Постанова

від 15.03.2022 по справі 675/186/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 675/186/21

Провадження № 22-ц/4820/569/22

Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Гриньова А.М.

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №675/186/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 грудня 2021 року (суддя Пашкевич Р.В.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та відсотків за користування ними.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

В лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому зазначав, що 07.02.2017 між ним та ОСОБА_1 досягнуто згоди щодо передання в користування на правах оренди належної останній на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 6822181300:03:015:0101. Цього ж дня, як вказував позивач, на прохання ОСОБА_1 ним проведено виплати за користування в майбутньому земельною ділянкою в сумі 33000 грн, про що складено відповідну розписку про отримання коштів. Позивач посилався на те, що земельну ділянку у користування (оренду) відповідачка йому не передавала, а згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказана земельна ділянка перебуває в довготривалому користуванні третіх осіб. Таким чином, як зазначав позивач, відповідачка безпідставно набула кошти за користування належною їй земельною ділянкою, при цьому таку земельну ділянку у користування йому не передала та передання земельної ділянки наразі не вбачається за можливе.

Враховуючи вищезазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в сумі 33000 грн, 11055 грн інфляційних втрат та 3949,15 грн відсотків за користування безпідставно отриманими коштами, а всього 48004 грн 15 коп.

Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 10 березня 2021 року призначено по справі судову почеркознавчу експертизу.

Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 30 березня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ТОВ «Фармгейт Україна».

Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 18 травня 2021 року матеріали справи направлено для проведення судової почеркознавчої експертизи. На час проведення експертизи провадження зупинено.

Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 червня 2021 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 09 серпня 2021 року клопотання експерта залишено без задоволення. Матеріали справи направлено для проведення судової почеркознавчої експертизи. На час проведення експертизи провадження зупинено.

Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 27 вересня 2021 року поновлено провадження у справі.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 грудня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 33 000 грн, 3 % річних у сумі 3 949 грн 15 коп, інфляційні втрати у розмірі 11 055 грн, а загалом 48 004 грн 15 коп.

Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянтка зазначає, що з огляду на висловлену позицію ТОВ «Фармгейт Україна», а також надані в її заявах по суті справи фактичні обставини справи щодо того, що розписка писалась ОСОБА_1 саме під диктовку ОСОБА_2 , як директора ТОВ «Фармгейт Україна», у сукупності свідчать про доведеність належності отриманих відповідачкою коштів саме від товариства. А повідомлення ГУ ДПС у Хмельницькій області від 09.08.2021 жодним чином не спростовує тверджень ТОВ «Фармгейт Україна» та ОСОБА_1 щодо того, що ці кошти були виплачені їй саме орендарем, оскільки із вказаного повідомлення не підтверджено, яку саме суму грошових коштів отримала особисто та фактично ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення про задоволення позовних вимог незважаючи на підстави для відмови у позові з підстав спливу позовної давності. Апелянтка посилається на те, що оскільки позивач, будучи станом на 07.02.2017 виконавчим директором ТОВ «Фармгейт Україна» мав об`єктивну можливість знати та не міг не знати, що навіть у разі спливу строку дії договору оренди землі, що діяв на момент передання ОСОБА_1 грошових коштів, остання в односторонньому порядку у випадку дотримання ТОВ «Фармгейт Україна» умов діючого на той момент договору, припинити з ним орендні відносини не могла без відмови ТОВ «Фармгейт Україна» від реалізації його переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк. Тому поведінка позивача спрямована на виплату для ОСОБА_1 грошових коштів в якості орендної плати за землю «на майбутнє» за відсутності у ОСОБА_1 об`єктивної можливості виконати взяті на себе зобов`язання, які ОСОБА_2 інтерпретує як передача для нього, як фізичної особи, в оренду земельної ділянки та очевидну обізнаність останнього про неможливість виконання відповідачкою цих зобов`язань свідчить про суперечливість дій позивача в момент передачі грошових коштів для ОСОБА_1 , а отже і позбавляє його права на їх повернення.

Апелянтка вказує, що у задоволенні позовним вимог ОСОБА_2 слід відмовити повністю, у тому числі і щодо стягнення з ОСОБА_1 3% річних, збитків від інфляції та сплаченого ОСОБА_2 судового збору, які не підлягали стягненню з неї у випадку відсутності підстав для безпідставно набутих грошових коштів.

Зважаючи на викладене, апелянтка просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відзив від учасників справи не надходив.

Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

І відповідно до положень ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення судового рішення, постановленого за відсутністю учасників справи є дата складення повного судового рішення - 16 березня 2022 року.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).

Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачці ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 2,06 га з кадастровим номером 6822181300:03:015:0101, яка розташована на території Борисівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського товариства, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 311925. (а.с.12, 14-15).

Відповідно до договору оренди землі від 29.11.2013 ОСОБА_1 надала ТОВ «Фармгейт Україна» в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,06 га з кадастровим номером 6822181300:03:015:0101, зі строком дії договору 5 років (а.с. 13, 95-96).

07.02.2017 ОСОБА_1 написано розписку, зі змісту якої вбачається, що вона отримала від ОСОБА_2 через ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 33000 грн за оренду належної їй земельної ділянки (паю) площею 2,06 га, що знаходиться на території Борисівської сільської ради строком на 49 років. Претензій щодо оплати оренди не має (а.с.11).

При цьому, земельна ділянка в користування позивача передана не була, договір на право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб в установленому законом порядку між сторонами укладений не був.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 241809969 від 26 січня 2021 року земельна ділянка площею 2,06 га з кадастровим номером 6822181300:03:015:0101 на підставі договору оренди землі б/н від 21 січня 2020 року передана у користування ТОВ «Фармгейт Україна» в строк до 21 січня 2030 року (а.с. 14-15).

17.12.2019 ОСОБА_2 направлено ОСОБА_1 досудову вимогу про повернення безпідставно набутих коштів в розмірі 33000 грн, інфляційні втрати у розмірі 9299,40 грн та 3% річних у розмірі 2831,67 грн. протягом трьох днів з дати отримання вимоги з зазначення розрахункового рахунку, на який слід провести перерахунок коштів (а.с. 16-17).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у справі, які є фізичними особами, відсутні належним чином оформлені договірні відносини щодо оренди земельної ділянки, а тому грошові кошти відповідачка отримала від позивача без достатньої правової підстави і такі підлягають стягненню на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18).

Оцінивши у відповідності із вимогами ст. 89 ЦПК України надані учасниками справи: копію розписки від 07.02.2017, копію Державного акту на право власності на земельну ділянку від 20.08.2008, копію договору оренди землі від 29.11.2013 та витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.10.2018 та від 26.01.2021 про реєстрацію іншого речового права, суд першої інстанції прийшов до обґрунтовано висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача безпідставно набутих коштів в розмірі 33 000 грн, 3% річних в сумі 3 949, 15 грн та інфляційних втрат в розмірі 11055 грн, адже ОСОБА_1 не спростовані належним чином обставини, що викладені у розписці, а також недійсною у встановленому законом порядку ця розписка не визнавалась; у розписці відсутнє зобов`язання відповідачки повернути грошові кошти, також між сторонами не виникли правовідносини, які випливають з договору оренди земельної ділянки, але підтверджують факт отримання відповідачкою грошових коштів.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для відмови у позові у зв`язку із спливом строку позовної давності.

Так, загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК України становить три роки.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною першою статті 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, пункт 51).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття позовна має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії право на позов у матеріальному сенсі (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на судовий захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Встановивши, що позивач, дізнавшись про порушення виконання відповідачкою умов домовленості розписки від 07.02.2017 про передачу йому в оренду належну їй земельну ділянку (пай), звернувся 17.12.2019 до ОСОБА_1 у позасудовому порядку з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів, яку остання отримала у цей же день (адже наказом Міністерства юстиції України №3491/5 від 12.11.2019 скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень ТОВ «ХОСТЛЕНД» щодо земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_1 і які були зареєстровані 20.11.2018, про що вчинено запис 13.11.2019 та станом на 17.12.2019 інформація щодо зареєстрованого речового права на земельну ділянку кадастровий номер 6822181300:03:015:0101, що належить відповідачці на праві приватної власності відсутня), суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що саме з 17.12.2019 починається перебіг позовної давності і враховуючи, що з позовом ОСОБА_2 звернувся 03.02.2021 (в межах строку, встановленого ст. 257 ЦК України), тому строк позовної давності позивачем не пропущено.

З огляду на вищенаведене, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції прийнято рішення про задоволення позовних вимог при наявності законних підстав для відмови у позові у зв`язку із спливом позовної давності є такими, що не заслуговують на увагу.

Разом з тим, аргументи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного рішення з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, а саме отримання відповідачкою грошових коштів від ОСОБА_2 є неспроможними.

Адже письмові пояснення представника третьої особи про сплату ОСОБА_1 саме ТОВ «Фармгейт Україна», директором якого на час передачі коштів був ОСОБА_2 , в якості орендної плати за користування належною відповідачці земельною ділянкою коштів не є беззаперечним та допустимим доказом сплати спірних коштів саме ТОВ «Фармгейт Україна», оскільки обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Встановлено, що допустимих доказів на підтвердження факту виплати ОСОБА_1 саме ТОВ «Фармгейт Україна» орендної плати у розмірі 33 000 грн у 2017 році ні відповідачем, ні третьою особою суду не надано.

Крім того, відповідно до повідомлення ГУ ДПС у Хмельницькій області №6668/5/22-01-24-01-05 від 09.08.2021 слідує, що ТОВ «Фармгейт Україна» було нараховано/виплачено ОСОБА_1 наступні доходи: 2017 рік - нараховано та виплачено 1686,95 грн; 2018 рік - нараховано та виплачено 4968,94 грн; 2019 рік - нараховано 8074,54 грн; 2020 рік - нараховано 7767,50 грн та виплачено 15842,04 грн (а.с.133).

А відповідно до ч 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції невірно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, судова колегія вважає їх голослівними, адже при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, що регулюють спірні правовідносини та рішеннями ЄСПЛ, що є джерелом права (ч.ч. 1, 2, 4 ст. 10 ЦПК України).

Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо не врахування судом першої інстанції поведінки позивача, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці є помилковими, адже судом встановлено, що позивач, передаючи 07.02.2017 кошти ОСОБА_1 за оренду належної їй земельної ділянки, діяв як фізична особа, а не як представник чи посадова особа ТОВ «Фармгейт Україна».

Усі доводи апеляційної скарги по своїй суті зводяться до незгоди скаржника із висновками суду першої інстанції та ґрунтуються на переоцінці доказів, що були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує пункт 1 ст. 6 Конвенції, який не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, судом першої інстанції не допущено.

Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати у зв`язку з переглядом судового рішення перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 16 березня 2022 року.

Судді А.П. Корніюк

І.В. П`єнта

О.І. Талалай