Ухвала

від 22.12.2021 по справі 334/3880/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№ 334/3880/17 Головуючий в 1-й інст. ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/807/1207/21 Доповідач в 2-й інст. ОСОБА_2

Категорія ч. 2 ст. 121 КК України .

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 2021 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, працюючого охоронником в ПП «Охоронна агенція «Січ-Безпека», неодруженого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 121 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк вісім років.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 у відшкодування моральної шкоду, спричиненої злочином 100000, 00 гривень.

Стягнуто з ПП «Охоронна агенція «Січ-безпека» (код ЄДРПОУ 39750444) на користь ОСОБА_9 у відшкодування майнової шкоди 2611,00 гривень.

Застосовано до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід до набрання вироку законної сили у вигляді особистого зобов`язання.

В порядку вимог ст. 100 КПК України вирішено долю речових доказів в кримінальному провадженні,

В С Т А Н О В И Л А:

І. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини.

Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя гр. ОСОБА_7 був визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України за наступних обставин.

Встановлено, що ОСОБА_10 , будучи офіційно працевлаштованим на посаді охоронця у приватному підприємстві «Охоронна агенція «Січ-безпека» та згідно встановленого графіку, 14 лютого 2017 року о 16 годині 00 хвилин заступив на чергування для здійснення охорони громадського порядку в приміщенні КУ «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9», яка розташована за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Щаслива 1.

Так, 14 лютого 2017 року, приблизно о 20 годині 00 хвилин, бригадою швидкої медичної допомоги спеціалізованої станції ШМД до приймального покою КУ «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9» було доставлено ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який знаходився в стані алкогольного сп`яніння та якого медичними працівниками було розміщено на кушетці біля входу до приміщення приймального покою, де останній заснув.

Далі, 15 лютого 2017 року, приблизно о 04 годині 30 хвилин, ОСОБА_11 залишив кушетку, переповз до холу приймального покою, де став виражатися нецензурною лайкою.

В свою чергу, ОСОБА_10 , з метою заспокоєння ОСОБА_11 , перетягнув останнього назад на кушетку, де поклав його на спину.

Після чого, ОСОБА_10 , діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, з метою спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , який в силу свого стану не міг чинити опір, наніс останньому не менше 6 ударів правою та лівою ногою в область грудної клітини, спричинивши потерпілому наступні тілесні ушкодження:

закриту тупу травму тулуба:

конструкційні повні поперечні перелами 2-5 ребер по середньої ключичній лінії справа,

повні поперечні перелами 2-9 ребер по середньої ключичній лінії зліва,

локальний повний поперечний перелам 11 ребра по середній пахвовій лінії зліва з крововиливами в м`які тканини в місцях переламів,

розриви пристіночної плеври на рівні 4-6 ребер по середньої ключичній лінії зліва і 11 ребра по середній пахвовій лінії зліва, наявність темно-червоної рідкої крові в лівій плевральній порожнини до 700 мл і згортка крові, обсягом до 450 см. куб.;

крововилив в клітковину за очеревинного простору зліва і справа;

крововиливи в м`які тканини передньої поверхні грудної клітки зліва, з переходом на ліву бічну поверхню і на правій бічній поверхні грудної клітини, в межлопаточної області і в поперековій ділянці зліва і справа;

синці на передній поверхні грудної клітини, від рівня 2-го міжребер`я до ребрових дуг, на лівій бічній поверхні тулуба, в проекції 6-го ребра зліва, на правій бічній поверхні тулуба, з переходом на праву поперекову область, і в лівій поперековій ділянці,

садна на лівій бічній поверхні тулуба, в проекції 5-8-го ребер зліва, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті, від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 о 06 годині 00 хвилин, ОСОБА_11 , знаходячись у реанімаційному відділенні КУ «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9», помер.

Своїми умисними діями ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачене ч. 2 ст. 121 КК України, а саме: умисне тяжке тілесне пошкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.

ІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи обвинуваченого.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 не погоджується з вироком суду першої інстанції, оскільки на його думку, він є незаконним та необґрунтованим.

Обвинувачений в скарзі зазначає, що досліджені судом докази, як кожний окремо, так і всі докази у своїй сукупності, явно свідчать про невинуватість апелянта.

Так, 14 лютого 2017 року о 19 годині 30 хвилин бригадою швидкої медичної допомоги було доставлено, як невідомого в приймальний покій КУ «Запорізька міська багатопрофільна лікарня №9» потерпілого ОСОБА_11 у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до відеозапису (наданий суду стороною обвинувачення), начебто злочинні дії, які інкримінуються ОСОБА_7 , відбувалися 15 лютого 2017 року у період часу з 04 години 30 хвилин до 06 години 00 хвилин ранку.

15 лютого 2017 року о 06 годині 40 хвилин ранку, за призначенням чергового лікаря потерпілого ОСОБА_11 доставлено в рентгенологічний кабінет для проведення рентгенологічного дослідження, зокрема, органів грудної клітини.

Тобто, рентгенограма органів грудної клітини, зроблена після інкримінованих подій.

У свою чергу, на першому аркуші медичної карти хворого №547 зроблено запис, який свідчить, що у потерпілого в органах грудної клітини переломів ребер не було, а лише природні вікові зміни.

Вказане також підтверджується висновком КЕО та висновком експерта №354/4 за 24.11.2017 15.01.2018, якими вбачається, що свіжих травматичних пошкоджень на представлених рентгенограмах не виявлено.

Таким чином, об`єктивні данні у вигляді вказаних знімків потерпілого безумовно свідчать про невинуватість обвинуваченого.

Надані стороною захисту інші докази, які містять інформацію з таких рентгенівських знімків, не викликають сумнівів у їх існуванні та достовірності.

Але, в той час апелянт наголошує, що самі знімки були втрачені органом досудового розслідування, що викликає обґрунтовані сумніви у тому, чи не було зроблено навмисно працівниками правоохоронних органів для знищення доказів невинуватості ОСОБА_7 .

Також апелянт зазначає, що згідно висновку комісійної експертизи №154/к за 18.04.2017-21.04.2017 у потерпілого виявлені переломи тринадцяти ребер, а саме: локальні повні поперечні переломи 2-5 ребер по середній ключичній лінії праворуч; локальні повні поперечні переломи 2-9 ребер по середній ключичній лінії ліворуч; локальний повний поперечний перелом 11 ребер по середній пахвовій лінії ліворуч.

Апелянт звертає увагу, що переломи ребер справа і зліва йдуть однаково по середній ключичній лінії, тобто вертикально по одній осі.

Наведені переломи є симетричними по вертикалі, і на ребра відбувався сильний, рівномірний, одночасний тиск.

Очевидно, що такі особливості переломів характерні для одномоментного стискання рівною поверхнею на грудну клітину потерпілого з великою силою.

Або потерпілий мав бути міцно зафіксований і по ньому мали відбуватися точно вивірені удари предметом, або професійні, вивірені удари рукою чи ногою.

Апелянт зазначає, що на відеозаписі видно, що обвинувачений нічого з переліченого не вчиняє.

Отже, можливо дійти до висновку, що складно руками або ногами нанести такі симетричні та рівні по вертикалі численні переломи ребер, про що також повідомив експерт ОСОБА_12 .

Крім того, відповідно до показань допитаних лікарів та експерта ОСОБА_13 , такі сильні тілесні ушкодження на протязі декількох днів проявилися.

Експерт під час судового засідання ОСОБА_12 вказав, що такі ушкодження у потерпілого, які могли утворитися у зв`язку з падінням останнього з висоти не виключається. Інші варіанти ушкодження (зокрема, стискання) експерти навіть не розглядали.

Сторона обвинувачення не продемонструвала суду конкретного фрагменту відеозапису, де були б нанесенні травмуючи удари.

Тільки суд першої інстанції в обвинувальному вироку послався на час і дату нібито фрагментів, які підтверджують, що обвинувачений наносив тілесні ушкодження.

Під час судового засідання обвинувачений був позбавлений можливості пояснювати свої дії на відеозаписі.

Щодо відеозапису, апелянт наголошує, що виходячи з аналізу такого доказу, можливо дійти до висновку, що обстановка під час події була спокійною, оточуючі поводили себе спокійно.

З відеозапису вбачається, що потерпілий ОСОБА_11 не здійснював ніяких дій, які свідчили б, що на нього здійснювали влив: відсутня рефлекторна реакція тіла на сильні удари та переломи; потерпілий не звав на допомогу.

Вказаним доказом, лише підтверджується, що обвинувачений намагався лише розтормошити сп`янілого потерпілого, щоб на прохання медичних працівників вивести його на вилицю. Будь-яких дій, які схожі на удари, обвинувачений не наносив, що підтверджується вказаним відеозаписом.

З відеозапису також вбачається, що інший охоронець, ОСОБА_14 , явку якого до суду прокурор всупереч вимогам ч. 3 ст. 23 КПК України не забезпечив, також вживав заходи на потерпілого, які були направленні лише щоб розтормошити потерпілого.

Також зазначає, що згідно висновків експертів відповідні тілесні ушкодження могли бути нанесені виключно за умови доступності відповідних частин тіла для нанесення ушкоджень та достатньої кінетичної енергії для цього. Проте, стороною обвинувачення не було проведено такого слідчого експерименту, не було зазначено конкретного механізму травмуючих ударів (положення тіл обвинуваченого та потерпілого у просторі та по відношенню один до одного, чим саме та куди нанесено удари), не доведено можливість їх нанесення в умовах конкретної обстановки місця події.

Відповідно до вказаного, обвинувачений наголошує, що сторона захисту надала суду фотоматеріали з вимірами місця події, з яких вбачаються вкрай стиснені умови для можливості нанесення ударів потерпілому.

Сама ж потерпіла ОСОБА_9 вказує, що її батько не скаржився на тілесні ушкодження, які посмертно були у нього виявлені. При цьому за свідченнями допитаних судом медичних працівників, які лікували потерпілого, а також допитаних судом експертів, потерпілий такі сильні тілесні ушкодження обов`язково відчував би і проявив би певні ознаки (неможливість нормально дихати, сильний біль).

Навпаки, абсолютно усі свідки медичні працівники, яких допитав суд, і які лікували потерпілого, повідомили, що у нього були відсутні виявлені посмертно тілесні ушкодження.

Висновок експерта №154/к базується на хибних та неповних даних: відсутність берців, відсутність показів свідка ОСОБА_14 , не досліджено відеозапис подій, не досліджено рентгенівські знімки.

Також вказаний висновок не мітить даних і прокурор не довів іншим чином можливість лише шістьма ударами нанести сильні та численні тілесні ушкодження перелом тринадцяти ребер і загалом нанесення від 35 до 40 тілесних ушкоджень. При цьому, з відеозапису не вбачається, що обвинувачений робив численні рухи.

Експертами не досліджено інші варіанти отримання потерпілим тілесних ушкоджень, наприклад, стискання, наїзд транспортного засобу.

Також, ні в обвинувальному акті, а ні у вироку суду першої інстанції не було встановлено мотив злочину, що є порушенням вимог п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України та абз. 2 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України.

Апелянт вважає, що загалом обвинувачення є некоректним і ґрунтується на припущеннях, що прямо заборонено ч. 3 ст. 62 Конституції України і вимогами ч. 3 ст. 373 КПК України.

Також ОСОБА_7 в скарзі вказує, що суд першої інстанції послався на показання свідків, експертів, речові докази, документи та висновки експертів.

Проте, більшість вказаних доказів відноситься лише до доведення самого факту смерті потерпілого і перебігу лікування, а не до доведення винуватості обвинуваченого.

ОСОБА_9 вказує, що перебуваючи у лікарні, батько казав, що його побили, але не казав хто, саме його побив та скаржився на біль в боку і внутрішніх органах.

Таким чином, з показань потерпілої слідує, що батько не скаржився їй саме на ті ушкодження, які відіграли провідну роль у настанні його смерті, а саме повні переломи тринадцяти ребер.

У свою чергу, потерпілий не міг не відчувати такі переломи грудної клітини.

Вирок суду базується на тому, що відповідні удари могли бути нанесені за умови, якщо ноги були взуті у берці.

Проте, сторона обвинувачення не надала суду відповідних берців, а також не продемонструвала на відеозаписі фрагмент, з якого вбачалось би, що обвинувачений був взутий у берці.

Сторона захисту на противагу вказаному, продемонструвала на відеозаписі фрагменти на яких видно, що обвинувачений був взутий в мокасини. Вказане взуття було надано суду. Вказану обставину, що обвинувачений був в мокасинах опосередковано підтвердив свідок ОСОБА_15 .

Але, суд першої інстанції необґрунтовано відкинув докази сторони захисту.

Також апелянт наголошує, що висновок експерта №154/к базується також на показаннях допитаного під час досудового розслідування свідка ОСОБА_14 .

На одне із судових засідань сторона захисту забезпечила явку вказаного свідка, проте сторона обвинувачення не захотіла продовжувати тривале судове засідання і даного свідка допитано не було. Вказана поведінка прокурора викликає сумніви.

Відповідно до наведеного, суд мав виключити вказаний висновок з переліку доказів, як плід отруйного дерева, але цього не зробив.

Суд першої інстанції фактично в основу вироку поклав висновок експерта №154/к, який посилається на показання свідка, надані слідчому.

Під час судового засідання захисником заявлялось клопотання про тимчасовий доступ до повних даних лікарів, проте суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання для виклику і допиту лікарів, які змогли ь надати данні щодо рентгенівських знімків, яких на думку сторони захисту, було достатньо для виправдання обвинуваченого у справі.

Наголошує, що сторона обвинувачення навіть не намагалась спростувати зміст та значення вказаних знімків.

У свою чергу, апелянт також вказує, що в матеріалах справи маються судові довідки та акт від 10.08.2017 року, згідно яких у цей день відбувся збій у роботі технічної фіксації «Оберіг», в результатів чого виникла неможливість запису судового засідання та його перезапису на диск.

В матеріалах справи відсутні журнал судового засідання за вказану дату.

Також в матеріалах справи відсутні технічний запис також за 21.11.2017 року.

Апелянт тим не менше зазначає, навіть за умови доведення його вини, призначене покарання є занадто судове.

Суд при призначенні покарання не врахував, що із самого початку досудового розслідування обвинувачений не переховувався від слідчих органів, з`явився на першу вимогу як до слідчого, так і до суду.

За увесь тривалий час судового розгляду, а це близько трьох років, через поведінку ОСОБА_7 або неявку не було зірвано жодного судового засідання.

На протязі кримінального провадження, обвинувачений поводив себе спокійно та адекватно, не здійснював впливу на потерпілих і свідків, не спотворював докази.

До обвинувачено не була застосована жодна міра запобіжного заходу.

Апелянт просить суд, надати дозвіл на тимчасовий доступ (шляхом ознайомлення та виготовлення копій власним портативним технічним засобом): до документів, в яких містяться ідентифікаційні дані головного позаштатного рентгенолога Департаменту охорони здоров`я ЗОДА завідувачки рентген-діагностичним відділенням КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР ОСОБА_16 та які знаходяться в Департаменті охорони здоров`я ЗОДА; до документів, в яких містяться ідентифікаційні дані лікаря рентгенолога консультанта КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ЗОР та які знаходяться в КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ЗОР.

Виконання ухвали про тимчасовий доступ покласти на захисника обвинуваченого ОСОБА_7 .

Також просить повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження шляхом дослідження доказів, а саме: прослухати звукозаписи судових засідань із допитами свідків та судових експертів; дослідити наявні в матеріалах справи речові докази, документи та висновки експертів.

Після отримання даних лікарів допитати: завідувачку рентген діагностичним відділенням КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР ОСОБА_16 ; лікаря рентгенолога консультанта КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ЗОР.

Під час апеляційного перегляду, ОСОБА_7 було доповнено клопотання про повторне дослідження доказів в ході апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції, який просить суд повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, шляхом дослідження доказів: викликати і допитати всіх без виключень свідків та судових експертів, дослідити наявні в матеріалах справи речові докази, документи та висновки експертів, після отримання ідентифікаційних даних допитати ОСОБА_16 та лікаря-рентгенолога консультанта КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ЗОР.

Вирок суду першої інстанції від 5 травня 2021 року, апелянт просить скасувати та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального провадження.

ІІІ.Позиції учасників судового провадження

Обвинувачений ОСОБА_7 , його захисник адвокат ОСОБА_8 , підтримали доводи апеляційної скарги, вважали вирок суду першої інстанції необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню через відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , вирок суду вважав обґрунтованим і законним. Всі докази в справі були дослідження, які поза розумнім сумнівом доводять винуватість обвинуваченого в інкримінованому злочині. Просив апеляцій суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_7 без задоволення, а вирок Ленінського районного суду без змін.

Потерпіла ОСОБА_9 та її представник будучи належним чином повідомленні в судове засідання не з`явилися. Будь-яких заяв чи клопотань про перенесення судового засідання до суду не надали.

Представник приватного підприємства «Охоронна агенція «Січ-Безпека» - адвокат ОСОБА_17 , будучи належним чином повідомлений, в судове засідання не з`явився. Будь-яких заяв чи клопотань про перенесення судового засідання до суду не надав.

ІV.Мотиви колегії суддів Запорізького апеляційного суду.

Заслухавши в засіданні апеляційної інстанції доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарг; учасників провадження та перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 (а.с. 19-22, т.3) винним себе у скоєнні інкримінованого злочину не визнав та пояснив суду, що він працює охоронцем в ПП «Січ-безпека». У вказаний день чергував у 9-тій міській лікарні. Обвинувачений побачив потерпілого ОСОБА_11 у стані алкогольного сп`яніння в приміщенні приймального покою в лікарні, якого розмістили в приміщенні для осіб без визначеного місця проживання. В нічний час потерпілий почав, сидячи на сідницях, повзти у коридор. Він намагався підняти потерпілого на ноги, проте той не тримався. Удари потерпілому обвинувачений не наносив. Намагався лише підвести останнього та руками покласти на лежак, проте потерпілий постійно намагався залишити лежак.

Обвинувачений ОСОБА_7 з вироком суду не згодний, вважає, що в матеріалах провадження містяться припущення в його винуватості у скоєні злочину, судове рішення обґрунтовується на хибних і неповних даних. Районний суд допустив обвинувальних ухил в справі, відкинувши докази невинуватості обвинуваченого.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що районний суд у відповідності з вимогами ст.ст. 370, 374 КПК України та у відповідності до ст. 337 КПК України в межах пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 121 КК України, виклавши їх у вироку.

В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів, зазначив підстави, з яких приймає одні докази та відкидає інші.

Розглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про неспроможність версії обвинуваченого та захисту.

Винуватість ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні та які дають підстави зробити лише такі висновки.

Колегія суддів вважає, що докази кримінального провадження не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 404 КПК України, оскільки вони підтверджують факт перебування потерпілого у лікарні в день чергування обвинуваченого, фізичне контактування обвинуваченого з потерпілим, причини смерті потерпілого, утворення механізму вчинення інкримінованого злочину, тілесні пошкодження потерпілого.

Вказані докази є допустимим, належними і повними, колегія суддів під час перегляду справи не встановила обставин, що вони здобуті були в супереч вимогам КПК України або є такими, що не підтверджують винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому злочину, як наголошують обвинувачений і захисник.

В противагу доводам апелянта, що ОСОБА_7 не вчиняв дій, які можливо розцінити, як нанесення тілесних ушкоджень, слід зазначити наступне.

Судова колегія вважає, що беззаперечним доказом винуватості ОСОБА_7 є досліджені під час судового засідання в суді першої інстанції відеозаписи з камер спостереження (а.с.140, т.1), які оцінені покроково з диференціацією часових індикаторів, що свідчить про їх ретельне дослідження.

Апеляційний суд погоджуючись з дослідженими відеозаписами «3_12_R_022017040000», «4_12_R_022017050000» наголошує, що поза розумнім сумнівом встановлено, що поведінка обвинуваченого, відносно ОСОБА_11 , була агресивною та вбачаються моменти, коли обвинувачений хапає потерпілого за руки та затягує його до приміщення. Показано падіння потерпілого з висоти його росту через те, що обвинувачений намагався поставити його на ноги.

Також встановлено, що потерпілий, будучи на підлозі, отримує від обвинуваченого удари, оскільки показано різкі рухи вперед ніг ОСОБА_7 та різкі коливання ніг потерпілого. Такі різкі коливання ніг ОСОБА_11 під час події, які зафіксовані на відеозаписах є природною реакцією на тілесні ушкодження від нападника.

Під час судового засідання в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 не надав конкретних і переконливих пояснень щодо характеру різких рухів ногами.

Виходячи з вказаного, суд зазначає, що хоч на відеозаписі і не показано верхньої частини тіла потерпілого та безпосередньо ударів в тулуб потерпілого, але в той час підтверджує, що під час події обвинувачений і потерпілий мали фізичний контакт, який із сторони обвинуваченого супроводжувався різкими рухами ногами та різким коливанням ніг потерпілого, що поза розумнім сумнівом на основі логічного аналізу з іншими матеріалами справи дають підстави вважати про нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 обвинуваченим.

Крім того, судова колегія погоджується з тим, що ОСОБА_7 під час події, яка зафіксована на відеозаписах наніс дев`ять ударів ногами, зокрема в область грудної клітини ОСОБА_11 .

Щодо доводів апеляційної скарги, що ОСОБА_11 не мав тілесних ушкоджень то колегія суддів відхиляє їх повністю, оскільки місцевим судом було належним чином спростована така версія.

Так, під час судового розгляду в суді першої інстанції у якості свідків було допитано ряд працівників КУ «Запорізька міська багатопрофільна лікарня №9» та досліджена інформація, яка міститься в ряді медичних документів, з яких вбачається, що на момент первинного медичного огляду ОСОБА_18 у нього не було виявлено видимих тілесних ушкоджень, його загальний стан був задовільний, як для людини, яка знаходиться в стані алкогольного сп`яніння.

Проте, огляд ОСОБА_11 , який проведений був пізніше, вказував на погіршення стану його здоров`я, виявлені були травматичні ушкодження на його тілі.

Зокрема, показами свідка ОСОБА_19 , яка є лікарем-анестезіологом, повідомлено, що вранці 15 лютого 2017 року потерпілого було поміщено в реанімацію та під час вказаного виявлено численні гематоми у потерпілого, які були достатньо свіжими.

Потерпілий перебуваючи на стаціонарі, перебував у свідомості та пояснював своїм родичам, які відвідували його у лікарні, що під час госпіталізації його побили.

Виходячи з вказаного та висновків місцевого суду, колегія суддів вважає, що наведені обставини, покази свідків, потерпілої і докази в матеріалах справи свідчать про різке погіршення стану здоров`я ОСОБА_11 викликане подіями у приміщенні прийомного покою з обвинуваченим ОСОБА_20 , який завдав потерпілому численні удари у період, зафіксований на відеозаписі з камер спостереження.

Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі, що він не міг нанести такі тілесні ушкодження ногами і те, що версія про падіння на пласку поверхню або стискання, стороною обвинувачення не була спростована, на думку апеляційного суду, є безпідставними, оскільки дослідженими матеріалами провадження вказане спростовується повністю.

Висновком судово-медичної експертизи №680 (а.с.90, т.1), яку проведено безпосередньо під час огляду трупу потерпілого і його розтину встановлено, що смерть ОСОБА_11 відбулася через закриту тупу травму грудної клітини. Травми потерпілого були утворені при житті за декілька днів до смерті. Всі ушкодження потерпілого відбулися по механізму тупої травми. Не виключається можливість після отримання таких травм рухатися, бути в свідомості, звати на допомогу та вчиняти інші дії.

Фотосвітлинами та таблиці, які є додатком до вищенаведеного висновку експертизи наочно показані тілесні ушкодження ОСОБА_11 на ділянці грудної клітині.

Висновком комісійної судово-медичної експертизи №154-к (а.с.102, т.1) встановлено, що всі тілесні ушкодження на тілі потерпілого могли утворитися внаслідок неодноразових травматичних впливів руками та взутими ногами, за умови достатньої для виникнення конкретних ушкоджень кінетичної енергії.

Колегія суддів, виходячи з вказаного, вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що відеозаписом з урахуванням висновків експертів підтверджується достатність кінетичної енергії, яка виходила з дій ОСОБА_7 . Вказане обґрунтовується тим, що здригання ніг потерпілого під час події свідчить, що удари наносились з потужною енергією, яка достатня для таких тілесних ушкоджень.

З приводу того, що не було допитано свідка ОСОБА_21 (а.с.109, т.2), апеляційний суд вказує, що свідок був не допитаний через об`єктивні причини, адже судове засідання тривало з 10:16 годин до 15:23 годин, прокурором була висловлена думка про оголошення перерви через тривале судове засідання (а.с.112, т.2).

В подальшому судом першої інстанції вживались заходи для виклику свідка ОСОБА_21 (а.с.119, т.2, а.с. 126, т.2), але останній не отримував повістки про виклик його до судового засідання.

Під час судового засідання 2 червня 2020 року (а.с.173-175, т.2) судом першої інстанції ставилось на обговорення питання про можливість зміни порядку дослідження доказів або вжиття інших заходів для забезпечення явки свідка в судове засідання.

Сторона обвинувачення прохала відкласти судове засідання для вжиття заходів забезпечення явки свідка обвинувачення.

Натомість сторона захисту та обвинувачений заперечували щодо відкладення судового засідання та наполягали на продовженні судового розгляду провадження.

Виходячи з вказаного, колегія суддів вважає, що сторона захисту та сам обвинувачений не заперечував щодо продовження судового засідання без допиту вказаного свідка обвинувачення, а тому доводи в цій частині є безпідставними, оскільки суд вжив всіх заходів для реалізації прав, як стороні обвинувачення, так і стороні захисту.

Щодо можливості отримання потерпілим ушкоджень під час падіння або стискання, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновком експертизи №154-к звернено увагу, що при падінні на рівну поверхню у людини проявляються травми більш-менш рівномірно, а часто травма голови превалює над травмами більш низьких ділянок тіла.

Проте під час експертизи (на голові чи кінцівках) не виявлено проявів високих кінетичних впливів поза межами грудної клітини.

Тобто, матеріалами справи і висновками районного суду встановлено, що версія про утворення тілесних ушкоджень за іншим механізмом, аніж тим, як його висуває сторона обвинувачення є неспроможною, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Щодо не проведення під час досудового розслідування слідчого експерименту, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до системного аналізу ст. 240 КПК України слідчий експеримент проводиться для перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Ця слідча дія найчастіше направлена на перевірку вже зібраних у справі доказів в результаті проведення інших слідчих дій (допиту підозрюваного, потерпілого чи свідка з метою їх уточнення і доповнення у присутності понятих).

Враховуючи, що обвинувачений свою вину не визнає та повністю заперечує, що наносив тілесні ушкодження потерпілому, слідча дія у вигляді слідчого експерименту не проводилась, оскільки є недоцільною з урахуванням позиції обвинуваченого та матеріалів провадження.

Проведення слідчий дій є прерогативою органів досудового розслідування, які визначають обсяг для проведення таких дій.

Щодо наявності обставини у вигляді проведення огляду, свідчення деяких лікарів і рентгену після події, які вказують на відсутність у потерпілого тілесних ушкоджень у вигляді перелому ребер, апеляційний суд вважає такі доводи безпідставними і цілком погоджується висновками місцевого суду, що така обставина не спростовує винуватість ОСОБА_7 , а лише свідчить про неналежну організацію медичної допомоги у закладі охорони здоров`я.

Вказане виходить з того, що перелом ребер встановлено було після смерті потерпілого, тобто під час проведення судово-медичних експертиз. Потерпілий, починаючи з госпіталізації і до моменту смерті, постійно перебував на території лікарні.

Суд відхиляє твердження, що переломи ребер могли настати від проведення реанімаційних заходів, оскільки висновком комісійної судово-медичної експертизи №154/к (а.с.102, т.1) конкретно вказано, що тілесні ушкодження утворилися внаслідок тупої травми, які завданні були впливами рук та ногами, за умови достатньої для виникнення ушкоджень кінетичної енергії.

Крім того, під час судового засідання в суді першої інстанції судові експерти підтвердили, що велика кількість крові в лівій плевральній порожнини до 700 мл. та згорток крові, обсягом до 450 см. куб. свідчать про неможливість накопичення їх за коротких час до настання смерті, а тому потерпілий після отриманих тілесних ушкоджень міг деякий час спілкуватися та перебувати у свідомості.

Тобто, піддаючи логічному і змістовному аналізу інкримінованих обставин та доказів у справі, свідчень свідків і потерпілої можливо дійти до єдиного висновку, що потерпілий був доставлений до лікарні в задовільному стані, і лише після взаємодії з обвинуваченим, потерпілий ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження, які призвели до смерті.

Щодо посилання апелянта на висновки КЕО та висновок експерта №354/4 за 24.11.2017 15.01.2018, якими вбачається, що свіжих травматичних пошкоджень на представлених рентгенограмах не виявлено, не може вважатися належним доказом, оскільки він здобутий не в межах вказаного провадження та відноситься до іншого провадження про неналежну організацію медичної допомоги потерпілому.

Окрім того, вказані документи базувалися переважно на внутрішніх документах закладу охорони здоров`я та не спростовують висновки судово-медичної експертизи в цьому провадженні, якими конкретно і чітко зазначено про механізм утворення тілесних ушкоджень у потерпілого та причини смерті, в основі якого покладено безпосередній розтин потерпілого ОСОБА_11 .

Посилання обвинуваченого у скарзі, що органи досудового розслідування і суд першої інстанції не взяв до уваги обставину, що обвинувачений не був взутий в берці, жодним чином не спростовує ті обставини, що після переглянутих на відеозаписах подій, здоров`я потерпілого погіршало, після чого він помер, внаслідок тупої травми.

Апеляційний суд вважає, що висновки судово-медичних експертиз, які вказують припущення, що нанесення такого механізму тілесних ушкоджень могли бути нанесено взутими берцями, тобто є певним абстрактним відображенням висновків експертів, але не спростовує того, що без взутих берців такі удари та з певною кінетичною енергією неможливо нанести.

Колегія суддів відхиляє як непереконливі доводи апеляційної скарги, зміст яких зводиться до обґрунтування підстав для скасування вироку через те, що районним судом не встановлено мотиву та мети вчинення злочину.

Спираючись на зміст закону України про кримінальну відповідальність, судова колегія виходить з того, що мотив і мета, як ознаки суб`єктивної сторони, не визначені законодавцем як обов`язкові (конститутивні) ознаки складу злочину, передбаченого ст. 121 КК України. У цьому складі злочину мотив і мета на кваліфікацію не впливають.

Лише у кваліфікованому складі в ч. 2 ст. 121 КК України законодавець серед альтернативних ознак суб`єктивної сторони передбачає спеціальну мету - залякування потерпілого або інших осіб, мотив - расову, національну або релігійну нетерпимість. Такий мотив і мета у цьому кримінальному провадженні в провину ОСОБА_7 не ставиться.

Водночас доводи апеляційної скарги спростовуються змістом вироку, де йдеться про раптово виниклі неприязні відносини як підґрунтя для вчинення злочину обвинуваченим.

Отже, встановлені судами внутрішні спонукання обвинуваченого до вчинення злочину у виді раптово виниклих неприязних відносин, і є мотивом вчиненого ОСОБА_7 злочину.

Під метою вчинення злочину розуміється уявлення особи про бажаний результат своїх суспільно небезпечних дій, яке в цьому провадженні значною мірою пов`язане зі спрямованістю умислу ОСОБА_7 та заподіяними ним конкретними наслідками.

З огляду на ступінь конкретизації в свідомості ОСОБА_7 тих наслідків, які він заподіяв життю та здоров`ю потерпілого, суд дійшов правильного висновку про те, що його дії слід кваліфікувати за правилами, коли психічне ставлення винуватої особи до ознак об`єктивної сторони виявляється у виді прямого невизначеного умислу, де свідомістю винної особи охоплюється настання спектру негативних наслідків в межах одного виду шкоди чи різних її видів, а будь-який з них є бажаним для особи. При прямому невизначеному умислі кваліфікація здійснюється в залежності від тих наслідків, які були фактично заподіяні потерпілому. Бажання настання наслідків вказує про вчинення кримінального правопорушення з прямим умислом, де визначені в конкретному складі злочину наслідки є метою вчинення злочину.

ОСОБА_7 визнано винуватим у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Попри те, що психічне ставлення до заподіяної смерті виявляється у формі необережності, інкримінований злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України, в цілому вважається вчиненим умисно. Найближча мета застосованого ОСОБА_7 насильства (не зважаючи на те чи була вона кінцевою чи проміжною метою дій) детермінована характером, змістом і спрямованістю вчинених ним дій, пов`язаних з нанесенням ушкоджень.

За встановленими судом обставинами провадження відсутні підстави стверджувати про те, що мисленим уявленням ОСОБА_7 про результат своїх дій не охоплювалось умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, як відсутні і підстави для твердження про психічне ставлення до заподіяної смерті у формі умислу.

Отже, доводи скарги про не встановлення судом мотиву і мети заподіяного тілесного ушкодження, відсутність причинного зв`язку між діянням ОСОБА_7 і суспільно небезпечними наслідками є безпідставними.

Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції заявлялось клопотання про тимчасовий доступ до повних даних лікарів, проте колегія суддів вважає необхідним відмовити в задоволенні такого клопотання.

Також судова колегія відмовляє у дослідженні обставин за клопотанням обвинуваченого, які встановлені були під час кримінального провадження шляхом дослідження доказів, а саме: прослухати звукозаписи судових засідань із допитами всіх свідків, експертів, потерпілої і дослідженню документів провадження.

Апеляційний суд при ухваленні такого рішення виходить з того, що вони є безпідставними та є лише намаганням обвинуваченого і захисника переоцінити вже дослідженні докази в справі на свою користь.

Слід наголосити, що ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК України.

Тобто суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Учасник судового провадження має не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й навести, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з якими порушеннями чи взагалі не досліджені.

Стаття 23 КПК не розглядається як така, що автоматично висуває вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли йдеться про скасування вироку в апеляційній скарзі.

Апеляційний суд робить лише юридичну оцінку ситуації постановленого вироку та не вимагає нового безпосереднього дослідження доказів.

Якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції (рішення Верховного Суду у провадженнях № 51-1208км18, № 51-297км19, № 51-1139км18).

Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Відмова в задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту досліджень доказів, а про відсутність аргументованих підтверджень щодо необхідності цих дій. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в рішенні Верховного Суду від 10 червня 2020 року (справа № 712/2341/15-к, провадження № 51-6364км19).

Окрім того, сам по собі факт незгоди овбинуваченого з висновками суду першої інстанції з приводу висунутого обвинувачення не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді.

Колегія суддів вважає, що докази кримінального провадження, покази свідків, експертів, потерпілої та інших осіб не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 404 КПК України, оскільки вони у повному обсязі підтверджують факт перебування потерпілого у лікарні в день чергування обвинуваченого, фізичне контактування обвинуваченого з потерпілим, яке відбувалось тривалий період часу, причини смерті потерпілого, утворення механізму вчинення інкримінованого злочину, тілесні пошкодження потерпілого.

Заявлені клопотання під час апеляційного перегляду є безпідставними, оскільки таке повторне дослідження вже встановлених обставин є недоцільним, по-скільки всі обставини, які є істотними були належним чином дослідженні судом першої інстанції безпосередньо і будь-яких сумнівів в правильності їх оцінки в колегії суддів не викликають.

Отже, будь-яких сумнівів у винуватості обвинуваченого під час апеляційного перегляду не було встановлено, а тому колегія суддів погоджується повністю з висновками місцевого суду та не вбачає підстав для задоволення заявлених клопотань обвинуваченого ОСОБА_7 .

Щодо відмови в задоволенні майже аналогічних клопотань під час судового розгляду в суді першої інстанції не свідчить про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів чи про обмеження можливості для захисту, а про відсутність обґрунтованих підстав до таких процесуальних дій, з чим повністю згодна колегія апеляційного суду.

Окремо апеляційний суд наголошує щодо допиту осіб, які досліджували рентгенівський знімок потерпілого після інкримінованих подій обвинуваченому та ймовірної втрати таких знімків під час досудового розслідування, апеляційний суд зазначає наступне.

Дійсно, судом встановлено, що рентгенівський знімок потерпілого відсутній в матеріалах кримінального провадження, що підтверджується постановами слідчого в кримінальному провадженні (т.2).

На думку апелянта, саме такі знімки свідчать про невинуватість обвинуваченого, оскільки на них зафіксовано те, що потерпілий не мав переламів ребер, але на думку суду апеляційної інстанції такі твердження не можуть спростовувати того, що потерпілий був доставлений без тілесних ушкоджень, а після події у прийомному покою з обвинуваченим, ОСОБА_11 помер від тілесних ушкоджень, про що свідчать висновки судово-медичних експертиз на підставі безпосереднього розтину трупу.

Такі знімки можуть лише вказувати на неналежну організацію медичної допомоги в закладі охорони здоров`я.

Отже, суд апеляційної інстанції не здійснює власної оцінки доказів в цьому провадженні, оскільки погодився із тією оцінкою, яку дав суд першої інстанції, а тому підстав для повторного дослідження заявлених обставин, установлених під час кримінального провадження, у колегії суддів відсутні.

Враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини та здійснюючи апеляційний перегляд провадження, колегія суддів вважає, що можливо дійти до єдиного висновку, що потерпілий був доставлений до лікарні в задовільному стані, і лише після взаємодії з обвинуваченим, ОСОБА_11 мав уже виражені тілесні ушкодження, які призвели до смерті, що підтверджується висновками судово-медичних експертиз, а тому вина обвинуваченого у скоєнні ч.2 ст.121 КК України доводиться поза розумнім сумнівом та повністю.

Також апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для нового судового розгляду через відсутність фіксування одного судового засідання внаслідок зборю в системі та журналу судового засідання, виходячи з вказаного.

Журнал судового засідання за 21 листопада 2017 року міститься в матеріалах кримінального провадження (а.с.85,т.1), що повністю спростовує доводи обвинуваченого в цій частині.

Щодо збою в системі (т.1, а.с.56), про що свідчить довідка, згідно якої виникла неможливість запису судового засідання та його перезапис на диск, апеляційний суд зазначає наступне.

Вказані доводи є слушними, однак такими, які не можуть тягнути за собою скасування вироку в цілому, оскільки 10 серпня 2017 року відбулося засідання, яким ухвалено призначити кримінальне провадження до розгляду, ні обвинувачений, ані його захисник під час цього засідання не заявляли будь-яких клопотань, не заперечували щодо призначення кримінального провадження до судового розгляду, що свідчить ухвала суду першої інстанції (а.с.57, т.1).

Крім того, вказаним судовим засідання не досліджувалися докази, не допитувалися свідки, експерти, обвинувачений, потерпіла, а тому відсутність запису такого засідання не дає підстав вважати, що судом допущено істотне порушення у безпосередньому дослідженні доказів і його фіксуванні. Всі істотні обставини судового розгляду справи зафіксовані належним чином.

Інші доводи, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності і необґрунтованості вироку місцевого суду та наявності підстав для закриття кримінального провадження не встановлені, а доводи обвинуваченого і позиція захисту зводяться лише до переоцінки встановлених місцевим судом обставин події та не спростовують доведення поза розумним сумнівом вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину.

Обвинувачений також в апеляційній скарзі наголошує, що існують підстави для пом`якшення кримінального покарання.

Зі змісту скарги в цій частині випливає, що апелянт в цій частині фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями суду).

Поняття «судової дискреції» (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Колегія суддів вважає, що за вчинення кримінального злочину покарання обвинуваченому місцевий суд призначив у відповідності з положеннями Загальної частини КК України у межах, встановлених санкціями статті Особливої частини КК України, які передбачають відповідальність за скоєне кримінальне правопорушення.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори.

Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 наголосив, що «…окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину…».

У справі «Скоппола проти Італії № 2» від 17.09.2009 р. ЄСПЛ виклав правову позицію, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Таким чином, кримінальне покарання розглядається в трьохракурсному плані: кара за вчиненні суспільно-небезпечні діяння, виправлення поведінки особи, запобігання вчиненню особою нових злочинів.

У психологічному аспекті покарання базується на закономірностях, що кримінальне покарання є дієвим з урахуванням суб`єктивної сторони злочину та перспективи зміни особистості засудженого, змусить останнього відчути каяття совісті, прагнення до позитивних самозмін та створити перешкоди у антисоціальному способу житті.

Складовим змістовним елементом індивідуалізації кримінальної відповідальності, на думку колегії суддів, є створення для особи правового впливу суспільства шляхом створення для нього стану судимості, в подальшому посилення ефекту кримінального покарання в разі вчинення нового злочину.

Кримінальне покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Тобто, суд призначає покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів (ч. 2ст. 50 КК України).

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2004 року виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, досліджувати судам необхідно всебічно матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 3 та ст. 27 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України N 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» необхідно звернути увагу судів на необхідність суворого додержання вимог законодавства, що передбачає відповідальність за злочини проти життя та здоров`я особи. Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного статтями3і27 Конституції Україниправа людини на життя і здоров`я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів.

Колегія суддів зауважує, що матеріалами провадження, жодних обставин, які б пом`якшували або обтяжували покарання ОСОБА_7 встановлено не було. Також ОСОБА_7 раніше не судимий, позитивно характеризується, на обліку в нарколога чи психіатра не перебуває.

ОСОБА_10 , будучи офіційно працевлаштованим на посаді охоронця у приватному підприємстві «Охоронна агенція «Січ-безпека» та під час події здійснював охорону громадського порядку в приміщенні КУ «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9».

Колегія суддів звертає увагу на те, що будучи особою, функції якої є охорона суспільних відносин, цинічно в лікарні, яка є закладом для надання людям медичної допомоги, вчинив суспільно-небезпечні дії, відносно потерпілого, що в подальшому спричинило тяжкі наслідки у вигляді смерті.

Потерпіла втратила свого батька, з яким мешкала поруч, втратила не внаслідок природної смерті, а внаслідок суспільно-небезпечних дій обвинуваченого.

Обвинувачений після скоєного злочину не намагався будь-яким чином, допомогти потерпілому, допомогти оговтатися близьким потерпілого від пережитого, компенсувати їм перенесені стражданні та полегшити душевний біль, що свідчить про певний ступінь його небезпеки в суспільстві.

Доводи апелянта в апеляційній скарзі, що він має позитивні аспекти особи, мають формальний характер, і є сформованою правовою позицією, яка направлена на зменшення призначеного кримінального покарання за скоєне суспільно-небезпечне діяння.

Таким чином, апеляційна скарга в частині призначеного покарання не містять належних доводів, які могли б свідчити про наявність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненогозлочину, а також свідчать про явну несправедливість призначеного покарання у виді восьми років позбавлення волі за вчинення інкримінованого злочину, яке позбавило життя людини через його суворість.

Отже з огляду на тяжкість злочину, обставини його скоєння та данні про особу обвинуваченого, з урахуванням положень ст. 414КПК України та приписів статей50,65КК України,колегія суддівне вбачаєпідстав длязміни вирокув ційчастині.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що істотних порушень закону про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були беззаперечними підставами для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, а також підстав для закриття кримінального провадження під час апеляційного перегляду не встановлено.

За таких обставин суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 .

З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 2021 року, яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст.121 КК України, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її оголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

Дата документу Справа № 334/3880/17