Постанова

від 30.12.2021 по справі 500/4289/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/4289/21 пров. № А/857/19267/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року (головуючий суддя Осташ А.В., м. Тернопіль) за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-

В С Т А Н О В И В :

Головне управління ДПС у Тернопільській області звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 у якому просив стягнути податковий борг по платежу орендна плата з фізичних осіб у сумі 61750,76 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг по платежу орендна плата з фізичних осіб у сумі 61750 (шістдесят одна тисяча сімсот п`ятдесят) 76 (сімдесят шість), який перерахувати на р/р НОМЕР_1 , код одержувача 37977599, МФО 899998, код бюджетної класифікації 18010700.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального права, просив його скасувати та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі зазначає, що позивач стверджує, що у відповідача виникла заборгованість зі сплати земельного податку у сумі 61750 грн 76 коп. за 2019 та 2020 роки при цьому надано суду розрахунок позовних вимог без зазначення ставки податку на підставі якої він нарахований. Жодним документом не підтверджено, що землекористувачем вказаної земельної ділянки є ОСОБА_1 . Податкове повідомлення-рішення про сплату земельного податку від 28 листопада 2019 року №165527-5404-1918 йому не було вручено, а іншій особі 05 грудня 2019 року без зазначення кому саме.

Даних про вручееня ОСОБА_1 податкового повідомлення-рішення про сплату земельного податку від 01 квітня 2020 року №1189766-5404-1918 взагалі не має.

Зазначає, що виходячи з принципу належного урядування , платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок виконання суб`єктом владних повноважень функцій без дотримання вимог чинного законодавства. Виходячи з положення абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК та доводам позивача щодо строків надіслання податкових повідомлень-рішень не було проведено до 1 липня 2019 року, як того вимагає закон, а було проведено 28 листопада 2019 року, а вручено невідомій особі лише 05 грудня 2019 року. Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

За змістом положень статті 12 Закону України Про фермерське господарство вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством входять до складу земель фермерського господарства. Виходячи з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство можна зробити висновок, що після надання (виділення в натурі) земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України (Постанова Великої Палати від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц, провадження №14-5цс18, від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц, провадження № 14-157 цс 18).

Крім того зазначає, що згідно інформаційного листа Державної фіскальної служби України від 21 грудня 2010 року №40373/7/99-99-12-03-05-17 роз`яснено порядок справляння земельного податку з юридичних осіб.

При цьому, зазначено Особливу увагу необхідно звернути, що на відповідно до пункту 6 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але згідно з Земельним кодексом, прийнятим у 2001 році, не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому законом порядку право власності або право оренди на них. Положення пункту 6 розділу X щодо обов`язку переоформити право постійного користування Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є не конституційним). З огляду на викладене такі суб`єкти господарювання також є платниками земельного податку.

Звертає увагу, що у вищезазначених документах (нормативних актах) чітко зазначено, що платниками земельного податку земель постійного користування наданих громадянам для створення та ведення селянсько (фермерського) господарства є юридичні особи - суб`єкти господарювання, а не фізичні особи, яким видавався державний акт на право постійного користування землею.

Одночасно зазначає, що у резолютивній частині судового рішення зазначено про стягнення орендної плати, хоча у відповідача не має та не було укладено договору оренди на земельну ділянку та відповідних зобов`язань по сплаті орендної плати також не було. Окрім того , в мотивувальній частині судового рішення зазначено, що Станом на день розгляду справи сума податкового боргу відповідача в розмірі 10690,78 грн є узгодженою та у встановлені законом строки не сплачено, тому відповідно до пп. 14.1.175 п. 14 ст. 14 ПК України визнається сумою податкового боргу.

Також звертає увагу, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі №500/3697/20 за аналогічним позовом до іншої особи по тій же сільській раді (Миролюбівська сільська рада) Головне управління ДПС у Тернопільській області у позовних вимогах відмовлено повністю. У своєму рішенні суд зазначив наступне: можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства , далі обґрунтовуючи судове рішення суд вказує Як видно з матеріалів справи, у відповідача немає у користуванні (в розумінні використання) земельної ділянки, за яку у податкового органу виникли підстави для нарахування земельного податку , підсумовуючи суд вважає надуманим є твердження позивача про виникнення податкового боргу, оскільки земельна ділянка з часу її надання - 06 березня 2000 року жодного разу не оподатковувалась, як ділянка фізичної особи. . Земельна ділянка площею 10 га. з кадастровим номером 6125285100:01:001:0007 та площею 17.2 га. з кадастровим номером 6125285100:01:004:0002 з цільовим призначенням 01.02 Для ведення фермерського господарства, які відносяться до земель сільськогосподарського призначення і використовуються для ведення фермерського господарства з 03 листопада 1993 року

Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що фізична особа ОСОБА_1 знаходиться на обліку як платник податків в Тернопільській ДПІ Головного управління ДПС у Тернопільській області.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до ст.67 Конституції України відповідач зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах встановлених законом.

Як передбачено статтею 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Вимогами підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк.

Виконанням податкового обов`язку згідно пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 57.1 ст. 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким згідно із законом надано у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ст. 288 Податкового кодексу України).

Об`єктами оподаткування земельним податком є (п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України) - земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), що знаходяться у власності; земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.3 ст. 288 Податкового кодексу).

Згідно до п. 286.2 ст. 286 розділу XIII ПКУ платники плати за землю самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій.

Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 287.3 ст.287 розділу XIII ПКУ).

Як встановлено судом, станом на 15.06.2021 за відповідачем рахується податковий борг на суму 61750,76 грн по платежу орендна плата з фізичних осіб (а.с. 8).

Дана заборгованість виникла в результаті несплати узгодженого грошового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб нарахованого відповідно до податкових повідомлень-рішень від 28.11.2019 №165527-5404-1918 на суму 39487,60 грн (з урахуванням самостійно сплачених (погашених) сум) від 01.04.2020 №1189766-5404-1918 на суму - 39487,60 грн.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду про безпідставність твердження відповідача про те, що обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась, оскільки такі доводи могли б досліджуватись при оскарженні податкових повідомлень рішень від 28.11.2019 та від 01.04.2020. Проте, вищенаведені ППР відповідачем не були оскаржені ні в адміністративному порядку ні в судовому порядку, а тому грошові зобов`язання визначені ними вважаються узгодженими.

Згідно п.59.1 ст.59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно матеріалів справи, відповідачу надсилалась податкова вимога від 04.03.2020 №8435-54 часу встановлення якої податковий борг платника не переривався (а.с. 10).

Вказана податкова вимога платником податків у визначеному законом порядку не оскаржена та недійсною не визнана. В добровільному порядку заборгованість відповідач не погасив.

Згідно із п.59.5 ст.59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Відповідно до припису норми п.п.14.1.137 п.14.1 ст.14 ПК України, орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Пунктом 87.1 статті 87 ПК України передбачено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти.

Згідно пункту 87.11 статті 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

З урахуванням викладеного норми статей 95 - 99 Податкового кодексу України можуть застосовуватися до процедури стягнення податкового боргу з фізичних осіб лише в тій частині, що не суперечить вимогам пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України.

Так, згідно пп. 97.4.3. п.97.4 ст.97 ПК України особою відповідальною за погашення грошових зобов`язань чи податкового боргу платника податків стосовно фізичної особи - підприємця або фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, - є така фізична особа.

Таким чином, вирішуючи даний спір по суті, судом враховано, що процедура стягнення податкового боргу з фізичної особи може ініціюватися виключно через звернення органу стягнення з відповідним позовом. При цьому окремі процедури стягнення коштів за податковим боргом та продажу майна, що перебуває в податковій заставі, не застосовуються, а виконання рішення суду про стягнення податкового боргу з фізичної особи - платника податків здійснюється не податковими органами, а державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Судом також вірно зазначено, що станом на день розгляду справи сума податкового боргу відповідача в розмірі 10690,78 грн є узгодженою та у встановлені законом строки не сплаченою, тому відповідно до пп.14.1.175 п. 14 ст.14 ПК України визнається сумою податкового боргу. Доказів зворотного відповідачем всупереч вимогам ст. 77 КАС України не надано.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Виходячи із зазначеного вище суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року по справі № 500/4289/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М. А. Пліш судді О. М. Гінда В. В. Ніколін