Рішення

від 29.12.2021 по справі 675/186/21

ІЗЯСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 675/186/21

Провадження № 2/675/318/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" грудня 2021 р. м.Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді Пашкевича Р. В., з участю: секретаря судового засідання Гедзенюк В. В., представника позивача адвоката Каруна В. П., представника відповідача адвоката Чернова В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду в м.Ізяслав цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Фармгейт Україна , про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та відсотків за користування ними,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та відсотків за користування ними. В обґрунтування позову зазначає, що 07 лютого 2017 року між ним та ОСОБА_2 досягнуто згоди щодо передання в користування на правах оренди належної останній на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 6822181300:03:015:0101. Цього ж дня на прохання відповідача ним проведено виплати за користування в майбутньому земельною ділянкою в сумі 33000 грн., про що складено відповідну розписку про отримання коштів. Позивач посилається на те, що земельну ділянку у користування (оренду) відповідач йому не передала, а згідно з відомостями з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно вказана земельна ділянка перебуває в довготривалому користуванні третіх осіб. ОСОБА_1 зазначає, що відповідач безпідставно набула кошти за користування належною їй земельною ділянкою, при цьому таку земельну ділянку у користування йому не передала та передання земельної ділянки наразі не вбачається за можливе.

За таких обставин, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті кошти у розмірі 33 000 грн., інфляційні втрати у сумі 11 055 грн., 3 % річних у розмірі 3 949,15 грн., а також судові витрати.

Під час підготовчого провадження представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Чернов В. В. подав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому проти задоволення позову заперечив з посиланням на те, що позов побудований на неіснуючих обставинах, оскільки вказані у позові грошові кошти ОСОБА_2 одержала від Товариство з обмеженою відповідальністю Фармгейт Україна (далі ТОВ Фармгейт Україна ), від імені якого на той час діяв ОСОБА_1 , в якості орендної плати за користування належною відповідачу земельною ділянкою зазначеним підприємством.

Представник третьої особи ТОВ Фармгейт Україна Смітс Ван Оуен Йонкір Дірк Ян Теодор подав до суду письмові пояснення щодо позову, у якому проти задоволення позову заперечив. Вказав, що зазначені у позовній заяві ОСОБА_1 грошові кошти ОСОБА_2 одержала від ТОВ Фармгейт Україна в якості орендної плати за користування належною відповідачу земельною ділянкою зазначеним підприємством. Станом на 07 лютого 2017 року директором ТОВ Фармгейт Україна був ОСОБА_1 , який і виплатив ОСОБА_2 кошти в сумі 33 000 грн. на її прохання.

Ухвалою судді від 15 лютого 2021 року прийнято позову заяву ОСОБА_1 до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання у даній справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Під час підготовчого провадження судом вчинено наступні процесуальні дії у справі.

Ухвалами суду від 10 березня 2021 року призначено судову почеркознавчу експертизу та з метою відібрання у відповідача експериментальних зразків підпису та рукописного тексту явку ОСОБА_2 в судове засідання визнано обов`язковою, а також витребувано у неї оригінали документів з наявними на них підписами та рукописним текстом, виконаним нею за період з 2015 по 2019 рік включно в кількості не менше 10 примірників.

Ухвалою суду від 30 березня 2021 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТОВ Фармгейт Україна .

Ухвалами суду від 21 квітня 2021 року та 18 травня 2021 року задоволено клопотання представника позивача адвоката Каруна В. П. про витребування доказів.

Ухвалою суду від 18 травня 2021 року на час проведення судової почеркознавчої експертизи зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 23 червня 2021 року поновлено провадження у справі у зв`язку з розглядом клопотання судового експерта.

Ухвалою суду від 09 серпня 2021 року клопотання судового експерта залишено без задоволення, направлено матеріали справи для продовження проведення судової почеркознавчої експертизи, та зупинено провадження у справі.

Ухвалою судді Ізяславського районного суду Хмельницької області Пашкевича Р. В. від 27 вересня 2021 року у зв`язку із закінченням повноважень у судді Трасковського С. Л. прийнято до свого провадження вказану справу, та поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 29 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача адвокат Карун В. П. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Чернов В. В. проти задоволення позову заперечив з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву. Крім того, в судових дебатах заявив клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки з дня написання його довірителькою відповідної розписки від 07.02.2017 до дня подачі даного позову минуло більше трьох років.

Представник третьої особи ТОВ Фармгейт Україна у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про причини неприбуття суд не повідомив.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши позицію представника третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка площею 2,06 га з кадастровим номером 6822181300:03:015:0101, яка розташована на території Борисівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського товариства, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 311925.

Згідно договору оренди землі від 29 листопада 2013 року, ОСОБА_2 надала ТОВ Фармгейт Україна в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,06 га з кадастровим номером 6822181300:03:015:0101, зі строком дії договору 5 років.

24 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ Фармгейт Україна укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 29.11.2013, та відповідно строк дії договору визначено у 10 років.

Проте, 07 лютого 2017 року ОСОБА_2 написано розписку, зі змісту якої вбачається, що вона отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 33 000 грн. за належну їй земельну ділянку (пай) площею 2,06 га, яка знаходиться на території Борисівської сільської ради строком на 49 років. Претензій щодо оплати оренди не має.

При цьому, земельна ділянка в користування позивача передана не була, договір оренди в установленому законом порядку між сторонами укладений не був.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 241809969 від 26 січня 2021 року земельна ділянка площею 2,06 га з кадастровим номером 6822181300:03:015:0101 на підставі договору оренди землі б/н від 21 січня 2020 року передана у користування Товариству з обмеженою відповідальністю Фармгейт Україна в строк до 21 січня 2030 року.

Крім того, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належна відповідачу земельна ділянка раніше перебувала в користуванні ТОВ Хостленд за договором про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 01 листопада 2018 року, реєстрацію якого було скасовано 13.11.2019 на підставі наказу Міністерства Юстиції України Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.11.2019 № 3491/5.

Вказане також підтверджується наданими на виконання вимог ухвали суду від 21 квітня 2021 року копією договору оренди землі від 29 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ Фармгейт Україна щодо земельної ділянки площею 2,06 га з кадастровим номером 6822181300:03:015:0101 строком на 5 років.

17 грудня 2019 року ОСОБА_1 направлено ОСОБА_2 досудову вимогу про повернення безпідставно набутих коштів в розмірі 33 000 грн., інфляційних втрат у розмірі 9299 грн. 40 коп. та 3 % річних у розмірі 2831 грн. 67 коп. протягом трьох днів з дати отримання вимоги із зазначенням розрахункового рахунку, на який слід провести перерахунок коштів. Вказана вимога була одержана відповідачем 17 грудня 2019 року та залишена нею без виконання.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених ст.ст. 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст. 1213 ЦК України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі №205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18).

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Чернов В. В. визнав факт власноручного написання ОСОБА_2 зазначеної розписки та одержання грошових коштів у сумі 33 000 грн.

Крім того, дана обставина підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 30.03.2021, у яких вона ствердила факт написання розписки від 07.02.2017, та відмовилася особисто приймати участь у судовому засіданні. Вказана поведінка відповідача слугувала неможливістю експертом проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки у наданих додаткових матеріалів, відсутні вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Вказані дії та бездіяльність відповідачки, що призвели до неможливості проведення експертизи, надають суду додаткову можливість визнати факт власноручного написання та підписання розписки від 07.02.2017.

Разом з тим, доводи представника відповідача з приводу того, що ОСОБА_2 одержала зазначені у розписці кошти від ОСОБА_1 як представника ТОВ Фармгейт Україна не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 3 ч. 1).

У ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип процесуальної рівності сторін передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно приписів ст. 12, ч.ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Отже, відповідач повинна спростувати належними доказами твердження позивача про отримання нею грошових коштів саме від ОСОБА_1 , а не від третьої особи.

Судом враховується, що у вищевказаній розписці вказано про одержання ОСОБА_2 коштів у сумі 33 000 грн. від ОСОБА_1 . Жодних даних про участь останнього в даних правовідносинах від імені ТОВ Фармгейт Україна розписка не містить.

Разом з тим, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту виплати саме ТОВ Фармгейт Україна орендної плати ОСОБА_2 у розмірі 33 000 у 2017 році ні відповідачем, ні третьою особою суду не надано.

Більше того, ці доводи відповідача і третьої особи спростовуються повідомленням Головного управління ДПС у Хмельницькій області № 6668/5/22-01-24-01-05 від 09 серпня 2021 року, з якого вбачається, що згідно наявної інформації з Державного реєстру фізичних осіб платників податків ДПС України про суми виплачених доходів, ТОВ Фармгейт Україна було нараховано/виплачено ОСОБА_2 наступні доходи: 2017 рік нараховано 1686 грн. 95 коп., виплачено в тій же сумі; 2018 рік нараховано 4968 грн. 94 коп., виплачено в тій же сумі; 2019 рік нараховано 8074 грн. 54 коп., виплачено 0,00 грн.; 2020 рік нараховано 7767 грн. 50 коп., виплачено 15842 грн. 04 коп.

Зазначений доказ спростовує твердження представника відповідача щодо одержання ОСОБА_2 коштів у сумі 33000 грн. 07 лютого 2017 року від ТОВ Фармгейт Україна , оскільки з наданої Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області інформації вбачається факт виплати вказаним підприємством відповідачу у 2017 році коштів лише у сумі 1686 грн. 95 коп.

Отже, відповідачем ОСОБА_2 не спростовані належним чином викладені у розписці обставини, а також недійсною у встановленому законом порядку ця розписка не визнавалась, у розписці відсутнє зобов`язання відповідача повернути грошові кошти, також між сторонами не виникли правовідносини, які випливають з договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 підлягають стягненню безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 33 000 грн.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення з ОСОБА_2 інфляційних збитків у сумі 11055 грн. 00 коп. та трьох процентів річних у розмірі 3949 грн. 15 коп., суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №908/2552/17.

Відтак, наявні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.

Три відсотки річних за період з 07 лютого 2017 року по 02 лютого 2021 року (період, зазначений у позовній заяві) становлять 3951 грн. 86 коп., виходячи з наступного розрахунку: 3 % х 1457 днів / 365 х 33 000 грн. боргу).

Разом з тим, згідно з позовом ОСОБА_1 останній просить стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 3949 грн. 15 коп., а тому згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача три відсотки річних у сумі 3949 грн. 15 коп.

Втрати від інфляції за вищевказаний період складають 11 055 грн., виходячи з наступного розрахунку: у вказаному періоді перемножений за кожен місяць індекс інфляції становить: 101,8 % х 100,9 % х 101,3 % х 101,6 % х 100,2 % х 99,9 % х 102,0 % х 101,2 % х 100,9 % х 101,0 % х 101,5 % х 100,9 % х 101,1 % х 100,8 % х 100,0 % х 99,3 % х 100,0 % х 101,9 % х 101,7 % х 101,4 % х 100,8 % х 101,0 % х 100,5 % х 100,9 % х 101,0 % х 100,7 % х 99,5 % х 99,4 % х 99,7 % х 100,7 % х 100,7 % х 100,1 % х 99,8 % х 100,2 % х 99,7 % х 100,8 % х 100,8 % х 100,3 % х 100,2 % х 99,4 % х 99,8 % х 100,5 % х 101,0 % х 101,3 % х 100,9 %= 133,5 %. Відтак, 33 000 грн. х 133,5 % = 44 055 грн. - безпідставно набуті грошові кошти з урахуванням інфляції. Тому сума інфляційних втрат за цей період становить 11 055 грн. (44 055 грн. - 33 000 грн.).

Таким чином, до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 33 000 грн., 3 % річних у сумі 3949 грн. 15 коп., інфляційні втрати у розмірі 11055 грн., а всього підлягає стягненню 48 004 грн. 15 коп.

Що стосується аргументів представника відповідача про наявність підстав для відмови в позові з підстав спливу строку позовної давності, на думку суду вони не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується насамперед з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі ).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 кошти у розмірі 33 000 грн., що сторонами не заперечується та визнається.

Між позивачем та відповідачем відсутні будь-які договірні правовідносини, у матеріалах справи відсутній, як укладений в письмовій формі договір про оренду земельної ділянки, так і будь-які підтвердження надання відповідачем як власником земельної ділянки для користування позивачу своєї земельної ділянки, за надання якої ніби-то ці кошти отримувались.

Сторони не досягли домовленості та не уклали договір про оренду земельної ділянки, відповідно у відповідача відсутні правові підстави для набуття 33 000 грн., переданих йому позивачем у рахунок виконання зазначеного договору.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення, натомість положення документу, на підставі якого відповідачем отримані кошти, не містять істотних умов розписки як документу, яким сторони обумовили саме боргове зобов`язання.

При цьому вказана розписка від 07 лютого 2017 року не є належним доказом досягнення між орендарем та орендодавцем угоди в частині порядку обчислення і оплати за оренду земельної ділянки, оскільки вона не містить істотних умов, притаманних для договору про оренду земельної ділянки згідно з вимогами Закону України Про оренду землі на дату її укладення, зокрема погодження істотних умов щодо оплати та строків виконання договору, не містить посилання на те, що вказані кошти ОСОБА_1 сплачує саме за надані ОСОБА_2 , як орендарем за, використання земельної ділянки, але підтверджує існування між сторонами позадоговірних зобов`язань.

Відповідачем всупереч статтям 12, 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів та не доведено обставин, які б спростували доводи позивача щодо передачі ним відповідачу коштів у розмірі 33000 грн. та укладення договору оренди землі, за яку ОСОБА_2 передавались кошти.

Крім того, розпискою не були обумовлені строки укладення договору оренди земельної ділянки, який станом на день вирішення даного позову так і неукладений.

Проте, як вбачається із досліджених судом матеріалів справи та пояснень представника позивача, останній дізнавшись про порушення виконання вищезгаданої розписки звернувся 17 грудня 2019 року до відповідача у позасудовому порядку з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів, яку остання отримала в цей же день та відповідно відмовилася їх повертати, тому саме з цього часу починається перебіг позовної давності.

Враховуючи наведене, а також те, що позивач звернувся до суду з позовом до суду 03.02.2021, а тому строк позовної давності в даному випадку не пропустив.

Схожа позиція щодо строків позовної давності викладена у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 331/4725/18.

Отже, враховуючи вищевказане, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.

Судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 908 грн. відповідно до ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 44, 76-82, 89, 95, 109, 128, 141, 142, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 33 000 грн. 00 коп., 3 % річних у сумі 3 949 грн. 15 коп., інфляційні втрати у розмірі 11 055 грн. 00 коп., а загалом 48 004 (сорок вісім тисяч чотири) грн. 15 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908 грн. 00 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 : місце проживання - АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 : місце проживання - АДРЕСА_2 , рнокпп - НОМЕР_2 .

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Фармгейт Україна : місце знаходження - с. Васьківці, вул. Шевченка, 2А, Ізяславського району, Хмельницької області, код ЄДРПОУ - 37138877.

Повний текст судового рішення складено 10 січня 2022 року.

Суддя: Р. В. Пашкевич