Рішення

від 31.12.2021 по справі 371/1170/19

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

31.12.2021 Єдиний унікальний № 371/1170/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 грудня 2021 року м. Миронівка

ЄУН 371/1170/19

Провадження № 2/371/332/21

Миронівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі секретаря судових засідань Сахненко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Грушівської сільської ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 65,90 кв.м, житловою площею 28,40 кв.м, допоміжною площею 26,30 кв.м, площею літніх приміщень 11,20 кв.м.

Свої вимоги обґрунтував тим, що його матері та її рідній сестрі ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Миронівської державної нотаріальної контори Захарченко Н.Ф. 11 вересня 1984 року, належав житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в селі Ходорів Миронівського району Київської області і розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з відомостями технічного паспорта на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами від 11 березня 2019 року, приналежністю будинку є такі господарські будівлі та споруди: гараж, погріб, літня кухня, колодязь, огорожа. Будинок має загальну площу 65,90 кв.м, житлову площу 28,40 кв.м, допоміжну площу 26,30 кв.м, площу літніх приміщень 11,20 кв.м. Право власності на вказаний житловий будинок, станом на 01 січня 2013 року, зареєстроване в КП КОР Білоцерківське МБТІ не було.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Після смерті ОСОБА_4 належне їй майно успадкувала її рідна сестра, ОСОБА_3 , оскільки протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, так як була його співвласницею, користувалася ним та утримувала його.

Однак, за свого життя ОСОБА_3 спадкові права спадщину після смерті ОСОБА_4 не оформила.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. За життя вона склала заповіт, яким заповіла йому все належне їй майно. Спадщину він прийняв, інші спадкоємці відсутні.

Постановою від 06 серпня 2019 року державний нотаріус П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демяносова В.Ф. відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку у спірному житловому будинку, оскільки відсутня інформація щодо останнього місця реєстрації/проживання померлої ОСОБА_4 на момент смерті, не надано документів про факт прийняття спадщини померлою ОСОБА_3 , не подано заяви про прийняття спадщини у встановлений чинним законодавством шестимісячний строк.

09 серпня 2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області Швидким С.С. було зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 65,9 кв.м., житловою площею 28, 4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 .

Постановою від 06 вересня 2019 року державний нотаріус П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демяносова В.Ф. відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок (його частину) АДРЕСА_1 , після смерті його матері - ОСОБА_3 , оскільки вищевказаний житловий будинок належав ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі правовстановлюючого документа на майно, а відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вищевказаний житловий будинок був зареєстрований лише за ОСОБА_3 . Крім того, в свідоцтві про право на спадщину за законом на житловий будинок не визначені частки які підлягають спадкуванню.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , вважає, що державним реєстратором право власності за ОСОБА_3 було зареєстровано правильно.

Таким чином, будучи спадкоємцем за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_3 , він позбавлений можливості оформити свої спадкові права у порядку, встановленому чинним законодавством.

Просив визнати за ним в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 65, 90 кв.м, житловою площею 28, 40 кв.м, допоміжною площею 26, 30 кв.м, площею літніх приміщень 11, 20 кв.м.

В ході розгляду справи, в зв?язку зі смертю ОСОБА_5 , до справи як позивача залучено його правонаступника ОСОБА_1 , яка уточнила позовні вимоги. Свої вимоги обґрунтувала тими ж обставинами та підставами, що і ОСОБА_5 , зазначивши, що її батько набув права на спадкування житлового будинку під номером АДРЕСА_1 , а тому вона має право на спадкування вказаного будинку, як його спадкоємиця, що прийняла спадщину.

Просила визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 право власності на житловий будинок що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 65,90 кв.м, житловою площею 28,40 кв.м, допоміжною площею 26,30 кв.м, площею літніх приміщень 11,20 кв.м.

Процесуальні дії у справі, заяви, клопотання учасників справи

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 11 листопада 2019 року зупинено провадження у справі до залучення правонаступника позивача ОСОБА_2 .

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 27 квітня 2021 року поновлено провадження у справі, залучено до участі у справі ОСОБА_1 , як правонаступника позивача ОСОБА_2 .

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 20 травня 2021 року витребувано копії спадкових справ померлих ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 2 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Аргументи учасників справи

Відповідач відзиву на позов не подав.

У судове засідання позивачі та представник позивачів не з`явились, в поданій до суду заяві представник позивачів просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. До суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника відповідача та відсутність заперечень протии позову.

Фактичні обставини справи

Судом встановлені такі фактичні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Ходорів Миронівського району Київської області померла ОСОБА_3 . За життя ОСОБА_3 склала заповіт, за яким все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, вона заповіла, її сину, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після смерті ОСОБА_3 . П`ятнадцятою Київською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 948/2013, спадкоємцем, який прийняв спадщину, був син померлої - ОСОБА_2 .

Вказані обставини підтверджуються даними свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , виданого 13 лютого 1949 року (а.с. 11), свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Грушівської сільської ради 26 лютого 2013 року (а.с. 13), заповіту № 115 посвідченого 9 квітня 2008 року секретарем Грушівської сільської ради (а.с. 15), витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі спадкової справи № 34725176 від 1 серпня 2013 року (а.с. 18), довідки П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори № 5091/02-14 від 5 серпня 2019 року (а.с. 30).

ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, належала частина дерев`яного житлового будинку жилою площею 30,0 кв.м. з надвірними будівлями, що знаходиться в селі Ходорів Миронівського району Київської області і розташований на присадибній земельній ділянці земель колгоспу, зареєстрованого в погосподарській книзі під № 161.

Також, на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину інша частина вказаного житлового будинку належала ОСОБА_4 , що проживала в селі Ходорів Миронівського району Київської області, яка булла рідною сестрою ОСОБА_3 .

За змістом зазначеного свідоцтва про право на спадщину за законом, вказаний житловий будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_6 успадкували після смерті їх матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Вказана обставина підтверджується даними свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Миронівської районної державної нотаріальної контори 11 вересня 1984 року за № 1938 (а.с.14).

Факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були рідними сестрами підтверджується даними свідоцтва про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_3 від 23 серпня 1984 року (а.с. 12), Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00022561408 від 9 квітня 2019 року (а.с.16), архівної довідки Державного архіву Київської області № 01-43/1051(1) від 24 квітня 2019 року (а.с.23).

Згідно з відомостями технічного паспорта, виготовленого КП КОР Південне бюро технічної інвентаризації 11 березня 2019 року на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , приналежністю будинку є такі господарські будівлі та споруди: гараж, погріб, літня кухня, колодязь, огорожа. Будинок має загальну площу 65,90 кв.м, житлову площу 28,40 кв.м, допоміжну площу 26,30 кв.м, площу літніх приміщень 11,20 кв.м. (а.с. 24-28).

Згідно з довідкою Комунального підприємства Київської обласної ради Південне бюро технічної інвентаризації № 548 від 15 березня 2019 року, станом на 01 січня 2013 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , не було зареєстроване в КП КОР Білоцерківське МБТІ (а.с. 29).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. До смерті вона була зареєстрована та проживала в селі Ходорів Миронівського району Київської області.

Вказана обставина підтверджується даними Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть № 00022765278 від 4 травня 2019 року (а.с. 17), довідки Грушівської сільської ради № 205 від 28 травня 2019 року, виданої на підставі даних по господарських книг за 1980-1990 роки (а.с. 21).

Відомості про відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_4 в матеріалах справи відсутні.

Постановою від 06 серпня 2019 року державний нотаріус П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демяносова В.Ф. відмовила ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відмову у видачі свідоцтва про право власності на вказаний житловий будинок нотаріус обґрунтував відсутністю інформації щодо останнього місця реєстрації/проживання померлої ОСОБА_4 на момент смерті, не наданням документів про факт прийняття спадщини померлою ОСОБА_3 після смерті її сестри, не наданням заяви про прийняття спадщини у встановлений чинним законодавством шестимісячний строк після смерті ОСОБА_4 , не наданням доказів фактичного прийняття спадщини, не поданням свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , оригіналу правовстановлюючого документу на її майно (а.с. 32).

09 серпня 2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області Швидким С.С., на підставі заяви ОСОБА_2 , поданої через уповноваженого представника, було зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 65,9 кв.м., житловою площею 28, 4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 .

Вказана обставина підтверджується даними Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 178519809 від 23 серпня 2019 року (а.с. 19).

Постановою від 06 вересня 2019 року державний нотаріус П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демяносова В.Ф. відмовила ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок (його частину) АДРЕСА_1 , після смерті його матері - ОСОБА_3 .

Підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом зазначено те, що вказаний житловий будинок належав ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі правовстановлюючого документа на майно, а відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер витягу: 178519809, вищевказаний житловий будинок був зареєстрований лише за ОСОБА_3 . Крім того, у свідоцтві про право на спадщину за законом, виданому Миронівського державною нотаріальною конторою Київської області, 11 вересня 1984 року за реєстровим № 1938, не визначено часток, які спадкуються, в результаті чого неможливо встановити, яка частина вищевказаного житлового будинку належить померлій ОСОБА_3 та унеможливлює визначити склад спадкового майна (а.с. 33).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер. За життя ОСОБА_2 залишив заповіт, яким заповів все своє майно ОСОБА_1 та ОСОБА_8 в рівних частках. ОСОБА_8 від своєї частки спадкового майна за заповітом та за законом відмовився, подавши відповідну заяву до нотаріальної контори. Єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_2 є його донька ОСОБА_1 , за заявою якої державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори відкрито спадкову справу № 105/2020 (номер у спадковому реєстрі 65458255).

Вказані обставини підтверджуються даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві 15 жовтня 2019 року (а.с. 73), Витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 59283904 від 5 лютого 2020 року після смерті ОСОБА_2 (а.с.80), довідки П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори № 3352 від 27 серпня 2020 року (а.с.81), заповіту посвідченого 13 лютого 2019 року за № 84 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соловйовою К.Г. (а.с.117), заяви ОСОБА_8 № 319 від 5 лютого 2020 року про відмову від спадщини (а.с.111), а також даними спадкових справ відкритих після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 110-129, а.с.130-160).

Представником позивача адвокатом Петренко І.Л. проведено письмове опитування ОСОБА_9 , що проживає по АДРЕСА_1 , та ОСОБА_10 , що проживає по АДРЕСА_1 .

За даними письмового опитування ОСОБА_9 від 20 липня 2021 року, вона була знайомою рідних сестер ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які проживали в селі Ходорів та були власницями будинку за адресою АДРЕСА_1 . Після смерті в ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 її майно успадкувала рідна сестра ОСОБА_3 . Інших родичів у ОСОБА_4 не було. Після її смерті ОСОБА_3 постійно проживала у вказаному будинку, користувалась городом, доглядала будинок, а тому ОСОБА_9 була впевнена, що ОСОБА_3 стала єдиною власницею будинку (а.с. 165).

За даними письмового опитування від 20 липня 2021 року ОСОБА_10 надано інформацію про те, що вона була сусідкою рідних сестер ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які проживали в селі Ходорів та були власницями будинку за адресою АДРЕСА_1 . Навесні 1991 року ОСОБА_4 її майно успадкувала рідна сестра ОСОБА_3 . Інших родичів у ОСОБА_4 не було. Після її смерті ОСОБА_3 постійно проживала у вказаному будинку, користувалась городом, садом, доглядала будинок, а тому ОСОБА_10 була впевнена, що ОСОБА_3 стала єдиною власницею будинку (а.с.166).

Відповідно до даних довідки Ржищівської міської ради Київської області № 399/06 від 6 грудня 2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6, відповідно до даних погосподарських книг була головою домогоспорадства розташованого за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 180).

Мотиви суду та застосовані норми права

Суд, дослідивши надані матеріали справи, всебічно та повно з?ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об?єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об?єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов?язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб?єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів.

Під час з`ясування характеру спірних правовідносин, предмету і підстав позову, наявності чи відсутності порушеного права чи інтересу та можливості його поновлення або захисту в обраний позивачем спосіб, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред?явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна.

За приписами статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов?язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1222 ЦК України визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

До складу спадщини, як зазначено у статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов?язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов?язки, що нерозривно пов?язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об?єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов?язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Судом встановлено, що спадковим майном, на яке претендує позивач, являється житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 .

Визначаючи склад спадкового майна, суд зазначає таке.

Дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами встановлено, що право на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 1984 року, набули ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після смерті їх матері ОСОБА_7 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Як вбачається з свідоцтва про право власності за законом, вказаний житловий будинок належав ОСОБА_7 на підставі даних погосподарських книг, що підтверджено на момент видачі свідоцтва про право власності довідкою Грушівської сільської ради № 172 від 24 серпня 1984 року.

Позивач обґрунтовує вимоги про визнання права власності на весь житловий будинок, посилаючись на ті обставини, що ОСОБА_3 на момент смерті ОСОБА_4 була співлвасником житлового будинку, фактично вступила в управління спадковим майном.

Згідно правил статті 549 ЦК УРСР, який був чинним на момент смерті ОСОБА_4 , встановлено, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 після смерті її сестри ОСОБА_4 вступила в управління спадковим майном. Також не надано докази, що підтверджують факт відсутності заведеної спадкової справи після смерті ОСОБА_4 та відсутності інших спадкоємців після її смерті.

Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1,2 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 79, 77, 78 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Докази про факт вступу ОСОБА_3 в управління спадковим майном після смерті ОСОБА_4 у виді письмових пояснень ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суд не може вважати допустимими, оскільки такого порядку надання показань свідків цивільно - процесуальним законодавством не передбачено.

Так, порядок допиту свідків встановлено статтею 230 ЦПК України. Частинами 3, 5, 6 вказаної статті встановлено, що перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами та іншими учасниками справи, роз`яснює його права і з`ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги: "Я, (ім`я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи". Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

З наведеного слідує, що допустимим доказом можуть вважатися показання свідків отримані безпосередньо в судовому засіданні. При цьому такому допиту повинен передувати встановлений цивільним процесуальним законодавством процес встановлення особи свідка, з?ясування стосунків зі сторонами, попередження про кримінальну відповідальність та прийняття присяги.

Таким чином, показання свідків, які отримані поза вказаним вище порядком, не можуть сприйматися судом як допустимі докази.

Довідка Ржищівської міської ради Київської області № 399/06 від 6 грудня 2021 року також не містить інформації про вступ ОСОБА_3 в управління спадковим майном після смерті ОСОБА_4 , а тому не може бути належним та достовірним доказом. Той факт, що ОСОБА_3 зазначена головою господарства, сам по собі не підтверджує факту вступу в управління спадковим майном.

Суд не може вважати Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності допустимим доказом належності на праві власності ОСОБА_3 спірного житлового будинку у розмірі 1 цілої частки з огляду на наступне.

Підставою для виниклення права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на 1 цілу частку спірного житлового будинку зазначене свідоцтво про право на спадщину № 1938, видане 11 версеня 1984 року державним нотаріусом Миронівської державної нотаріальної контори.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що вказане свідоцтво видавалося на двох осіб - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому зазначена у витягу інформація суперечить іншим письмовим доказам у справі.

Таким чином, позивачем не доведено факту вступу ОСОБА_3 в спадкові права після смерті ОСОБА_4 , що виключає можливість переходу спадкових прав на належну їй частину спірного житлового будинку до позивача.

Щодо визначення часток в спадковому майні після смерті ОСОБА_7 її доньками ОСОБА_3 та ОСОБА_6 суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до роз`яснень, наданих в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування №7 від 30.05.2008 року, відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (ч.1 ст. 529 ЦК УРСР в редакції 1963 року).

Виходячи з того, що вказаний житловий будинок спадкувався за законом доньками ОСОБА_7 , які є спадкоємцями першої черги, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 набули права власності на спірний житловий будинок в рівних частках - по Ѕ.

Таким чином, судом встановлено, що майном, що ввійшло до складу спадщини на момент смерті ОСОБА_12 , є Ѕ частина житлового будинку під номером АДРЕСА_1 .

Позивач позбавлена можливості оформити спадкові права на свою частку в спадковому майні у виді житлового будинку в зв?язку з тим, що право власності на нього не було за життя зареєстроване в установленому законом порядку за спадкодавцем ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Суд зазначає, що законодавець розмежовує поняття виникнення права на спадщину та виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини , і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.

Такий висновок відповідає висновкам Верховного Суду у постанові Верховного Суду у справі № 523/3522/16-ц від 14 серпня 2019 року.

Таким чином, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Тобто, хоча ОСОБА_2 після успадкування за законом після смерті ОСОБА_3 не оформив документів на свою частку в житловому будинку та не зареєстрував своє право власності на неї у встановленому порядку, право на цю частку після його смерті переходить до спадкоємців за законом, зокрема до позивача ОСОБА_1 .

Разом з тим, для підтвердження наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації та місця його знаходження, нотаріусу слід подати документ, що підтверджує право власності спадкодавця на майно з відміткою органу, що проводить реєстрацію, або реєстраційного посвідчення, яке є невід?ємною частиною правовстановлюючого документа.

Згідно з пунктами 4.12, 4.15, 4.18 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 за № 282/20595, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відсутність правовстановлюючого документу є перешкодою для оформлення спадкових прав позивача.

Суд зазначає, що державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюється на підставі законодавства, яке діяло на момент виникнення такого права власності.

До компетенції виконкомів місцевих рад на час забудови спірного будинку відносилось питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.

Погосподарські книги - документи первинного обліку в сільських Радах народних депутатів з 1935 року. Складаються з окремих особових рахунків на кожне господарство, що знаходиться на території сільради. В особових рахунках містяться відомості про членів сім`ї, які проживають в господарстві, а також дані щодо землі, будівель і худоби, що знаходяться в особистому користуванні.

Згідно Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів затвердженого ЦСУ СССР 13 квітня 1979 року №112/5, документами погосподарського обліку є (форми первісного обліку для сільських рад народних депутатів форма №1) - Погосподарська книга .

Відповідно пункту 7 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СССР 12 травня 1985 року № 5-24/26, дані книги погосподарського обліку використовуються, зокрема, для обліку житлових будинків, що належать громадянам на праві приватної власності.

До компетенції виконкомів місцевих рад на час забудови спірного будинку відносилось питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад. Записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади, що підтверджують право приватної власності.

Обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введено лише з 29 червня 1998 року. Саме з цього дня набрала чинності Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 9 червня 1998 №121.

Право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок під номером АДРЕСА_1 не було зареєстроване в КП КОР Білоцерківське МБТІ. В технічному паспорті, виготовленому КП КОР Південне бюро технічної інвентаризації 11 березня 2019 року на садибний (індивідуальний) житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , не відображено, що будинок відноситься до категорії самовільних. Згідно відомостей технічного паспорту, будинок побудовано в 1946 році, приналежністю вказаного житлового будинку (літ. А-1) є такі господарські будівлі та споруди: погріб з шийкою (літ. В); веранда (літ. а-1), Гараж (літ. Б-1), літня кухня (літ. Г-1), ганок (літ. а1), колодязь № 1; ворота з хвірткою № 2, огорожа № 3.

Таким чином, спірний житловий будинок не є самочинним будівництвом, придатність будинку для проживання підтверджується технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок.

Оскільки, в зв?язку з відсутністю державної реєстрації права власності на спадкове нерухоме майно за спадкодавцем ОСОБА_2 , позивач не має змоги подати нотаріусу правовстановлюючий документ, що посвідчує право власності спадкодавців на це майно, порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання за нею право власності на спадкове майно.

Висновки за результатами розгляду

Згідно правил статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі від 18.12.2009 № 14, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

На підставі статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналіз наведених норм процесуального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

За таких обставин, звертаючись до суду з позовом саме на заявника покладається обов`язок з доведення належними, допустимими та достатніми доказами своїх позовних вимог з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини щодо набуття позивачем права на спадкування Ѕ частки житлового будинку під номером АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 , якими обґрунтовані заявлені вимоги, мали місце.

Будучи спадкоємцем за заповітом, позивач має перешкоди у оформленні спадкових прав відповідно до вимог законодавства, оскільки документ, що посвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно відсутній.

Як спадкоємець, що прийняв спадщину, позивач має право на оформлення спадкових прав, тому позовні вимоги в частині визнання права власності підлягають до часткового задоволення. Визнання права власності за позивачем на Ѕ частину житлового будинку буде відповідати принципу пропорційності в питанні захисту права власності позивача, як спадкоємця.

Щодо позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування на іншу Ѕ частину спірного житлового будинку, то суд вважає вказані вимоги недоведеними, оскільки позивачем не доведено, що вказане майно повинне бути включене до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_3 .

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 229, 258, 259, 263 - 265, 268, 280, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Грушівської сільської ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 65,90 кв.м, житловою площею 28,40 кв.м, допоміжною площею 25,30 кв.м, площею літніх приміщень 11,20 кв.м.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з моменту проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач:

ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: квартира під номером АДРЕСА_2 .

Відповідач:

Грушівська сілська рада, код ЄДРПОУ 04362527, адреса місцезнаходження: будинок під номером 27, вулиця Незалежності, село Грушів, Обухівський район, Київська область.

Суддя підпис Л.О. Капшук

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О. Капшук