві та апеляційній скарзі зазначає, що ФГ "Трипілля ЛММ" продовжує користуватись спірною земельною ділянкою та сплачує орендну плату. Однак, як вбачається з матеріалів позовної заяви, орендна плата за землю сплачена позивачем в 2017 році, а потім лише в 2020 році без зазначення правових підстав її сплати (а. с. 34, 35).

Колегія суддів вказує, що копія виписки по рахунку від 02.02.2020 р. № 020220VU18202344 (а.с. 34) та платіжне доручення від 14.02.2020 р. № 254 (а. с. 35) не підтверджують факту, як користування позивачем спірною земельною ділянкою так і сплату ним орендної плати саме за договором оренди 29.08.2006 р.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач у встановленому порядку не підтвердив відповідними доказами те, що позивач використовує спірну земельну ділянку та сплачує орендну плату за її використання після закінчення договору оренди.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі про неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.07.2020 р. у справі №912/686/17, від 30.01.2019 р. у справі № 918/518/17, від 20.05.2020 р. у справі № 905/650/19, постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 р. у справі № 6-219цс14, від 18.03.2015 р. у справах № 6-3цс15 та № 6-4цс14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 908/299/18, суд вважає, в даному випадку, безпідставним, оскільки згідно правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 755/10947/17, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постановах від 22.09.2020 р. у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність відступити від висновку судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.09.2018 р. у справі № 920/739/17, а саме стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020 р.).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду констатувала необхідність попереднього звернення орендаря до орендодавця з листом-повідомленням про намір продовжити відносини оренди землі, до якого (листа-повідомлення) має додаватися проект додаткової угоди.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 29 постанови від 31.08.2021 р. у справі № 903/1030/19 (до вирішення якої зупинялось апеляційне провадження у цій справі) зазначила про відсутність вагомих підстав для відступу від висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18. Тому, колегія суддів зазначає, що саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду має враховуватись судом під час вирішення тотожних спорів.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вказаних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256, ч. ч.3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, оскільки апеляційним судом не встановлено порушення прав позивача при вирішенні спору, тому не застосовується строк позовної давності.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Окрім того, колегія суддів вказує, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. Аналізуючи мотивацію прийнятого місцевим господарським судом рішення крізь призму статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зазначеної практики ЄСПЛ, апеляційний суд зазначає про належне виконання покладеного на суд обов`язку щодо мотивації прийнятого рішення, тому його висновки є вірними.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 17.11.2020 р. у справі № 903/612/20 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства "Трипілля ЛММ" - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Трипілля ЛММ" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.11.2020 р. у справі № 903/612/20 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складено 29 грудня 2021

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.