Постанова

від 22.12.2021 по справі 813/2296/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 813/2296/17 пров. № А/857/17619/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,

з участю секретаря судового засідання - Михальської М. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року у справі № 813/2296/17 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "ІРОКС" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання неправомірним і скасування податкового повідомлення-рішення,-

суддя в 1-й інстанції - Гавдик З. В.,

час ухвалення рішення - 09.07.2021 року,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 14.07.2021 року,

в с т а н о в и в:

Позивач - Приватне акціонерне товариство ІРОКС звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0009891414 від 15 червня 2017 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на суму 436668,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням на суму 349334,00 грн та за штрафними фінансовими санкціями на суму 87334,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області № 0009891414 від 15 червня 2017 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що у травні 2017 року контролюючим органом проведено позапланову документальну виїзну перевірку ПрАТ ІРОКС з питань проведення взаємовідносин з ПрАТ Львів-Інтуртранс , що міститься у податкових деклараціях з ПДВ за березень-квітень 2015 року та ПрАТ Воютицький цегельний завод , що міститься у податкових деклараціях з ПДВ за червень 2015 року. Зазначає, що до перевірки не надано належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують реальність виконання операцій, якими опосередковувався рух товару та в ході перевірки встановлено, що контрагент позивача ПрАТ «Львів-Інтуртранс» мав взаємовідносини з ТОВ «Андром і К» , однак перевіркою не ідентифіковано придбання послуг по монтажу системи вентиляції та кондиціонування ПрАТ «Львів-Інтуртранс» по ланцюгу постачання в інших СГД. Крім того, перевіркою встановлено, що ПрАТ Львів-Інтутранс здійснює свою діяльність у сфері надання транспортних послуг, а будівельно-монтажні роботи придбано як субпідрядні роботи у ТзОВ Андром і К . Наведені дані свідчать про факт неотримання ПрАТ Львів-Інтуртранс робіт від ТОВ Андром і К за період березень, квітень 2015 року, а лише вказують на формування платником податкового кредиту по отриманих документах з метою одержання податкової вигоди, відповідно відсутній факт подальшої реалізації вищенаведених робіт контрагентам- покупцям, зокрема, ПрАТ ІРОКС за період березень, квітень 2015 року. Також зазначає, що позивач сформував податковий кредит від ПрАТ «Воютицький цегельний завод» за червень 2015 року в сумі 50000 грн. У свою чергу ПрАТ «Воютицький цегельний завод» сформував податковий кредит за червень 2015 року на суму ПДВ 50000 грн від ТОВ Ідеал Інвест . Однак відповідач стверджує, що згідно з інформацією в інформаційних базах даних ДФС ТОВ «Ідеал Інвест» фактично не могло здійснювати операції з купівлі-продажу товарів (робіт/послуг), оскільки відсутня будь-яка інформація про наявність складських приміщень, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Крім того, зазначає, що позивач до перевірки не представив накладних, ТТН чи інших документів, які б свідчили про реальний рух товару від ПрАТ «Воютицький цегельний завод» до позивача у червні 2015 року. Таким чином, вважає, що документами наданими до перевірки не підтверджується факт отримання придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг), оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, які ґрунтуються не на первинних облікових звітних документах, а виключно на припущеннях. Вказує, що в акті перевірки відповідач не вказав на підставі яких доказів та фактів зроблено висновок про фіктивність спірних господарських операцій та нікчемність відповідних правочинів. Вважає, що платник податків не може контролювати дії своїх контрагентів та нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов`язку щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Отже, у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов`язань щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих осіб, тому вважає, що не вчиняв порушень передбачених п.198.1, п.198.2, п. 98.6 ст.198 та пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження судом першої інстанції.

Представник відповідача (апелянта) - Холявка І.Я. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити.

Представник позивача - Дацько М.В. у судовому засіданні не погодилася з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу ГУ ДФС у Львівській області від 26 квітня 2017 року №1530 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ІРОКС» проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «ІРОКС» (код ЄДРПОУ 23958651) з питань проведення взаємовідносин з ПрАТ «Львів-Інтуртранс» (код ЄДРПОУ 13829036), що міститься у податкових деклараціях з ПДВ за березень, квітень 2015 року та ПрАТ «Воютицький цегельний завод» (код ЄДРПОУ 20804083), що міститься у податкових деклараціях з ПДВ за червень 2015 року.

За результатами проведеної перевірки складено Акт від 19 травня 2017 року №593/13-01-14-14/23958651, згідно з висновками якого встановлено порушення ПрАТ «ІРОКС» вимог податкового законодавства, а саме:

- п.п14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на загальну 349333,32 грн, в тому числі за березень 2015 року на 162666,66 грн та за квітень 2015 року на 136 666,66 грн в частині здійснених взаєморозрахунків з ПрАТ «Львів-Інтуртранс» , та за червень 2015 року на 50000,00 грн в частині здійснення взаєморозрахунків з ПрАТ «Воютицький цегельний завод» , внаслідок чого занижено ПДВ всього на 349333,32 грн, в тому числі за березень 2015 року на 162666,66 грн, за квітень 2015 року 136666,66 грн та за червень 2015 року на 50000,00 грн.

06 червня 2017 року ПрАТ «ІРОКС» скерувало на адресу ГУ ДФС у Львівській області заперечення на акт від 19 травня 2017 року №593/13-01-14-14/23958651 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ПрАТ «ІРОКС» .

14 червня 2017 року ГУ ДФС у Львівській області надало відповідь на заперечення № 354 від 06 червня 2017 року, викладену у листі № 6877/10/13-01-14-14, в якому зазначило, що заперечення ПрАТ «ІРОКС» залишено без задоволення, а висновки акту позапланової виїзної документальної перевірки від 19 травня 2017 року №593/13-01-14-14/23958651 вважати правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

15 червня 2017 року ГУ ДФС у Львівській області на підставі акта №593/13-01-14-14/23958651 від 19 травня 2017 року прийняло податкове повідомлення-рішення № 0009891414, яким ПрАТ «ІРОКС» донараховано податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 349334,00 грн, а також штрафні (фінансові) санкції в сумі 87334,00 грн.

Матеріалами справи стверджується, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року скасовано. Передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам необхідно з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що контрагенти по ланцюгу мають дефекти правового статусу, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

За необхідності з`ясуванню підлягають і обставини щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договорів. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду» .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано, а судом не виявлено жодних доказів для підтвердження наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад, посилання податкового органу на інформацію стосовно контрагентів, у відношенні яких було кримінальне провадження, не є належним та допустимим доказом в контексті висновків Європейського Суду з прав людини. Позивачем для перевірки представлено податковому органу ряд документів, які є належним підтвердженням реальності операцій між позивачем та контрагентами, а також свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податків і зборів по таких операціях. Таким чином, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №0009891414 від 15 червня 2017 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Ч.2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пп.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом п.139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Ст.185 ПК України передбачає, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Так, п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При цьому, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга цієї статті).

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що податкові наслідки у виді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 червня 2014 року між ПАТ «ІРОКС» (Замовник) та ПАТ «Львів-Інтуртранс» (Виконавець) укладено Договір підряду, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець виконує роботи по влаштуванню водопроводу та системи каналізації на об`єкті будівництва.

На підтвердження господарських операцій з ПрАТ «Львів-Інтуртранс» (ЄДРПОУ 13829036) в обґрунтування права на податковий кредит позивач надав платіжні доручення по проведенню розрахунків з ПрАТ «Львів-Інтуртранс» за березень, квітень 2015 року (а.с. 61-77, 112-125), податкові накладні за березень, квітень 2015 року (а.с. 78-93, 126-138).

Зокрема, матеріалами справи стверджується, що протягом березня - квітня 2015 року здійснено оплату в сумі 1796000 грн, відповідно до платіжних доручень: протягом березня - квітня 2015 року здійснено оплату в сумі 1796000 грн відповідно до платіжних доручень: №636 від 02 березня 2015 року на суму 58000 грн; №640 від 03 березня 2015 року на суму 55000 грн; №648 від 04 березня 2015 року на суму 58000 грн; №660 від 05 березня 2015 року на суму 50000 грн; №664 від 06 березня 2015 року на суму 59000 грн; № 681 від 11 березня 2015 року на суму 55000 грн; №699 від 11 березня 2015 року на суму 59000 грн; №716 від 12 березня 2015 року на суму 56000 грн; №770 від 16 березня 2015 року на суму 58000 грн; №786 від 18 березня 2015 року на суму 58000 грн; №797 від 19 березня 2015 року на суму 57000 грн; №825 від 23 березня 2015 року на суму 59000 грн; №826 від 24 березня 2015 року на суму 59000 грн; №834 від 26 березня 2015 року на суму 59000 грн; №852 від 27 березня 2015 року на суму 59000 грн; №858 від 30 березня 2015 року на суму 59000 грн; № 4366 від 01 квітня 2015 року на суму 58000 грн; №887 від 03 квітня 2015 року на суму 58000 грн; № 903 від 07 квітня 2015 року на суму 58000 грн; №911 від 08 квітня 2015 року на суму 58000 грн; №918 від 09 квітня 2015 року на суму 59000 грн; №933 від 10 квітня 2015 року на суму 59000 грн; № 944 від 15 квітня 2015 року на суму 59000 грн; №948 від 16 квітня 2015 року на суму 59000 грн; №4393 від 17 квітня 2015 року на суму 59000 грн; № 956 від 17 квітня 2015 року на суму 58000 грн; №982 від 22 квітня 2015 року на суму 59000грн; №990 від 23 квітня 2015 року на суму 58000 грн; №4411 від 24 квітня 2015 року на суму 59000 грн; №1002 від 27 квітня 2015 року на суму 59000 грн.

Також, у справі наявні податкові накладні: №1 від 02 березня 2015 року, №2 від 03 березня 2015 року, №4 від 04 березня 2015 року, №6 від 05 березня 2015 року, №8 від 06 березня 2015 року, №11 від 11 березня 2015 року, №12 від 12 березня 2015 року, №13 від 13 березня 2015 року,№16 від 17 березня 2015 року, №18 від 18 березня 2015 року, №20 від 19 березня 2015 року, №23 від 23 березня 2015 року, №24 від 24 березня 2015 року, №26 від 26 березня 2015 року, №28 від 27 березня 2015 року, №30 від 30 березня 2015 року, №1 від 01 квітня 2015 року, №4 від 03 квітня 2015 року, № 6 від 07 квітня 2015 року, №8 від 08 квітня 2015 року, № 11 від 09 квітня 2015 року, №12 від 10 квітня 2015 року, № 13 від 15 квітня 2015 року, №14 від 16 квітня 2015 року, №18 від 17 квітня 2015 року, №20 від 22 квітня 2015 року, №21 від 23 квітня 2015 року, №23 від 24 квітня 2015 року, №24 від 27 квітня 2015 року.

Факт виконання умов договору підряду між ПАТ «ІРОКС» та ПАТ «Львів-Інтуртранс» підтверджується також актами приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2), довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, картки рахунку 6852 за березень, квітень 2015 року ПАТ «Львів-Інтуртранс» .

Крім того, вище зазначені податкові накладні, виписані ПАТ «Львів-Інтуртранс» для ПАТ «ІРОКС» та включені до складу податкового кредиту, зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач належним чином відобразив у бухгалтерському та податковому обліку вказані господарські операції з конрагентом ПАТ «Львів-Інтуртранс» .

Зокрема, матеріалами справи стверджується, що суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до складу податкового кредиту за період березень, квітень 2015 року та відображено у додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за період березень, квітень 2015 року.

Позивач до матеріалів справи долучив Податкові декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період 2015 року та квитанції №2, що підтверджує факт надсилання декларації за вказаний звітний період.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність ПАТ «Львів-Інтуртранс» засобів до виконання робіт/надання послуг не може свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин контрагент позивача не був позбавлений права укладати з іншими суб`єктами господарювання договорів з метою виконання своїх зобов`язань перед позивачем.

Також, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення своїм контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо подання звітності та декларування податкових зобов`язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Щодо доводів апелянта в частині здійснення позивачем нереальних господарських операцій, оскільки ПАТ «Львів-Інтуртранс» не отримало виконані роботи від ТОВ «Андром і К» за період березень, квітень 2015 року, тому таке не мало можливості здійснювати роботи по монтажу системи вентиляції та кондиціонування для ПАТ «ІРОКС» , що свідчить про відсутність факту подальшої реалізації вищенаведених робіт контрагентам-покупцям, то колегія суддів не приймає такі до уваги, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, покликання податкового органу на наявність вироку Галицького районного суду міста Львова від 07 липня 2016 року у справі №461/4081/16-к щодо ТОВ «Андром і К» , і, як наслідок, підтверджено нереальні господарські операції, то колегія суддів не приймає таке до уваги та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказане підприємство не було у договірних правовідносинах із позивачем, а є лише контрагентом контрагента позивача, а тому такі правові наслідки можуть бути застосовані відповідачем лише по відношенню до безпосередніх договірних зобов`язань між сторонами.

Крім того, у вироці про вказані господарські відносини не зазначено. Разом з тим, виконання фактичних (реальних) об`ємів робіт відповідач не спростував жодними належними та допустимими доказами, а те, що такі можливо виконані не ТОВ «Андром і К» для контрагента позивача, не спростовують реальності отриманих робіт позивачем від свого контрагента. Також, з врахуванням наведених вище мотивів щодо ТОВ Андром і К , колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу покликання податкового органу на те, що ТОВ «Андром і К» не знаходиться за юридичною адресою, відсутні людські ресурси, господарська база та 25 червня 2015 року ДПІ у Пустомитівському районі анулювала свідоцтво платника ПДВ.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: « ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності» .

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» . У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, необхідно наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом» .

Лише доведення податковим органом та встановлення судом у ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Щодо здійснення позивачем господарських операцій з ПАТ «Воютицький цегельний завод» , то колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 21 травня 2015 року ПАТ «ІРОКС» (Сторона 1) уклала договір №2105/1 з ПАТ «Воютицький цегельний завод» (код ЄДРПОУ 20804083) (Сторона 2), відповідно до умов якого Сторона 1 інвестує кошти в сумі 35000000,00 грн для модернізації обладнання та виготовлення робочого проекту розробки та рекультивації Північної частини Воютицького (Самбірського) родовища керамічної глини, що належить стороні 2, у тому числі виготовлення, монтаж, доставка і пусконалагоджування комплекту обладнання. Сторона 2 зобов`язується провести модернізацію обладнання та виготовити робочий проект розробки та рекультивації Північної частини Воютицького (Самбірського) родовища керамічної глини і розрахуватися із Стороною 1 на умовах даного договору. Сторона 2 по даному договору зобов`язується поставляти Стороні 1 повнотілу цеглу по вартості виходячи із собівартості враховуючи 10% знижку (дисконтну) від вартості повнотілої цегли, що діє на момент поставки.

На виконання умов договору № 2105/1 від 21 травня 2015 року в червні 2015 року ПрАТ «ІРОКС» перерахувало кошти за робочий проект ПрАТ «Воютицький цегельний завод» в розмірі 300000,00 грн в тому числі ПДВ 50000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1347 від 30 червня 2015 року на суму 57000,00 грн, №4571 від 30 червня 2015 року на суму 243000,00 грн.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ПрАТ «Воютицький цегельний завод» позивачем надано такі документи: платіжні доручення за червень 2015 року; податкові накладні; розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної.

При цьому, 30 червня 2015 року ПрАТ «ІРОКС» направило листа ПрАТ «Воютицький цегельний завод» за №931/1, відповідно до якого повідомило про зміну призначення платежу згідно з платіжними дорученнями від 30 червня 2015 року з оплати за робочий проект на попередню оплату за цеглу.

31 жовтня 2015 року ПрАТ «Воютицький цегельний завод» провів розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної №4 від 30 червня 2015 року за №1 зі зміною номенклатури та податкової накладної №5 від 30 червня 2015 року за №7 зі зміною номенклатури. Вищезгадані коригування відображені в розділі II додатку 1 до податкової декларації з податку на додану вартість за 10 місяць 2015 року.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, позивач додав копії видаткових накладних (вибірково за лютий - липень 2015 року), згідно з якими відображено рух цегли, відвантаженої від ТОВ «В Будівельник» за адресою с.Вістовичі вул. Шкільна на транспортні засоби ПрАТ ІРОКС . Таким чином ПрАТ «ІРОКС» своїми силами здійснив самовивіз цегли. Між сторонами в контексті того, що поставки цегли почалася вже у лютому 2015 року після підписання 12 січня 2015 трьохстороннього договору і до фактичної проплати за проект від 30 червня 2015 року - спорів/ претензій між сторонами не було. Це пояснюється тим, що ПрАТ «ІРОКС» є співзасновником ПрАТ «Воютицький цегельний завод» , а ПрАТ «Воютицький цегельний завод» та ОСОБА_1 є співзасновниками ТОВ «В Будівельник» .

Як зазначив суд першої інстанції, інтерес ТОВ В Будівельник в здійсненні поставки цегли від 13 січня 2015 року полягав у тому, що ТОВ "В Будівельник" орендував у ПрАТ «Воютицький цегельний завод» піч для випалу цегли і в рахунок орендної плати здійснював відпуск цегли для ПрАТ «ІРОКС» . У справі наявні копії: Трьохсторонній договір від 12 січня 2015 року, видаткові накладні на постачання цегли від ТОВ В Будівельник» до ПрАТ «ІРОКС» № 62 від 14 лютого 2015 року, №95 від 02 березня 2015 року, №100 від 04 березня 2015 року, №102 від 05 березня 2015 року, №103 від 05 березня 2015 року, №104 від 06 березня 2015 року, №106 від 09 березня 2015 року, №111 від 04 травня 2015 року, №117 від 07 травня 2015 року, №133 від 12 травня 2015 року, №144 від 13 травня 2015 року, №147 від 14 травня 2015 року, №150 від 15 травня 2015 року, №161 від 19 травня 2015 року, №165 від 20 травня 2015 року, №172 від 22 травня 2015 року, №180 від 25 травня 2015 року, №184 від 26 травня 2015 року, №192 від 27 травня 2015 року, №195 від 28 травня 2015 року, №203 від 02 червня 2015 року, №209 від 03 червня 2015, №222 від 08 червня 2015 року, №223 від 08 червня 2015 року, №225 від 09 червня 2015 року, №227 від 10 червня 2015 року, №232 від 11 червня 2015 року, №233 від 11 червня 2015 року, №238 від 15 червня 2015 року, №255 від 19 червня 2015 року, №288 від 01 липня 2015 року, №301 від 02 липня 2015 року, №303 від 03 липня 2015 року, №308 від 06 липня 2015 року, №343 від 16 липня 2015 року, №350 від 17 липня 2015 року, №360 від 21 липня 2015 року, №366 від 23 липня 2015 року, №371 від 24 липня 2015 року, №376 від 27 липня 2015 року, №398 від 31 липня 2015 року.

Також, судом першої інстанції допитані в якості свідків керівники ПрАТ «Воютицький цегельний завод» та ПрАТ «ІРОКС» , які підтвердили реальність спірних господарських операцій та спростували будь-які негативні податкові наслідки таких господарських операцій, підтвердили фактичні правовідносини учасників поставок, рух активів у процесі виконання операцій та зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Як встановлено судом, придбані позивачем товари у його контрагентів використані у господарській діяльності, оскільки податковим органом не встановлено невикористання позивачем у господарській діяльності придбаних товарів і послуг, які встановлені у багатоквартирному багатосекційному будинку, який зданий в експлуатацію.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що згідно з чинним законодавством України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем первинні документи за своїм змістом дозволяють достовірно встановити обсяги та зміст господарських операцій, а тому їх необхідно розцінювати як належне документування господарських операцій із придбання та отримання товарів і послуг.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, який постачався ПрАТ «Воютицький цегельний завод» товарно-транспортними накладними є протиправною, оскільки законодавець не ставить у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Відсутність таких накладних у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними. Відсутність документів щодо транспортування товарів вказує на неналежне виконання договірного обов`язку контрагентом по передачі пакету документів покупцеві, проте не підтверджує факту безтоварності операції з цим контрагентом. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. Відсутність транспортних документів не свідчать про неправомірне формування позивачем податкових зобов`язань, оскільки зазначені документи є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення.

Враховуючи вищенаведене, безпідставними є твердження апелянта - Головного управління ДПС у Львівській області про те, що внаслідок відсутності товарно- транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей ( у даному випадку повнотілої цегли) не мали місця (не здійснювалися).

При цьому, позивачем на новому розгляді справи, надано суду додаткові пояснення про те, що при проведенні перевірки контролюючим органом не встановлено обставин відсутності товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем у перевіряємому періоді у контрагента, з якими він мав господарські взаємовідносини та по операціях з яким сформовано податковий кредит, контролюючий орган не встановив невикористання позивачем у господарській діяльності придбаних товарів і послуг - встановлення системи каналізації, які дійсно встановлені у багатоквартирному багатосекційному будинку по вул. Шевченка, 418, Львів. Цей будинок зданий в експлуатацію посекційно протягом 2014-2015 року (зареєстровано 3 Декларації про готовність об`єкта до експлуатації (за адресою вул. Шевченка,418, Львів): ЛВ №143111910418 від 10 липня 2014 року, ЛВ №143152711889 від 25 вересня 2015 року, ЛВ №143152732079 від 28 вересня 2015 року).

Крім того, щодо доводів апелянта про те, що контрагент позивача - ПАТ «Воютицький цегельний завод» сформував податковий кредит від ТОВ «Ідеал Інвест» , в якого відсутні необхідні умови для результатів відповідної господарської діяльності, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв`язку з чим ряд операцій між позивачем та його контрагентом не носили реальний характер, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод, то колегія суддів зазначає, що немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

Також, не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх фіктивність , відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З врахування наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки податкового органу щодо не підтвердження здійснення господарських взаємовідносин позивача з його контрагентами є неправомірними, оскільки реальність здійснення господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами. Правочини, укладені з контрагентами, не визнані у встановлено законом порядку недійсними. Висновки податкового органу про завищення податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими, оскільки податковим органом не доведено обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, як зазначалося вище придбані позивачем товари у його контрагентів використано у його господарській діяльності, цього факту податковим органом не спростовано.

Колегією суддів встановлено, що позивач при виборі контрагента та укладенні з ним договорів керувався належною обачністю. Протилежного контролюючим органом не доведено. Проявом такої обачності й обережності при виборі постачальника послуг та вчинення будь - яких дій на предмет перевірки податкової «доброчесності» контрагента, зокрема за доступними електронними базами даних на сайті контролюючого органу свідчать на користь висновку, що платником податків вжито належні та достатні дії щодо його обізнаності на предмет податкової «надійності» такого контрагента та вказують на правомірність формування податкового обліку за господарськими операціями з таким контрагентом.

Крім того, колегія суддів враховує ту обставину, що контрагенти позивача на момент здійснення господарських операцій знаходилися на податковому обліку як платники ПДВ, їх свідоцтва про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій з позивачем не було анульоване, правочини з цим суб`єктами господарювання, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними, що на думку колегії суддів також може свідчити про те, що позивач діяв з належною обачністю.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано, а судом не виявлено жодних доказів для підтвердження наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад, посилання податкового органу на інформацію стосовно контрагентів, у відношенні яких було кримінальне провадження, не є належним та допустимим доказом в контексті висновків Європейського Суду з прав людини. Позивачем для перевірки представлено податковому органу ряд документів, які є належним підтвердженням реальності операцій між позивачем та контрагентами, а також свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податків і зборів по таких операціях. Таким чином, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №0009891414 від 15 червня 2017 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року у справі № 813/2296/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 30 грудня 2021 року.