Ухвала

від 20.12.2021 по справі 206/6041/15-к

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2253/21 Справа № 206/6041/15-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

потерпілої ОСОБА_9 ,

представника потерпілого ОСОБА_10 ,

представника цивільного

відповідача ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12015040000000809 за апеляційними скаргами прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , законного представника потерпілого ОСОБА_14 , потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_15 на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року щодо

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, з вищою освітою, раніше працюючого директором ТОВ «Ракета Інжиніринг», раніше судимого 05.07.2011 року Кіровським районним судом міста Дніпропетровська за ч. 2 ст. 309 КК України до 3 років позбавлення волі; проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.

Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року ОСОБА_7 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років 8 (восьми) місяців позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 3 (три) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з 24.08.2015 року, тобто з моменту затримання.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції, яка діяла до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення» №2046-VIII від 18.05.2017, зараховано ОСОБА_7 у строк відбутого покарання термін попереднього ув`язнення з 24.08.2015 до 19.06.2018 включно з розрахунку один день тримання під вартою за два дня позбавлення волі.

Звільнено від відбуття покарання ОСОБА_7 по відбуттю призначеного покарання.

В задоволенні позовних вимог потерпілою ОСОБА_15 відмовлено.

В задоволенні позовних вимог потерпілою ОСОБА_9 відмовлено.

В задоволенні позовних вимог потерпілою ОСОБА_16 відмовлено.

В задоволенні позовних вимог законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_14 відмовлено.

Доля речових доказів та процесуальних витрат вирішена у відповідності вимог процесуального закону.

Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_17 , заподіяло потерпілій ОСОБА_15 тілесні ушкодження середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_18 .

За обставин, встановлених судом та викладених в мотивувальній частині вироку, ОСОБА_7 24 серпня 2015 року близько 19 год. 20 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи відповідно до договору позички транспортного засобу №01/07/2015-ПКФ-РИ-е-1» від 01.07.2015 технічно справним автомобілем «Mercedes - Benz G55 AMG», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ТОВ «ВКФ «Ракета», рухаючись в Самарському районі міста Дніпро по вул. Чаплінській з боку вулиці Каширської в напрямку селища Любимівка.

В ході руху, в районі буд. № 117 вул. Чаплінської м. Дніпропетровська, водій ОСОБА_7 , не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, при відсутності зовнішніх факторів, котрі б вимагали від водія екстрено виконувати ті чи інші вимоги Правил дорожнього руху, не маючи будь-яких перешкод технічного характеру, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу шляхом застосування гальмування та безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, внаслідок чого допустив зіткнення передньою правою частиною керованого ним автомобіля з автомобілем «ВАЗ 2103», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_19 , який рухався попереду в попутному напрямку руху по смузі руху автомобіля «Mercedes-Benz G55 AMG», після чого «Mercedes-Benz G55 AMG» в некерованому стані виїхав на праве, за напрямком свого руху узбіччя, де допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , малолітнього ОСОБА_18 , який знаходився в дитячій колясці та стоячий трактор «WEIUO TY 254», реєстраційний номер НОМЕР_3 , з причепом.

Своїми діями водій ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5., 2.3. (б), 2.9. (а) та 12.3. Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

п. 1.3. «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»;

п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) «бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

2.9. Водієві забороняється:

а) «Керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин»;

п. 12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди».

Порушення п. 12.3 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої:

- пішохід ОСОБА_17 отримала тілесні ушкодження у вигляді: на нижній повіці правого ока синець. На спинці носа, у середній третині, праворуч, садно. На внутрішній бічній та нижній поверхні правої молочної залози, у проекції внутрішнього нижнього квадранта синець. У проекції нижнього зовнішнього квадранта, правої молочної залози синець. На бічній поверхні грудної клітини, у нижній третині, ліворуч, та частково бічної поверхні верхньої третини черевної стінки синець. Біля нижнього краю, частково на передній бічній поверхні з переходом на задню черевну стінку та поперекову ділянку, ліворуч, ділянка осадження на тлі якої подекуди садна. На зовнішній бічній поверхні лівого стегна синець. На зовнішній та дещо задній поверхні лівої підколінної ямки 2 забійні рани. На передній поверхні правого стегна, в верхній та середній третині, синець. На внутрішній бічній поверхні правого стегна, в середній третині, синець. На зовнішній бічній поверхні правого колінного суглоба садно. На передній поверхні правої гомілки, у середній третині, садно. На тильній поверхні правої стопи, у проекції плюсни синець. На передній поверхні лівого стегна, в нижній третині, синець, на тлі якого садно. На внутрішній поверхні лівого стегна синець, на тлі якого численні садна. На внутрішній бічній поверхні та правої та лівої гомілки, 2 садна. На внутрішній бічній поверхні лівої гомілки, в нижній третинні, забійна рана. Свіжі крововиливи у м`яких тканинах грудної клітки з місця переломів ребер праворуч та ліворуч, задньої поверхні лівого стегна. Нерівномірне кровонаповнення внутрішніх органів. Ділянки гострої емфіземи та дистелектази у легенях. Морфологічну картину шокової реакції у нирках, печінці. Стрес-реакція у наднирниках. Ліворуч без уламкові переломи 7,8,9,10,11,12 ребер, без ушкодження пристінкової плеври, які розташовані в проекції між середньо- ключичною, середньо-пахвовою та біля хребтовою лінію, в товщі м`яких тканин вище описаних синців та переломів ребер, на бічній та задній поверхні грудної клітини, ліворуч, крововилив. У проекції з`єднання 6 та 7 грудних хребців, неповний перелом без ушкодження спинномозкового каналу та спинного мозку. З поверхні та у товщі крила клубової кістки та суглобової капсули правого кульшового суглобу перелом. Ліворуч, багатоуламкові переломи верхньої та нижньої гілки лобкової кістки. У проекції з`єднання лобкової та клубової кістки, ліворуч, перелом. На задній поверхні крила клубової кістки, у верхній третині, ліворуч, уламковий перелом. У проекції вищезазначеного розриву крижового-клубового з`єднання та перелому клубової кістки, ліворуч, м`які тканини відшаровані від кісток скелету, в їх товщі розташоване порожнисте утворення (гематома). З поверхні та у товщі проксимальної голівки стегнової кістки, ліворуч, уламковий перелом. На зовнішній бічній поверхні правої гомілки, у верхній та у середній третині, крововилив. Свіжі крововиливи у м`яких тканинах грудної клітки з місця переломів ребер праворуч та ліворуч, задньої поверхні лівого стегна. Нерівномірне кровонаповнення внутрішніх органів. Ділянки гострої емфіземи та дистелектази у легенях. Морфологічну картину щокової реакції у нирках, печінці. Стрес-реакція у наднирниках. Крапкові крововиливи під плеврою легень та епікардом серця; рідкий стан крові. У порожнинах серця та великих судин темно-червона рідка кров. Виявлені вищеописані тілесні ушкодження прижиттєві, виникли за деякий час до настання смерті від дії тупого твердого предмету (предметів), або при ударі об такий (такі), спричинені за умов дорожньо-транспортної події. Враховуючи локалізацію та характеристику тілесних ушкоджень, механізм їх утворення, первинний контакт автомобіля з тілом потерпілої відбувся у ділянці зовнішньої бічної або задньої поверхні лівої гомілки. Виявлені тілесні ушкодження у своїй сукупності відносяться до тілесних ушкоджень тяжкого ступеню, є небезпечними для життя в момент спричинення, знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 21 год. 55 хв. в приміщені КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня їм. І.І. Мечнікова» за адресою: м.Дніпро, пл. Жовтнева, буд. 14;

- пішоходу ОСОБА_9 заподіяно наступні тілесні ушкодження: рани в лобно-скроневій області ліворуч, в лобній області посередині; відкрита травма живота з пошкодженням передньої- бокової стінки живота, пахової області праворуч з випадінням тонкої кишки; відкритий перелом кісток тазу: багато уламкові переломи крила та тіла підвздохвинної кістки праворуч, перелому кризця праворуч, розриву донного та кризцево-підвздохвинного сполучення, обширні рани лівої сідничної області, бокової та задньої поверхні правого стегна. Враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень встановлено, що вони утворились від дії тупих твердих предметів, якими могли бути виступаючи частини рухаючогося авто засобу за умов дорожньо-транспортної пригоди. За своїм характером виявленні тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя;

- малолітньому ОСОБА_18 , заподіяно наступні тілесні ушкодження: сумісна травма, забій головного мозку 2-го ступеню, субарахноїдальний крововилив, лінійний перелом тім`яно- скроневої кістки праворуч, рублена рана правої скроневої ділянки, рублено-забійна рана верхньої повіки праворуч, садна обличчя, шиї, тулубу та кінцівок, закритий перелом правої плечової кістки, вивих кісток правого передпліччя. Враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень встановлено, що вони утворились від дії тупих твердих предметів, якими могли бути виступаючи частини рухаючогося автозасобу. За своїм характером виявленні тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя;

- пішоходу ОСОБА_15 заподіяно наступні тілесні ушкодження: гостра черепно-мозкова травма, струс головного мозку, рана потиличної області праворуч; закритий перелом остистого відростку 8-го грудного хребця, садна в грудному відділі хребта, садна обох плечей та ліктьових суглобів, передня поверхня правого колінного суглобу. Враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень встановлено, що вони утворились від дії тупих твердих предметів, якими могли бути виступаючи частини рухаючогося авто засобу за умов дорожньо-транспортної пригоди. За своїм характером виявленні тілесні ушкодження відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров`я, строком понад 3 тижні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Ухвалити новий вирок, яким визнати винним та призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, у вигляді 8 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів на строк 3 роки. В іншій частині вирок суду залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_20 покарання, належним чином не врахував обтяжуючу вину обставину, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Крім того, судом першої інстанції безпідставно враховано як пом`якшуючу вину обставину-щире каяття, оскільки обвинувачений ОСОБА_20 заперечував свою вину та не погодився із фактичними обставинами вчиненого злочину, наполягаючи на втраті керування автомобілем не з його вини.

Таким чином, ОСОБА_20 вину не визнавав, правдиві показання не давав, готовність понести заслужене покарання жодним чином не демонстрував, а навпаки намагався спотворити обставини події.

Також, судом не надано належну оцінку поведінці обвинуваченого після ДТП, який після наїзду на потерпілих зупинився лише після того, як в`їхав у стоячий трактор та керований ним автомобіль не міг продовжувати рух, а ОСОБА_20 вийшовши з автомобіля намагався втекти з місця події.

Крім того, не надано належну оцінку особі обвинуваченого, який раніше засуджувався за ч. 2 ст. 309 КК України, а також на даний час є обвинуваченим у вчиненні злочинів передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 357 КК України у кримінальній справі №203/5682/13-к, яка перебуває на розгляді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.

Також судом не враховано у повній мірі всі обставини ДТП, грубість допущених ОСОБА_20 порушень ПДР України, а також тяжкість наслідків вчиненого злочину.

Так, ДТП сталася у світлий час доби, на прямій ділянці дороги, із виїздом за межі проїжджої частини та із наїздом на пішоходів, які перебували поза її межами. У результаті вчиненого ОСОБА_20 злочину завдано виключно тяжкі наслідки: одна людина загинула, дві людини, зокрема малолітня дитина, отримали тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя та одна людина отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Більше того, судом при призначенні покарання не враховано те, що завданий злочином збиток обвинуваченим у повному обсязі не відшкодовано, хоча з моменту ДТП пройшло майже 6 років.

Також, судом першої інстанції проігноровано позицію потерпілих, які просили призначити ОСОБА_20 покарання у максимальному розмірі, передбаченому санкцією статті.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить вирок суду першої інстанції скасувати, та ухвалити свій вирок, яким визнати обвинуваченого ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Кримінальне провадження № 12015040000000809 від 24 серпня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України закрити відповідно п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із не встановленню достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначає, що вирок суду є незаконним. Так, захисник вказує на те, що місце ДТП органом досудового слідства не встановлено, оскільки у витягу з ЄДРДР, постанові про створення слідчої групи, постанові про допуск захисника від 25.08.2015, постанові про призначення експертизи технічного стану транспортного засобу від 25.08.2015, а також в постанові про призначення автотехнічної експертизи від 25.08.2015 року, у висновку експерта № 70/27-546 автотехнічної експертизи від 25.08.2015 року, акті обстеження дорожніх умов на ділянці автомобільної дороги, постанові про призначення СМЕ потерпілої ОСОБА_17 та висновку експерта 1793/351-Е ДТП сталося біля будинку № 40, хоча в обвинувальному акті та інших доказах наявних в матеріалах кримінального провадження місцем ДТП визначено б.117. При цьому, постановою про уточнення місця скоєння кримінального правопорушення від 07.09.2015 року уточнено місце скоєння ДТП та вважається вірним місце скоєння даної ДТП район буд. 117 по вул. Чаплінська в м.Дніпропетровську.

Однак, з урахуванням відстані між будинками та розташування їх по різні сторони дороги можливо зробити висновок про неможливість скоєння ДТП при тих обставинах і тим складом учасників який вказано в обвинувальному акті.

Судом першої інстанції також проігноровано той факт, що обставини справи свідчать, що обвинувачений ОСОБА_7 фактично був затриманий на місці події, однак всупереч вимогам ч. 5 ст. 208 КПК України протоколу про його затримання не було складено і процесуальних прав не роз`яснено.

Допитані в судовому засіданні потерпілі, свідки, в тому числі і співробітники поліції підтвердили той факт, що під час складання протоколу огляду місця події обвинувачений знаходився в автомобілі поліції з кайданками на руках в оточенні працівників поліції, тобто був фактично затриманий та був позбавлений можливості приймати участь під час складання протоколу огляду, що позбавило його можливості скористатися правом передбаченим ч. 3,4 ст. 237 КПК України.

Огляд транспортного засобу на місці ДТП згідно до протоколу проводився з 23.40 до 01.50, тобто взагалі за відсутності обвинуваченого на місці події, оскільки відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп`яніння, обвинувачений о 22 годині 50 хвилин був оглянутий лікарем.

Відповідно до протоколу затримання особи в порядку ст. 208 КПК України, зазначену слідчу дію було проведено 25.08.2015 року в 00 годин 45 хвилин, тобто більш ніж через 5 годин після фактичного затримання.

Крім того, в ході огляду місця події приймали участь спеціаліст Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Губанов, начальник відділу ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровський області ОСОБА_21 та заступник начальника відділу ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровський області ОСОБА_22 .

Однак, згідно до рапорту про виявлення кримінального правопорушення від 24.08.2015 року зареєстрованого ДГУ 29.08.2015 року вх. № 6240, на місці ДТП також були присутні начальник ВДАЇ м. Дніпропетровська ОСОБА_23 та начальник відділу судових-автотехнічних експертиз НДЄКЦ ОСОБА_24 , до протоколу зазначені особи не внесені та підписи відсутні, хоча сам експерт Скиба підтвердив свою участь у слідчій дії під час допиту в судовому засіданні, що зазначено в мотивувальній частині вироку.

Крім того, оскільки схема ДТП та таблиця зображень є невід`ємною частиною протоколу огляду місця ДТП, то вони як і сам протокол мають бути підписані особами які брали участь у слідчій дії, однак підписи посадових осіб відділу ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровський області маються лише на останній сторінці протоколу огляду місця події від 24.08.2015 року, а підпис спеціаліста відсутній під протоколом огляду місця ДТП та схемою ДТП.

Судом першої інстанції надано оцінку та визнано недопустимим частину протоколу огляду місця події, а саме складену спеціалістом та долучену до матеріалів провадження, в який процесуальних спосіб невідомо, таблицю зображень, є невід`ємною частиною протоколу огляду місця ДТП від 24.08.2015 року. Відповідно до цього документу (Т.1. а.с. 22- 37), він містить зображення ДТП яка сталася на вул. Чаплинській біля буд. №117, але 5 квітня 2015 року, загальний вид ДТП в сторону с. Лобойківка (Зображення № 1), вигляд проїжджої частини в сторону с. Лобойківка (Зображення № 6) та положення коляски, фрагменту пластику та слідів пересування автомобіля Мерседес в напрямку с. Лобойківка . Лобойківка село в Україні, у Петриківському районі Дніпропетровської області, та відстань від нього до місця ДТП на вул. Чаплинський складає більш ніж 54 км.

В порушення вимог ст. 104 КПК України, протокол огляду місця ДТП не містить інформації ким та із застосуванням якого обладнання зроблено ці знімки.

Судом першої інстанції в порушення вимог ст. 87 КПК України, визнано допустимим доказом протокол слідчого експерименту від 14.10.2015 року проведеного старшим слідчим СВ ДТП СУ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_25 за участю свідка ОСОБА_26 . Однак, згідно до зазначеного протоколу, свідок звернув увагу слідчого на невідповідність погодних умов під час проведення слідчої дії, однак слідчим цей факт проігноровано.

Крім того, про проведення зазначеної слідчої дії сторону захисту повідомлено не було, що позбавило можливості прийняти в ній участь, задати питання свідку та перевірити відповідність погодних умов та транспортних засобів, які приймали участь у слідчий дії, що потягло за собою порушення прав передбачених ст. 9,10, 12, 17, 20, 22 КПК України, та поставило під сумнів допустимість зазначеного доказу.

Крім того, в процесуальний документ внесено неправдиві дані, будинок АДРЕСА_2 , що вказаний як місце проведення слідчої дії розташований на значній відстані від того місця де зроблені фотознімки.

Таким чином, суд має визнати також недопустимими решту доказів сторони обвинувачення, які є похідними від протоколу огляду місця події та слідчого експерименту, а саме: висновок експерта № 70/27-546 автотехнічної експертизи від 25.08.2015 року, та висновок експерта № 70/29-554 автотехнічної експертизи від 17.10.2015 року.

При цьому, всі автотехнічні експертизи слідчим призначено до установи системи МВС, що ставить під сумнів допустимість експертизи як доказу з підстав відсутності незалежності експерта, який входить до одного й того самого відомства, що й слідчий, що призначає експертизу, яке очолює один керівник. Тому в експерта й слідчого може бути одна зацікавленість у розкритті злочину «у будь-який спосіб», а також наявний вплив на обох керівництва МВС.

Крім того, в постанові про призначення судово-медичної експертизи ОСОБА_17 від 25.08.2015 року відсутнє попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, а власноручний підпис експерта про те, що йому відомі статті КК про відповідальність, або його права та обов`язки - не є попередженням належних офіційних осіб (ч. 3 ст. 223 КПК), про суть відповідальності та її наслідки.

Крім того, в ній міститься вимога на виконання експертом дій направлених на отримання матеріалів для проведення експертизи у непроцесуальний спосіб, оскільки відповідно до п. 3 зазначеної постанови, слідчий надав експерту Акт розтину трупу ОСОБА_17 без номеру та дати який перебуває у Дніпропетровському відділі КЗ «ДОБ СМЕ» ДОР м. Дніпропетровська. Жодних відомостей щодо отримання дозволу на отримання документу який перебуває у розпорядженні дій установи в матеріалах справи не міститься.

Відповідно до постанови про призначення судово-медичної експертизи потерпілій ОСОБА_15 від 15.10.2015 року, експерту направлено копію постанови, історію хвороби без номеру та рентгенівські знімки на ім`я ОСОБА_15 . У своєму висновку № 4840-е, експерт посилається на історію хвороби № 5983. Зазначена історія хвороби або належним чином завірена її копія в матеріалах справи відсутня, як і відсутня інформація в який спосіб слідчий її отримав для надання експерту, що, з огляду на положення частини 12 статті 290 КПК, виключає допустимість залучення як доказів як самої медичної документації, так і висновку експерта № 4840-е, формування якого здійснювалося на основі цієї документації.

Аналогічна ситуація склалася і відносно потерпілих ОСОБА_27 та ОСОБА_9 , Відповідно до постанов про призначення судово-медичних експертиз, від 15 10.2015 року експерту направлено копії історій хвороби потерпілих, та знімки. Жодного процесуального документу щодо отримання слідчим зазначених копій матеріали справи не містять.

Отже висновок судово-медичної експертизи № 4827 - е відносно потерпілого ОСОБА_18 та висновок судово-медичної експертизи № 4839 - е відносно потерпілої ОСОБА_9 , з огляду на положення ст. 86 КПК України як доказ є недопустимим, а вирок суду щодо винуватості обвинуваченого не може ґрунтуватися на такому доказі.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що дорожні умови і обставини які передували ДТП вході досудового і судового слідства не встановлені та вичерпані можливості встановити їх.

В апеляційній скарзі потерпілі просять вирок суду першої інстанції скасувати, постановити свій вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у вигляді 8 (восьми) років позбавлення волі із застосуванням додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. Цивільний позов ОСОБА_12 до ОСОБА_7 задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги потерпілі зазначають, що покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Так, судом першої інстанції не в повній мірі враховано тяжкість наслідків спричинених обвинуваченим, а саме смерть ОСОБА_17 , спричинення ОСОБА_9 та малолітньому ОСОБА_18 тяжких тілесних ушкоджень та спричинення ОСОБА_15 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які навіть по даний час потребують хірургічного втручання та реабілітації, що підтверджується матеріалами справи.

Також судом при винесенні рішення не враховано, що обвинуваченим не вжито заходів щодо відшкодування спричиненої шкоди в повному обсязі на стадії судового розгляду провадження.

Потерпілі вказують на відсутність щирого каяття ОСОБА_7 , який з метою затягування розгляду справи та постановлення вироку у справі, тобто у власних інтересах, вводить суд та учасників процесу в оману, оскільки останній на протязі тривалого часу розгляду справи (майже п`ять років), неодноразово змінював свою думку щодо повного визнання ним своєї вини, оскільки вказував, на те, що ДТП сталося то у зв`язку з наявністю ями з поглибленням на проїзній частині, то у зв`язку із відсутністю дорожніх знаків, то у зв`язку з наявністю труб у ямі з поглибленням на проїзній частині, його ударом об кермо і спрацюванням подушки безпеки, яка обмежила йому видимість і на кінець наявністю іншої авто ВАЗ, яка була припаркована на дорозі, хоча ОСОБА_7 рухався по вулиці з асфальтовим покриттям з достатньою видимістю, що визнано і підтверджено ним у судовому засіданні.

Крім того, потерпілою ОСОБА_12 та представником потерпілої заявлено позов про стягнення солідарно матеріальної та моральної шкоди до обвинуваченого ОСОБА_7 та ТОВ «ВКФ «Ракета», в розмірі 90129,00 грн. та 1 500 000,00 грн. відповідно. В результаті злочинних дій ОСОБА_7 , загинула матір ОСОБА_12 , у зв`язку з чим було здійснено витрати на поминальні послуги та установку пам`ятнику у розмірі 80129,00 грн., також були понесені витрати на послуги адвоката у розмірі 10 000,00 грн. Моральна шкода для її родини, а саме чоловіка загиблої - ОСОБА_13 , та її дітей стала трагедією. Смерть коханої людини стала наслідком нервових зривів, душевного болю, страждань та гіркоти.

Однак, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що ТОВ «Виробничо -комерційна фірма «Ракета» не є належним співвідповідачем у цивільному позові потерпілих в кримінальному провадженні, оскільки у документах які містяться в матеріалах кримінального провадження, вбачається що у ТОВ «ВКФ «Ракета» та ТОВ «Ракета Інжиніринг» одні і ті самі бенефіціари, а отже цей правочин укладений фактично між одними і тими самими особами, а отже цей правочин укладений фактично між одними і тими самими особами спрямований лише на те, щоб уникнути зобов`язань щодо відшкодування майнової та матеріальної шкоди ТОВ «ВКФ «Ракета», а договір позички транспортного засобу «Mercedes - Benz G55 АMG», реєстраційний № НОМЕР_1 укладено між двома суб`єктами господарювання після вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення з метою ухилення ТОВ «ВКФ «Ракета» від обов`язку відшкодувати шкоду потерпілим. Вказані доводи, при ретельному досліджені доказів, могли також вплинути на правильність висновків суду першої інстанції.

Посилання відповідача на те, що на момент скоєння ДТП автомобіль «Mercedes - Benz G55 AMG», реєстраційний № НОМЕР_1 , за договором позики було передано ТОВ «Ракета Інжиніринг», є безпідставними тому, що ані фактично, ані юридично указане авто не передавалося, і власник джерела підвищеної безпеки не змінювався і потерпіла ОСОБА_12 отримала часткову матеріальну компенсацію в розмірі 51 000.00 грн. від обвинуваченого ОСОБА_7 через підприємство ТОВ «Ракета Інжиніринг, а не від ТОВ «ВКФ «Ракета».

В апеляційній скарзі законний представник потерпілого та потерпілі просять вирок суду першої інстанції скасувати, постановити свій вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у вигляді 8 (восьми) років позбавлення волі із застосуванням додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. Цивільний позов ОСОБА_12 до ОСОБА_7 задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначають, що покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Так, судом першої інстанції не в повній мірі враховано тяжкість наслідків спричинених обвинуваченим, а саме смерть ОСОБА_17 , спричинення ОСОБА_9 та малолітньому ОСОБА_18 тяжких тілесних ушкоджень та спричинення ОСОБА_15 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які навіть по даний час потребують хірургічного втручання та реабілітації, що підтверджується матеріалами справи.

Також судом при винесенні рішення не враховано, що обвинуваченим не вжито заходів щодо відшкодування спричиненої шкоди в повному обсязі на стадії судового розгляду провадження.

Законний представник потерпілого та потерпілі вказують на відсутність щирого каяття ОСОБА_7 , який з метою затягування розгляду справи та постановлення вироку у справі, тобто у власних інтересах, вводить суд та учасників процесу в оману, оскільки останній на протязі тривалого часу розгляду справи (майже п`ять років), неодноразово змінював свою думку щодо повного визнання ним своєї вини, оскільки вказував, на те, що ДТП сталося то у зв`язку з наявністю ями з поглибленням на проїзній частині, то у зв`язку із відсутністю дорожніх знаків, то у зв`язку з наявністю труб у ямі з поглибленням на проїзній частині, його ударом об кермо і спрацюванням подушки безпеки, яка обмежила йому видимість і на кінець наявністю іншої авто ВАЗ, яка була припаркована на дорозі, хоча ОСОБА_7 рухався по вулиці з асфальтовим покриттям з достатньою видимістю, що визнано і підтверджено ним у судовому засіданні.

Крім того, у суду першої інстанції не було достатніх підстав для відмови потерпілим в задоволенні позовних вимог цивільних позовів, оскільки в результаті злочинних дій ОСОБА_7 , потерпілим завдано значної матеріальної та моральної шкоди, розмір якої, оцінений у цивільних позовах з наданими у додатках до них доказами (квитанції, медичні виписки). Після ДТП змінилося життя потерпілих в цілому і по даний час вони потребують реабілітації, а повне відновлення стану здоров`я є неможливим, у зв`язку із характером отриманих нами ушкоджень, кількістю проведених оперативних втручань та інше. І все це відбулося за вини ОСОБА_7 його свідомих злочинних дій, який грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху України, керував джерелом підвищеної небезпеки у стані алкогольного сп`яніння, на смерть збив людину, зробив малолітнього півторарічного потерпілого майже інвалідом з дитинства, якому потрібні ліки та вправи, оскільки після травми отриманої в ДТП з вини ОСОБА_7 у дитини неправильно зрісся внутрішньо суглобовий перелом дистального епіметафіза правої плечової кістки, змішана контрактура правого ліктьового суглобу 2 ступеню.

Однак, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що ТОВ «Виробничо -комерційна фірма «Ракета» не є належним співвідповідачем у цивільному позові потерпілих в кримінальному провадженні, оскільки у документах які містяться в матеріалах кримінального провадження, вбачається що у ТОВ «ВКФ «Ракета» та ТОВ «Ракета Інжиніринг» одні і ті самі бенефіціари, а отже цей правочин укладений фактично між одними і тими самими особами, а отже цей правочин укладений фактично між одними і тими самими особами спрямований лише на те, щоб уникнути зобов`язань щодо відшкодування майнової та матеріальної шкоди ТОВ «ВКФ «Ракета», а договір позички транспортного засобу «Mercedes - Benz G55 АMG», реєстраційний № НОМЕР_1 укладено між двома суб`єктами господарювання після вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення з метою ухилення ТОВ «ВКФ «Ракета» від обов`язку відшкодувати шкоду потерпілим. Вказані доводи, при ретельному досліджені доказів, могли також вплинути на правильність висновків суду першої інстанції.

Посилання відповідача на те, що на момент скоєння ДТП автомобіль «Mercedes - Benz G55 AMG», реєстраційний № НОМЕР_1 , за договором позики було передано ТОВ «Ракета Інжиніринг», є безпідставними тому, що ані фактично, ані юридично указане авто не передавалося, і власник джерела підвищеної безпеки не змінювався і потерпіла ОСОБА_12 отримала часткову матеріальну компенсацію в розмірі 51 000.00 грн. від обвинуваченого ОСОБА_7 через підприємство ТОВ «Ракета Інжиніринг, а не від ТОВ «ВКФ «Ракета».

Позиції учасників судового провадження.

В судовому засіданні захисник підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити в повному обсязі, заперечував проти задоволення апеляційних скарг прокурора, потерпілих, законного представника потерпілого та потерпілих.

Обвинувачений апеляційну скаргу захисника не підтримав, заперечував проти задоволення апеляційних скарг прокурора, потерпілих, законного представника потерпілого та потерпілих, просив вирок суду залишити без змін.

Прокурор підтримав вимоги апеляційних скарг прокурора, потерпілих, законного представника потерпілого та потерпілих, заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого.

Потерпілі, представник потерпілих та законний представник потерпілого підтримали вимоги апеляційних скарг потерпілих, законного представника потерпілого та потерпілих, прокурора, заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого.

Мотиви апеляційного суду.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги захисника, колегія суддів не погоджується із ними та вважає, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, є ґрунтовним та підтверджується сукупністю досліджених доказів, що узгоджуються між собою.

Дослідивши з дотриманням вимог закону та детально проаналізувавши у вироку вказані докази, суд першої інстанції дав їм належну оцінку не тільки з точки зору їх належності, допустимості і достовірності, а й з точки зору їх узгодженості, взаємозв`язку та системності, і ці докази в своїй сукупності взаємодоповнюють один одного і є достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення та про доведеність вини останнього у його вчиненні, а також для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні.

Так, винуватість ОСОБА_7 в обсязі пред`явленого обвинувачення поза розумним сумнівом підтверджується зокрема наступними доказами:

- протоколом огляду місця ДТП від 24.08.2015 р., зі схемою до нього;

- протоколом огляду транспортного засобу автомобіля Мерседес Бенц G55 AMG, д/н НОМЕР_1 , та протоколом огляду того ж автомобіля від 02.09.2015 р., з фототаблицею до нього, якими зафіксовані обсяг та локалізація пошкоджень, виявлених на вказаному автомобілі;

- висновком медичного огляду від 24.08.2015 р. № 3733, відповідно до якого ОСОБА_7 на час скоєння ДТП перебував у стані алкогольного сп`яніння;

- договором позички транспортного засобу від 01.07.2015 р. № 1/07/215-ПКФ-РИ-а-1, з актом приймання-передачі до нього, згідно якому ТОВ Ракета Інжинірінг в особі директора ОСОБА_7 набуло автомобіль Мерседес Бенц G55 AMG, д/н НОМЕР_1 , у тимчасове безоплатне користування строком на 12 місяців;

- протоколом огляду CD-R диску та відеозапису під назвою ДТП 24.08.2015 р.;

- протоколом слідчого експерименту від 14.10.2015 р. зі свідком ОСОБА_19 , з фототаблицею до нього, відповідно до якого вказаний свідок на місці пригоди розповів, супроводжуючи свої пояснення відповідними вказівками, про обставини ДТП, скоєної 24.08.2015 р., очевидцем якої він був;

- показаннями потерпілих ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , а також свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 що були очевидцями події ДТП, які узгоджуються між собою та з іншим доказами і підтверджують фактичні обставини, визнані судом доведеними;

- висновком судово-медичної експертизи від 25.09.2015 р. № 1793/361Е, актом судово-медичного дослідження від 24.09.2015 р. № 1793, протоколом огляду трупу від 24.08.2015 р., яким встановлено обсяг і характер тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому ОСОБА_17 , та зазначено, що вони є прижиттєвими, у своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, є небезпечними для життя в момент спричинення і знаходяться у прямому причинному зв`язку із настанням смерті останнього;

- висновком судово-медичної експертизи від 19.10.2015 р. № 4840-е, яким визначений обсяг і характер тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілій ОСОБА_30 , та встановлено, що останній було нанесено тілесні ушкодження середньої тяжкості;

- висновком судово-медичної експертизи від 19.10.2015 р. № 4827-е, яким визначений обсяг і характер тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому ОСОБА_18 , та встановлено, що останньому було нанесено тяжкі тілесні ушкодження;

- висновком судово-медичної експертизи від 19.10.2015 р. № 4839-е, яким визначений обсяг і характер тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілій ОСОБА_9 , та встановлено, що останній було нанесено тяжкі тілесні ушкодження;

- висновком судової автотехнічної експертизи від 28.08.2015 р. № 70/27-546, яким підтверджується винуватість водія ОСОБА_7 у настанні події ДТП;

- висновком судової експертизи технічного стану автомобіля Мерседес Бенц G55 AMG, д/н НОМЕР_1 , від 22.10.2015 р. № 70/28-547, № 70/29-548, згідно якому пошкоджень гальмівної системи транспортного засобу, які могли б вплинути на її працездатніть, виявлено не було, а пошкодження правого та заднього лівого колес виникли внаслідок ДТП та не могли перебувати у причинному зв`язку із її настанням;

- висновком судової трасологічної експертизи від 17.10.2015 р. № 70/29-559, яким встановлений механізм контакту транспортних засобів, що відповідає обставинам ДТП, визнаним судом доведеними;

- висновком додаткової судової автотехнічної експертизи від 21.10.2015 р. № 70/27-730, згідно якому дії водія ОСОБА_7 не відповідали вимогам Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку із настанням події ДТП.

Колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що цими та іншими доказами поза розумним сумнівом підтверджуються фактичні обставини, що стали підставою для визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме те, що останній близько 19:20 годин 24.08.2015 р., керуючи автомобілем Мерседес Бенц G55 AMG, д/н НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Чаплінській у м. Дніпро від вул. Каширської у напрямку селища Любимівка, в районі будинку № 117 по вул. Чаплинській, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змін, при відсутності зовнішніх факторів, котрі б вимагали від водія екстрено виконувати ті чи інші вимоги Правил дорожнього руху, не маючи будь-яких перешкод технічного характеру, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу шляхом застосування гальмування та безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, внаслідок чого допустив зіткнення передньою правою частиною керованого ним автомобіля з автомобілем «ВАЗ 2103», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_19 , який рухався попереду в попутному напрямку руху по смузі руху автомобіля під керуванням обвинуваченого, після чого автомобіль «Mercedes-Benz G55 AMG» в некерованому стані виїхав на праве за напрямком свого руху узбіччя, де допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , малолітнього ОСОБА_18 , який знаходився в дитячій колясці, та стоячий трактор «WEIUO TY 254», реєстраційний номер НОМЕР_3 , з причепом. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_17 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що потягли її смерть, пішоходам ОСОБА_9 та ОСОБА_18 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, пішоходу ОСОБА_15 були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Доводи захисника обвинуваченого щодо недоведеності вини ОСОБА_7 колегія суддів оцінює критично, оскільки вони полягають в акцентуванні уваги на другорядних обставинах, що не мають істотного значення, та тенденційній упередженій оцінці окремих доказів, ігноруючи при цьому їх дійсний зміст та решту доказів у їх системності і взаємозв`язку.

Так, посилання апелянта на те, що ані у межах досудового розслідування, ані під час розгляду справи судом першої інстанції не було встановлено дійсне місце скоєння ДТП, оскільки в різних документах зазначені різні його адреси, є неспроможними з огляду на те, що розташування місця ДТП і слідів, що утворилися під час її скоєння, із прив`язкою до об`єктів на місцевості, були належним чином встановлені та зафіксовані у протоколі огляду місця події від 24.08.2015 р. зі схемою до нього (т. 1 а.с. 7-18), і саме ця інформація використовувалася у межах досудового розслідування. Вказані документи були складені та підписані без зауважень, відсутні підстави вважати, що будь-які викладені у них відомості, зокрема дані замірів, є викривленими.

Що стосується зазначення в окремих документах, складених пізніше, різних адрес місця пригоди відповідно до поштових адрес розташованих поблизу будівель, про що зазначає захисник, то ця обставина не має істотного значення і не свідчить про те, що місце скоєння ДТП не було встановлене або було встановлене помилково. Також приймається до уваги, що постановою слідчого від 07.09.2015 р. адреса місця скоєння ДТП була уточнена та остаточно визначена як район буд. АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 211).

Доводи апелянта щодо недопустимості окремих доказів повторюють позицію захисту, висловлену в суді першої інстанції, яка була детально проаналізована у вироку та грунтовно відкинута як неспроможна.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції у цій частині, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за правилами ст. ст. 223, 237 КПК України участь ОСОБА_7 у проведенні огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та огляду транспортного засобу не була обов`язковою, а отже те, що останній не брав участі у цих процесуальних діях, не свідчить про недопустимість їх результатів.

Також, з урахуванням змісту п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК України, не може вважатися порушенням процесуального закону і те, що у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.08.2015 р. не зазначені всі без виключення особи, які були присутні на місці події. Колегія суддів звертає увагу і на те, що сторона захисту, посилаючись на рапорт про виявлення кримінального правопорушення від 24.08.2015 р. (т. 1 а.с. 5, 6), згідно якому на місце події поряд з іншими особами виїжджали ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , у той же час не наводить будь-якого обгрунтування того, що вказані особи були не тільки присутні на місці події, але й безпосередньо брали участь у відповідних процесуальних діях.

Доводи апелянта про те, що всупереч вимогами ст. 104 КПК України протокол огляду місця ДТП не містить інформації про те, ким і з застосуванням якого обладнання виконано фотознімки, з яких складено додану до цього протоколу таблицю зображень, колегія суддів вважає такими, що не обгрунтовують апеляційній вимоги з огляду на те, що вказана таблиця зображень була оцінена судом першої інстанції критично і відкинута як доказ.

Посилання апелянта на недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_19 з тієї підстави, що його було проведено в інших погодних умовах, ніж мали місце під час ДТП, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними і звертає увагу на те, що згідно протоколу слідчого експерименту від 14.10.2015 р. (т. 2 а.с. 94-99) цей свідок на початку процесуальної дії зазначив лише про те, що погода дещо не відповідає тій, що мала місце 24.08.2015 р., а саме є похмурою, після чого вказав, що це не завадить проведенню слідчого експерименту. Також приймається до уваги, що апелянт, посилаючись на цю обставину, у той же час не вказує, який вплив на результати слідчого експерименту вона мала або могла мати, що свідчить про формальність його доводів у цій частині.

У зв`язку із цим не можуть бути прийняті до уваги і доводи апелянта щодо недопустимості як доказів за принципом плодів отруєного дерева експертних висновків, при складанні яких були використані відомості, отримані від свідка ОСОБА_19 у межах проведеного із ним слідчого експерименту.

Посилання захисника на процесуальні порушення, допущені при призначенні судових експертиз у кримінальному провадженні, колегія суддів оцінює критично. Так, доручення їх проведення експертам відомчих установ МВС не становить порушення кримінального процесуального закону і саме по собі, за відсутності грунтовних підстав для сумнівів в об`єктивності конкретних експертів, не свідчить про недопустимість результатів проведених експертиз як доказів.

Доводи апелянта щодо того, що експерт ОСОБА_31 , який проводив судово-медичну експертизу за фактом смерті потерпілої ОСОБА_17 , не був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, спростовуються висновком судового експерта № 1793/361-Е від 25.09.2015 р. (т. 1 а.с. 165-167), у вступній частині якого зазначено про те, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КПК України, що узгоджується із положеннями п. 4.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень затвердженої Наказом міністерства Юстиції України від 08.10.98 № 53/5 з наступними змінами і доповненнями. Також приймається до уваги, що ОСОБА_31 є експертом спеціалізованої державної експертної установи.

Посилання захисника на те, що в матеріалах справи відсутні медичні документи потерпілих, які використовувалися судово-медичними експертами при складанні висновків щодо останніх, колегія суддів оцінює критично з огляду на те, що це не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 КПК і автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом.

Так, якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту для виконання вимог ст. 290 КПК України. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням положень ст. 22 КПК України, належить розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися правом на відкриття їй також і медичної документації.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постанові Касаційного кримінального суду від 26.11.2020 р. у справі № 753/14134/19.

Доводи захисника щодо неможливості проведення у справі судової дорожньо-технічної експертизи колегія суддів вважає непереконливими з огляду на те, відповіді на поставлені перед експертом питання не могли бути надані з об`єктивних причин, наведених у мотивувальній частині експертного висновку № 29032/11938 від 30.06.2020 р. (т. 13 а.с. 11-16), зокрема у зв`язку зі збігом більше, ніж п`яти років з моменту ДТП, що у свою чергу унеможливило з`ясування характеристик відповідної ділянки дороги станом на час пригоди.

Разом із тим, це не свідчить про неповноту судового розгляду з огляду на те, що з сукупності інших досліджених судом доказів фактичні обставини справи були встановлені достатньою мірою для прийняття законного і обгрунтованого рішення по суті обвинувачення.

У зв`язку із вищенаведеним, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника.

Аналізуючи доводи апеляційних скарг прокурора, потерпілих, законного представника потерпілого щодо м`якості призначеного обвинуваченому покарання, колегія суддів приходить до наступного.

Так, відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Колегією суддів встановлено, що при призначенні ОСОБА_7 покарання судом з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65 КК України були враховані характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, втім має неумисний характер; відомості про особу обвинуваченого те, що він є раніше судимим, втім працевлаштований, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; обставини, що пом`якшують покарання, якими було визнано щире каяття та добровільне часткове відшкодування завданих збитків; обставину, яка обтяжує покарання, якою було визнано вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння; фактичні обставини вчинення злочину і наслідки, що настали від нього для потерпілих.

Взявши до уваги ці обставини, суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, яке, на думку колегії суддів, за видом та розміром є законним, справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Доводи апеляційних скарг прокурора, потерпілих, законного представника потерпілого правильності таких висновків не спростовують, оскільки у цій частині в цілому полягають у незгоді із суддівським розсудом, застосованим у межах та на підставі закону.

Обставини, наведені на їх обгрунтування, фактичні обставини пригоди, її наслідки для потерпілих, характер допущених ОСОБА_20 порушень вимог Правил дорожнього руху, його поведінка до та після вчинення ДТП, - не містять нових відомостей, були відомі суду першої інстанції, проаналізовані у вироку і, на думку колегії суддів, достатньою мірою враховані при призначенні покарання обвинуваченому.

Посилання прокурора на неврахування судом позицій потерпілих, яка полягала у призначення обвинуваченому суворого покарання, колегія суддів оцінює критично з огляду на те, що думка потерпілих не входить до визначеного положеннями ст. 65 КК України кола обставин, що підлягають врахуванню при призначенні кримінального покарання.

Аналізуючи посилання апелянтів на відсутність в обвинуваченого щирого каяття, колегія суддів вважає їх доводи у цій частині суб`єктивними і не може із ним погодитись. Так, Верховний суд у своїх рішеннях, зокрема у Постанові від 15.11.2021 р. у справі № 199/6365/19,неодноразово вказував,що підщирим каяттямналежить розуміти відповідне ставленнядо скоєного,яке передбачаєналежну критичнуоцінку виннимсвоєї протиправноїповедінки,її осудта бажаннязалагодити провину,що маєпідтверджуватися конкретнимидіями,спрямованими навиправлення зумовленоїкримінальним правопорушеннямситуації.Факт щирогокаяття особиу вчиненнізлочину повинензнайти своєвідображення уматеріалах кримінальногопровадження.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_20 свою вину у скоєному визнав, просив вибачення у потерпілих, в ході досудового розслідування вжив заходи для часткового відшкодування заподіяної шкоди, що може вважатися щирим каяттям. Що стосується показань обвинуваченого про фактичні обставини події ДТП, то вони в цілому узгоджуються із встановленими судом і його вину в обсязі пред`явленого обвинувачення підтверджують.

Також приймається до уваги, що ОСОБА_20 під час апеляційного розгляду подав заяву, в якій апеляційну скаргу свого захисника, яка містила вимоги про виправдання цього обвинуваченого, не підтримав, зазначив , що свою провину визнає в повному обсязі та щиро кається.

Крім того колегія суддів враховує, що ОСОБА_20 на протязі тривалого часу, що збіг після події ДТП, до юридичної відповідальності не притягувався, будь-які відомості про його протиправні дії за цей період відсутні, що свідчить про усталеність його законослухняної поведінки на даний час.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вважає, що обставини, наведені в апеляційних скаргах прокурора, потерпілих, законного представника потерпілого підтверджують правильність висновків суду щодо відсутності підстав для застосування положень ст. ст. 69, 75 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_20 , втім не обгрунтовують необхідності призначення останньому більш суворого покарання, ніж визначене оскаржуваним вироком суду у виді позбавлення волі на тривалий строк, з реальним його відбуванням, та з позбавленням права керування транспортними засобами на максимальний строк.

Аналізуючи доводиапеляційної скаргипотерпілих щодонеправильного,на їхдумку,вирішення цивільнихпозовів, колегія суддів не може з ними погодитись.

Так, відмовляючи у задоволенні цивільних позовів, пред`явлених до ОСОБА_7 як особи, безпосередньо винної у заподіянні шкоди, та ТОВ ВКФ Ракета як власника джерела підвищеної небезпеки, яким було заподіяно шкоду, суд першої інстанції грунтовно виходив із того, що за правилами ст. ст. 1172, 1187 ЦК України належним відповідачем за цими вимогами має бути ТОВ Ракета Інжиніринг, що одночасно є роботодавцем особи, яка заподіяла шкоду, та володільцем джерела підвищеної небезпеки на підставі цивільно-правової угоди - договору позички транспортного засобу від 01.07.2015 р. № 1/07/215-ПКФ-РИ-а-1.

Доводи апелянтів у цій частині зводяться до того, що ТОВ ВКФ Ракета і ТОВ Ракета Інжиніринг мають тих самих бенефіціарів, що, на їх думку свідчить про фіктивність укладених між ними угод.

Колегія суддів не може погодитись із цими доводами з огляду на те, що наявність тих самих бенефіціарів у двох окремих юридичних осіб не виключає можливості укладання між ними господарських договорів і сама по собі не свідчить про фіктивність таких договорів.

Інших міркувань на підтвердження неправильності висновків суду та/або неправильного застосування судом положень цивільного законодавства при вирішенні цивільних позовів, апелянтами не наведено, у зв`язку із чим не вбачається підстав для задоволення апеляційної скарги у цій частині.

Разом із тим, потерпілі не позбавлені права заявити свої вимоги цивільно-правового характеру шляхом пред`явлення позову до належного відповідача у межах цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст.405,407,419КПК України,апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 , потерпілих ОСОБА_12 , законного представника потерпілого ОСОБА_14 , потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_15 залишити без задоволення.

Вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4