Рішення

від 09.07.2021 по справі 813/2296/17

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2021 року справа №813/2296/17

Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Василько А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 813/2296/17 за позовом Приватного акціонерного товариства ІРОКС до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство ІРОКС звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0009891414 від 15.06.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем у період з 26.04.2017 по 13.05.2017 проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача, за результатами якої встановлено, що позивач завищив податок на додану вартість в частині взаєморозрахунків з ПрАТ Інтуртранс та ПрАТ Воютицький цегляний завод всього на 349333,32 грн., в тому числі за березень 2015 року на 162666, 66 грн., за квітень 2015 року на 136666, 66 та червень 2015 року на 50000, 00 грн. Позивач не погоджується, з доводами контролюючого органу щодо відсутності здійснення реальних господарських операцій із вказаними контрагентами позивача. Позивач зазначив, що в акті перевірки відповідач не вказав на підставі яких доказів та фактів зроблено висновок про фіктивність спірних господарських операцій та нікчемність відповідних правочинів. Окрім того, позивач вважає, що платник податків не може контролювати дії своїх контрагентів та нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов`язку щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Отже, у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов`язань щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих осіб. З огляду на викладене позивач вважає, що не вчиняв порушень передбачених п. 198.1., п. 198.2., п. 198.6. ст.198 та п.п. 14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України. На думку позивача, вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, які ґрунтуються не на первинних облікових звітних документах, а виключно на припущеннях.

Представники позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримали, надали суду додаткові пояснення та докази, просили позов задоволити повністю.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства. Покликається на те, що до перевірки не надано належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують реальність виконання операцій, якими опосередковувався рух товару. В ході перевірки встановлено, що контрагент позивача ПрАТ Львів-Інтуртранс мав взаємовідносини з ТОВ Андром і К . Перевіркою не ідентифіковано придбання послуг по монтажу системи вентиляції та кондиціонування ПрАТ Львівінтуртранс по ланцюгу постачання в інших СГД. Як наслідок, неотримання ПрАТ Львів-Інтуртранс робіт від ТОВ Андром і К за період березень, квітень 2015 свідчить про відсутність факту подальшої реалізації вищенаведених робіт контрагентам-покупцям, зокрема, позивачу за період березень, квітень 2015 року. Щодо контрагента ПрАТ Воютицький цегляний завод , то відповідач зазначив, що позивач сформував податковий кредит від ПрАТ Воютицький цегельний завод за червень 2015 в сумі 50000 грн. В свою чергу ПрАТ Воютицький цегельний завод сформував податковий кредит за червень 2015 року на суму ПДВ 50000 грн. від ТОВ Ідеал Інвест . Однак, відповідач стверджує, що згідно з інформацією в інформаційних базах даних ДФС, ТОВ Ідеал Інвест фактично не могло здійснювати операції з купівлі-продажу товарів (робіт/послуг), оскільки відсутня будь-яка інформація про наявність складських приміщень, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Крім того, відповідач зазначив, що позивач до перевірки не представив накладних, ТТН чи інших документів, які б свідчили про реальний рух товару від ПрАТ Воютицький цегельний завод до позивача у червні 2015 року. З огляду на викладене відповідач вважає, що документами наданими до перевірки, не підтверджується факт отримання придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг), оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Представники відповідача в судових засіданнях позовні вимоги заперечили, надали суду додаткові пояснення та докази, просили в задоволенні позову відмовити.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що 28.05.2020 року адміністративна справа № 813/2296/17 за позовом Приватного акціонерного товариства ІРОКС до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, надійшла до Львівського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Судом встановлені наступні обставини:

Відповідно до наказу ГУ ДФС у Львівській області від 26.04.2017 №1530 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ ІРОКС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ ІРОКС (код ЄДРПОУ 23958651) з питань проведення взаємовідносин з ПрАТ Львів-Інтуртранс (код ЄДРПОУ 13829036), що міститься у податкових деклараціях з ПДВ за березень, квітень 2015 року та ПрАТ Воютицький цегельний завод (код ЄДРПОУ 20804083), що міститься у податкових деклараціях з ПДВ за червень 2015 року.

За результатами проведеної перевірки складено Акт від 19.05.2017 №1593/13-01-14-14/23958651, згідно висновків якого встановлено порушення ПрАТ ІРОКС вимог податкового законодавства, а саме:

- п.п 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на загальну 349 333,32 грн., в тому числі за березень 2015 на 162 666,66 грн. та за квітень 2015 року на 136 666,66 грн. в частині здійснених взаєморозрахунків з ПРАТ Львів-Інтуртранс , та за червень 2015 року на 50 000,00 грн. в частині здійснення взаєморозрахунків з ПРАТ Воютицький цегельний завод , внаслідок чого занижено ПДВ всього на 349 333,32 грн., в тому числі за березень 2015 року на 162 666,66 грн., за квітень 2015 рок 136 666,66 грн. та за червень 2015 року на 50 000,00 грн.

06 червня 2017 року ПрАТ ІРОКС скерувало на адресу ГУ ДФС у Львівській області заперечення на акт від 19.05.2017 №1593/13-01-14-14/23958651 Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ПрАТ ІРОКС .

14 червня 2017 року ГУ ДФС у Львівській області надало відповідь на заперечення № 354 від 06 червня 2017 року, викладену у листі № 6877/10/13-01-14-14, в якому зазначило, що заперечення ПрАТ ІРОКС залишено без задоволення, а висновки акту позапланової виїзної документальної перевірки від 19.05.2017 №1593/13-01-14-14/23958651 вважати правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

15 червня 2017 року ГУ ДФС у Львівській області на підставі акта № 1593/13-01-14-14/23958651 від 19.05.2017 прийняло податкове повідомлення-рішення № 0009891414, яким ПрАТ ІРОКС донараховано податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 349334, 00 грн., а також штрафні (фінансові) санкції в сумі 87334, 00 грн.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам податкового законодавства.

Судом враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірного рішення з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:

Позивач звернувся із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.06.2017 №0009891414.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2017, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 30.04.2020 касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Мотиви Верховного суду наступні:

Задовольняючи позовні вимоги суди посилались на те, що податковим органом не доведені обставини, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентами, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Судами вказано, що будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх фіктивність , відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними. Надаючи правову оцінку, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції обставин справи, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 ПК України, встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як визначено пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Водночас, статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга цієї статті).

Згідно частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Судами попередніх інстанцій не з`ясовано, чи мали операції між позивачем та контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій, віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем отриманих товарів/послуг.

Як встановлено судами, 02.06.2014 між ПАТ ІРОКС (Замовник) та ПАТ Львівінтуртранс (Виконавець) укладено Договір підряду, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець виконує роботи по влаштуванню водопроводу та системи каналізації на об`єкті будівництва.

З оскаржуваних судових рішень слідує, що судами досліджено документи наданні щодо проведення взаєморозрахунків з ПАТ Інтуртранс (ЄДРПОУ 13829036), а саме: договір підряду, акти приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, картки рахунку 6852 за березень, квітень 2015 року ПАТ Інтуртранс , платіжні доручення по проведенню розрахунків з ПАТ Інтуртранс за березень, квітень 2015 року, податкові накладні за березень, квітень 2015 року.

Судами вказано, що протягом березня - квітня 2015 року здійснено оплату в сумі 1'796'000грн., відповідно до платіжних доручень.

Факт виконання умов договору підряду між ПАТ ІРОКС та ПАТ Львів-Інтуртранс підтверджується також карточкою счета 6852 за березень 2015 року та за квітень 2015 року.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджується також податковими накладними.

Вище зазначені податкові накладні, виписані ПАТ Львів-Інтуртранс для ПАТ Ірокс та включені до складу податкового кредиту зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до складу податкового кредиту за період березень, квітень 2015 року та відображено у додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за період березень, квітень 2015 року.

У свою чергу, в обґрунтування висновків за наслідками проведеної перевірки, відповідач вказував, що ПАТ ІРОКС мало взаємовідносини з ПАТ Інтуртранс , яке мало взаємовідносини з ТОВ Андром і К . Перевіркою не ідентифіковано придбання послуг по монтажу системи вентиляції та кондиціонування ПАТ Львівінтуртранс по ланцюгу постачання в інших СГД. Податковий орган вважав, що ПАТ Львівінтуртранс не мало можливості здійснювати роботи по монтажу системи вентиляції та кондиціонування для ПАТ ІРОКС у березні, квітні 2015 року. Як наслідок, неотримання ПАТ Львів-Інтуртранс робіт від ТОВ Андром і К за період березень, квітень 2015, свідчить про відсутність факту подальшої реалізації вищенаведених робіт контрагентам-покупцям, зокрема, позивачу за період березень, квітень 2015 року.

Окрім того, контролюючий орган вказував, що ТОВ Андром і К не знаходиться за юридичною адресою, відсутні людські ресурси, господарська база та 25.06.2015 ДПІ у Пустомитівському районі анулювала свідоцтво платника ПДВ. Водночас у УДСБЕЗ ГУ МВС України у Львівській області проводиться досудове розслідування від 25.11.2014 №12014140080003659, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених частиною другою статті 205, частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України.

Також, на підтвердження позиції податкового органу про відсутність реальності господарських операцій, суду апеляційної інстанції відповідачем подано вирок Галицького районного суду міста Львова від 07.07.2016 у справі №461/4081/16-к, щодо придбання та використання ТОВ Андром і К виключно з метою прикриття незаконної діяльності та здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, а саме надання іншим суб`єктам підприємницької діяльності незаконних послуг по ухиленню від сплати податків шляхом використання фіктивного підприємства ТОВ Андром і К та складанні і видачі службовими особами завідомо неправдивих офіційних документів. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального Кодексу України.

Вищевказані обставини залишені судом апеляційної інстанції поза увагою, їм не надана правова оцінка, у відповідності до вимог адміністративного судочинства.

Крім іншого, судами встановлено, що 21.05.2015 ПАТ ІРОКС (Сторона 1) уклала договір №2105/1 з ПАТ Воютицький цегельний завод (код ЄДРПОУ 20804083) (Сторона 2), відповідно до умов якого Сторона 1 інвестує кошти в сумі 35'000'000,00грн. для модернізації обладнання та виготовлення робочого проекту розробки та рекультивації Північної частини Воютицького (Самбірського) родовища керамічної глини, що належить стороні 2, у тому числі виготовлення, монтаж, доставка і пусконалагоджування комплекту обладнання. Сторона 2 зобов`язується провести модернізацію обладнання та виготовити робочий проект розробки та рекультивації Північної частини Воютицького (Самбірського) родовища керамічної глини і розрахуватися із Стороною 1 на умовах даного договору. Сторона 2 по даному договору зобов`язується поставляти Стороні 1 повнотілу цеглу по вартості виходячи із собівартості враховуючи 10% знижку (дисконтну) від вартості повнотілої цегли, що діє на момент поставки.

Судами вказано, що на виконання умов договору від 21.05.2015 №2105/1 у червні 2015 року ПАТ ІРОКС перерахувало кошти за робочий проект ПАТ Воютицький цегельний завод в розмірі 300000,00грн. в тому числі ПДВ 50000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Як зауважено судами, позивач долучив до матеріалів справи наступні документи: карточка счета 631 за червень 2015 року, платіжні доручення за червень 2015 року, податкові накладні, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної.

У додатку 5 декларації з ПДВ за червень 2015 року ПАТ ІРОКС по контрагенту ПАТ Воютицький цегельний завод відобразило податковий кредит на суму ПДВ - 50000,00грн.

30.06.2015 ПАТ ІРОКС направило лист ПАТ Воютицький цегельний завод» , відповідно до якого повідомило про зміну призначення платежу згідно платіжних доручень з оплати за робочий проект на попередню оплату за цеглу.

31.10.2015 ПАТ Воютицький цегельний завод провів розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної №4 від 30.06.2015 №1 зі зміною номенклатури та податкової накладної №5 від 30.06.2015 №7 зі зміною номенклатури. Вищезгадані коригування відображені в розділі II додатку 1 до податкової декларації з податку на додану вартість за 10 місяць 2015 року.

Проаналізувавши такі первинні документи, суди дійшли висновку, що за своїм змістом вони дозволяють достовірно встановити обсяги та зміст господарських операцій, а тому, їх слід розцінювати як належне документування господарських операцій із придбання та отримання товарів і послуг.

У свою чергу, податковий орган вказав, що позивач сформував податковий кредит від ПАТ Воютицький цегельний завод . У свою чергу ПАТ Воютицький цегельний завод сформував податковий кредит від ТОВ Ідеал Інвест . Згідно акту перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що ряд операцій між позивачем та його контрагентом не носили реальний характер, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод. Податковий орган посилався на відсутність необхідних первинних документів (договорів, ТТН), що, на думку відповідача, не дає права стверджувати про належне документування господарських операцій. Окрім цього, згідно податкової інформації встановлено відсутність у таких контрагентів по ланцюгу можливості здійснювати будь-які господарські операції (відсутні трудові ресурси, транспортні засоби, устаткування, приміщення тощо). Відповідач стверджує, що згідно з інформацією бази даних ДФС, ТОВ Ідеал Інвест фактично не могло здійснювати операції з купівлі-продажу товарів (робіт/послуг), оскільки відсутня будь-яка інформація про наявні складських приміщень, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Судами попередній інстанцій викладено правильну позицію, що законодавець не ставить у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.

Також правомірними є твердження судів, що обґрунтування нереальності господарських операцій з огляду на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв`язку відсутністю основних фондів, складських приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів є не беззаперечними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

З викладеного слідує, що керуючись правилами оподаткування при оцінці податкових наслідків операцій позивача з контрагентами суди послалися на подані платником первинні документи, які складені за наслідками розглядуваних операції, а саме - податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення. Крім того, зазначили, що не є підставою для збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Однак, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

З вказаного слідує, що суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку доводам податкового органу, в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи не перевірили дані щодо участі осіб в діяльності очолюваних ними суб`єктів господарювання, що має істотне значення для правильного вирішення спору. Зокрема, не з`ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем контрагентами, хто персонально брав у цьому участь, не відібрано пояснення осіб, задіяних в такому процесі, як свідків з метою з`ясування характеру та змісту здійснених операцій.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам податкового органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за цими операціями.

При цьому, обов`язком суду є надання належної правової оцінки доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, суд повинен оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв`язку за правилами статті 90 КАС України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що контрагенти по ланцюгу мають дефекти правового статусу, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Суд касаційної інстанції наголошує, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у достовірності наведених у цих документах відомостей, в інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин.

За необхідності з`ясуванню підлягають і обставин щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договорів. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду .

Враховуючи вказані висновки Верховного Суду, які гуртуються на вимогах законодавства на час спірних правовідносин та фактичних обставин справи, під час нового розгляду справи судом встановлено наступне:

02 червня 2014 року, між ПрАТ ІРОКС (Замовник) та ПрАТ Львівінтуртранс (Виконавець) укладено Договір підряду, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець виконує роботи по влаштуванню водопроводу та системи каналізації на об`єкті будівництва.

Судом досліджено документи наданні суду щодо проведення взаєморозрахунків з ПрАТ Інтуртранс (ЄДРПОУ 13829036), а саме:

- договір підряду від 02.06.2014 року (арк. 55);

- акти приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2) за серпень, вересень, грудень 2014 року та березень 2015 року (арк. 94-104, 139-150, 152-155, 156-158, 160-164,166-167, 169-173, 175-176,178-179, 181-183, 185-188, 190-194, 195-198, 199-2013);

- довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень, вересень, листопад, грудень 2014 року та березень 2015 (форма КБ-3) (арк. 139,142, 145, 148, 151, 155, 159, 163, 165, 168, 171, 174, 177, 180, 184, 189, 194, 199);

- картки рахунку 6852 за березень 2015 року та за квітень 2015 року ПрАТ Інтуртранс (арк. 57-60, 105-111);

- платіжні доручення по проведенню розрахунків з ПрАТ Інтуртранс за березень, квітень 2015 року (арк. 61-77, 112-125);

- податкові накладні за березень, квітень 2015 року (арк. 78-93, 126-138);

Протягом березня - квітня 2015 року здійснено оплату в сумі 1 796 000 грн відповідно до платіжних доручень: № 636 від 02.03.2015 на суму 58000 грн; № 640 від 03.03.2015 на суму 55000 грн; № 648 від 04.03.2015 на суму 58000 грн; № 660 від 05.03.2015 на суму 50000 грн; № 664 від 06.03.2015 на суму 59000 грн; № 681 від 11.03.2015 на суму 55000 грн; № 699 від 11.03.2015 на суму 59000 грн; № 716 від 12.03.2015 на суму 56000 грн; № 770 від 16.03.2015 на суму 58000 грн; № 786 від 18.03.2015 на суму 58000 грн; № 797 від 19.03.2015 на суму 57000 грн. № 825 від 23.03.2015 на суму 59000грн. № 826 від 24.03.2015 на суму 59 000 грн; № 834 від 26.03.2015 на суму 59000 грн; № 852 від 27.03.2015 на суму 59000 грн; № 858 від 30.03.2015 на суму 59000 грн; № 4366 від 01.04.2015 на суму 58000 грн; № 887 від 03.04.2015 на суму 58000 грн; № 903 від 07.04.2015 на суму 58000 грн; № 911 від 08.04.2015 на суму 58000 грн; №918 від 09.04.2015 на суму 59000 грн; № 933 від 10.04.2015 на суму 59000 грн; № 944 від 15.04.2015 на суму 59000 грн; № 948 від 16.04.2015 на суму 59000 грн; № 4393 від 17.04.2015 на суму 59000 грн. № 956 від 17.04.2015 на суму 58000 грн. № 982 від 22.04.2015 на суму 59000грн. № 990 від 23.04.2015 на суму 58000 грн. № 4411 від 24.04.2015 на суму 59000 грн. № 1002 від 27.04.2015 на суму 59000 грн.

В справі наявні податкові накладні: № 1 від 02.03.2015, № 2 від 03.03.2015, № 4 від 04.03.2015, №6 від 05.03.2015, № 8 від 06.03.2015, № 11 від 11.03.2015, № 12 від 12.03.2015, № 13 від13.03.2015,№16 від 17.03.2015, № 18 від 18.03.2015, № 20 від 19.03.2015, №23 від 23.03.2015, № 24 від 24.03.2015, № 26 від 26.03.2015, № 28 від 27.03.2015, № 30 від 30.03.2015, № 1 від 01.04.2015, № 4 від 03.04.2015, № 6 від 07.04.2015, № 8 від 08.04.2015, № 11 від 09.04.2015, №12 від 10.04.2015, № 13 від 15.04.2015, № 14 від 16.04.2015, № 18 від 17.04.2015, № 20 від 22.04.2015, № 21 від 23.04.2015, № 23 від 24.04.2015, № 24 від 27.04.2015.

Вище зазначені податкові накладні, виписані ПрАТ Львів-Інтуртранс для ПрАТ Ірокс та включені до складу податкового кредиту зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до складу податкового кредиту за період березень, квітень 2015 року та відображено у додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за період березень, квітень 2015 року.

Позивач до матеріалів справи долучив Податкові декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період 2015 року та квитанції №2, що підтверджує факт надсилання декларації за вказаний звітний період.

Стосовно взаємовідносин ПрАТ ІРОКС із ПрАТ Воютицький цегельний завод то на думку відповідача по договору від 21.05.2015р №2105/1 укладеному між ПрАТ ІРОКС та ПрАТ Воютицький цегельний завод не настали реальні господарські операції, у зв`язку з чим ПрАТ ІРОКС у червні 2015 року безпідставно завищено податок на додану вартість на суму 50000,00грн.

21.05.2015 ПрАТ ІРОКС (Сторона 1) уклала договір № 2105/1 з ПрАТ Воютицький цегельний завод (Сторона 2), відповідно до умов якого Сторона 1 інвестує кошти в сумі 35000000, 00 грн для модернізації обладнання та виготовлення робочого проекту розробки та рекультивації Північної частини Воютицького (Самбірського) родовища керамічної глини, що належить стороні 2 у тому числі виготовлення, монтаж, доставка і пусконалагоджування комплекту обладнання. Сторона 2 зобов`язується провести модернізацію обладнання та виговити робочий проект розробки та рекультивації Північної частини Воютицького (Самбірського) родовища керамічної глини і розрахуватися із Стороною 1 на умовах даного договору. Сторона 2 по даному договору зобов`язується поставляти Стороні 1 повнотілу цеглу по вартості виходячи із собівартості враховуючи 10% знижку (дисконтну) від вартості повнотілої цегли, що діє на момент поставки.

На виконання умов договору № 2105/1 від 21.05.2015 в червні 2015 року ПрАТ ІРОКС перерахувало кошти за робочий проект ПрАТ Воютицький цегельний завод в розмірі 300000,00 грн в тому числі ПДВ 50000, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 1347 від 30.06.2015 на суму 57000, 00 грн, № 4571 від 30.06.2015 на суму 343000,00 грн.

Зокрема, що стосується взаємовідносин ПрАТ ІРОКС із ПрАТ Воютицький цегельний завод , то позивач долучив до матеріалів справи наступні документи:

- карточка счета 631 за червень 2015 року;

- платіжні доручення за червень 2015 року;

- податкові накладні;

- розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної.

В додатку 5 декларації з ПДВ за червень 2015 року ПрАТ ІРОКС по контрагенту ПрАТ Воютицький цегельний завод відобразило податковий кредит на суму ПДВ - 50 000, 00грн.

30.06.2015 ПрАТ ІРОКС направило листа ПрАТ Воютицький цегельний завод за №931/1, відповідно до якого повідомило про зміну призначення платежу згідно платіжних доручень від 30.06.2015 з оплати за робочий проект на попередню оплату за цеглу.

31.10.2015 ПрАТ Воютицький цегельний завод провів розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної №4 від 30.06.2015 за №1 зі зміною номенклатури та податкової накладної №5 від 30.06.2015 за №7 зі зміною номенклатури. Вищезгадані коригування відображені в розділі II додатку 1 до податкової декларації з податку на додану вартість за 10 місяць 2015 року.

Позивачем на новому розгляді справи, надано суду додаткові пояснення про те, що при проведенні перевірки контролюючим органом не встановлено обставин відсутності товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем у перевіряємому періоді у контрагента, з якими він мав господарські взаємовідносини та по операціям з яким сформовано податковий кредит, контролюючий орган не встановив невикористання позивачем у господарській діяльності придбаних товарів і послуг - встановлення системи каналізації, які дійсно встановлені у багатоквартирному багатосекційному будинку по АДРЕСА_1 . Даний будинок зданий в експлуатацію посекційно протягом 2014-2015р. (зареєстровано 3 Декларації про готовність об`єкта до експлуатації (за адресою Вул. Шевченка, 418, Львів): ЛВ № 143111910418 від 10.07.2014р., ЛВ №143152711889 від25.09.2015р. , ЛВ №143152732079 від 28.09.2015р)

Згідно діючого законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії . У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом .

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Посилання податкового органу на інформацію стосовно контрагентів, у відношенні яких було кримінальне провадження, не є належним та допустимим доказом в контексті висновків Європейського Суду з прав людини.

Посилання контролюючого органу на відсутність ПАТ Львівінтуртранс засобів до виконання робіт/надання послуг, - однак цей факт не може свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин контрагенти позивача не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договорів з метою виконання своїх зобов`язань перед позивачем.

Також, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо подання звітності та декларування податкових зобов`язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Також позивач додав копії видаткових накладних (вибірково з лютого - липень 2015р)., згідно яких відображено рух цегли, відвантаженої від ТОВ В Будівельник за адресою с. Вістовичі вул. Шкільна на транспортні засоби ПрАТ ІРОКС. Таким чином ПрАТ ІРОКС , своїми силами здійснив самовивіз цегли. Між сторонами в контексті того, що поставки цегли почалася вже у лютому 2015р. після підписання 12 січня 2015 трьохстороннього договору і до фактичної проплати за проект від 30.06.2015р. - спорів/ претензій між сторонами не було. Це пояснюється тим, що ПрАТ ІРОКС є співзасновником ПрАТ Воютицький цегельний завод , а ПрАТ Воютицький цегельний завод та ОСОБА_2 є співзасновниками ТОВ В Будівельник .

Інтерес ТОВ В Будівельник в здійсненні поставки цегли С від 13.01.2015 ТОВ В Будівельник орендував у ПрАТ Воютицький цегельний завод піч для випалу цегли і в рахунок орендної плати здійснював відпуск цегли для ПрАТ ІРОКС . В справі наявні копії: Трьохсторонній договір від 12.01.2015р, видаткові накладні на постачання цегли від ТОВ В Будівельник до ПрАТ ІРОКС № 62 від 14.02.2015, №95 від 02.03.2015, №100 від 04.03.2015, №102 від 05.03.2015, № 103 від 05.03.2015, №104 від 06.03.2015, № 106 від 09.03.2015, № 111 від 04.05.2015, № 117 від 07.05.2015, № 133 від 12.05.2015, № 144 від 13.05.2015, № 147 від 14.05.2015, № 150 від 15.05.2015, №161 від 19.05.2015, №165 від 20.05.2015, № 172 від 22.05.2015, № 180 від 25.05.2015, №184 від 26.05.2015, №192 від 27.05.2015, № 195 від 28.05.2015, №203 від 02.06.2015, №209 від 03.06.2015, № 222 від 08.06.2015, №223 від 08.06.2015, №225 від 09.06.2015, №227 від 10.06.2015, №232 від 11.06.2015, №233 від 11.06.2015, №238 від 15.06.2015, №255 від 19.06.2015, № 288 від 01.07.2015, №301 від 02.07.2015, № 303 від 03.07.2015, №308 від 06.07.2015, №343 від 16.07.2015, №350 від 17.07.2015, №360 від 21.07.2015, №366 від 23.07.2015, №371 від 24.07.2015, №376 від 27.07.2015, № 398 від 31.07.2015.

Судом допитані в якості свідків керівники ПрАТ Воютицький цегельний завод та ПрАТ ІРОКС , які по суті підтвердили реальність спірних господарських операцій, та спростували будь які негативні податкові наслідки таких господарських операцій, підтвердили фактичні правовідносини учасників поставок, рух активів у процесі виконання операцій та зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Посилання податкового органу на вирок Галицького районного суду міста Львова від 07.07.2016 у справі №461/4081/16-к, щодо ТОВ Андром і К , суд зазначає, що вказане підприємство не було у договірних правовідносинах із позивачем, а є лише контрагентом контрагента позивача, відповідно на думку суду, такі правові наслідки можуть бути застосовані відповідачем лише по відношенню до безпосередніх договірних зобов`язань між сторонами. Виконання фактичних (реальних) об`ємів робіт, відповідач не спростував жодними належними та допустимими доказами, а те що такі можливо виконані не ТОВ Андром і К для контрагента позивача, не спростовують реальності отриманих робіт позивачем від свого контрагента.

Суд зазначає, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані із рухом активів, зміною зобов`язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів. Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Судом враховуються надані позивачем докази, оскільки по суті та за змістом таких по факту позивач та його контрагенти здійснили господарські операції, які мали правові юридичні та податкові наслідки на них.

Відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, оскільки господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування інших підприємств.

Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява N 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява N 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно позовні вимоги позивача, підлягають задоволенню повністю.

З цих же підстав судом враховуються аргументи відповідача

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства ІРОКС до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області № 0009891414 від 15.06.2017 року;

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (ЄДРПОУ 43143039, м. Львів, вул. Стрийська, 35) на користь Приватного акціонерного товариства ІРОКС (ЄДРПОУ 23958651, м. Львів, вул. Буйка, 17А) 6550,03 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII Перехідні положення цього Кодексу.

Рішення суду складено в повному обсязі 14.07.2021 року.

Суддя Гавдик З.В.