Постанова

від 29.12.2021 по справі 296/2078/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/2078/21 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О. С.

Категорія 44 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого - судді: Миніч Т.І.

суддів: Трояновської Г.С.,

Павицької Т.М.

секретаря

судового засідання Кузьменко А.О.

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 15 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Рожкової О.С.

у цивільній справі №296/2078/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Просив стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області моральну шкоду в розмірі 1 500 000,00 грн. В обґрунтування поданого позову зазначав, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 у справі №806/2704/18 визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1825283200:06:000:0145 для сінокосіння, з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років, яка розташована на території Ружинського району Житомирської області, викладену у листі від 29.05.2018 №Г-4888/0-2953/0/22-18 та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.05.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1825283200:06:000:0145 для сінокосіння, з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років, яка розташована на території Ружинського району Житомирської області, за результатами якого прийняти рішення із врахуванням положень статті 123 Земельного кодексу України. Крім того, позивач вказував, що протиправними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінив на власний розсуд в розмірі 1 500 000,00 грн., яка виразилась в душевних стражданнях, пережитих через неправомірні дії відповідача, в зв`язку з чим похитнулася його віра в державні органи та саму державу Україна, а також те, що позивач був змушений виділити тривалий час для звернення до юристів та судових органів для усунення незаконних перешкод в порушенні відповідачем прав позивача, позбавлений можливості своєчасного та нормального вирішення побутових проблем та задоволення людських потреб, переніс сильний психологічний стрес, відчував постійне напруження під час судового врегулювання спору, що призвело до погіршення стосунків з односельчанами, негативно позначилося на його психічному стані та відносинах в сім`ї, у зв`язку з чим позивач звернувся до суд з даним позовом.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 15 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Також, просить постановити окрему ухвалу в порядку ст.262 ЦПК України. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема вказує, що внаслідок неправомірних дій відповідача зазнав сильного психологічного стресу, відчував постійне напруження під час судового розгляду, що призвело до погіршення відносин з односельчанами, негативно позначилось на сімейних відносинах. Вважає, що протиправність і винність відповідача доведена судовим рішенням, а тому ця обставина не підлягає доказуванню. Суд першої інстанції, встановивши протиправність діяння заподіювача моральної шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні, прийшов до незаконного, на його думку, висновку про відсутність при всіх зазначених складових самої моральної шкоди. На думку апелянта, така позиція суду першої інстанції протирічить ст.ст.23,1167 ЦК України.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 року у справі №806/2704/18 позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1825283200:06:000:0145 для сінокосіння, з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років, яка розташована на території Ружинського району Житомирської області, викладену у листі від 29.05.2018 №Г-4888/0-2953/0/22-18 та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.05.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1825283200:06:000:0145 для сінокосіння, з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років, яка розташована на території Ружинського району Житомирської області, за результатами якого прийняти рішення із врахуванням положень статті 123 Земельного кодексу України (а.с.5-6).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову.

При цьому судом враховано, що статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст.1174 ЦК України).

Як роз`яснено у пунктах 3,5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (ч.2 ст.23 ЦК України).

Страждання - це емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Порушення прав людини суб`єктом владних повноважень завжди викликає негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання, які заподіюють моральну шкоду.

Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

При цьому сам лише факт відмови ГУ Держгеокадастру у Житомирській області позивачеві у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для передачі в оренду земельної ділянки, не тягне наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.

Подібні висновки містяться зокрема, в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі №243/5118/19 (провадження №61-213св20), від 12 квітня 2019 року в справі №686/10651/18 (провадження №61-305св19), від 25 листопада 2019 року в справі №686/22462/18 (провадження №17648св19), від 31 липня 2019 року в справі №686/22133/18 (провадження №10591св19), від 06 вересня 2021 року в справі №296/3139/20 (провадження №61-1086св21).

Також, апеляційний суд враховує, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду, визнавши протиправними дії відповідача при розгляді клопотання ОСОБА_1 , суд зобов`язав Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області розглянути клопотання з урахуванням норм законодавства.

Отже, цим судовим рішенням були відновлені порушені права позивача на розгляд його клопотання у відповідності до вимог законодавства. Будь-яких інших обставин, зокрема, щодо заподіяння шкоди позивачу, причинного зв`язку між такою шкодою та бездіяльністю відповідача не встановлено.

Задовольняючи частково адміністративний позов ОСОБА_1 , суд констатував факт порушення відповідачем вимог законодавства при розгляді клопотання позивача. При цьому, враховуючи характер спірних правовідносин, вина заподіювача шкоди презюмується. Разом з тим, вказаних обставин недостатньо для відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач зобов`язаний довести настання негативних наслідків у вигляді такої шкоди, її розмір та причинний зв`язок.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо апеляційних доводів ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали судом в порядку ст.262 ЦПК України по справі, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.385 ЦПК України , суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу , може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до ч.1 ст.262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Окрема ухвала суду - це ухвала, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушення.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є: виявлення під час розгляду справи порушень матеріального або процесуального закону; встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

За правилами ст.385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку встановлених ст.262 цього кодексу, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.

Так, ст.374 ЦПК України, чітко визначено повноваження апеляційного суду. Окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для постановлення окремої ухвали немає.

Доводи ОСОБА_1 щодо винесення окремої ухвали в порядку ст.262 ЦПК України , на переконання суду, є не обґрунтовані та не підтвердженні належними доказами.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що статтею 262 ЦПК України не встановлено процесуального обов`язку суду постановляти окрему ухвалу. Постановлення окремої ухвали є правом суду у разі встановлення судом підстав для окремої ухвали.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає достатніх підстав для постановлення окремої ухвали в даній справі.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а зводяться до переоцінки доказів.

Виходячи із наведеного, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 15 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і з цього дня протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Судді: