Ухвала від 04.01.2022 по справі 603/765/21

Справа № 603/765/21

Провадження №2/603/292/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" січня 2022 р. м. Монастириська

Суддя Монастириського районного суду Тернопільської області Галіян І.М.,

розглянувши матеріали позовної заяви подані представником позивача через електронний суд , на предмет відповідності їх вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Кучмій Микола Ярославович

відповідач: Швейківська сільська рада

предмет позову: визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В:

31.12.2021 року до Монастириського районного суду Тернопільської області надійшла вказана позовна заява.

31.01.2021 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані на розгляд судді Галіяну І.М.

Підставою звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно є відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності спадкодавця.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наступних підстав.

Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Заявами по суті справи є позовна заява яка подається до суду в письмовій формі та повинна відповідати загальним вимогам, що встановлені статтею 175 ЦПК України та документи, що додаються до позовної заяви у відповідності до ст. 177 ЦПК України.

Норми статей 175, 177 ЦПК України не містять виключень і поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв`язку з чим недотримання положень статті свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам Закону.

Відповідно до ч. 4 статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950) та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v/Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому неодноразово наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх процесуальних рішеннях. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах , якщо сплата судового збору згідно з вимогами закону є обов`язковою, то наслідком недотримання цієї умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо документ, що підтверджує сплату судового збору, не буде поданий у строк, установлений судом, - визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві або залишення заяви без розгляду.

Згідно ч. 3 ст. 136 ЦПК України, з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Отже, чинне законодавство України надає судам дискреційні повноваження вирішувати питання про звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру або надання відстрочки (розстрочки) його сплати. Однак, такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати вагомі підстави відмови у задоволенні відповідних заяв (клопотань), оскільки відсутність обґрунтування, так само як і безпідставна відмова, може стати перешкодою в реалізації права на доступ до суду, гарантованого у п.1 ст. 6 Конвенції.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України Про судовий збір суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у ч. 1 цієї статті.

В позовній заяві представник позивача вказує, що позивач не має жодних доходів окрім як соціального забезпечення на дитину, оскільки перебуває в декретній відпустці і розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру її річного доходу, а тому вважає, що до сплати підлягає мінімальна сума судового збору проте в підтвердження не надав відповідних доказів про перебування позивача в декретній відпустці та довідки про її річний дохід за попередній календарний рік. Також представником позивача не подано клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява, крім інших обов`язкових реквізитів, має містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Згідно п. 2, 9 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Ціна позову у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, визначається дійсною вартістю нерухомого майна.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продане в даному населеному пункті чи місцевості.

Відповідно до п. 3 Національного стандарту №1 Загальні засади оцінки майна і майнових прав , затверджених постановою Кабінетів Міністрів України №1440 від 10.09.2003 року, ринкова вартість це вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

За ст. 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання.

Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.

Ціна позову визначається від ринкової вартості майна на момент звернення до суду та повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи).

Відповідно до ст. 12 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна.

Так, позивач в позовній заяві зазначаючи ціну позову не надає документів, які б її підтверджували (звіт про оцінку майна), а саме на земельну ділянку, проте самостійно обчислює вартість вказаного майна та не додає вартість земельної ділянки на момент подачі позову до суду, що не дає можливості суду встановити дійсну ціну позову з якої має бути сплачений судовий збір.

Окрім зазначеного, у відповідності до п. 4 та 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги не відповідає зазначеним доказам, що підтверджують вказані обставини, а саме щодо земельної ділянки загальна площа якої в позовній заяві зазначена 0,46 га, а в копії рішення (виписка) №30 від 18.12.1995 року та довідці №178 від 16.03.2017 року (яка видана ще в 2017 році і містить застарілу інформацію про нерухоме майно) - 0,41 га.

Відповідно до ч. 5 ст. 95 ЦПК України, учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу, проте в матеріалах позовної заяви відсутні записи де знаходяться оригінали письмових доказів.

Згідно ч. 1 ст. 177 ЦПК України, у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї в електронній формі, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів., проте представником позивача (позивачем) до позовної заяви не доданий даний доказ.

За правилами визначеними ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

Керуючись ст. 185 ЦПК України, суддя -,

ПОСТАНОВИВ :

1.Позовну заяву ОСОБА_1 до Швейківської сільської ради, про визнання права власності на спадкове майно - залишити без руху.

2.Надати позивачу ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення (отримання) ухвали про залишення позовної заяви без руху.

3.Копію даної ухвали направити позивачу.

4.Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Галіян