Рішення

від 31.12.2021 по справі 369/129/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/129/21

Провадження № 2/369/2410/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

31.12.2021 року м. Київ

Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

за участі секретарів судового засідання Мазурик Д.С., Житар А.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договорів та державного акту, стягнення збитків, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 27 жовтня 2015 року між мною, ОСОБА_2 (далі - Позивач) та ОСОБА_3 (далі - відповідач, продавець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав за №2007 (далі - Договір №2007).

Згідно п. 1 Договору №2007 відповідач продав, а позивач купив земельну ділянку площею 0,1000 га (рілля) розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер якої -3222486201:01:017:0025 (далі - спірна земельна ділянка).

Відповідно до п. 2 Договору №2007 вказана земельна ділянка належала відповідачу на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №969534, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 16 вересня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 29 листопада 2007 року за реєстровим №1896, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010832901468.

Пунктом третім Договору №2007 встановлено, що за домовленістю сторін продаж цієї земельної ділянки вчинено за ціною - 254000,00 грн. (двісті п`ятдесят чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Згідно з п. 5 Договору №2007 земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом №НВ-3204952272015 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим управлінням Держгеокадастру у Києво- Святошинському районі Київської області 21 серпня 2015 року, згідно якого відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, не зареєстровані.

Відповідно до п. 10 Договору №2007 право власності на спірну земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав.

Право власності на спірну земельну ділянку було зареєстроване позивачем у встановленому законом порядку.

Оригінал Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №969534 виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 16 вересня 2008 року, зберігається у матеріалах нотаріальної справи приватного нотаріуса Києво- Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіної Н.В., яка посвідчила договір купівлі-продажу та зареєструвала його в реєстрі за №2007 від 27 жовтня 2015 року.

Позивачем було виконано всі вимоги чинного законодавства щодо реєстрації свого права власності на придбану земельну ділянку, нотаріусом під час посвідчення договору купівлі-продажу, було перевірено відомості про право власності на земельну ділянку попереднього володільця у Державному земельному кадастрі (запис НВ 3204952272015 від 21.08.2015р.), відомості про право власності, право постійного користування, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, відомості про технічну документацію та нормативно-грошову оцінку земельної ділянки станом на 01.07.2015р., отримано Висновок Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області №255/2 (серпень 2015р.), що підтверджує, законність та добросовісність придбання позивачем земельної ділянки.

27 жовтня 2015 року позивач зареєстрував своє право на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486201:01:017:0025 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №46378680 від 27.10.2015р.

У березні 2016 року позивач отримав позовну заяву, згідно якої ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до позивача, треті особи: Софїївсько- Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Дудкіна Надія Володимирівна про витребування майна з чужого незаконного володіння посилаючись на те, що за договором купівлі-продажу від 17.11.2000 року, посвідченим державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори і зареєстрований за №3-3594, він придбав у громадянина ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1га,

розташовану на території АДРЕСА_1 , призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

За результатами розгляду вищевказаної справи Києво-Святошинським районним судом Київської області було ухвалено рішення у справі №369/2582/16-ц від 18 червня 2018 року, згідно якого було задоволено позов ОСОБА_5 . Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1га, розташовану в АДРЕСА_1 , цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3222486201:01:017:0025.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку площею 0,1га, розташовану в АДРЕСА_1 , цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3222486201:01:017:0025.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року вищевказане судове рішення було залишено без змін.

За результатами розгляду справи №369/2582/16-ц судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,1га по АДРЕСА_1 вибула з володіння ОСОБА_5 не з його волі, оскільки це майно не було ним відчужене або іншим чином передане у володіння іншої особи. Крім того, спірна земельна ділянка у позивача ( ОСОБА_5 ) не вилучалась, право власності на неї не припинялось.

В той же час, ОСОБА_2 надав лише докази придбання спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 , однак не обґрунтував правових підстав набуття ОСОБА_3 права власності на майно позивача ОСОБА_5 .

Так, в п. 2 договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 27 жовтня 2015 року, вказано, що земельна ділянка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №969534, виданого 16 вересня 2008 року на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 29 листопада 2007 року за реєстровим №1896.

На запит суду приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. були надані копії документів, на підставі яких був посвідчений Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.10.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . В цих матеріалах міститься копія Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №969534, виданий ОСОБА_3 16 вересня 2008 року (а.с. 92 том 2), проте копія Договору купівлі- продажу земельної ділянки від 29 листопада 2007 року №1896, на підставі якого був виданий вищевказаний Державний акт, в матеріалах нотаріальної справи відсутня.

Відповідно до листа Головного територіального управління юстиції у Київській області від 12.10.2017 року №18599-4-5/4 договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.11.2007 року за реєстровим №1896, згідно якого ОСОБА_3 придбав земельну ділянку площею 0,1га по АДРЕСА_1 , приватними та державними нотаріусами Київської області не посвідчувався. .

Відповідач навмисно ввів позивача в оману щодо наявності нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.11.2007 року за реєстровим №1896, що був підставою для укладання Договору №2007 від 15.10.2015р.

Відповідач під час укладання Договору №2007 надав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №969534 від 16 вересня 2008 року, що виданий на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 листопада 2007 року №1896, ввів в оману позивача щодо нотаріального посвідчення Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 листопада 2007 року №1896.

Згідно Договору №2007 від 15.10.2015р позивач придбав земельну ділянку, яка належала відповідачу на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №969534, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 16 вересня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, 29 листопада 2007 року за реєстровим №1896 не посвідченого нотаріально, тобто нікчемного правочину.

Києво-Святошинським районним судом Київської області під час розгляду справи №369/2582/16-ц було встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, 29 листопада 2007 року за реєстровим №1896 не посвідчувався нотаріально, отже отриманий на підставі нікчемного правочину Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №969534, що виданий Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 16 вересня 2008 року, є незаконним.

Крім того, Києво-Святошинський районний суд Київської області за результатами розгляду справи №369/2582/16-ц у задовольнив віндикаціний позов, але не вирішив питання про відшкодування позивачу, як добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна за недійсним правочином.

Тому позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.10.2015р., який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав за №2007 . Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №969534, виданий Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 16 вересня 2008 року. Стягнути з ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) збитки у розмірі 508 000,00 грн. Стягнути з ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) судові витрати у розмірі 16761,60 грн.

Ухвалою суду від 11.01.2021 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.08.2021 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 09.11.2021 учасники справи не з`явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду невідомі.

Представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності. Позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За письмовою згодою позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст. 280-281 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 27 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., та зареєстровано в реєстрі за № 2007.

Згідно п. 1 Договору відповідач продав, а позивач купив земельну ділянку площею 0,1000 га (рілля) розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер якої -3222486201:01:017:0025 (далі - спірна земельна ділянка).

Відповідно до п. 2 Договору вказана земельна ділянка належала відповідачу на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №969534, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 16 вересня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 29 листопада 2007 року за реєстровим №1896, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010832901468.

Пунктом третім Договору №2007 встановлено, що за домовленістю сторін продаж цієї земельної ділянки вчинено за ціною - 254000,00 грн. (двісті п`ятдесят чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Згідно з п. 5 Договору №2007 земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом №НВ-3204952272015 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим управлінням Держгеокадастру у Києво- Святошинському районі Київської області 21 серпня 2015 року, згідно якого відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, не зареєстровані.

18.06.2018 року Києво-Святошинським районним судом Київської області було ухвалено судове рішення у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи: Софіївсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Дудкіна Надія Володимирівна про витребування майна з чужого незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю (Є.У.Н. 369/2582/16-ц).

Даним судовим рішенням було встановлено що 17 листопада 2000 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купив земельну ділянку площею 0,1000га, розташовану на території АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Договір купівлі-продажу посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Коцюрбою Г.Г. та зареєстрований за №3-3594.

Вказана земельна ділянка належала продавцю ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ №097737, виданого виконкомом Софіївсько-Борщагівської сільської ради 28 грудня 1999 року згідно рішення цього ж виконкому №195 від 12 жовтня 1999 року.

20 липня 2002 року на підставі Договору купівлі-продажу від 17.11.2000 року №3-3594 ОСОБА_5 був виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №081930 на земельну ділянку площею 0,1000га в АДРЕСА_1 , цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2192.

На запит суду приватним нотаріусом Дудкіною Н.В. були надані копії документів, на підставі яких був посвідчений Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.10.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . В цих матеріалах міститься копія Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №969534, виданий ОСОБА_3 16 вересня 2008 року (а.с. 92 том 2), проте копія Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 листопада 2007 року №1896, на підставі якого був виданий вищевказаний Державний акт, в матеріалах нотаріальної справи відсутня.

Відповідно до листа Головного територіального управління юстиції у Київській області від 12.10.2017 року №18599-4-5/4 договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.11.2007 року за реєстровим №1896, згідно якого ОСОБА_3 придбав земельну ділянку площею 0,1га по АДРЕСА_1 , приватними та державними нотаріусами Київської області не посвідчувався.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21.08.2015 року, земельна ділянка кадастровим №3222486201:017:0025 площею 0,1га по АДРЕСА_1 зареєстрована в ДЗК на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленого ДП "Головний інститут землеустрою" 19.08.2015 року.

Однак, в листі Державного підприємства "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 05.12.2017 року (а.с.142 том 2) зазначається про те, що згідно книги реєстрації договорів за період з 2014 року по 2017 рік підприємством не укладався договір з ОСОБА_3 на розробку проектної документації.

Відповідно до листа Державного підприємства "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 06.11.2017 року №01-13/670 (а.с.121 том 3) підприємством здійснено перевірку наявності документів, матеріалів або іншої інформації, необхідних для здійснення державного нагляду (контролю) за використанням та охороною земель за прізвищами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , кадастровим номером 3222486201:017:0025. За результатами перевірки в бухгалтерських документах та технічному архіві підприємства ці матеріали відсутні.

Таким чином, правової підстави набуття права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку за результатами розгляду справи не встановлено, доказів наявності таких підстав стороною відповідача суду не подано.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.06.2018 витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану в АДРЕСА_1 , цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий №3222486201:01:017:0025. Визнано за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку площею 0,1га, розташовану в АДРЕСА_1 , цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий №3222486201:01:017:0025.

Дане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року в справі № 293/780/18 (провадження № 61-10328св19), від 28 квітня 2020 року в справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19) і від 02 жовтня 2019 року в справі № 140/2589/15-ц (провадження № 61-16847св18).

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав що відповідач укладаючи спірний договір купівлі-продажу ввів його в оману щодо нотаріального посвідчення Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 листопада 2007 року №1896, на підставі якого відповідач був зазначеним власником земельної ділянки. Тим самим відповідач ввів в оману позивача щодо обставин, які мають істотне значення при укладанні спірного правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі „Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина „судового розгляду".

Як зазначалось вище, рішенням суду у цивільній справі 369/2582/16-цбуло встановлено факт того, що підстави набуття права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку за результатами розгляду справи не встановлено.

Дані обставини не доказуються при розгляді даної справи, оскільки мають преюдиційний характер в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Таким чином під час укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.10.2015 року відповідач ввів в оману позивача щодо того, що він є правомочним власником земельної ділянки, тим самим ввівши ОСОБА_2 в оману відносно обставин що мають істотне значення.

З наведеного суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позову щодо визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.10.2015 р. з підстав ст. 230 ЦК України, та відповідно необхідності визнання недійсним державного акту на відповідну земельну ділянку.

Крім того відповідно до ч.2 ст. 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

В даному випадку відповідно до п. З Договору №2007 за домовленістю сторін продаж цієї земельної ділянки вчинено за 254 000 (двісті п`ятдесят чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Відповідач застосував обман під час укладання з позивачем Договору №2207 , а тому з нього підлягають стягненню збитки у подвійному розмірі що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Отже, відповідач має відшкодувати позивачу збитки у подвійному розмірі сплачених за недійсним правочином коштів: 254000,00 грн. х 2 = 508 000,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договорів та державного акту, стягнення збитків - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.10.2015р., який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав за №2007 .

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №969534, виданий Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 16 вересня 2008 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 збитки у розмірі 508 000,00 грн. (п`ятсот вісім тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 16761,60 грн. (шістнадцять тисяч сімсот шістдесят одна гривня).

Інформація про сторін

Позивач ОСОБА_2 , адреса місця проживання АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_3 , адреса місця проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Дубас Т.В.