Рішення

від 12.01.2022 по справі 120/8899/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 січня 2022 р. Справа № 120/8899/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Демченко" до Державної податкової служби України; Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправним та скасування рішення про результати розгляду скарги,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось приватне підприємство "Демченко" (далі - ПП "Демченко", позивач) з позовною заявою до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області, відповідач 1), Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач 2).

За змістом позовних вимог позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 02.04.2021 № 2817/09-03;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 29.06.2021 №14514/6/99-00- 06-03-02-06.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що 15.03.2021 ГУ ДПС у Вінницькій області складено акт №2452/02-32-09/37261979 за результатами фактичної перевірки ПП Демченко за період з 01.04.2020 по 12.03.2021. На підставі результатів перевірки викладених у вказаному акті складено податкове повідомлення-рішення від 02.04.2021 № 2817/09-03, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 500000,00 грн. ПП Демченко вважає вищезазначене податкове повідомлення-рішення від 02.04.2021 № 2817/09-03 необґрунтованим та безпідставним виходячи з наступного.

Відповідно до статті 18 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) не застосовувалась фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 цього Закону, у разі зберігання пального до 31 березня 2020 року без наявності відповідної ліцензії.

Як вказує сторона позивача, задля досягнення вказаних вище цілей підприємством закуплено паливо, яке згідно з розрахунків, повинне бути використане до 31.03.2021, тобто до закінчення строків дії права, яке надавало суб`єктам підприємницької діяльності зберігати пальне без наявності відповідної ліцензії. Однак, у зв`язку з настанням карантинних обмежень, підприємством зупинено діяльність на період з 18.03.2020 до моменту закінчення карантинних заходів, установлених Кабінетом Міністрів України, про що 17.03.2020 ним видано наказ №2. Позивачем відновлено діяльність тільки 21.05.2020 відповідно до наказу №3. Тобто ПП Демченко до 21.05.2020 ніякої діяльності не проводило, що було спричинено встановленням обмежувальних карантинних заходів, які прямо впливали на основну діяльність підприємства щодо перевезення міського та приміського сполучення.

Окрім того, представник ПП Демченко вказує, що 02.04.2020 до ГУ ДПС у Вінницькій області через поштову скриньку була подана заява щодо ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки). Більш того, зі слів позивача, підприємство неодноразово намагалося подати вказану заяву в електронному форматі, однак з невідомих причин система відмовляла у її прийнятті. Відтак, з обставин, що не залежали від підприємства, через наявні карантинні обмеження та відповідні зміни в порядку і строках видачі ліцензій, виконавши всі формальні вимоги закону, ПП Демченко отримало ліцензію на зберігання пального тільки 27.04.2020.

Сторона позивача також звертає увагу суду на те, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні зазначено, що порушення вимог закону мало місце в період фінансово-господарської діяльності платника податків з 01.04.2020 по 12.03.2021 . Проте дане твердження не відповідає дійсності, оскільки 27.04.2020 ПП Демченко отримано ліцензію.

З огляду на зазначене, позивач вважає, що вина ПП Демченко щодо несвоєчасного отримання ліцензії відсутня, оскільки останнім вжито заходи задля своєчасного отримання ліцензії, відтак, податкове повідомлення-рішення від 02.04.2021 № 2817/09-03 та рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 29.06.2021 №14514/6/99-00- 06-03-02-06 є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 09.08.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків останньої.

27.08.2021 ПП Демченко усунуто недоліки, визначені ухвалою від 09.08.2021.

Ухвалою від 06.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд останньої здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

22.12.2021 на адресу суду надійшов відзив ГУ ДПС у Вінницькій області, в якому відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відзив аргументований тим, що за результатами проведеної фактичної перевірки ПП «Демченко» встановлено, зокрема, факт зберігання пального без відповідних дозвільних документів. Так, в період з 01.04.2020 по 27.04.2020 на ПП «Демченко» здійснювалось зберігання пального без відповідних дозвільних документів, а саме ліцензії на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), чим порушено вимоги статті 15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (із внесеними змінами та доповненнями)

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Демченко» звернулось 21.04.2020 до ГУ ДПС у Вінницькій області із заявою про видачу ліцензії на право зберігання пального (виключно для власного споживання чи промислової переробки). Ліцензію на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №02030414202001433 підприємством отримано 27.04.2020. За таких обставин ГУ ДПС у Вінницькій області вважає, що контролюючим органом видано ліцензію ПП «Демченко» в межах строків встановлених Законом №481/95-ВР.

З приводу доводів позивача про те, що підприємство звернулось 02.04.2020 до ГУ ДПС у Вінницькій області через поштову скриньку із заявою щодо отримання ліцензії на право зберігання пального, то відповідач 1 вважає такі доводи безпідставними. Оскільки, у заяві, доданій позивачем до позовної заяви, про видачу ліцензії ПП «Демченко» відсутня дата подачі до контролюючого органу та будь-які інші підтвердження, які підкріплені письмовими доказами, що ПП «Демченко» подано відповідну заяву саме 02.04.2020.

З огляду на зазначене ГУ ДПС у Вінницькій області вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Окрім того, разом із позовною заявою відповідачем 1 подано клопотання про заміну його правонаступником, за результатами розгляду якого ухвалою суду від 11.01.2022 таке клопотання задоволено та здійснено процесуальне правонаступництво шляхом заміни Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454) на його правонаступника Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150).

22.12.2021 ДПС України також подано відзив на позовну заяву, у якому вказується, що відповідачем 2 за результатами розгляду скарги прийнято рішення від 29.06.2021 № 14514/6/99-00-06-03-02-06, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Вінницькій області від 02.04.2021 № 2817/09-03, а скаргу - без задоволення.

При цьому, ДПС України вважає, що рішення від 29.06.2021 № 14514/6/99-00-06-03-02-06 про результати розгляду скарги, саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а відтак безпосередньо не порушує права та інтереси останнього.

Відтак, на переконання відповідача 2, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

31.12.2021 стороною позивача подано відповіді на відзиви відповідачів. З приводу доводів ГУ ДПС у Вінницькій області ПП Демченко вказує, що відсутність доказів подачі позивачем заяви про видачу ліцензії на право зберігання пального саме 02.04.2021, свідчить про те, що ПП Демченко первинно звернулося до контролюючого органу з метою отримання відповідної ліцензії лише 21.04.2020, представник позивача вказує наступне. При подачі контролюючим органом не проставляється відмітка про отримання документів, не надаються докази їх прийняття тощо, відповідно надання таких доказів не є можливим. При цьому, подача даної заяви іншими способами не була можлива, з огляду на виключні обставини, у вигляді запровадження карантинних обмежень на усій території України. Отже, на переконання представника позивача, ПП Демченко вчиняв усі залежні від нього дії, усіма доступними законними способами та засобами з метою отримання ліценції у строк, встановлений Законом України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального .

Щодо доводів ДПС України представник позивача зазначив, що рішення про результати розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Вінницькій області від 02.04.2021 №2817/09-03 було надіслано ПП Демченко після спливу встановленого законом строку, що дає підстави для визнання скарги вих. № 61 від 20.04.2021 задоволеною в повному обсязі. Відтак, рішення від 29.06.2021 №14514/6/99-00-06-03-02-06 є неправомірним.

12.01.2021 до суду надійшли заперечення ДПС України та ГУ ДПС у Вінницькій області, у яких відповідачі вказують про необґрунтованіть доводів сторони позивача та просить відмовити у задоволенні позовних вимог ПП Демченко у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив, що ПП Демченко зареєстроване як суб`єкт господарювання 03.12.2010, номер запису про реєстрацію: 11491020000001293. Позивач взятий на облік в контролюючому органі 06.12.2010 та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Вінницькій області. Видами діяльності ПП Демченко відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення (основний), 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, 49.32 Надання послуг таксі 49.39, Інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у.

На підставі пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального , Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , інших нормативно-правових документів, які регулюють виробництво, зберігання, обіг пального в Україні та відповідно до наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області від 02.03.2021 №633-к проведено фактичну перевірку ПП Демченко за період з 01.04.2020 по 12.03.2021 за адресою місця здійснення господарської діяльності: Вінницька область, Вінницький район, смт. Стрижавка, вул. Приміська, 6М.

За результатами проведеної фактичної перевірки складено акт №2452/02-32-09/37261979 від 15.03.2021.

В акті зафіксовано ряд порушень, а саме:

- п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України;

- ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального (із внесеними змінами та доповненнями).

У зв`язку з відмовою головного бухгалтера ПП Демченко від підписання акта фактичної перевірки 15.03.2021 складений акт відмови від підписання акта перевірки №146 від 15.03.2021.

На підставі висновків акта фактичної перевірки від 15.03.2021 №2452/02-32-09/37261979 ГУ ДПС у Вінницькій області, 02.04.2021, прийнято податкове повідомлення-рішення №2817/09-03, якими до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи): за порушення ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального .

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 02.04.2021 №2817/09-03, ПП Демченко ? 20.04.2021 подано скаргу до ДПС України, у якій позивач просив визнати неправомірним та скасувати вищезазначене податковим повідомленням-рішенням з мотивів, наведених у позовній заяві.

За результатами розгляду скарги позивача ДПС України прийнято рішення від 29.06.2021 №14514/6/99-00-66-03-02-06, яким відповідач 2, керуючись главою 4 ПК України, залишив податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Вінницькій області від 02.04.2021 №2817/09-03 без змін, а скаргу ПП Демченко - без задоволення.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 02.04.2021 №2817/09-03 та рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 29.06.2021 №14514/6/99-00-66-03-02-06 протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

За приписами пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із п.п.75.1.3 п.75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Так, з матеріалів справи встановлено, що у період з 03.03.2021 по 12.03.2021 ГУ ДПС у Вінницькій області здійснено фактичну перевірку ПП Демченко щодо дотримання вимог законодавства з питань обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, цільового використання пального та спирту етилового платником податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильника та/або рівнемірами-лічильниками, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального.

Відповідно до пп. 80.1 та 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки.

Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (п. 80.10 ст. 80 Податкового кодексу України).

Приписами п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України визначено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

За змістом позову ПП Демченко не визначає як підставу позову наявність порушень щодо процедури проведення фактичної перевірки, у свою чергу, суд розглядає справу в межах позовних вимог та надає оцінку підставам позову, які наведені позивачем.

Відповідно до абзацу першого преамбули Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі - Закон №481/95) цей Закон визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.

Статтею 1 Закону № 481/95-ВР розкрито, серед інших, наступні поняття: ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; Єдиний державний реєстр суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (далі - Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) - перелік суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій.

Порядок здійснення імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального встановлено ст. 15 Закону № 481/95-ВР.

Згідно з приписами статті 15 Закону №481/95-ВР імпорт, експорт алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності без наявності ліцензії. Оптова торгівля на території України алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, здійснюється за наявності у суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Встановлено річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

- акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

- дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

При цьому законодавством визначено, що до 01.01.2022 суб`єкти господарювання можуть отримати ліцензію на право зберігання пального без надання акта введення в експлуатацію об`єкта або акта готовності об`єкта до експлуатації, або сертифіката, за умови надання копій документів, що підтверджують право власності на такі об`єкти нерухомого майна, які видані в установленому законодавством порядку до 01.01.2014 року; дозволу на початок виконання робіт підвищеної небезпеки і початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, обладнання підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

Згідно із статтею 17 Закону №481/95-ВР за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі, зокрема, оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії 500 000 гривень.

При цьому ст. 18 Закону №481/95-ВР визначено, що до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) не застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 цього Закону, у разі зберігання пального до 31 березня 2020 року без наявності відповідної ліцензії.

Так, під час здійснення перевірки відповідачем 1 встановлено, що відповідно до оборотно-сальдових відомостей по рахунку 203 «Пальне» та бухгалтерської довідки №1 від 03.03.2021 вбачається, що станом на 01.04.2020 у ПП «Демненко» рахуються залишки пального (дизельне пальне) в кількості 11759 л., станом на 30.04.2020 рахуються залишки пального (дизельне пальне) в кількості 10747,57 л.

При цьому, ліцензію на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №02030414202001433 підприємством отримано 27.04.2020. Відтак, у період з 01.04.2020 по 27.04.2020 на ПП Демченко здійснювалось зберігання пального без відповідних дозвільних документів, а саме ліцензії на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), чим порушено вимоги статті 15 Закону України № 481/95-ВР.

Окрім того, в акті перевірки від 15.03.2021 №2452/02-32-09/37261979 зафіксовано, що в присутності ГУ ДПС у Вінницькій області оператором ПП Демченко Очеретним М.І. 05.03.2021 здійснено зняття залишків пального в резервуарі, про що складено відповідний акт, в якому зазначено, що фактичні залишки пального (дизельне паливо) станом на 05.03.3021 становлять - 20586 л.

Водночас, згідно даних бухгалтерського обліку станом на 05.03.2021 рахуються залишки пального (дизельне паливо) в кількості - 17912 л. Відтак, за результатами зняття залишків встановлено різницю між даними бухгалтерського обліку та фактичною наявність пального у резервуарі в кількості - 2674 л.

З огляду на виявлені порушення, ГУ ДПС у Вінницькій області у висновках акта фактичної перевірки вказано, що ПП Демченко порушено, зокрема, ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального (із внесеними змінами та доповненнями).

У подальшому, на підставі висновків акту фактичної перевірки від 15.03.2021 №2452/02-32-09/37261979 ГУ ДПС у Вінницькій області, 02.04.2021, прийнято податкове повідомлення-рішення №2817/09-03, якими до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи): у розмірі 500000,00 грн.

В обґрунтування протиправності вищезазначеного податкового повідомлення-рішення сторона позивача вказує, що 02.04.2020 ПП Демченко звернулось до ГУ ДПС у Вінницькій області через поштову скриньку із заявою щодо ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки). Окрім того, зі слів позивача підприємство неодноразово намагалося подати вказану заяву в електронному форматі, однак з невідомих причин система відмовляла у її прийнятті. Відтак, на переконання сторони позивача, з обставин, що не залежали від підприємства, ПП Демченко не змогло вчасно отримати ліцензію, що спричинило зберігання пального у період з 01.04.2020 по 27.04.2020 за відсутності відповідної ліцензії.

З приводу таких доводів позивача, суд вказує, що ст. 18 Закону №481/95-ВР визначено, що до суб`єктів господарювання не застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 цього Закону, у разі зберігання пального до 31 березня 2020 року без наявності відповідної ліцензії.

Відтак, відсутність ліцензії для зберігання пального до 31.03.2020 не спричиняє наявності підстав для застосування до суб`єкта господарювання штрафу, визначеного ст. 17 Закону №481/95-ВР. У свою чергу, в разі встановлення факту відсутності відповідної ліцензії станом на 01.04.2020 на суб`єкта господарювання накладається штраф. При цьому, положеннями ч. 2 ст. 17 Закону №481/95-ВР встановлено, що до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

Суд звертає увагу, що розмір штрафу є фіксованим та не змінюється в залежності від періоду протягом якого суб`єкт господарювання здійснював оптову торгівлю пальним або зберігання пального без наявності ліцензії.

Отже, навіть на момент звернення позивача до відповідача 1 з метою отримання ліцензії на зберігання пального (02.04.2020), ПП Демченко фактично вже допущено порушення приписів ст. 15 Закону №481/95-ВР, адже зберігання пального з 01.04.2020 та по момент отримання ліцензії здійснювалось без наявності останньої.

Більш того, ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів.

Так, з моменту отримання відповідного пакету документів, ГУ ДПС у Вінницькій області надає ліцензію на зберігання пального або приймає рішення про відмову у її видачі не пізніше 20 календарних днів.

Відтак, позивач також мав враховувати строки розгляду документів щодо отримання ліцензії на зберігання пального та завчасно звернутись до уповноваженого органу з метою отримання ліцензії до закінчення, визначеного ст. 18 Закону №481/95-ВР строку (31.03.2020).

Окрім того, наявна в матеріалах справи заява ПП Демченко щодо ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) не містить дати її подання. У свою чергу, позивачем не надано будь-яких доказів (копія конверту з відбитком штемпеля відділення зв`язку тощо) на підтвердження того, що така заява була подана за допомогою засобів поштового зв`язку саме 02.04.2020. Не надано також будь-яких доказів, які б підтверджували неодноразові звернення позивача із заявами до ГУ ДПС у Вінницькій області із заявами в електронній формі.

З приводу доводів позивача про те, що паливо накопичилось у зв`язку з тим, що ПП Демченко у період з 18.03.2020 по 21.05.2020 не здійснювало будь-якої господарської діяльності, що було спричинено встановленням обмежувальних карантинних заходів, які прямо впливали на основну діяльність підприємства щодо перевезення міського та приміського сполучення, суд зазначає, що такі доводи є необґрунтованими.

Так, наведені в позовній заяві підрахунки, якими визначено, що в разі функціонування підприємства у звичайному режимі витрати пального у березні 2020 року склали б - 11200 л. пального. Водночас, актом перевірки встановлено, що станом на 01.04.2020 у ПП Демченко рахується залишок пального в кількості 11759 л. Відтак, невикористаними станом на 01.04.2020 залишились би 559 л. пального. Більш того, аналітична довідка про розміри використаного пального у березні 2020 року, видана позивачем, містить приблизні підрахунки.

Щодо доводів сторони позивача про те, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні в графі період фінансово-господарської діяльності платника податків, при здійсненні якої вчинені ці порушення вказано з 01.04.2020 по 12.03.2021 , суд зазначає, що ГУ ДПС у Вінницькій області у такій графі помилково вказано період за який відповідачем 1 здійснювала фактична перевірки ПП Демченко .

Водночас, таке формальне порушення не є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, враховуючи те, що зазначення такого періоду не впливає на визначення суми штрафу. При цьому, суд при розгляду даної справи дійшов висновку, що допущення позивачем порушення приписів ст. 15 Закону №481/95-ВР підтверджується належними та допустимими доказами.

За наведених обставин контролюючим органом обґрунтовано прийнято податкове повідомлення-рішення №2817/09-03 від 02.04.2021, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 500000,00 грн.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 29.06.2021 №14514/6/99-00- 06-03-02-06, у зв`язку із порушенням строку її розгляду суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів п. п. 56.1, 56.2 та 56.10 ст. 56 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що податковим законодавством передбачено право платника податків на оскарження рішення податкового органу, прийнятого за результатами розгляду його скарги до суду. Аналогічний припис про можливість оскарження в судовому порядку міститься і в тексті рішення про результат розгляду скарги.

Разом з тим, за правилами п. 56.8 ст. 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Пунктом 56.9 ст. 56 ПК України передбачено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Відповідно до п. 56.13 ст. 56 ПК України у разі коли останній день строків, зазначених у цій статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

Підпунктом 56.17.2 пункту 56.17 ПК України визначено, що процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків, крім випадку, передбаченого підпунктом 108-1.2.2 пункту 108-1.2 статті 108-1 цього Кодексу, (пп. 56.17.5 п. 56.17 ст. 56 ПК України).

Підрозділ 10 розділу XX ПК України доповнено пунктом 52-8 згідно із Законом № 540-ІХ від 30.03.2020 (в редакції Закону № 591-ІХ від 13.05.2020), відповідно до якого, тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених: статтею 56 цього Кодексу (в частині процедури адміністративного оскарження) щодо скарг платників податків (крім скарг щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість), що надійшли (надійдуть) по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 цього Кодексу.

З першого календарного дня місяця, наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), перебіг строків, які зупинялися відповідно до цього пункту, продовжується з урахуванням часу, що минув до такого зупинення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 03.04.2020 на всій території України встановлено карантин.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641" Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено карантин на усій території України з 1 серпня до 19 грудня 2020 року, який неодноразово продовжувався.

Так, не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням №2817/09-03 від 02.04.2021 позивач оскаржив його в адміністративному порядку, шляхом подання скарги до Державної фіскальної служби, яка зареєстрована за вх. №11833/6 від 23.04.2021.

Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 29.06.2021 №14514/6/99-00-06-03-02-06, розглянуто подану скаргу позивача. Вказане рішення направлено рекомендованим повідомленням на адресу останнього.

При цьому, враховуючи наведені приписи п.52-8 підрозділу 10 розділу XX ПК України, суд не вбачає порушення контролюючим органом строку розгляду скарги позивача, оскільки у даному випадку, правові наслідки, передбачені статтею 56 ПК України, не можуть бути застосовані.

Разом з тим, суд звертає увагу, що конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості.

Вказаний принцип також закріплений в ч. 1 ст. 5 КАС України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Так, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорювані рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Згідно п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Суд зазначає, що платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Оскаржуване рішення Державної податкової служби України від 29.06.2021 №14514/6/99-00-06-03-02-06, саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки ПП Демченко шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.

Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 05.08.2021 по справі 120/260/21-а та Верховний Суд у постановах від 11.06.2019 по справі № 826/24656/15, від 18.06.2019 по справі № 826/7961/16, від 24.06.2019 по справі № 826/11001/15, від 06.02.2020 по справі № 810/101/16, від 07.02.2020 по справі №826/11086/18.

З врахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової служби України від 29.06.2021 №14514/6/99-00- 06-03-02-06.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтею 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань (далі - ЄСПЛ) щодо застосування окремих положень цієї Конвенції.

Ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За приписами статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень, та докази, надані представником позивача, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати відповідно до статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: приватне підприємство "Демченко" (вул. Приміська, 6 М, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23211; код ЄДРПОУ 37261979).

Відповідач: Державна податкова служба України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 43005393); Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ ВП 44069150).

Рішення суду у повному обсязі виготовлено: 12.01.2022.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна