Рішення

від 21.12.2021 по справі 922/3549/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3549/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 7; ідент. код 04059243)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тиса" (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 11; ідент. код 32236953)

про зобов`язання звільнити за власний рахунок земельну ділянку

за участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача - Тереза Ю.О. в режимі відеоконференції

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Харківська міська рада звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тиса" про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Тиса" (код ЄДРПОУ 32236953) звільнити за власний рахунок земельну ділянку комунальної форми власності (кадастровий номер 6310136300:13:001:0006) по вул. Клочківській, 260 у м. Харкові від самочинно влаштованої тимчасової споруди - автогазозаправного пункту, привівши об`єкт благоустрою - земельну ділянку до попереднього стану. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ту обставину, що ТОВ "ТИСА", як орендарем, належним чином не виконано зобов`язання щодо дотримання умов договору оренди землі від 21.08.2008 р., зареєстрованого на № 140867100162, в частині заборони проведення будь-якого будівництва та розміщення тимчасових споруд, проте будучи обізнаним про наявність обмежень, відповідач допустив самочинне влаштування автогазозаправного пункту, а тому дії відповідача є протиправними.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/3549/21, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження, а відтак у справі з 07.09.2021 триває підготовче провадження.

У підготовчому засіданні 05.10.2021 у справі задоволено клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу підготовчого засідання, про відкладення підготовчого засідання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на 26 жовтня 2021 р. о 12:00 год.

У підготовче засідання 26.10.2021 сторони явку своїх повноважних представників не забезпечили. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.10.2021 було продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 06.12.2021 та відкладено проведення підготовчого засідання на "10" листопада 2021 р. об 11:00.

У підготовчому засіданні 10.11.2021 у справі було задоволено клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу підготовчого засідання, про відкладення підготовчого засідання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на 24.11.2021 р. о 10:30 год.

У підготовчому засіданні 24.11.2021 р. було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в порядку передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України на 01.12.2021 р. о 10:30.

У судовому засіданні 01.12.2021 р. було постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 21.12.2021 р. о 12:00, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.

У судове засідання 21.12.2021 представник позивача не з`явився, у попередніх засіданнях суду позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача, присутній у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов та запереченнях, наданих до суду, зокрема, наголошує, що позивач помилково відносить обладнання АЗС до тимчасових споруд і, як наслідок, стверджує про порушення відповідачем умов договору оренди землі в частині заборони проведення будь-якого будівництва та розміщення тимчасових споруд; натомість, оскільки обладнання АЗС не є тимчасовою спорудою, то його розміщення на орендованій земельній ділянці не потребує одержання окремих дозволів на встановлення на території орендованої земельної ділянки, а отже відповідачем не були порушені норми ЗУ "Про благоустрій населених пунктів".

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 21.12.2021, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Рішенням Харківської міської ради від 25.04.2007 № 82/07 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель та споруд" було вирішено надати у оренду ТОВ "ТИСА" земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 260.

На підставі вказаного рішення між Харківською міською радою (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТИСА" (відповідач, орендар) було укладено договір оренди землі від21.08.2008 року, який зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель 14.11.2008 за № 140867100162, за яким у орендне користування ТОВ "ТИСА" передано земельну ділянку загальною площею 0,1495 га за адресою: м. Харків, вул. Клочківській, 260.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованої станом на 29.06.2021 року, по вул. Клочківській, 260 у м. Харкові: право оренди земельної ділянки (кадастровий номер 631013600:13:001:0006) загальною площею 0,1495 га цільове призначення - землі житлової та громадської забудови (додаткові відомості: для експлуатації та обслуговування стаціонарної АЗС), зареєстроване за ТОВ "ТИСА" (код ЄДРПОУ 32236953) на підставі договору оренди землі від 28.08.2008, який зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах в Державному реєстрі земель 14.11.2008 за № 140867100162. Земельну ділянку надано для експлуатації АЗС строком до 01.11.2022.

До договору оренди землі від 14.11.2008 № 140867100162 було укладено додаткову угоду від 03.04.2018 № 120143277 щодо зміни розміру орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 631013600:13:001:0006 загальною площею 0,1495 га, у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки.

Згідно п. 8 вищезазначеного договору в редакції додаткової угоди від 03.04.2018 року, договір укладено строком до 01.11.2022.

Зі змісту договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 631013600:13:001:0006, за адресою: м. Харків вул. Клочківська, 260 вбачається, що Харківською міською радою (Орендодавець) надано ТОВ "ТИСА" (Орендар) в строкове платне користування земельну ділянку, несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться за адресою: місто Харків, вул. Клочківська, 260, загальною площею 0.1495 га. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна - нежитлова будівля літ. А-2 , яка належить орендареві на праві колективної власності, інших об`єктів інфраструктури - немає (п. 3 договору). Пунктом 7 Договору, встановлено, що: будь-яке будівництво, реконструкції існуючих будівель на наданій у користування земельній ділянці та зміна цільового використання цієї ділянки без відповідного дозволу, передбаченого законодавством, не допускається. Згідно з п. 15 Договору земельна ділянка була передана в оренду для експлуатації та обслуговування стаціонарної АЗС. Окрім цього, позивач наголошує, що п. 17 договору встановлює заборону самовільної забудови земельної ділянки.

Згідно прав та обов`язків сторін закріплених в п.п. б пункту 30 договору, орендар має право за письмовою згодою орендодавця, зводити у встановленому законом порядку житлові, виробничі, культурно побутові будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Як вказує позивач, в ході проведення заходу самоврядного контролю у сфері благоустрою Інспекцією з благоустрою Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради (Департамент), на підставі звернення Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради та виданого начальником Інспекції з благоустрою Департаменту направлення від 05.04.2021 за № 290-Н, у відповідності до ст. 40 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", § 8 Правил благоустрою території міста Харкова, затверджених рішенням Харківської міської ради від 16.11.2011 № 504/11 (зі змінами та доповненнями), було здійснено перевірку благоустрою міста Харкова, а саме території за адресою: м. Харків, вул. вул. Клочківській, 260 (земельна ділянка кадастровий номер 6310136300:13:001:0006).

Актом перевірки благоустрою міста Харкова № 290-А від 22.04.2021 встановлено факт порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів, зокрема Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та Правил благоустрою м. Харкова, а саме: на земельній ділянці комунальної форми власності кадастровий номер 6310136300:13:001:0006 по вул. Клочківській, 260 у м. Харкові, самочинно, без дозвільних документів, влаштовано тимчасову споруду - автогазозаправний пункт. Під час перевірки не було представлено дозвільних документів власника земельної ділянки на розміщення тимчасових споруд. За результатами перевірки благоустрою міста Харкова встановлено: порушення п. 1 ч. 1 ст. 16, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України Про благоустрій населених пунктів , п. 5.7.1.1, п. 5.7.1.2, п. 6.3.1, п. 7.2.5.1 Правил благоустрою території міста Харкова.

Таким чином, звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач вважає, що під час дії Договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 631013600:13:001:0006, яким встановлено обмеження: заборона зводити споруди, без отримання письмової згоди орендодавця, відповідачем в супереч вимогам договору, без отримання згоди власника земельної ділянки - Харківської міської ради, було самовільно влаштовано тимчасову споруду - автогазозаправний пункт. Таким чином, орендарем - ТОВ "ТИСА" належним чином не виконав зобов`язання щодо дотримання умов договору оренди землі в частині заборони проведення будь-якого будівництва та розміщення тимчасових споруд та допустив самочинне влаштування автогазозаправного пункту, а тому дії відповідача є протиправними.

А відтак, посилаючись на приписи пункту 2.30 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011, яким унормовано, що розміщення тимчасових споруд самовільно забороняється, позивач зазначає, що самочинно збудовані та встановлені ТС підлягають знесенню, оскільки Департаментом не видавався паспорт прив`язки тимчасових споруд на розміщення газозаправочного коплексу по вул. Клочківській, 260 та Харківською міською радою яка є власником земельної ділянки кадастровий номер 631013600:13:001:0006 не надавалось письмової згоди на розміщення будь-яких споруд на вказаній земельній ділянці, а тому дії відповідача є самовільними, порушують існуючі вимоги та договірні відносини з Харківською міською радою.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Між сторонами спору існують договірні орендні правовідносини.

Згідно ст. 1 ЗУ "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 ЗУ "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Ст. ст. 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання по ньому має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, вважає, що відповідачем грубо порушенні норми містобудівного, земельного законодавства, правила благоустрій міста Харкова та умови договору оренди землі, оскільки на земельній ділянці з кадастровим номером 631013600:13:001:0006 по вул. Клочківській, 260у м. Харкові, що є предметом договору оренди землі, останнім було самовільно розміщено тимчасову споруду - автогазозаправний пункт, без видачі Департаментом містобудування та архітектури Харківської міської ради паспорту прив`язки тимчасових споруд на розміщення газозаправочного коплексу по вул. Клочківській, 260 ба без надання власником земельної ділянки кадастровий номер 631013600:13:001:0006, Харківською міською радою, письмової згоди на розміщення будь-яких споруд на вказаній земельній ділянці, а тому дії відповідача є самовільними, порушують існуючі вимоги та договірні відносини з Харківською міською радою, які підлягають захисту у судовому порядку.

Дослідуючи надані позивачем докази, які на його думку, є безперечним підтвердженням того, що на спірній земельній ділянці відповідачем розміщено самовільно збудовану тимчасову споруду, а отже, таке порушення є порушенням договору оренди, у зв`язку з чим орендована земельна ділянка підлягає відновленню шляхом знесення такої тимчасової споруди.

Разом з тим, позивачем не доведено належними доказами, що спірний газозаправочний комплекс (газовий модуль) є тимчасовою спорудою, розміщення якої на орендованій земельній ділянці без отримання відповідного дозволу та паспорту прив`язки ТС, порушує права позивача.

Так, відповідно до п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 р. № 244 (далі - Порядок № 244), тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. № 507 (далі - ДК БС), об`єктами класифікації в ДК БС є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. ДК БС призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Пунктом 1 ДК БС визначено, що споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

При ньому, до переліку споруд, що визначені ДК БС, не віднесено модульні автозаправні станції.

Враховуючи, що ДК БС визначає споруди як будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт, їх розміщенню передує виконання будівельно-монтажних робіт.

Натомість, матеріалами справи підтверджено та не спростовано позивачем, що розміщення модуля заправки, який є заводським виробом, не передбачає здійснення будівельно-монтажних робіт для його встановлення.

Зокрема, на підтвердження вказаної обставини, відповідачем до матеріалів справи надано Технічний опис та інструкцію з експлуатації до газового модуля, який придбано за договором поставки № 27-ТВ-08 від 27.08.2020 р.

Надані документи підтверджують (а.с. 84-107), що модуль - це устаткування для заправки газом стаціонарне. На устаткування для заправки газом стаціонарне розроблено і затверджено технічні умови: ТУ У 42.9-39915335-001:2016 (що підтверджується витягом з технічних умов), а також присвоєно код УКТЗЕД - 8413 11 00 00.

Згідно з Актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 10.09.2020 року, відповідачем введено в експлуатацію обладнання - стаціонарний заправник газу типу СЗГ-Н-1-10-У1, який включає: зонд 69, тип 924В; колонку паливо-роздавальну типу АСТРА-2-07; насос для подачі газу типу SKC 4.08.5.1160 LPG; поплавок 30-1510 LPG; поплавок щільності; резервуар для зберігання ЗВГ (9,99мЗ); чохол зонда.

Надані документи підтверджують, що модуль заправки автомобілів газом за своїми технічними характеристиками с технологічним обладнанням (за всіма ознаками та характеристиками - це модульна установка заводського виготовлення, яка є технологічним обладнанням для заправки автомобілів, яка не є спорудою.

Отже, враховуючи законодавче визначення тимчасової споруди та вид фактично розміщеного відповідачем на території АЗК обладнання, таке обладнання не може бути розцінене як тимчасова споруда, не є елементом благоустрою території та на її розміщення не поширюються вимоги Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та Порядку № 244.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ч. 2 ст. 181 Цивільного кодексу України).

Газозаправне обладнання не є нерухомим майном, оскільки не пов`язане із земельною ділянкою фундаментом і являє собою модульну установку заводського виготовлення, яка може бути вільно переміщена за допомогою вантажно-транспортних засобів без втрати свого функціонального призначення.

Земельна ділянка, на якій розташовано АЗС відповідача, надана йому в користування саме для експлуатації та обслуговування стаціонарної АЗС.

Визначення АЗС надано в Інструкції щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій, затвердженій наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи 06.12.2005 № 376: автозаправна станція - комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту).

Скраплений вуглеводневий газ (СВГ), який заправляється через газовий модуль, належить до моторних палив, а отже заправка на АЗС відповідача автомобілів скрапленим вуглеводневим газом не виходить за межі функцій АЗС, а повністю відповідає призначенню АЗС.

Відповідно до абз. З п. 2 Вимог безпеки та захисту здоров`я під час використання виробничого обладнання працівниками, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України 28.12.2017 р. № 2072, виробниче обладнаний - будь-яка машина, апарат, інструмент, пристрій або устаткування, що використовуються під час виконання робіт, виготовлення продукції, надання послуг, у тому числі машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки.

Спірне АГЗП є устаткуванням, що використовується для надання послуг з заправки газом транспортних засобів, тобто відповідає визначенню виробничого обладнання .

Договір оренди, на підставі якого між сторонами виникли правовідносини, не передбачає одержання дозволу власника на розташування на земельній ділянці будь-якого обладнання, оскільки саме з метою розміщення і використання обладнання для заправки транспортних засобів пальним ця земельна ділянка орендується у позивача.

Одночасно судом було враховано, що визначення понять, як автозаправна станція, автомобільна газозаправна станція та автомобільний газозаправний пункт передбачено пунктом 1.2 розділу І Інструкції щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій, затвердженої наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 06.12.2005 № 376.

Так, відповідно до визначених у Інструкції понять:

- автозаправна станція - комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту);

- автомобільна газозаправна станція - автозаправна станція, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки скрапленими вуглеводневими газами;

- стаціонарний автомобільний газозаправний пункт - автозаправна станція, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки скрапленим вуглеводневим газом із стаціонарних резервуарів ємністю відповідно до ДБН В.2.5-20-2001 "Інженерне обладнання будинків і споруд. Газопостачання" (далі - ДБН В.2.5-20-2001);

- тимчасовий автомобільний газозаправний пункт - автозаправна станція, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки скрапленим вуглеводневим газом із автогазозаправника заводського виготовлення з резервуаром ємністю відповідно до ДБН В.2.5-20-2001.

Отже, відповідно до визначень АГЗП - це по суті автомобільна газозаправна станція (АЗС), технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту скрапленим вуглеводневим газом.

Отже, зважаючи, що газовий модуль (технологічне обладнання) не є спорудою або будівлею на розміщення якої закон вимагає одержання відповідних дозволів та паспорту, а є виключно обладнанням, встановлення і використання якого на території орендованої земельної ділянки, правомірне та підставне на земельній ділянці, наданій в орендне користування відповідача саме для розміщення АЗС, а відтак не є самовільною забудовою та відповідає умовам щодо використання орендованої земельної ділянки за цільовим призначенням - для експлуатації АЗС.

Натомість позивачем не надано доказів того, що в порушення умов договору оренди, спірна земельна ділянка відповідачем використовується не за цільовим призначенням (для експлуатації та обслуговування АЗС).

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 96 ЗК України, землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Відповідно до п. ґ ч.1 ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів;

- втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах: "Меллахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 та "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування" "законні сподівання" особи.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді, як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

При розгляді справи Стретч проти Об`єднаного Королівства , Європейський суд з прав людини виходив з того, що передбачене договором оренди право орендаря на продовження цього договору має економічну цінність і юридично належить орендарю (тобто, укладаючи договір оренди, орендар обґрунтовано розраховував на продовження договору оренди). У зв`язку з цим Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що майнове право орендаря, передбачене договором оренди, є власністю в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і підлягає застосуванню при здійсненні захисту цих майнових прав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд при оцінці доказів діє за своїм внутрішнім переконанням (ч. 1 ст. 86 ГПК України), при розгляді господарської справи діють певні стандарти доказування, які є спеціальними правилами, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу (п. 27 постанови ВС КГС від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд повинен оцінювати справедливо за своїм внутрішнім переконанням. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 2 ст. 86 ГПК України), і при цьому кожен доказ у справі має свою процесуальну вагу .

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС КГС від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 ЄДРСР №85211537).

Отже, враховуючи вищевикладене, висновки позивача щодо розміщення відповідачем на орендованій для розміщення АЗС земельній ділянці, газозаправного комплексу, який є ТС, без отримання паспорту прив`язки ТС та письмового дозволу власника земельної ділянки на розміщення споруд, є порушенням Правил благоустрою території міста та взятих на себе відповідачем договірних зобов`язань, спростовуються матеріалами справи та свідчать про відсутність у господарського суду підстав для порушенням права відповідача на мирне володіння відповідачем наданим останньому у орендне користування майном та про відсутність підстав для зобов`язання відповідача звільнити вказане майно - земельну ділянку від автогазозаправного пункту. А, отже, у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Харківської міської ради - відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "30" грудня 2021 р.

Суддя М.І. Шатерніков