Рішення

від 31.12.2021 по справі 320/6290/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 грудня 2021 року № 320/6290/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася гр. ОСОБА_1 з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду її клопотання від 26.10.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 гектара для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;

- зобов`язати Вишгородську міську раду, на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради, повторно розглянути її клопотання про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України;

- стягнути на його користь з Вишгородської районної державної адміністрації 5 000,00 грн завданої моральної шкоди;

Позов обґрунтовано протиправною бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду у місячний термін клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Відповідачем відзиву на позовну заяву до суду не подано.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що позивачка є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданим Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України у Київській області 06.03.2008.

Позивачкою подано до Вишгородської міської ради клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 гектара для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти. До клопотання позивачкою було додано документи: копію паспорта; копію графічного розташування земельної ділянки.

Проте, станом на день розгляду справи клопотання відповідачем не розглянуто, що останнім не спростовано.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду її клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалась між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом б ч. 1 ст. 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать:

1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону;

2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання - вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 42 Закону №280/97-ВР, сільський, селищний, міський голова підписує рішення ради та її виконавчого комітету.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону №280/97-ВР, сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Відповідно до ч. 16 ст. 46 Закону №280/97-ВР, протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадку, передбаченому частинами сьомою та восьмою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні.

Згідно з ч.ч. 1, 2 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Як вказано вище, у жовтні 2020 року представник позивача звернувся до Вишгородської міської ради із клопотанням про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Водночас, у встановлений абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України місячний строк відповідачем не прийнято передбаченого законом рішення за наслідками розгляду вказаного клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 3 квітня 2020 року по справі №120/4542/18-а, від 28 лютого 2020 року по справі №461/1257/17, від 24 грудня 2019 року по справі №823/59/17, від 21 листопада 2019 року по справі №812/1268/17, від 24 квітня 2018 року по справі №802/1534/17-а, від 27 лютого 2018 року по справі №545/808/17 тощо.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах, яка полягає у неприйнятті на пленарному засіданні ради рішення по суті розгляду клопотання представника позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах допустив протиправну бездіяльність, тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті або позитивного або негативного рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 26.10.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, є обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Вишгородської міської ради, на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради, повторно розглянути її клопотання про дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, суд зазначає наступне.

Як вказано вище, відповідач не прийняв у встановлений законом термін передбаченого законом рішення.

Отже, виходячи із встановлених судом обставин, висновків суду про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за клопотанням позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою у законодавчо визначеному порядку, суд вважає позовні вимоги позивачки у зазначеній частині такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивачки 5 000, 00 грн завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Цією ж статтею встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням, бездіяльністю або рішеннями заподіювача - суб`єкта владних повноважень, та вини останнього в її заподіянні.

Крім того, при заявленні вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем має бути зазначено, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 в адміністративній справі № 804/2252/14, 28.11.2018 в адміністративній справі №281/550/15-а, 21.11.2018 в адміністративній справі № 826/19928/16 та 30.01.2018 в адміністративній справі № 813/5138/13-а.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування норм права щодо відшкодування моральної шкоди пов`язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом. При цьому заподіяння моральної шкоди фізичній особі є фактом конкретного випадку. Тобто, вчинення протиправного діяння (прийняття протиправного рішення) стосовно особи свідчить про можливість, але не обов`язковість заподіяння їй моральної шкоди.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 24.06.2020 (справа №9901/845/18).

Втім, матеріали справи не містять жодних доказів, які могли б підтвердити дійсний факт душевних страждань позивачки, викликаних неприйняттям відповідачем у місячний термін оскаржуваного рішення або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок рішень відповідача.

Відтак, позивачкою не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача їй заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Беручи до уваги те, що позивачкою не доведено і не надано суду відповідних доказів завдання їй моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині вимог.

Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не спростував у ході розгляду справи, та не надав до суду належних і достатніх доказів, які спростовують твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у сумі 3000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частиною 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з абз. 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Зі змісту статті 30 вказаного Закону вбачається, що за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги адвокат отримує від клієнта гонорар у вигляді винагороди у формі фіксованого розміру або погодинної оплати, порядок обчислення, підстави для зміни розміру, порядок сплати та інші умови якої визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Враховуючи викладене, договір про надання правової допомоги є документом, який підтверджує домовленість між клієнтом та адвокатом щодо надання останнім послуг зі здійснення захисту, представництва тощо в обмін на визначений у такому договорі гонорар (фіксований розмір або погодинна оплата).

У свою чергу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, №823/2638/18.

Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн позивачкою до суду були надані наступні докази: копію договору про надання правової допомоги від 15.10.2020 №105/10, розрахунку адвокатських послуг від 26.05.2021; акту виконаних послуг від 26.05.2021.

Однак, позивачкою не надано суду підтверджуючих документів того, що нею було сплачено кошти за надану правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували у встановленому законом порядку витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, суд дійшов висновку, що такі витрати не підлягають відшкодуванню на користь позивачки.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення з даним позовом до суду, позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 908, 00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату від 26.05.2021 № 27278.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачці з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у сумі 908,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті або позитивного або негативного рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 26.10.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Зобов`язати Вишгородську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26.10.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, та прийняти передбачене законом рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Вишгородської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь гр. ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.