Рішення

від 23.12.2021 по справі 495/3695/21

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/3695/21

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

23 грудня 2021 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі - Бучка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському справу за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради про поновлення на посаді, стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат на правничу допомогу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з уточненою позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради про поновлення на посаді, стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст та обґрунтування уточнених позовних вимог

Свої уточнені позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що з 09.11.1994 року вона працювала палатною санітаркою відділення №2 в Комунальному некомерційному підприємстві Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради . 13 травня 2021 року позивачку було ознайомлено з Наказом №67-ос про припинення трудового договору з нею у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що відповідач повідомив її про наступне звільнення 10.03.2021 року, а зазначений вище Наказ №67-ос було складено 13.05.2021 року. Відповідач не виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення. Окрім того, як зазначає позивачка, відповідач несвоєчасно звернувся до профспілкової організації з письмовим поданням про надання згоди про її звільнення відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Окрім того, скорочення чисельності працівників та їх звільнення було проведено без попередньої згоди власника Одеської обласної ради. Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що зазначені вищі обставини є підставами для поновлення її на роботі та відповідно до уточнених позовних вимог позивачка також просить стягнути з відповідача:

- середньомісячний заробіток з моменту незаконного звільнення з 13.05.2021 року по 13.09.2021 року у розмірі 31419,96 грн.;

-моральну шкоду у сумі 10000,00 грн.;

-витрати на правову допомогу у сумі 10000,00 грн..

Рух справи у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20.05.2021 року було відкрито загальне позовне провадження по даній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.06.2021 року було задоволено клопотання адвоката Шаркевича В.Т., який діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 про витребування доказів.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.09.2021 року було закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду по суті.

Короткий виклад позицій сторін по справі

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилась, однак адвокат Шаркевич В.Т., який діє в її інтересах, уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради уточнені позовні вимоги визнала частково, та зауважила, що відповідачем дійсно не було запропоновано позивачці наявні вакантні посади, а також згода профспілкового комітету на звільнення позивачки була отримана з порушенням строків, встановлених чинним законодавством. Також стороною відповідача надано розрахунок, відповідно до якого середньомісячний заробіток позивачки за час вимушеного прогулу складає 16461,72 грн., просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн. та витрати на отримання правової допомоги у сумі 10000,00 грн.. Окрім того, представник відповідача зауважив, що позивачка ОСОБА_1 була прийнята та працює з 02.08.2021 року на тій самій посаді, на якій працювала в Комунальному некомерційному підприємстві Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради до звільнення.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно трудової книжки позивачка ОСОБА_2 09.11.1994 року була прийнята на посаду палатної санітарки відділення №2 (Наказ №67-к від 09.11.1994 року).

01.05.1998 року позивачку ОСОБА_1 було переведено на посаду палатної медсестри відділення №3 зі шкідливими умовами праці (Наказ №22-квід 01.05.1998 року).

26.03.2007 року посада, яку обіймала позивачка ОСОБА_1 була перейменована - молодша медична сестра з догляду за хворими (Наказ №51 від 26.03.2007 року).

Рішенням Одеської обласної ради №438-VII від 16.06.2017 року, Комунальна установа Обласна психіатрична лікарня №4 з 28.01.2018 року припинена шляхом перетворення в комунальне некомерційне підприємство Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради.

Відповідно до Наказу №67-ос про припинення трудового договору позивачку ОСОБА_1 було звільнено 13.05.2021 року з посади молодшої медичної сестри з догляду за хворими відділення №2 стаціонару. Підстава: розпорядження №47 від 10.03.2021 року Про попередження працівників про можливу зміну істотних умов праці та можливе звільнення з посади , Наказ №47/1 від 10.03.2021 року Про скорочення ліжкового фонду , Наказ №47/2 від 10.03.2021 року Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників , Наказ №47/3 від 10.03.2021 року Про скорочення чисельності працівників та попередження про заплановане звільнення , письмове персональне попередження з положеннями, передбаченими ст.ст. 103, 32, 22, п.6 ст.36, п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, витяг із протоколу засідання профкому №2 від 26.02.2021 року.

Згідно характеристики позивачки ОСОБА_1 від 14.07.2021 року, під час роботи в Комунальному некомерційному підприємстві Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради , вона проявила себе з позитивної сторони, сумлінно ставилася до роботи, дбайливо і шанобливо ставилася до хворих.

Наказом №45 Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці від 09.03.2021 року Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради , було підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по СП2, розділу XXIV Охорона здоров`я та соціальна допомога , а також право на інші пільги та компенсації: доплату 25% до посадового окладу, додаткову відпустку тривалістю 25 календарних днів, скорочену тривалість робочого тижня - 36 годин атестованим робочим місцям, зокрема сестри медичної (брат медичний) стаціонару палатної.

Згідно Довідки про заробітну плату №600 від 15.07.2021 року, заробітна плата позивачки ОСОБА_1 у 2021 році складала: січень - 6495,52 грн., лютий - 6515,13 грн., березень - 6513,54 грн., квітень - 6456,48 грн., травень - 13294,28 грн..

Відповідно до Наказу №153-ос від 30.07.2021 року, позивачка ОСОБА_1 була прийнята з 02.08.2021 року на посаду молодшої медичної сестри з догляду за хворими 4 р. відділення №2 стаціонару Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради .

Стороною відповідача Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради не заперечувався факт несвоєчасного звернення до профспілкової організації працівників зазначеного вище підприємства з письмовим поданням про надання згоди про звільнення позивачки відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України та наявності порушення встановленого чинним законодавством порушення про повідомлення позивачки про наявні вакантні місця на підприємстві.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Надаючи оцінку дотримання відповідачем вимог законодавства при звільнення позивача суд виходить з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-1 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17, провадження №11-431асі18, що у силу ст. 417 ЦПК України є обов`язковим для врахування для усіх судів України.

Згідно ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Частиною третьою статті 22 Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності встановлено, що у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Дані вимоги закону відповідачем виконані не були, що не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні.

Факт того, що позивачка ОСОБА_1 на теперішній час прийнята на ту саму посаду, з якої була звільнена, не спростовує порушення її конституційного права на працю та не є відновленням цього права, а тому дане охоронюване законом право на працю позивачки ОСОБА_1 підлягає захисту судом шляхом скасування наказу №67-ос Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради від 13 травня 2021 року Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників, згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України як такого, що прийнятий з порушенням чинного законодавства та поновлення позивачки ОСОБА_1 на посаді молодшої медичної сестри з догляду за хворими.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Така позиція висловлена судами у постанові ВСУ від 25.05.2016 року у справі №6-511цс16, постанові ВСУ від 21.09.2017 року у справі №6-2597цс16, постанові ВСУ від 22.11.2017 року у справі №6-1660цс16, постанові КАС у складі ВС від 01.03.2018 року у справі №818/149/17.

Згідно ч. 3 п. 32 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до ч. 2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст.27 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 року порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок) - середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто що передують дню звільнення працівника, яке згодом визнано незаконним.

При цьому згідно з пунктом 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньо годинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Суд приймає до уваги та погоджується з розрахунком загальної суми заробітку за час вимушеного прогулу, наданої до суду стороною відповідача. Так, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки, за останні два календарні місяці (березень, квітень) заробітна плата позивачки складає 12970,02 грн., враховано годин розрахункового періоду - 312 годин.

Згідно п.8 Порядку №100 середньоденна (середнього динна) заробітна плата працівника визначається діленням суми заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Згідно атестації робочого місця молодшої сестри з догляду за хворими тривалість шестиденного робочого тижня складає 36 годин, тобто 6 годин у день. Відповідно середньоденна заробітна плата дорівнює 41,57 грн. х 6 годин = 249,42 грн./день. Кількість робочих днів з 14.05.2021 року по 31.07.2021 року складає 66 робочих днів (396 годин). Отже, 66 днів х 249,42 грн. = 16461,72 грн. - загальна сума заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 10000,00 грн., то згідно ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, у відповідності до вимог ч.2 зазначеної статті, полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною третьою вказаної статті визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи вищезазначене, з врахуванням засад розумності та справедливості, суд приходить до обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог позивачки в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, а саме у розмірі 3000,00 грн..

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з вимогами ст.ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі , під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновки за результатами розгляду справи та розподіл судових витрат

Враховуючи вищезазначене, суд, розглянувши справу в межах заявлених позивачем вимог, на основі дотримання принципів диспозитивності, змагальності справедливості судочинства, всебічного та повного дослідження обставин справи, перевірки їх наданими сторонами доказами, оцінивши їх у сукупності, виконавши вимоги процесуального закону, дійшов висновку щодо часткового задоволення уточнених позовних вимог позивачки з підстав, зазначених в описовій частині рішення.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідно до статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, професійну правничу допомогу позивачці ОСОБА_1 надавав адвокат Шаркевич В.Т. на підставі Договору про надання правової допомоги від 14.05.2021 року та ордеру серії ОД №631206 від 14.05.2021 року.

Згідно Квитанції №3 позивачкою ОСОБА_3 було сплачено 10000,00 грн. адвокату Шаркевич В.Т. за надання правової допомоги по даній справі, в матеріалах справи міститься також розрахунок наданих адвокатом послуг та їх вартість.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача, що не суперечить принципу розподілу судових витрат, окрім того суд приймає до уваги, що сторона відповідача не заперечувала проти заявленого розміру витрат на правову допомогу.

Згідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги, що позивачка ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору за подання позову в силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , а тому згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір у розмірі 908,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 27 Закону України Про оплату праці , ст.ст. 40, 43, 49-1, 232 КЗпП України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 95, 258, 259, 263-268, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради про поновлення на посаді, стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат на правничу допомогу - задовольнити частково.

Скасувати наказ №67-ос Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради від 13 травня 2021 року Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників, згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України .

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на посаді молодшої медичної сестри з догляду за хворими відділення №2 стаціонару Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради (код ЄДРПОУ 01998684, адреса: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул.Шабська, 67).

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради (код ЄДРПОУ 01998684, адреса: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул.Шабська, 67) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 16461,72 грн..

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради (код ЄДРПОУ 01998684, адреса: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул.Шабська, 67) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 моральну шкоду у сумі 3000,00 грн..

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради (код ЄДРПОУ 01998684, адреса: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул.Шабська, 67) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 понесені витрати на правову допомогу у сумі 10000,00 грн..

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Обласна психіатрична лікарня №4 Одеської обласної ради (код ЄДРПОУ 01998684, адреса: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул.Шабська, 67) на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн..

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць у сумі 3741,30 грн.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення його повного тексту.

Повний текст даного рішення складено та проголошено 30.12.2021 року о 10 годині 00 хвилин.

Суддя