ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.12.2021 року м.Дніпро Справа № 34/5005/525/2012 (904/6315/20)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів : головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів : Вечірка І.О., Чередка А.Є.,
при секретарі судового засідання: Колесник Д.А.
від Міністерства оборони України: Вологжаніна Оксана Дмитрівна, витяг з наказу №52 від 19.02.2020 р., старший офіцер;
інші представники сторін у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2021 року (повний текст складено 03.06.2021 року) у справі №34/5005/525/2012(904/6315/20) (суддя Мартинюк С.В.)
за позовом ОСОБА_1 , м. Кривий Ріг
до відповідача-1 Державного підприємства "Степове", м. Кривий Ріг
відповідача-2 Міністерства оборони України, м. Київ
про стягнення заборгованості по заробітній платі
в межах справи №34/5005/525/2012
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Д", смт. Ювілейне
до боржника Державного підприємства "Степове", м. Кривий Ріг
про визнання банкрутом, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2021 року у справі №34/5005/525/2012(904/6315/20) позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства "Степове" (50097, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, п/в Рахманівка, ідентифікаційний номер юридичної особи 14304716) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в розмірі 228,57 грн. та суму індексації в розмірі 371,20 грн.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Рішення мотивовано наступними доводами:
- 12.07.2006 року позивача було прийнято на роботу до ДП "Степове" на посаду юриста;
- 21.03.2011 року позивач звернувся з заявою про звільнення на підставі ч.1 ст.36 Кодексу Законів про працю;
- трудову книжку позивач отримав 07.04.2011 року;
- враховуючи порушення відповідачем-1 положень ст. 47 Кодексу законів про працю України щодо своєчасної видачі трудової книжки, позивач має право на виплату середнього заробітку - по 07.04.2011 року (день отримання трудової книжки);
- розрахунок суми за весь час вимушеного прогулу проводиться судом виходячи з мінімального заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України станом на 2011 рік", розмір якої встановлено з 01.04.2011 року в розмірі 960 грн., оскільки позивачем не надано суду даних про середній заробіток за останні 2 місяці до 07.04.2011 року;
- відповідачем -1 не надано доказів того, що середній заробіток позивача за останні 2 місяці (до 07.04.2011року) складав суму менше, ніж з розрахунку 960 грн.
- загальна кількість днів затримки видачі трудової книжки становить 14 днів - з 24.03.2011року по 07.04.2011 року, позивачем здійснено розрахунок заборгованості без врахування періоду з 24.03.2011 року по 31.03.2011 року;
- оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, то за час затримки видачі трудової книжки сума заробітної плати, належна до стягнення, становить 228,57 грн. за період з 01.04.2011 року по 07.04.2011 року.
Також господарським судом здійснено розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Відмовляючи в задоволенні вимог позивача про стягнення заробітної плати за період з 07.04.2011 року по листопад 2020 року, суд зазначив, що трудові відносини позивача з відповідачем - 1 в цей період відсутні і вимоги в цій частині заявлені необґрунтовано.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначає, що:
- згідно ч.6,7 п. 4.1 "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" при затримці видачі трудової книжки днем звільнення вважається день видачі трудової книжки. Скаржник звільненний 24.03.2011 року з ДП "Степове", трудова книжка скаржнику видана 07.04.2011 року. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника, що не зроблено керівництвом ДП "Степове". Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Новий наказ про звільнення скаржника відсутній, працівник вважається працюючим;
- підтвердженням трудових правовідносин між позивачем і відповідачем є процесуальні дії кредитора ( позивача ) у даній справі № 34/5005/525/12 про банкрутство відповідача;
- суд першої інстанції у своєму рішенні надав перевагу та взяв до уваги позицію відповідача - 1 , відповідача - 2 . Позицію Верховного Суду щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції судом першої інстанції взагалі проігноровано та не взято до уваги.
Апелянт просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі № 34/5005/525/12 ( 904/6315/20 ) від 24.05.2021 року повністю.
Стягнути з відповідача -1 Державного підприємства "Степове" ( код СДРПОУ 14304716 ) та відповідача - 2 Міністерства Оборони України ( код СДРПОУ 00034022 ) заборгованість по заробітній платі у сумі 269 810 грн. 00 коп., суму індексації 80 112 грн. 00 коп., всього 349 922 грн. 00 коп. солідарно на користь позивача ОСОБА_1 (ід. код № НОМЕР_1 ).
У відзиві на апеляційну скаргу Державне підприємство "Степове" частково погоджується з доводами скаржника та зазначає, що:
- стягнення заборгованості по заробітної платі з відповідача - 1 та відповідача - 2 солідарно втратило обґрунтованість з підстав закриття провадження у справі про банкрутство;
- у відповідача - 2 відповідно до п. 10.10 Статуту ДП "Степове" МОУ відсутня гарантія додержання трудового права щодо позивача;
- позивач належно та сумлінно виконує свої функціональні обов`язки, заперечень стягнути на користь позивача з відповідача - 1 заборгованість по заробітній платі у сумі 269 810,00 грн., суму індексації 80 112,00 грн. не має.
Відповідач-2 відзив на апеляційну скаргу не надав. У судовому засіданні 13.12.2021 року представник відповідача-2 заперечувала проти доводів апелянта.
Представник позивача та відповідача-1 в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
При вирішенні питання щодо розгляду справи за відсутності скаржника та відповідача-1 колегія суддів враховує наступне:
Згідно із п.п. 1, 2 ч. 3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (ч.ч. 1,2 ст. 13 ГПК України).
Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст. 13 ГПК України).
За змістом п.п. 2, 3 ч.1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2021 року відкрито апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2021 року.
Ця ухвала надіслана на адресу учасників справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення та була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
У п. 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Надточій проти України" та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004 року).
З урахуванням викладеного учасники справи мали достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, право на явку в судове засідання, подання клопотань тощо.
Заяв чи клопотань від учасників справи, які не з`явилися до суду, стосовно неможливості реалізації ними своїх процесуальних прав не надходило.
Колегія суддів враховує, що за приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд бере до уваги те, що апеляційне провадження у цій справі відкрито 15.07.2021 року , строк на розгляд апеляційної скарги сплинув, розгляд справи відкладався, в тому числі за клопотанням скаржника, у судовому засіданні 06.09.2021 року скаржник був присутній та надав пояснення щодо доводів апеляційної скарги, клопотань (заяв) про відкладення розгляду справи, призначеного на 13.12.2021 року від позивача та відповідача-1 не надходило.
Відповідно до ч.ч.1.2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до відповідача-1 Державного підприємства "Степове" (м. Кривий Ріг) та відповідача-2 Міністерства оборони України (м. Київ) про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Позов подано в межах справи №34/5005/525/2012 про банкрутство Державного підприємства "Степове".
На час розгляду апеляційної скарги відповідно до ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2021 року у справі №34/5005/525/2012(904/6315/20) провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Степове" закрито. Вказана ухвала є чинною, що перевірено колегією суддів в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він працював на посаді юриста. 21.03.2011 року ним було подано заяву про звільнення з підприємства з 24.03.2011 року, однак трудову книжку позивач отримав лише 07.04.2011 року.
Позивач зазначав, що протягом 2011 - 2020 років він подавав процесуальні документи до судів різних інстанцій по даній справі та в інших справах в інтересах відповідача-1 та відповідача-2.
Вважає, що наказ про звільнення від 24.03.2011 року є недійсним, новий наказ про звільнення відсутній, позивач є працівником ДП "Степове".
За вказаних обставин просив солідарно стягнути з відповідачів 1,2 заборгованість по заробітній платі.
З наявних у справі доказів вбачається, що ОСОБА_1 звільнений з посади юриста ДП "Степове" згідно наказу від 24.03.2011 року (а.с.70). Трудову книжку ОСОБА_1 отримав 07.04.2011 року, що підтверджується його підписом на наказі №78 від 24.03.2011 року (а.с.70).
Відповідно до постанови Верховного Суду у даній справі від 25.06.2020 року, на яку посилається позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі, зміст якої перевірено судом апеляційної інстанції в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що судом касаційної інстанції встановлено, що приймаючи ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора ДП "Степове", ліквідацію вказаної юридичної особи та закриття провадження у справі, судом першої та апеляційної інстанції не надано оцінки вимогам ОСОБА_1 про стягнення з ДП "Степове" заробітної плати у зв`язку з затримкою трудової книжки.
Верховним Судом касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2019 року та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2019 року у справі № 34/5005/525/2012 скасовано.
Справа № 34/5005/525/2012 направлена на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області і як зазначено вище, 24.05.2021 року провадження у справі про банкрутство закрито.
Апелянт вірно вказує, що відповідно до ч.ч.1,2 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція) записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
У пунктах 4.1, 4.2 Інструкції визначено, що при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Згідно з ч.4 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Для застосування цієї норми необхідна наявність таких умов: затримки у видачі трудової книжки; вини власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.
Відповідно до ч.ч.3-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Колегія суддів погоджується з доводами суду про те, що в матеріалах справи відсутні докази скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 від 24.03.2011 року. Крім того, є не підтвердженими належними та допустимими доказами посилання апелянта на наявність між ним та ДП "Степове" трудових відносин в період, що зазначав позивач - після 07.04.2011 року і до листопада 2020 року.
Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що за період затримки видачі трудової книжки - з 24.03.2011 року по 07.04.2011 року, який підтверджено належним доказом - наказом про звільнення позивача і відміткою на ньому дати отримання трудової книжки, на користь позивача підлягає стягненню середня заробітна плата за весь час вимушеного прогулу на підставі ст. 47 Кодексу Законів про працю.
Розмір стягнутої суми за зазначений період скаржник не спростовує.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано провів обчислення належної до стягнення суми відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Оскільки позивачем не надано суду даних про середній заробіток за останні 2 місяці до 07.04.2011року, розрахунок суми за весь час вимушеного прогулу проведено судом виходячи з мінімального розміру заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України станом на 2011 рік". Станом на 01.04.2011 року мінімальний розмір заробітної плати встановлено зазначеним Законом в розмірі 960 грн.
Загальна кількість днів затримки видачі трудової книжки становить 14 днів - з 24.03.2011 року по 07.04.2011 року. Позивачем здійснено розрахунок заборгованості без врахування періоду з 24.03.2011 року по 31.03.2011 року, а за період з 01.04.2011 року по 07.04.2011 року (а.с. 6).
Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України, господарський суд не може виходити за межі позовних вимог, заявлених позивачем, а відтак судом здійснено розрахунок за 5 робочих днів за період з 01.04.2011 року по 07.04.2011 року.
Отже, суд вірно та обґрунтовано визначив розмір середньої заробітної плати за належний період стягнення.
Зазначені висновки оскаржуваного рішення апелянт не спростував.
Аналогічно є необґрунтована позиція скаржника і щодо його вимог про стягнення індексації.
Відповідно до ст.ст.1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів, у тому числі заробітної плати, у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація проводиться у разі затримки виплати на один і більше календарних місяців.
Відповідно п.3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001року, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з врахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, пільгової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства, та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Під час розрахунку компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід застосовувати не тільки Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ від 19.10.2000 року, а ще й Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
Відповідно до ч. 4 зазначеного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Господарським судом здійснено розрахунок індексації та встановлено, що сума індексації складає 371,20 грн.
Висновки суду першої інстанції щодо правильності розрахунку індексації скаржник не спростував.
Його доводи щодо стягнення заробітної плати за період з 07.04.2011 року по листопад 2020 року та індексації заробітної плати за цей період, є безпідставними та вірно відхилені судом першої інстанції, оскільки належні докази наявності трудових правовідносин між ОСОБА_1 та ДП "Степове" відсутні.
Згідно зі ст. 24 Кодексу Законів про працю трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Тобто, підставою для отримання заробітної плати є укладена між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою угода за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою.
Доказів укладення відповідної трудової угоди, наказу ДП "Степове" про прийняття ОСОБА_1 на роботу після 07.04.2011 року позивачем не надано.
Щодо доводів скаржника про стягнення належної йому суми солідарно з відповідача-1 та відповідача-2, колегія суддів звертає увагу на наступне:
Судом встановлено, що трудові відносини до 07.04.2011 року позивач мав з відповідачем-1.
Викладені у відзиві на апеляційну скаргу доводи відповідача-1 про те, що він не заперечує проти задоволення позовних вимог, відхиляються колегією суддів, оскільки підставою прийняття рішення є належні та допустимі докази, що підтверджують обґрунтованість позовних вимог, а не визнання у даному випадку вимог позивача відповідачем-1.
За змістом постанови Верховного Суду у даній справі від 25.06.2020 року, на яку посилається позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі, встановлено наступне:
"24. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.09.2011 № 883-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств та військових радгоспів до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства" було вирішено погодитися з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства України та Міністерства оборони України щодо передачі цілісних майнових комплексів державних підприємств та військових радгоспів до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства.
25. Згідно з Додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.09.2011№ 883-р - ДП "Степове" код ЄДРПОУ 14304716 увійшло до переліку цілісних майнових комплексів державних підприємств та військових радгоспів, які передаються до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства.
26. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 516 від 05.10.2011 року "Про приймання цілісних майнових комплексів Міністерства оборони України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України" пунктом 1 було визначено прийняти зі сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України державні підприємства та військові радгоспи, згідно додатка № 1, в якому зазначається і ДП "Степове".
27. Відповідно до вказаного наказу, на директорів державних підприємств та військових радгоспів було покладено обов`язок з дати затвердження актів приймання-передачі у двотижневий термін внести відповідні зміни в установчі документи, пов`язані зі зміною органу управління державних підприємства та військових радгоспів, та провести їх державну реєстрацію у порядку, визначеному законодавством.
28. Такі зміни в статутні документи ДП "Степове" внесені не були. "
Отже, за встановленого у даній справі правового статусу відповідача-2, він не є особою, на яку може бути покладена судом відповідальність за порушення трудових прав апелянта.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що належними та допустимими доказами скаржник рішення суду першої інстанції не спростував. Апеляційна скарга не доведена і задоволенню не підлягає. Оскаржуване рішення суду слід залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2021 року у справі №34/5005/525/2012 (904/6315/20) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 11.01.2022 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя І.О. Вечірко
Суддя А.Є. Чередко
Суд | Центральний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 13.12.2021 |
Оприлюднено | 12.01.2022 |
Номер документу | 102476319 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Верхогляд Тетяна Анатоліївна
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Верхогляд Тетяна Анатоліївна
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Верхогляд Тетяна Анатоліївна
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Верхогляд Тетяна Анатоліївна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Мартинюк Сергій Віталійович
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Мартинюк Сергій Віталійович
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Мартинюк Сергій Віталійович
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Мартинюк Сергій Віталійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні