Ухвала

від 04.01.2022 по справі 826/15625/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 січня 2022 року

м. Київ

справа № 826/15625/18

адміністративне провадження № К/9901/47208/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В.Е.,

суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2021 року

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі №826/15625/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України про визнання протиправними дій, скасування наказу №312 від 12.12.2016, зобов`язати вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, в якому просив:

- визнати протиправними дії першого заступника начальника Управління Драбкова Дмитра Михайловича щодо прийняття наказу №312 від 12 грудня 2016 року "Про переведення ОСОБА_1 " в частині позбавлення позивача статусу державного службовця і скасувати вказаний наказ у цій частині як незаконний;

- зобов`язати відповідальних посадових осіб відповідача відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") здійснити повний поворот виконання наказу №312 від 12 грудня 2016 року "Про переведення ОСОБА_1 " в частині позбавлення позивача статусу державного службовця;

- зобов`язати відповідальних посадових осіб Управління відповідно до частини третьої статті 245 КАС України вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 як завідувача сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій №1 Управління в частині незаконного позбавлення позивача статусу державного службовця з 12 грудня 2016 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2021 року, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року, позовну заяву залишено без розгляду.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивачем подано касаційну скаргу до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року касаційну скаргу повернуто скаржнику у зв`язку із відсутністю підстав касаційного оскарження.

22 грудня 2021 року касаційна скарга ОСОБА_1 повторно надійшла до Верховного Суду.

У тексті касаційної скарги міститься клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року, яке мотивоване тим, що повний текст оскаржуваної постанови від 05 жовтня 2021 року виготовлено 25 жовтня 2021 року. 10 листопада 2021 року скаржником подано первісну касаційну скаргу, яку ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року повернуто скаржнику у зв`язку із відсутністю підстав касаційного оскарження. Вказану ухвалу скаржником отримано 06 грудня 2021 року, та 21 грудня 2021 року повторно подано касаційну скаргу.

Відповідно до частини другої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу (ч. 3 ст. 329 КАС України).

З огляду на викладене, наявні підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки скаржником подана первісна касаційна скарга протягом 30 днів з дня ск5ладення повного тексту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, а також повторно подана касаційна скарга після повернення Верховним Судом, без надмірних зволікань та перевищення строків касаційного оскарження, що свідчить про цілеспрямованість дій позивача щодо касаційного оскарження.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Суд зазначає наступне.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною другою статті 328 КАС України встановлено, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Перевіривши доводи касаційної скарги, судом встановлено, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року, адміністративний позов залишено без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем встановленого строку звернення до суду.

Постановою Верховного Суду від 19.03.2021 зазначені рішення скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 квітня 2021 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, викладені у заяві ОСОБА_1 від 24 вересня 2018 року, та встановлено позивачу строк на подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин пропуску із зазначенням інших підстав для поновлення строку - 10 днів з дня отримання копії даної ухвали.

Від позивача 12 травня 2021 року до суду надійшла заява про поновлення (продовження) строку на подання адміністративного позову.

Водночас, розглянувши подану позивачем заяву, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено жодних інших підстав для поновлення пропущеного строку звернення, ніж ті, що були зазначені в аналогічній заяві від 24 вересня 2018 року.

Так, позивач наголошував, що Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, а не для повторного вирішення питання щодо поважності причин пропущеного строку.

Зазначені доводи позивача не прийняті судом першої інстанції, оскільки Верховний Суд, направляючи справу для продовження розгляду, зазначив, що він не оцінює причини пропущення строку звернення до суду, а лише констатує, що суд першої інстанції не повною мірою вирішив питання щодо поважності їх пропуску.

Крім того, суд касаційної інстанції акцентував увагу на тому, що суд першої інстанції, застосовуючи частину третю статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України неправомірно залишив позовну заяву без розгляду, так як у силу частини першої зазначеної статті суд не залишив позовну заяву без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав позивачеві можливості повторно повідомити про причини поважності пропуску строку на звернення до суду.

Отже, як вірно зазначив позивач у своїй заяві про поновлення строку, Верховний Суд визначив, що позивач правомірно скористався правом надання до суду заяви щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Водночас, суд звернув увагу позивача, що рішення Верховного Суду не містило вказівок для суду першої інстанцій, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи та чи є поважними причини пропуску строку звернення до суду, зазначені позивачем у заяві про поновлення строку, а лише констатував, що позивачу не було надано право на повторне звернення до суду з заявою про поновлення строку із зазначенням інших підстав для поновлення строку.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач повторно послався на, що про факт втрати ним статусу державного службовця згідно оскаржуваного наказу жодним чином неможливо встановити з тексту оскаржуваного наказу, а тому позивач не дізнався та не міг дізнатись про порушення своїх прав у момент ознайомлення з таким наказом.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

У даному випадку, позивачем позовну заяву подано до суду 24.09.2018 року, а про порушення своїх прав останньому було відомо з наказу, з яким його ознайомлено 14.12.2016 року.

Тобто, позивач звернувся з порушенням строку звернення, який передбачено нормами чинного законодавства.

Для поновлення строку звернення до суду - судом вбачаються підстави виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву (клопотання). Незнання про порушення через байдужість до своїх прав, або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльності), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Водночас, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

У даному випадку, позивачем не надано обґрунтованих пояснень та не долучено до позовної заяви належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою, а лише зазначається, що він не міг дізнатись про факт втрати ним статусу державного службовця з тексту оскаржуваного наказу.

Предметом спору в даній справі є незаконність наказу першого заступника начальника Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України Драбкова Дмитра Михайловича № 312 від 12.12.2016 року Про переведення ОСОБА_1 , в частині позбавлення ОСОБА_1 статусу державного службовця. Усі інші позовні вимоги є похідними.

Тобто, спірні правовідносини виникли на підставі проходження позивачем публічної служби.

З копії повідомлення працівника Управління про зміну істотних умов праці убачається, що позивач ознайомлений під підпис 12.10.2016 року, та яким позивачу замість посади завідувача сектору зеленого господарства відділу господарського обслуговування будинків по вул. М. Грушевського, 5 , 18/2 , Шовковичний , 2 , 4 запропоновано посаду завідувача сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій №1 будинку по вул. М. Грушевського, 5 , 18 / 2 , Шовковичний , 2 , 4 .

Факт отримання 12.10.2016 року відповідного повідомлення позивачем не заперечується.

У розпорядженні по Управлінню адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України від 07.10.2016 року №105 Про введення структури та штатних розписів Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України чітко визначено, що відділ по роботі з кадрами та з питань державної служби має повідомити працівників про зміни в структурі та штатному розписі, про наступне припинення державної служби та зміну істотних умов праці в порядку, передбаченому статтею 32 Кодексу законів про працю України.

Так, судом першої інстанції відхилено посилання позивача, у заяві про поновлення строку на подання адміністративного позову на те, що про існування наказу № 312 від 12.12.2016 Про переведення ОСОБА_1 , саме у його розумінні щодо втрати ним, на думку відповідача, статусу державного службовця, йому стало відомо тільки 18.07.2018 року, під час оголошення ухвали суду у справі № 826/6378/18 про закриття провадження.

Зазначене спростовується наказом від 12.12.2016 року № 312, з якого вбачається, що його прийнято, у зв`язку зі зміною правового статусу окремих категорій працівників Управління (втрата статусу державних службовців), затвердженням (розпорядженням по Управлінню справами Апарату Верховної Ради України від 06.10.2016 №104) та введенням в дію штатного розпису працівників Управління адміністративними будинками Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, які виконують функції з обслуговування (розпорядження по Управлінню від 07.10.2016 № 105).

Як вбачається з розписки ОСОБА_1 , та не заперечується останнім, із зазначеним наказом останній був ознайомлений 14.12.2016 року.

Отже, про існування оскаржуваного наказу ОСОБА_1 дізнався 14.12.2016 року, і саме з цієї дати розпочався перебіг строку на його оскарження, та інших похідних вимог, які позивач вважає незаконними та протиправними.

Позивачу - ОСОБА_1 було достеменно відомо про існування обставин, які стали згодом предметом даного позову, починаючи з 14.12.2016 року.

Таким чином, звернення ОСОБА_1 до суду з даними позовними вимогами 24.09.2018 відбулось поза межами встановленого місячного строку.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

За практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), правило встановлення обмежень доступу до суду, у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

В контексті наведеного, судом першої інстанції зазначено, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Так, строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, що надає впевненості іншим учасникам правовідносин.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.

При цьому, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Системний аналіз наведених правових норм, дає підстави для висновку, що позивач не скористався своїм правом та не оскаржив, на його думку, незаконні дії та рішення відповідача, у строк визначений адміністративним судочинством.

Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

З огляду на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, правильно застосував норми процесуального права (частина 3 статті 123, пункт 8 частини 1 статті 240 КАС України), що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, відповідно до частини другої статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із непередбаченим законом способу втратою статусу державного службовця , що на думку скаржника, є беззаперечним свідченням недодерження судом першої інстанції норм процесуального права стосовно фактичних обставин справи. Разом з тим, зазначає, що строк необхідно було обчислювати на підставі частини 3 статті 122 КАС України, відповідно до якої для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак, вказані скаржником доводи не відповідають обставинам справи та не спростовують висновки суду першої інстанції, який вірно встановив строк на подання позовної заяви, який відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України становить 1 місяць з дня, коли позивач дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів, а саме ознайомлення з оскаржуваним наказом 14 грудня 2016 року.

Посилання скаржника на те, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року прийнято позовну заяву до провадження у справі, що не враховано судами першої та апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки судом першої інстанції позовну заяву залишено без розгляду на підставі ч. 3 статті 123, п. 8 ч. 1 статті 240 КАС України, якими і регламентовано такі дії суду після відкриття провадження в адміністративній справі.

Ураховуючи, що зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 122, 123, 240, 328, 333 КАС України, -

УХВАЛИВ :

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі №826/15625/18.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі №826/15625/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України про визнання протиправними дій, скасування наказу №312 від 12.12.2016, зобов`язати вчинити дії.

Копію даної ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко