Постанова

від 11.01.2022 по справі 171/415/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1669/22 Справа № 171/415/19 Суддя у 1-й інстанції - Семенова Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2022 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання - Кислиця І.В.

сторони справи:

позивач- ОСОБА_1

відповідач-Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Колорит ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні,відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Колорит" на заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року , ухваленого суддею Семеновою Н.М. у м.Апостолове Дніпропетровської області, ( відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Колорит" про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною.

Просила суд визнати додаткову угоду №б/н від 05.12.2016 року до договору оренди земельної ділянки №66 від 06.11.2008 року, укладену між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Колорит недійсною.

В обґрунтування позову зазначила, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 5,240 га, яка знаходиться в межах території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, що підтверджується державним актом серії ІІ-ДП №131694 виданий 11.12.2001 року, кадастровий номер 1220386600:02:001:0015.

Між нею та відповідачем ТОВ СП Колорит 15.03.2013 року була підписана додаткова угода до договору оренди землі від 06.11.2008 року, згідно якої термін дії договору оренди було продовжено на 5 років.

На початку 2019 року їй стало відомо, що відповідач без її згоди зареєстрував іншу Додаткову угоду від 05.12.2016 року до договору оренди від 06.11.2008 року, згідно якої термін дії договору оренди було продовжено на 20 років, яку вона особисто не підписувала.

Позивач звернулася до відповідача з проханням повернути їй земельну діялнку у зв`язку з тим, що вона не підписувала додаткову угоду від 05.12.2016 року, якою продовжено термін оренди строком на 20 років.

На письмові заяви позивача про надання їй оригіналу додаткової угоди від 05.12.2016 року, відповідач надавав їй тільки ксерокопії додаткової угоди.

Вважає, що відповідач уклав додаткову угоду від 05.12.2016 року в односторонньому порядку, без її згоди.

Вказує, що оскільки оскаржувану додаткову угоду вона не підписувала, довіреності на її підписання не надавала, волевиявлення на продовження договору оренди у неї не було, то це порушує її права як власника, тому просила позов задовольнити.

Заочним рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Колорит" про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною задоволені.

Визнано додаткову угоду б/н від 05.12.2016 року до договору оренди земельної ділянки №66 від 06.11.2008 року, укладену між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Колорит недійсною.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Колорит на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 768,40 грн. та витрати пов`язані із проведенням експертизи в розмірі 900,48 грн.

Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2021 року заява Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Колорит про перегляд заочного рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року залишено без задоволення.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство КОЛОРИТ , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, ставить питання про його скасування з призначенням справи до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Скаржник вказує на те, що Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2021 року залишена без задоволення заява Товариства з обмеженою відповідальністю СП КОЛОР , тоді як із заявою про перегляд заочного рішення у цій справі зверталося Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Колорит , окрім того, у цій ухвалі суд зазначив про перегляд заочного рішення від 14.01.2021 року, тоді, як відповідачем переглядалося заочне рішення суду першої інстанції від 12 лютого 2021 року. Також скаржник зазначає, що ним переглядалось заочне рішення Апостолівського районного суду у справі №171/415/19, тоді, як в резолютивній частині зазначено про перегляд заочного рішення в іншій справі №171/2006/19.

Відповідач зазначає, що по теперішній час ТОВ СП КОЛОРИТ не отримало оскаржуване заочне рішення, наголошує на тому, що відповідач не був належним чином повідомлений про календарну дату проведення судового засідання, що позбавило відповідача бути присутнім в судовому засіданні 04.02.2021 року, вказує на те, що відповідач жодного клопотання про розгляд даної справи без участі представника відповідача не подавав.

Відповідач наголошує на тому, що відповідачем по справі є ТОВ СП КОЛОРИТ , тому посилання суду у рішенні на клопотання від відповідача ТОВ Колос-М , не повинно було розглядатись по цій справі №171/415/19.

Скаржник зазначає, що жодної судової повістки щодо заочного розгляду справи відповідачеві не було направлено, тому вважає, що такими діями суду першої інстанції було порушено право відповідача на участь у судовому засіданні, тобто порушено право на справедливий судовий розгляд, судом при винесені заочного рішення не надано відповідачеві можливості надати суду свої доводи щодо існуючого між сторонами спору та довести справжність правової природи укладеної між сторонами додаткової угоди б/н від 05.12.2016 до договору оренди земельної ділянки, що в подальшому призвело до винесення незаконного судового рішення.

Окрім того, відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не підписувала додаткову угоду від 05.12.2016 до договору оренди земельної ділянки, оскільки у висновку експерта №19/104-17/1/8 від 07.02.2020, вирішення питання в категоричній формі не надалось можливим, експертом зазначено, що ймовірно підпис виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою, що є припущенням.

Також скаржник зазначає, що відповідач був позбавлений можливості довести суду, що позивач отримує орендну плату за користування земельною ділянкою, що підтверджується видатковими касовими ордерами за 2019 та 2020 роки, які додані до апеляційної скарги.

Окрім того, відповідач вказує на те, що судом першої інстанції була проігнорована правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду при розгляді справи №145/2047/16-ц, яка відступила від правового висновку Верховного Суду України висловленого у постанові від 22 квітня 2015 року у справі №6-48цс15 щодо визнання недійсним не підписаного орендодавцем договору оренди землі, визначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки, у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки. Колегія суддів зазначила, що норми щодо недійсності правочину можуть бути застосовані тільки до вчиненого правочину, тобто коли особа виявляє волю на укладення певного договору, втім така воля має певні вади, якщо ж відповідна фізична особа , яка вказана як сторона договору, його не підписувала, то її волевиявлення на укладення договору відсутнє і він є неукладеним, відповідно такий договір не може кваліфікуватися як недійсний (нікчемний чи оспорюваний). Відповідач зазначає, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №145/2047/16-ц прийшла висновку, що у позові слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску строку позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким на думку суддів Великої Палати Верховного Суду, є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, а оскільки така вимога позивачем не заявлялася у позові належить відмовити. Разом з цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленому у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі №6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

Відзив на апеляційну скаргу відповідача не подано.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,240 га, розташованої на території Михайлівської сільської ради, Апостолівського району, Дніпропетровської області, кадастровий номер 1220386600:02:001:0015 підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 131694, виданного 11.12.2001 р. (а.с.20).

Згідно договору оренди землі від 06.11.2008 року ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Колорит" в особі директора ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 5,240 га, відповідно до державного акту ІІ-ДП № 131694 від 11.01.2002 року, кадастровий номер 1220386600-02-001-0015. Договір укладено строком на п`ять років та зареєстрований 01.09.2009 р. Апостолівським відділом ДП ДЗК . Земельну ділянку передано орендодавцем орендарю відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки від 06.11.2008 року (а.с.13-17).

Згідно копії додаткової угоди від 15.03.2013 р. ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Колорит" в особі директора Кравченко Ю.М. земельну ділянку загальною площею 5,240 га, відповідно до державного акту ІІ-ДП № 131694 від 11.01.2002 року, кадастровий номер 1220386600-02-001-0015. Додаткова угода до договору оренди земельної ділянки укладено строком на п`ять років, відомості про проведення реєстрації додаткової угоди відсутні (а.с. 18).

Згідно копії додаткової угоди від 05.12.2016 р. ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Колорит" в особі директора Дементьєвої М.Є. земельну ділянку загальною площею 5,240 га, відповідно до державного акту ІІ-ДП № 131694 від 11.01.2002 року, кадастровий номер 1220386600-02-001-0015. Додаткова угода до договору оренди земельної ділянки укладено строком на двадцять років, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №154239836 від 29.01.2019 року (а.с.21-23).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №2695251 від 25.09.2013 року щодо актуальної інформації про державну реєстрацію іншого речового права встановлено, що державним реєстратором Коваль С.А., зареєстровано право оренди земельної ділянки строком дії 20 років року, з правом пролонгації, підстава виникнення: договір оренди земельної ділянки №66 від 06.11.2008 року видавник Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Колорит . Об`єктом нерухомого майна є земельна ділянка кадастровий номер 1220386600-02-001-0015, площею 5,240 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Михайлівської сільської ради (а.с.23).

Згідно висновку експерта №19/104-17/1/8, за результатами проведення 07.02.2020 року судової почеркознавчої експертизи Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз встановлено, що:

Підпис, розташований в графі Реквізити стоорін: Орендодавець додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки № 66 від 06.11.2008 р., примірник якого надано Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Колорит , укладеному між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Колорит ймовірно, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням автентичним підписам ОСОБА_1 . Вирішення питання в категоричній формі не надалось можливим, зважаючи на короткість та простоту будови літер досліджуваного підпису, що обмежило обєм наявної в ньому графічної інформаці. (а.с. 198-203).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , керувався правовою позицією висловленою у постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 року №6-48цс15, й виходив з того, що оскільки в судовому засіданні на підставі досліджених доказів встановлено, що ОСОБА_1 не підписувала додаткову угоду б/н від 05.12.2016 року до договору оренди земельної ділянки №66 від 06.11.2008 року, укладену між позивачем та ТОВ Сільськогосподарське підприємство Колорит , тобто не виявляла свою згоду на укладання правочину з такими умовами, тому наявні правові підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ч.3 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України .

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції та часткового погоджується з доводами сторони відповідача викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на наступне.

У справі, що розглядається, позивач звернулася з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди від 05.12.2016 до договору оренди землі від 06.11.2008, якою було продовжено термін оренди землі строком на 20 років, посилаюсь на те, що цю додаткову угоду не підписувала, умови продовження строку оренди не погоджувала, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власниці цієї земельної ділянки, покликаючись до умов додаткової угоди, підписаної невстановленою особою замість позивача.

Судом першої інстанції повно та достеменно встановлені обставини справи, за якими спірну додаткову угоду позивач не підписувала та, відповідно, продовження терміну дії строку оренди на 20 років не погоджувала.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229- 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Висновком експерта №19/104-17/1/8, за результатами проведення 07.02.2020 року судової почеркознавчої експертизи Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз встановлено, що примірник додаткової угоди наданої Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Колорит позивач ОСОБА_1 не підписувала, підпис зроблено іншою особою з наслідуванням автентичним підписам ОСОБА_1 . Також у висновку зазначено, що вирішити питання в категоричній формі не надалось можливим, зважаючи на короткість та простоту будови літер досліджуваного підпису, що обмежило обєм наявної в ньому графічної інформаці.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Судом першої інстанції встановлено, що спірну додаткову угоду позивач не підписувала та, відповідно, продовження терміну дії строку оренди на 20 років не погоджувала.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Велика Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц відступила від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі №6-48цс15, на який у рішенні послався суд першої інстанції, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, позивач у цій справі наполягає на поверненні їй земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Колегія суддів на підставі наведеного вище дійшла висновку, що оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним, суд першої інстанції повинен був відмовити у позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу відповідача ТОВ Сільськогосподарське підприємство Колорит слід задовольнити частково, оскільки в апеляційній скарзі відповідач наполягав на скасуванні оскаржуваного рішення з призначенням справи до розгляду за правилами загального позовного провадження, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог з підстав неналежно обраного способу захисту порушеного права.

Оскільки рішення суду підлягає скасуванню з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, колегія суддів не входить в обговорення інших доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідно здійснюється розподіл судових витрат.

Так як, судом апеляційної інстанції позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог, понесені ОСОБА_1 судові витрати покладаються на неї, тоді, як понесені відповідачем судові витрати зі сплати судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1152,60 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Колорит" задовольнити частково.

Заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відмовити позивачу ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог, заявлених до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Колорит" про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код № НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Колорит , ЄДРПОУ 33949484, вул.Шкільна,12-А, с.Веселе, Криворізького району, Дніпропетровської області, 53802, витрати за сплату судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 1152,60 грн. (одну тисячу сто п`ятдесят дві гривні шістдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 січня 2022 року.

Головуючий:

Судді: