Постанова

від 05.01.2022 по справі 607/9463/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/9463/21Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/817/170/22 Доповідач - Костів О.З. Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2022 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу № 607/9463/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонн ого суду Тернопільської області від 22 вересня 2021 року (ухвалене суддею Ромазаном В.В., повний текст якого складено 27 вересня 2021 року) в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 06 грудня 2020 року сторони уклали договір позики, згідно якого відповідачка взяла у позику в ОСОБА_3 2000.00 доларів США, що становило за офіційним курсом НБУ, на дату укладення договору, 56600.00 грн. (за курсом 1 долар США - 28.30 гривень), які зобов`язувалася повернути в строк до 01 березня 2021 року. Проте, ОСОБА_4 своїх зобов`язань за договором позики не виконала, на прохання позивача про повернення позичених коштів не реагує.

У зв`язку з наведеним просить стягнути з відповідачки в користь позивача суму неповернутого боргу в розмірі 55560.00 грн., три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та судові витрати.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму неповернутого боргу в розмірі 2000 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ на момент ухвалення рішення 53416 грн. 20 коп. основного боргу, а також 259 грн. 07 коп. три проценти річних, 908 грн. судового збору, сплаченого позивачем при зверненні із позовом в суд.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_4 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що 31 березня 2021 року, тобто на момент подачі позовної заяви, відповідачка повернула позивачу частину боргу, а саме 200 доларів США. Зазначає, що суд першої інстанції не надав відповідачці можливості довести факт повернення боргу, що є прямим порушенням Конституції України. Крім того вважає, що суд першої інстанції неправомірно стягнув з відповідача 3% річних з урахуванням боргу в розмірі 2000 доларів США, в саме 257.07 грн. Звертає увагу на те, що предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено, а тому стягнення 3% річних, є безпідставним та необгрунтованим.

У зв`язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму неповоротного боргу в розмірі 1800 доларів США. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.

05 січня 2022 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від ОСОБА_4 надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи викладене, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

06 грудня 2020 року ОСОБА_4 взяла у позику в ОСОБА_3 2000 доларів США, які зобов`язалася повернути в строк до 01 березня 2021 року (а.с.4).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Виходячи з вимог статей 1046, 1047, 1049 ЦК України у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця позичальнику.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Аналогічний висновок викладений у постановах КЦС в складі Верховного Суду від 08 липня 2019 року справа № 524/4946/16-ц; від 21 березня 2018 року справа № 757/27533/15-ц та постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Як вбачається зі змісту розписки про отримання відповідачкою 2000 доларів США, у ній вказано, що остання отримала ці кошти (у позику), які зобов`язується повернути позивачу до 01 березня 2021 року.

При цьому ОСОБА_4 не заперечувала факту написання нею розписки.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент звернення позивача до суду та до ухвалення рішення судом, відповідачка не виконала зобов`язання за договором позики, оскільки не повернула отримані від нього кошти в сумі 2000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ на день ухвалення рішення судом (1 дол. США = 26.7081 грн.) еквівалентно 53416.20 грн.

Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року по справі №373/2054/16-ц.

Згідно наданого позивачем розрахунку, три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, за період із 02 березня 2021 року по 29 квітня 2021 року, складає 269.00 грн.

Судом першої інстанції правильно визначено, що три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, за період із 02 березня 2021 року по 29 квітня 2021 року буде складати 259.07 грн. (9.70 доларів США), із розрахунку (1 долар США = 26.708 грн.)

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку мають місце порушення відповідачкою прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідачки в користь позивача суми неповернутого боргу в розмірі 2000 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ на момент ухвалення рішення 53416 грн. 20 коп. основного боргу, а також 259 грн. 07 коп. - три проценти річних.

Доводи апелянта про те, що на момент подачі позовної заяви в суд, відповідачка повернула позивачу частину боргу, а саме 200 доларів США, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини не надано. При цьому, позивач ОСОБА_3 в суді першої інстанції заперечив щодо повернення йому боргу у розмірі 200 доларів США.

Твердження апелянта про те, що предметом спірного договору позики є іноземна валюта та одержання процентів його умовами не передбачено, а тому стягнення 3% річних є безпідставним та необгрунтованим, колегія суддів не приймає, оскільки передбачені ст.625 ЦК України 3 % річних, можуть бути визначені у доларах США та нараховуються виходячи із простроченої суми, вираженої у відповідній грошовій валюті.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов частково позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови - 05 січня 2022 року.

Головуючий

Судді