Постанова

від 20.12.2021 по справі 524/335/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/335/20 Номер провадження 22-ц/814/1345/21Головуючий у 1-й інстанції Нестеренко С. Г. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Чумак О.В.,

суддів - Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.

за участю секретаря Гречки Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 квітня 2021 року , ухвалене суддею Нестеренко С.Г.,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Міщенко Оксани Володимирівни

на додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 червня 2021 року , ухвалене суддею Андрієць Д.Д.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи - Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання права власності на земельну ділянку, припинення права власності на земельну ділянку.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2020 року до суду звернулася ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку, припинення права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову вказувала, що 15.03.2008 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 4245, житловий будинок з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці пл.918 кв.м.

10.04.2008 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_6 (Підрядник) з однієї сторони та ОСОБА_4 (Інвестор) з іншої сторони, було укладено договір № 1 про пайову участь у будівництві житлового будинку у АДРЕСА_1 .

За умовами договору інвестор приймав пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_2 .

Вартість 1 кв.м. загальної площі житла разом з вартістю відповідної частини земельної ділянки на момент укладання договору складала 950 грн. США.

Укладаючи даний договір, ОСОБА_4 розраховував отримати у власність відповідну земельну ділянку, що знаходиться безпосередньо під квартирою АДРЕСА_3 , та відповідну частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування квартири.

На підставі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21.10.2008 року ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 271,6 кв.м., житловою площею 68,1 кв.м., яке зареєстровано в КП Кременчуцьке МБТІ , номер запису № 2278, реєстраційний номер об`єкта: 25303744.

13.12.2011 року на виконання умов Договору № 1 про пайову участь у будівництві житлового будинку в АДРЕСА_1 ОСОБА_2 безоплатно передала у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3 у зазначеному будинку.

Позивач вказувала, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , укладаючи Договір дарування квартири АДРЕСА_4 , фактично приховали виконання сторонами Договору про пайову участь у будівництві житлового будинку у АДРЕСА_1 (удаваний правочин).

29.03.2014 року за Договором дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ципко Т.А. за реєстраційним № 790, вона, позивач ОСОБА_3 набула право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме на квартиру АДРЕСА_4 .

Позивач зазначала, що у 2014-2015 роках ОСОБА_2 провела поділ земельної ділянки загальною пл. 918 кв.м. (0,0918 га), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на три частини по фактичному стану порядку користування між усіма власниками квартир будинку, а саме: під квартирою АДРЕСА_3 та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,0342 га. з кадастровим номером 5310436100:06:003:0971; під квартирою АДРЕСА_5 та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,0236 га з кадастровим номером 5310436100:06:003:0972; під квартирою АДРЕСА_6 та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,034 га з кадастровим номером 5310436100:06:003:0973.

Посилалася на те, що, ні на користь ОСОБА_4 , ні на користь ОСОБА_3 земельна ділянка з кадастровим номером 5310436100:06:003:0971 на виконання умов Договору № 1 переоформлена не була.

Також їй стало відомо, що ОСОБА_2 після виділення частин в окремі земельні ділянки та присвоєння їм окремих кадастрових номерів, передала їх у дар своєму сину - ОСОБА_1 , у тому числі і земельну ділянку загальною площею 0,0342 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої було визначено для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 5310436100:06:003:0971, що знаходиться під квартирою АДРЕСА_4 .

07 липня 2017 року було проведено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.

Позивач вказала, що до звернення до суду не знала про вказані обставини.

З наведених вище підстав просила визнати за нею право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0342 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5310436100:06:003:0971.

Припинити право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, набуте 27 листопада 2015 року за договором дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г., 27 листопада 2015 року за реєстровим №2876 (т. 1 а.с. 1-4, 65-68).

05.05.2020 року до суду позивач ОСОБА_3 на виконання ухвали судді про усунення недоліків подала уточнену позовну заяву (т. 1 а.с. 64-68).

Ухвалою судді від 06.05.2020 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі сторін та третіх осіб, призначено підготовче судове засідання (т. 1 а.с. 100).

01.07.2020 року від позивача ОСОБА_3 надійшла уточнена позовна заява (у новій редакції), в якій посилаючись на обставини, які були вказані у первісній позовній заяві, позивач просила остаточно визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0342 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 5310436100:06:003:0971; припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку 0,0342 га, кадастровий номер: 5310436100:06:003:0971, набуте 27 листопада 2015 року за договором дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г. 27 листопада 2015 року. (т. 1 а.с. 140-145).

Ухвалою місцевого суду від 19.01.2021 року залучено до участі у справі співвідповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , витребувано від Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та його територіального підрозділу - Міськрайонного управління у Кременчуцькому районі та м. Кременчуці, м. Горішніх Плавнях Головного управління держгеокадастру у Полтавській області копії документів (т. 2 а.с. 84-85).

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 квітня 2021 року позов ОСОБА_3 - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,0342 га., кадастровий номер 5310436100:06:003:0971, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У задоволенні позову в іншій частині - відмовлено.

З вказаним рішенням не погодилися відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , оскарживши його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідачі, посилаючись на необґрунтованість та незаконність рішення суду від 08 квітня 2021 року внаслідок порушення норм матеріального і процесуального права прохають його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідачі посилаються на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_3 зверталася з аналогічним позовом, який був залишений без розгляду за заявою її представника.

ОСОБА_1 вказує, що є єдиним власником спірної земельної ділянки відповідно до договору дарування, посвідченого 27.02.2015 р. приватним нотаріусом Веселовським А.Г. При цьому, ОСОБА_3 не являється стороною цього договору.

Позивачці ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого 29.03.2014 р. приватним нотаріусом Ципко Т.А., належить право власності лише на квартиру АДРЕСА_4 . У цьому договорі не зазначено про перехід права власності на земельну ділянку та права на неї позивачка не має, а жодна з квартир не переоформлена у встановленому законом порядку в статус житлового будинку.

Договір про пайову участь у будівництві житлового будинку у м. Кременчуці від 10.04.2008 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вважає неналежним доказом, оскільки вказані особи не є власниками спірної земельної ділянки.

Ухвалами апеляційного суду від 28.05.2021 р. та 23.07.2021 р. ця цивільна справа повернута до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення щодо невирішених позовних вимог та про судові витрати .

Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22 червня 2021 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову в частині вимоги до ОСОБА_1 про припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0342 га, кадастровий номер 5310436100:06: 003:0971.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 червня 2021 року внесено виправлення в мотивувальну частину рішення суду від 08 квітня 2021 року у слові відповідачем у реченні Під час розгляду справи відповідачем до матеріалів справи надано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1625,01 грн. (т. 1 а.с. 65) , та зазначено правильно позивачем (том 3 а.с. 26).

Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 23 червня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати пов`язані з залученням експерта пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1000 грн.

В іншій частині вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 серпня 2021 року заяву ОСОБА_3 задоволено та вирішено не стягувати з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 кошти на користь ОСОБА_3 в повернення сплаченого у справі судового збору в сумі 2533,02 грн.

20.07.2021 р. до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_3 на додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22 червня 2021 року, в якій позивачка прохає скасувати вказане рішення та ухвалити нове про задоволення її позову до ОСОБА_1 про стягнення 2533,01 грн. судового збору (том 2 а.с. 43-47).

Крім цього, 20.07.2021 р. ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Міщенко О.В. надійшла апеляційна скарга на додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 23 червня 2021 року, в якому остання прохає скасувати частково додаткове рішення в частині відмови ОСОБА_3 у розподілі витрат, пов`язаних з правничою допомогою у розмірі 34 500, 00 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на її користь втрати на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення залишити без змін.

Вважає, що розмір витрат на правничу допомогу доведений, а витрати на правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи сплачені вони стороною (том 2 а.с. 51-56).

23.09.2021 р. до апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 на додаткове рішення від 23.06.2021 р., в якому він прохає відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 та залишити без змін додаткове рішення, яке вважає законним і обґрунтованим.

27.09.2021 р. від представника позивачки ОСОБА_3 - адвоката Міщенко О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення суду від 08.04.2021 р., в якому остання прохає залишити без задоволення апеляційну скаргу.

19.10.2021 р. до суду надійшли письмові пояснення представника позивачки ОСОБА_3 - адвоката Міщенко О.В. щодо відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу на додаткове рішення від 23.06.2021 р. щодо витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20.12.2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 червня 2021 року.

У судове засідання, яке проводилося в режимі відеоконференції, з`явилась представник позивача адвокат Міщенко О.В.

Відповідачі та треті особи в судове засідання не з`явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.

Від Департаменту державної реєстрації Кременчуцького району Полтавської області та ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надійшли клопотання про розгляд справи без участі представників.

Згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на наведені положення чинного ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність осіб, які не з`явилися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки адвоката Міщенко О.В., перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 квітня 2021 року задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Міщенко О.В. на додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 червня 2021 року підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, і це вбачається з матеріалів справи, що 15.03.2008 року укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В., за умовами якого ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 .

Згідно п. 1 цього Договору об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці Державного фонду, загальною площею 918,0 кв.м. (т. 1 а.с. 70).

15.03.2008 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,0918 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Цільове призначення земельної ділянки: будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В. (т. 2 а.с. 119 (зворот) - 120).

24.03.2008 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок, реєстраційний номер: 22280843 (т. 1 а.с. 7).

10.04.2008 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_6 (Підрядники) та ОСОБА_4 (Інвестор) було укладено договір про пайову участь в будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно п. 1.1. цього Договору ОСОБА_4 , як Інвестор, приймає пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 1.4. Договору, плановий термін вводу будинку в експлуатацію: IV квартал 2008 року.

Інвестор отримує квартиру АДРЕСА_3 лише за умови інвестування 100% загальної площі цієї квартири в житловому будинку (п. 1.5. Договору) (т. 1 а.с. 8-9).

23.09.2008 року Управлінням Держкомзему у місті Кременчук Полтавської області на ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 011853 площею 0,0918 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Кадастровий номер земельної ділянки: 5310436100:06:003:0483 (т. 1 а.с. 180).

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21.10.2008 року у цивільній справі № 2-4799/2008, яке набрало законної сили, за ОСОБА_2 було визнано право власності на трьохквартирний житловий трьохповерховий будинок, літ. Ж-З , а саме: квартири АДРЕСА_3 - житловою площею 68,1 кв.м., загальною площею 271,6 кв.м.; квартири АДРЕСА_5 - житловою площею 114,3 кв.м., загальною площею 274,2 кв.м., квартири АДРЕСА_7 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на окремий об`єкт нерухомості: квартиру АДРЕСА_4 житловою площею 68,1 кв.м., загальною площею 271,6 кв.м., яка складається з приміщень:

- цокольний поверх: гараж 1-1 площею 45,8 квадратних метри, майстерня 1-2 площа 43,9 квадратних метри;

- перший поверх: коридор 1-3 , площею 18, 2 квадратних метри, кухня-їдальня 1-4 , площею 51,4 квадратних метри, санвузол 1-5 площею 6,6 квадратних метри, кімната 1-6 площею 12, 7 квадратних метри.

- другий поверх: коридор 1-7 , площею 20,5 квадратних метри, кімната 1-8 площею 25,3 квадратних метри, санвузол 1-9 площею 7,4 квадратних метри, санвузол 1-10 площею 4,4 квадратних метри, кімната 1-11 площею 14,9 квадратних метри, кімната 1-12 площею 15,2 квадратних метри, балкон площею 4,6 квадратних метри, балкон площею 0,7 квадратних метри.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на окремий об`єкт нерухомості: квартиру АДРЕСА_8 житловою площею 114,3 кв.м., загальною площею 274,2 кв.м., яка складається з приміщень:

- цокольний поверх: гараж 2-1 площею 44 квадратних метри, майстерня 2-2 площа 46,4 квадратних метри;

- перший поверх: коридор 2-3 , площею 10,7 квадратних метри, кухня 2-4 , площею 19,5 квадратних метри, санвузол 2-5 площею 4,1 квадратних метри, кімната 2-6 площею 55,0 квадратних метри.

- другий поверх: коридор 2-7 , площею 18,9 квадратних метри, кімната 2-8 площею 24,0 квадратних метри, санвузол 2-9 площею 7,1 квадратних метри, санвузол 2-10 площею 4,0 квадратних метри, кімната 2-11 площею 17,7 квадратних метри, кімната 2-12 площею 17,6 квадратних метри, балкон площею 4,5 квадратних метри, балкон площею 0,7 квадратних метри.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на окремий об`єкт нерухомості: квартиру АДРЕСА_9 житловою площею 115,9 кв.м., загальною площею 273,2 кв.м., яка складається з приміщень:

- цокольний поверх: гараж 3-1 площею 44,6 кв.м., майстерня 3-2 площа 45,9 кв.м.;

- перший поверх: коридор 3-3 площею 9,1 кв.м., кухня 3-4 , площею 18,7 кв.м., санвузол 3-5 площею 4,2 кв.м., кімната 3-6 площею 57,0 кв.м.

- другий поверх: коридор 3-7 , площею 18,9 кв.м., кімната 3-8 площею 23,7 кв.м., санвузол 3-9 площею 7,0 кв.м., санвузол 3-10 площею 3,9 кв.м., кімната 3-11 площею 17,6 кв.м., кімната 3-12 площею 17,6 кв.м., балкон площею 4,3 кв.м., балкон площею 0,7 кв.м (т. 1 а.с. 146-147).

Як вказав суд першої інстанції при розгляді даної справи, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21 жовтня 2008 року не містить посилань на земельну ділянку площею 0,918 кв.м та розташування на ній трьохквартирного об`єкта нерухомості.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року при розгляді цивільної справи № 902/608/19 наведено правовий висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Крім того, преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на вищенаведене, обставини, які були встановлені рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21.10.2008 року не потребують повторного встановлення і дослідження.

13.12.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_4 .

Договір посвідчений нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г. (т. 1 а.с. 79).

27.01.2012 р. КП КМБТІ ПМР за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на вищевказану квартиру. Номер запису: 2278 в книзі: 22 (т. 1 а.с. 80).

У вищевказаному договорі не зазначено інформації про розташування об`єкта нерухомості (квартири АДРЕСА_3 ) на земельній ділянці площею 0,918 кв.м., яка на час укладення вказаного договору належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 23.09.2008 року.

Тоді як на час укладення вказаного договору дарування земельна ділянка була повністю сформована, визначена в натурі (на місцевості), визначено її розмір 0,0918 га та цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та присвоєно кадастровий номер 5310436100:06:003:0483.

29.03.2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_4 . Цей договір був посвідчений нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ципко Т.А. (т. 1 а.с. 83-84).

Право власності на квартиру було зареєстровано за покупцем ОСОБА_8 цього ж дня, 29.03.2014 року, індексний номер: 19727366 (т. 1 а.с. 85).

У вказаному договорі дарування квартири нотаріусом також не було зазначено щодо розташування об`єкта нерухомості (квартири АДРЕСА_3 ) на земельній ділянці площею 0,918 кв.м.

27.11.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір дарування земельної ділянки площею 0,0918 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310436100:06:003:0483.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г. (т. 1 а.с. 178-179).

27.11.2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку (т. 1 а.с. 180).

Вказаний договір є чинним і в установленому законом порядку не визнавався недійсним.

30.12.2016 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб. Прізвище після державної реєстрації шлюбу чоловіка - ОСОБА_10 . Дружини - ОСОБА_10 (т. 2 а.с. 53).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 вказувала, що її батько ОСОБА_4 набув право власності на частину земельної ділянки 13.12.2011 року, після укладання між ним та ОСОБА_2 договору дарування квартири АДРЕСА_4 .

На час укладання вказаного договору дарування, земельна ділянка належала ОСОБА_2 .

Після укладання договору дарування квартири від 29.03.2014 р. між батьком та нею, ОСОБА_3 , таке право набула і вона на підставі статей 120, 125 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 в частині визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0342 га, кадастровий номер 5310436100:06:003:0971, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), - суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 , отримавши у власність квартиру АДРЕСА_4 за договором дарування від 29.03.2014 року, набула за законом право власності і на земельну ділянку під цією квартирою та на тих самих умовах, що належали ОСОБА_4 .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Аналогічні положення містяться у статті 377 ЦК України.

Аналіз положень ст.ст. 120 ЗК України, 377 ЦК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо питання переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачає механізм правового регулювання спірних правовідносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість нормами земельного і цивільного законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку і, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження 14-47цс20).

Крім цього, ч. 1 ст. 181 ЦК України, встановлено, що земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, віднесено до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість).

Статтею 179 ЦК України встановлено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Крім того, цивільне законодавство виокремлює складові частини речі та складні речі .

Так, згідно зі ст. 187 ЦК України, складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Відповідно до ст. 380 ЦК України, житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Згідно ч. 1 ст. 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Частина 2 ст. 381 ЦК України встановлює, що в разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове значення визнання садиби самостійним об`єктом права власності полягає, зокрема в тому, що в разі відчуження житлового будинку вважатиметься, що відчужується вся садиба, якщо інше прямо не передбачено договором або законом. Це означає, що в садибі головною річчю є житловий будинок, а інші складові елементи є його приналежністю (ст. 186 ЦК).

Зокрема, стаття 186 ЦК України, визначає поняття головної речі і приналежної речі .

Так, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що житловий будинок, будівля або споруда не можуть бути відокремлені від земельної ділянки без їх пошкодження або істотного знецінення. Такі об`єкти є фактично складовою частиною земельної ділянки.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16, наведено правовий висновок про те, що чинне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди .

Суд першої інстанції правильно встановив, що на час укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору дарування від 27.11.2015 року, предметом якої є земельна ділянка, площею 0,0918 га, ОСОБА_2 не могла не усвідомлювати, що квартира АДРЕСА_4 , власником якої відповідно до договору дарування від 13.12.2011 р., укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , став ОСОБА_4 , розташована, в тому числі, на цій же земельній ділянці (її частині) площею 0,0918 га. При цьому, такий поділ земельної ділянки вона не здійснювала.

Починаючи з 13.12.2011 року (дня укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договору дарування квартири АДРЕСА_4 ) по 29.03.2014 р. (дату укладення договору дарування вказаної квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_11 ), ОСОБА_4 користувався як вищевказаною квартирою, так і земельною ділянкою під цією квартирою. При цьому, право користування вказаною земельною ділянкою ніким не оспорювалося.

Позивач ОСОБА_3 (до реєстрації шлюбу - ОСОБА_12 ), отримавши у власність квартиру АДРЕСА_4 за договором дарування від 29.03.2014 року, також набула право власності і на земельну ділянку під цією квартирою та на тих самих умовах, що належали дарувальнику ОСОБА_4 .

Згідно технічної документації № 5322-т із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по АДРЕСА_1 та встановлення меж поділу земельної ділянки в натурі, що надійшла до місцевого суду з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області міськрайонного управління у Кременчуцькому районі та м. Кременчуці, м. Горішніх Плавнях, виготовленої на замовлення ОСОБА_1 , земельну ділянку площею 0,0918 га було поділено на три окремі земельні ділянки, а саме: земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0342 га, земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 0,0236 га та земельну ділянку № НОМЕР_3 площею 0,0340 га із закріпленням меж (т. 2 а.с. 98-156).

За даними із поземельних книг, земельній ділянці площею 0,0342 га було присвоєно кадастровий номер 5310436100060030971, земельній ділянці площею 0,0236 га було присвоєно кадастровий номер 5310436100060030972, земельній ділянці площею 0,0340 га було присвоєно кадастровий номер 5310436100060030973.

Відповідно до висновку спеціаліста техніка-будівельника - судового експерта Маківського М.В. за № 2-19, складеного 16.01.2019 року на замовлення ОСОБА_4 , квартира АДРЕСА_4 та огорожа земельної ділянки кадастровий номер: 5310436100:06:003:0971, знаходиться в межах вказаної земельної ділянки (т. 1 а.с. 88-89).

Отже, квартира АДРЕСА_4 розташована на земельній ділянці площею 342 кв.м., що має огорожу земельної ділянки, яка знаходиться в межах цієї земельної ділянки, тобто квартира АДРЕСА_3 , по своїй суті, є окремим житловим будинком.

Згідно Інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 238990963 від 28.12.2020 року, земельна ділянка площею 0,0342 га, кадастровий номер: 5310436100:06:003:0971, належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки від 27.11.2015 року (т. 2 а.с. 58).

За Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 240556900 та № 240557486 від 15.01.2021 року, дві інші земельні ділянки площею 0,0236 га та 0,034 га також належать ОСОБА_1 . При тому, що квартира АДРЕСА_5 , яка розташована на земельній ділянці площею 0,0236 га, належить

ОСОБА_1 АДРЕСА_6 , що розташована на земельній ділянці площею 0,0340 га, належить ОСОБА_13 (т. 2 а.с. 54-57, 59-60).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з 13.12.2011 року, тобто з моменту набуття (реєстрації) права власності на квартиру АДРЕСА_4 , до ОСОБА_4 перейшло право власності на земельну ділянку (частину земельної ділянки), на якій розміщена вказана квартира, яка, згідно рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21.10.2008 р., є окремим об`єктом нерухомості.

З 29.03.2014 року, тобто з моменту набуття (реєстрації) права власності на квартиру АДРЕСА_4 , право власності на вищевказану земельну ділянку перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_3 .

Отже, набуття позивачкою ОСОБА_3 права власності на квартиру у трьохквартирному будинку нерозривно пов`язано з припиненням права власності у відповідача на земельну ділянку, що знаходиться під цією квартирою, у даному випадку земельну ділянку площею - 0,0342 га, кадастровий номер: 5310436100:06:003:0971.

При цьому, відповідач ОСОБА_2 , свідомо розуміючи, що при набутті ОСОБА_4 за договором дарування від 13.12.2011 року у власність квартири АДРЕСА_4 , який за законом має право на частину земельної ділянки під вказаною квартирою, вона подарувала всю земельну ділянку площею 0,0918 га своєму сину ОСОБА_1 за договором від 27.11.2015 року, з метою уникнення оформлення прав на земельну ділянку ОСОБА_4 .

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_3 в частині визнання за нею права власності на земельну ділянку площею 0,0342 га, на якій розташована квартира АДРЕСА_4 , та власником якої з 29.03.2014 р. вона являється.

Враховуючи те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не містить доводів щодо незгоди з рішенням місцевого суду від 08 квітня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про припинення права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, колегія суддів не переглядає рішення у вказаній частині.

Посилання відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 зверталася до суду з аналогічним позовом, який був залишений без розгляду за заявою її представника, - на увагу колегії суддів не заслуговують, з огляду на таке.

У статті 257 ЦПК України наведено перелік підстав, за яких позов залишається без розгляду. Зокрема, у п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України зазначено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

У ч. 2 ст. 257 ЦПК України встановлено, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Отже, ст. 257 ЦПК України не містить прямої заборони на повторне звернення до суду з позовом. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вказаній частині безпідставні.

Посилання відповідачів в апеляційні скарзі на те, що ОСОБА_3 не має права власності на земельну ділянку площею 0,0342 га з кадастровим номером 5310436100:06:003:0971, оскільки є власником квартири, а не будинку, - не заслуговують на увагу, оскільки матеріалами справи, зокрема технічною документацією із землеустрою та висновкомспеціаліста техніка-будівельника - судового експерта Маківського М.В. за № 2-19, складеного 16.01.2019 року, що проаналізовані вище, підтверджено, що квартира АДРЕСА_4 , розташована на земельній ділянці площею 342 кв.м., що має огорожу земельної ділянки, яка знаходиться в межах цієї земельної ділянки, по своїй суті є окремим житловим будинком. Відповідно, ОСОБА_3 , набувши право власності на вказану вище квартиру, яка фактично є окремим об`єктом нерухомості житловим будинком, на підставі ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України набула право власності і на земельну ділянку, на якій розташована ця квартира, а саме земельну ділянку площею - 0,0342 га, кадастровий номер: 5310436100:06:003:0971.

Посилання відповідачів в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 не є стороною договору дарування, посвідченого 27.11.2015 р. приватним нотаріусом Веселовським А.Г., також до уваги не приймаються, так як предметом позовних вимог уданому випадку є право власності на земельну ділянку 0,0342 га з кадастровим номером 5310436100:06:003:0971, на якій розташована квартира АДРЕСА_4 .

Тоді як предметом договору дарування, посвідченого 27.11.2015 р. приватним нотаріусом Веселовським А.Г. є земельна ділянка площею 0,0918 га кадастровий номер 5310436100:06:003:0483, який є чинним та правомірність укладення якого в судовому порядку ніким не оспорювалася.

Посилання на те, що договір про пайову участь у будівництві житлового будинку у м. Кременчуці від 10.04.2008 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є неналежним доказом, оскільки вказані особи не є власниками спірної земельної ділянки, - не приймаються до уваги колегії суддів, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.03.2008 р., укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , остання набула право власності на вказану земельну ділянку.

Рішення суду від 08.04.2021 р. ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно встановлених обставин справи та наданих сторонами доказів. Підстав для його скасування з наведених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивів колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, вказана апеляційна скарга залишається колегією суддів без задоволення, а рішення місцевого суду від 08.04.2021 р. без змін.

При цьому, колегія суддів зазначає, що обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії , параграфи 29-30). Втім, це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Європейський суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії ).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Суду у справах Мала проти України , Богатова проти України ).

Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України ).

У частині першій статті 6 Конвенції не міститься вимоги про те, що апеляційний суд має надавати більш детальне обґрунтування, коли він з правових підстав відхиляє як безпідставну скаргу, без подальшого пояснення (ухвала Суду про прийнятність у справі Вurg аnd Оthers v. France ).

Відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд може, в принципі, лише погодитися з обґрунтуванням суду нижчої інстанції (рішення Суду у справі Gагсіа Ruіz v. Sраіn ).

Як вказувалося вище, додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 23 червня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати пов`язані з залученням експерта пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1000 грн. В іншій частині вимог (про розподіл витрат на правничу допомогу) відмовлено.

З вказаним додатковим рішенням не погодилась позивачка ОСОБА_3 , оскарживши його в апеляційному порядку в частині відмови у розподілі витрат на правничу допомогу. Апеляційна скарга подана в інтересах позивачки адвокатом Міщенко О.В.

При вирішенні питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції в додатковому рішенні від 23.06.2021 р. послався на те, що згідно умов договору №03-06/20, укладеного між ОСОБА_3 та адвокатом Міщенко О.В., оплата за договором, в тому числі і сплата гонорару, відбувається після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції.

Оскільки на час розгляду судом заяви про ухвалення додаткового рішення вказана обставина не настала, суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст. 141 ЦПК України, дійшов висновку про відмову у розподілі витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, з огляду на таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як встановлено ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України вбачається, що при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/ третьою особою, чи тільки має бути сплачено .

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 р. при розгляді справи № 925/1137/19.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати .

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Як убачається з матеріалів справи, інтереси позивачки ОСОБА_3 у суді першої інстанції представляла адвокат Міщенко О.В. відповідно до ордеру серії ПТ № 179755 від 03.06.2020 р. та договору №03-06/20 про надання професійної правничої допомоги від 03.06.2020 р. (том 1 а.с. 121, том 2 а.с. 210-211, 214).

У вказаному договорі сторони передбачили обов`язки адвокатського об`єднання, клієнта, порядок здійснення розрахунків та інші умови договору.

08.04.2021 р. адвокат Міщенко О.В. звернулася до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з заявою про понесені позивачкою ОСОБА_3 судові витрати, зокрема, на правничу допомогу (том 2 а.с. 186-187).

Цього ж дня, після ухвалення у даній справі рішення від 08.04.2021 р., від представника позивачки адвоката Міщенко О.В. надійшла заява про приєднання до справи копії договору №03-06/20 про надання професійної правничої допомоги від 03.06.2020 р., про який вказувалося вище, та копію звіту від 08.04.2021 р. до договору №0306/20 про надання професійної правничої допомоги від 03.06.2020 р. на загальну суму 34500,00 грн. (том 2 а.с. 209-214).

Враховуючи те, що позивачкою надано належні, допустимі і достатні докази на підтвердження того, що нею були понесені витрати на правничу допомогу, надану адвокатом Міщенко О.В. при розгляді цієї справи у суді першої інстанції у розмірі 34500,00 грн., колегія суддів приходить до висновку, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави відмовляти у розподілі вказаних витрат.

Та обставина, що умовами договору №03-06/20, укладеного між ОСОБА_3 та адвокатом Міщенко О.В., згідно яких оплата за договором, в тому числі і сплата гонорару, відбувається після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції, та оскільки на час розгляду судом заяви про ухвалення додаткового рішення вказана обставина не настала,-не може бути підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, так як позивачем підтверджено понесення витрат на надану професійну правничу допомогу , її обсяг, розмір та вартість, що є підставою для розподілу цих витрат.

Посилання відповідачів у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 на додаткове рішення суду від 23.06.2021 р. про неспівмірність витрат на правничу допомогу на увагу колегії суддів не заслуговують, оскільки ними така обставина не доведена.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені судом першої інстанції частково, апеляційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на рішення суду від 08.04.2021 р. залишається апеляційним судом без задоволення, а рішення суду від 08.04.2021 р. без змін, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 в особі її представника адвоката Міщенко О.В. на додаткове рішення від 23.06.2021 р., його скасування в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу, ухвалення в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу у сумі 17250 грн., по 5750 грн. з кожного, пропорційно розміру задоволених вимог.

В іншій частині додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 червня 2021 року необхідно залишити без змін.

Крім цього, як убачається з матеріалів справи, 20.12.2021 р. від представника позивачки ОСОБА_3 адвоката Міщенко О.В. до апеляційного суду в системі Електронний суд надійшла заява про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрат, понесених позивачкою на надання правничої допомоги, у сумі 10000,00 грн. До заяви додані додаткова угода до договору про надання правничої професійної допомоги №03-06/20 від 03.06.2020 р., датований 25.06.2021 р., звіт до додаткової угоди від 25.06.2021 р., укладеної до договору № 03-06/20 про надання професійної правничої допомоги від 03.06.2020 р., в якому наведено обсяг та вартість правничої допомоги, наданої адвокатом Міщенко О.В. позивачці.

Перевіривши надані стороною позивача документи на підтвердження надання професійної правничої допомоги, колегія суддів, з урахуванням положень ст. 133, 137, 141 ЦПК України, а також правових висновків, наведених Верховним Судом у постанові від 22.01.2021 р. при розгляді справи № 925/1137/19, приходить до висновку про наявність підстав про стягнення з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу, понесену в суді апеляційної інстанції, у сумі 5000 грн., по 1666,66 грн. з кожного, пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги ОСОБА_3 в особі її представника адвоката Міщенко О.В. на додаткове рішення від 23.06.2021 р.

Керуючись ст.ст. 368, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч.1 п. п. 3,4, ст.ст. 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 квітня 2021 року залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 квітня 2021 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Міщенко Оксани Володимирівни на додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 червня 2021 року, - задовольнити частково.

Додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 червня 2021 року в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у сумі 17250 грн., по 5750 грн. з кожного.

В іншій частині додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 червня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу, понесену в суді апеляційної інстанції, у сумі 5000 грн., по 1666,66 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді Ю.В.Дряниця

Т.О.Кривчун