Ухвала

від 20.07.2021 по справі 369/6854/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/6854/21

Провадження №2/369/4212/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2021 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді: Волчко А.Я.

за участю секретаря: Миголь А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Дніпрофінансгруп про забезпечення позову в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Дніпрофінансгруп до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмета спору: ОСОБА_4 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Крапивницька Наталя Володимирівна приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області про визнання договору купівлі-продажу, договору дарування недійсними, скасування рішення та записів про державну реєстрацію права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Дніпрофінансгруп до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмета спору: ОСОБА_4 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Крапивницька Наталя Володимирівна приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області про визнання договору купівлі-продажу, договору дарування недійсними, скасування рішення та записів про державну реєстрацію права власності.

Одночасно з позовом позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Дніпрофінансгруп подано заяву про забезпечення позову, згідно якої просили: накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 (ін.н. НОМЕР_1 ). Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям акредитованим суб`єктам, нотаріусам (державним/приватним), іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ), а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_2 .

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що до Києво-Святошинського районного суду Київської області ними 21.05.2021 року подано позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмета спору: ОСОБА_4 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Крапивницька Наталя Володимирівна приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області про визнання договору купівлі-продажу, договору дарування недійсними, скасування рішення та записів про державну реєстрацію права власності.

30 липня 2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 року між ПАТ КБ Надра та ТОВ ФК Дніпрофінансгруп був укладений Договір № GL48N718070_I_6 про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ ФК Дніпрофінансгруп набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №84/П/99/2008-840 від 04.02.2008 року укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ КБ Надра , а також право звернення на предмета застави за договорами: застави цінних паперів №33 від 04.02.2008 року, застави майнових прав по договору купівлі-продажу цінних паперів №Б-087/81-06-5/2008/001 від04.02.2008 року, застави майнових прав №136 від 04.02.2008 року, відповідно до яких, в якості забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, ОСОБА_3 передав в заставу ПАТ Комерційний банк Надра майнові права.

Так 04.02.2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ КБ Надра укладено кредитний договір № 84/П/99/2008-840, предметом якого є отримання ОСОБА_3 коштів у сумі 122 261 доларів США 78 центів, з цільовим призначенням: придбання цінних паперів -облігації у без документарній формі випуску у кількості 11143 штук, емітованих ТОВ Укргаз з номінальною вартістю кожної облігації 38 грн., з метою фінансування будівництва житлової нерухомості, згідно Договору купівлі-продажу цінних паперів № Б-087/81-06-5/2008/001 від 30.01.2008 року, що укладений між ОСОБА_3 та продавцем цінних паперів ТОВ КУА Ексінор з подальшим їх обміном на об`єкт нерухомості - квартиру, яка по Договору про резервування/бронювання приміщення №8/2/15/165/Ж від 12.01.2007 року , на підставі якого за ОСОБА_3 резервується/бронюється об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_3 під`їзд 2 поверх 15 кв. АДРЕСА_4 (будівельна адреса).

В подальшому між ОСОБА_3 та ВАТ КБ НАДРА укладено договори застави цінних паперів №33 від 04.02.2008 року, застави майнових прав по договору купівлі-продажу цінних паперів №Б-087/81-06-5/2008/001 від 04.02.2008 року, застави майнових прав №136 від04.02.2008 року, відповідно до яких, в якості забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, ОСОБА_3 передав в заставу ПАТ Комерційний банк Надра майнові права.

Однак, як стало відомо з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, незважаючи на невиконання зобов`язань за Кредитним договором, право власності на вказану квартиру було зареєстровано за Боржником та у подальшому відчужено на користь іншої особи з метою уникнення звернення на предмет інвестування. В порушення умов Кредитного договору, зокрема п.2.1.3, ОСОБА_3 не повідомив Банк про факт реєстрації прав власності на нерухоме майно та не уклала нотаріально оформлений Договір іпотеки нерухомості, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 під`їзд 2 поверх 15 кв. АДРЕСА_4 (будівельна адреса), загальною площею 111,43 метрів квадратних, яка складається з 3-х кімнат.

Так, відповідно до інформації з вищевказаного реєстру ОСОБА_3 оформив право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (будівельна адреса: АДРЕСА_3 під`їзд 2 поверх 15 кв. АДРЕСА_4 (будівельна адреса), на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 51229560 від 30.12.2015, виданного Реєстраційною службою Іртиського міського управління юстиції Київської області.

А потім 05.04.2016 року на підставі договору дарування право власності на квартиру АДРЕСА_2 , перейшло до ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Камінською В.П., зареєстровано за реєстровим №143. Право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу індексний номер: 29195887 від 11.04.2016 року, номер запису про право власності/довірчої власності: 14109943.

А потім 18.10.2017 року на підставі договору купівлі-продажу право власності на квартиру АДРЕСА_2 , перейшло до ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Крапивницькою Н.В., зареєстровано за реєстровим №529. Право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу індексний номер: 37633692 від 18.10.2017 року, номер запису про право власності/довірчої власності: 22885983.

Отже не зважаючи на той факт, що вказана квартира інвестована за рахунок кредитних коштів та відповідно до умов вищевказаних договорів повинна бути передана в Іпотеку ПАТ КБ НАДРА до остаточного виконання основного зобов`язання яке витікає з вказаного кредитного договору, було здійснено перереєстрацію права власності на зазначену квартиру.

Позивач вважає, що є ризик істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Даний ризик підтверджується, тим що предмет застави був відчужений.

Таким чином на даний час, єдиним способом захисту законних прав та інтересів Позивача є вжиття заходів забезпечення даного позову.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Дослідивши заяву та додані до неї документи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції ). Поняття законність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах Антріш проти Франції та Кушоглу проти Болгарії ).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар рішення у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції ). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ).

Згідно із ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, виходячи з правової природи забезпечення позову, під останнім слід розуміти вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача та спрямованих проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати, знецінити або вчинити інші дії, що можуть призвести в майбутньому до певних складнощів при виконанні рішення суду.

Разом з тим, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до п.2 ч.1ст.150 ЦПК України позов забезпечується, в тому числі, шляхом забороною вчиняти певні дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Також суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду, а також є необхідними і для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів та безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, п. 1-4 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснення, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при звернення з заявою не надав відомостей чи доказів того, що відповідач має намір вчинити дії по відчуженню майна, таким чином відсутнє підтвердження, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. А забезпечення позову на майбутнє, у випадку можливого наміру продати діючим законодавством не передбачено.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку що, у заяві щодо застосовування заходів забезпечення позову, зазначених заявником, не вказано на реальну небезпеку, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Заявником не надано доказів, з яких можливо було визначити співмірність заходів забезпечення позову, оскільки вказаний позов немайнового характеру, окрім захід забезпечення позову, який просить застосувати заявник, із заявленими позивачем вимогами, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч.2 ст.149 ЦПК України.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (див. рішення ЄСПЛ, серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, Серія A № 208-B, п. 33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, Серія A № 245-C, п. 26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Н. проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Також, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, виклавши заяву про забезпечення позову, позивачем не мотивовано її належними та достатніми доказами. Зокрема, заява не містить достатнього обґрунтування доводів очевидності небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, не наведено причин неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову до ухвалення рішення у справі, будь-яких фактичних даних, які б свідчили про те, що невжиття заходів по забезпеченню позову в даному випадку може ускладнити виконання рішення суду чи призвести до необхідності додавати значні зусилля для відновлення прав позивача.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, суд вважає, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 149-151 , 153 ЦПК України ,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Дніпрофінансгруп про забезпечення позову в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Дніпрофінансгруп до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмета спору: Камінська Вікторія Петрівна приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Крапивницька Наталя Володимирівна приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області про визнання договору купівлі-продажу, договору дарування недійсними, скасування рішення та записів про державну реєстрацію права власності- відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня винесення ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя: А.Я. Волчко