Постанова

від 11.01.2022 по справі 240/15240/21

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/15240/21

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва Вікторія Анатоліївна

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

11 січня 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,

представника позивача: Орєхова Р.В.

представника відповідача: Зеленової Л.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іршанська СЕС" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Іршанська СЕС" звернулось до суду з позовом, в якому просили визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби України в Житомирській області №00063350707 від 05 липня 2021 року, яким на нього покладено обов`язок щодо додаткової сплати податку з доходів нерезидента із джерелом походження в Україні на суму 343528,00 грн. та щодо сплати штрафу у розмірі 10% від зазначеної суми, а саме: 34 353,00 грн.

Позивач вважав неправомірним донарахування податкових зобов`язань та застосування штрафних санкцій, оскільки контролюючим органом безпідставно встановлено факт порушення ним податкового законодавства, а застосування ним ставки податку у розмірі 5% є правомірним.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби України в Житомирській області №00063350707 від 05 липня 2021 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника,7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 44096781) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іршанська СЕС" (вул.Покровська,81, м.Житомир, 10003, ЄДРПОУ 38508120) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 5668,23 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління ДПС у Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року скасувати, прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні представник апелянта Зеленова Л.В. доводи апеляційної скарги підтримала в повному обсязі та просила скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції -скасувати.

Представник позивача Орєхова Р.В. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, на підставі наказу Головного управління ДПС у Житомирській області від 01.06.2021 №664-п проведено документальну перевірку ТОВ "Іршанська СЕС" (а.с.24).

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 09.06.2021 №5682/06-30-07-07/38508120 (а.с.25-33).

Не погоджуючись з вказаними висновками акту позивач направив на адресу відповідача заперечення від 18.06.2021 №1806/01 (а.с.41-45).

Листом від 01.07.2021 №11530/6/06-30-07-07 Головне управління ДПС у Житомирській області повідомило позивача, що висновки в акті документальної перевірки за результатами розгляду заперечень залишено без змін (а.с.50-52).

За результатами виявленого порушення, контролюючим органом 05.07.2021 прийнято податкове повідомлення-рішення №00063350707 від 05 липня 2021 року, яким збільшено суму податку з доходів нерезидента із джерелом походження в Україні на суму 343528,00 грн. та нараховано штраф у розмірі 10% від зазначеної суми - 34353 грн. (а.с.53).

Вважаючи рішення податкового органу протиправним та прийнятим в порушення норм чинного законодавства, товариство звернулось до суду з позовом.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірним у правовідносинах сторін є встановлення фактів обґрунтованості застосування позивачем ставки податку у розмірі 5% та законної можливості використання тексту Конвенції між Урядом України та Урядом Королівства Бельгії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно в якості офіційного джерела інформації.

Скасовуючи податкове повідомлення-рішення №00063350707 від 05.07.2021 року, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючий орган дійшов протиправного висновку про безпідставність застосування позивачем пільгової ставки податку з доходу нерезидента із джерелом походження в Україні у розмірі 5% відсотків, керуючись українською версією Конвенції (ратифіковану Законом від 29.10.1996 № 433/96-ВР) та, що зазначене, має наслідок заниження позивачем відповідного податку за 2020 рік у загальній сумі 343528,00 грн.

Так, суд першої інстанції не спростовуючи факту отримання відповідачем відповідного тексту Конвенції від офіційного джерела - Міністерства закордонних справ України зазначив, що текст Конвенції українською мовою опубліковано на офіційному веб-порталі Верховної Ради 16.04.2010 у бюлетені "Офіційний вісник України". Також, до Єдиного державного реєстру нормативних актів внесений текст Конвенції лише українською мовою.

Згідно п.b частини 2 статті 11 Конвенції українською мовою, встановлено процентну ставку податку в розмірі 5%. Згідно ж цієї норми Конвенції англійською мовою встановлено процентну ставку податку в розмірі 10% (а.с.90-115).

Суд вважав, що застосування до спірних правовідносин тексту Конвенції між Урядом України та Урядом Королівства Бельгії англійською мовою є неможливим за відсутності факту його офіційної публікації (англійською мовою), оскільки така обставина порушує принцип юридичної визначеності та право особи на мирне володіння майном.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач всупереч норм національного законодавства та міжнародного договору безпідставно прийняв податкове повідомлення-рішення №00063350707 від 05 липня 2021 року.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, з урахуванням доводів наведених у апеляційній скарзі зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).

Згідно з положеннями підпункту 16.1.2. пункту 16.1. статті 16 ПК України визначено обов`язок платника податків вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Відповідно до п.п.141.4.1. п.141.4. ст.141 ПК України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом; б) дивіденди, які сплачуються резидентом; в) роялті; г) фрахт та доходи від інжинірингу; ґ) лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди; д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента; е) прибуток від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, визначений відповідно до цього розділу; є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України; ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України; з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів; и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України; і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення лотереї); ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертвувань на користь нерезидентів; й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або шити без змін.

Положеннями п.п.141.4.2. п.141.4. ст.141 ПК України визначено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1. цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до п.п.103.1-103.5., 103.9.-103.10. ст.103 ПК України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України. Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті. Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів. При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу. Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших докумшити без змін.

Згідно з п.п.14.1.206. п.14.1. ст.14 ПК України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються: а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б) платіж за використання коштів, залучених у депозит; в) платіж за придбання товарів у розстрочку; г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об`єкта фінансового лізингу); ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов`язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу. Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.

Так, у відповідності до матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю "Іршанська СЕС" та компанією Invest Minguest Gestion SA 23/09/2019 23.09.2019 було укладено договір позики №2309/1.

Контролючим органом встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Іршанська СЕС" у період з 01.01.2020 по 31.12.2020 було перераховано кошти на валютний рахунок компанії Invest Minguest Gestion SA (Королівство Бельгії) у вигляді процентів за користування позикою у загальній сумі 169747,81 євро (еквівалент 5013942,92 грн., без врахування курсових різниць у загальній сумі 632287,07 грн).

В ході перевірки повноти та достовірності задекларованих позивачем показників у додатку ПН до рядка 23 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2020 рік встановлено здійснення виплат доходів нерезиденту Invest Minguest Gestion SA (Королівство Бельгії) в загальній сумі 232604,4 євро (еквівалент 6870567 грн.) та сплачено податку з доходу нерезидента в сумі 39602,65 грн.

В силу зазначеного, контролюючий орган дійшов висновку про безпідставність застосування позивачем пільгової ставки податку з доходу нерезидента із джерелом походження в Україні у розмірі 5% відсотків, керуючись українською версією Конвенції (ратифіковану Законом від 29.10.1996 № 433/96-ВР), що має наслідок заниження позивачем відповідного податку за 2020 рік у загальній сумі 343528,00 грн.

За наслідком встановленого порушення відповідачем 05.07.2021 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №00063350707, яким донараховано суму грошового зобов`язання та застосовано штраф.

На підтвердження правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення відповідач посилається на те, що позивач керуючись українською версією Конвенції (ратифікованої Законом України від 29.10.1996 №433/96-ВР) прийняв рішення про застосування ставки податку у розмірі 5%, однак за змістом тексту Конвенції англійською мовою ставка вказаного податку становить 10%.

Відповідачем зауважено, що положення абз.4 ст.29 Конвенції вказують: "Вчинено у м.Києві 20 травня 1996 року в двох примірниках українською, французькою, англійською та голландською мовами, всі тексти є однаково автентичними. У разі розходжень у текстах перевагу має англійський текст".

Позивач вважає, що застосування англійського тексту Конвенції в Україні є незаконним, оскільки такий текст офіційно не оприлюднений та не опублікований, а тому його застосування суперечить конституційно встановленій процедурі набрання чинності.

З огляду на зазначене слідує, що спірним у наявних правовідносинах є встановлення фактів обґрунтованості застосування позивачем ставки податку у розмірі 5% та законної можливості використання тексту Конвенції між Урядом України та Урядом Королівства Бельгії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно в якості офіційного джерела інформації.

Водночас, з метою підтвердження розбіжностей в текстах Конвенції між Урядом України та Урядом Королівства Бельгії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно (ратифікованої Законом України від 29.10.1996 №433/96-ВР) відповідачем до матеріалів справи надано текст відповідної Конвенції англійською мовою.

Відповідно до положень п.b частини 2 статті 11 Конвенції англійською мовою встановлено процентну ставку податку в розмірі 10% (а.с.90-115).

В ході розгляду справи встановлено, що висновки контролюючого органу, що викладені в акті перевірки. Крім того, показала, що на запити контролюючого органу щодо застосування 5% ставки податку позивачем відповідей надано не було.

Контролюючим органом було донараховано 5% податку, оскільки в оригінальному тексті Конвенції англійською мовою визначено ставку податку в розмірі 10%. Водночас свідок показала, що без врахуванням пільг за Конвенцією, за Податковим кодексом України підлягає сплаті податок за ставкою 15%.

Крім того, апелянтом зауважено, що позивачем не враховано норми ст.29 Конвенції, що визначають за наявності розбіжностей в текстах Конвенції пріоритетність тексту англійською мовою. Всупереч вказаного, платником податків не враховано 10% ставку податку, що міститься в англійському тексті Конвенції.

В апеляційній скарзі також зроблено посилання на факт отримання відповідачем відповідного тексту Конвенції від офіційного джерела - Міністерства закордонних справ України.

Однак, колегія суддів зауважує, що у відповідності до п.b частини 2 статті 11 Конвенції, що опублікована на офіційному веб-порталі Верховної Ради 16.04.2010 у бюлетені "Офіційний вісник України", встановлено процентну ставку податку в розмірі 5%.

Закон України "Про ратифікацію Конвенції між Урядом України та Урядом Королівства Бельгії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно" від 29.10.1996 №433/96-ВР опублікований у офіційному виданні - газеті Верховної Ради України 02 листопада 1996 року. України 02 листопада 1996 року.

Також, до Єдиного державного реєстру нормативних актів внесений текст Конвенції лише українською мовою. Попри це, у зв`язку з наявністю вказаних розбіжностей в текстах міжнародного договору, контролюючий орган збільшив позивачу суму податку з доходів нерезидента із джерелом походження в Україні та застосував штраф у розмірі 10%.

Апеляційний суд також зауважує, що доводи відповідача щодо відсутності відповіді позивача на запити щодо ставки податків не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовані наданим до матеріалів справи листом від 18.05.2021 №1805/01 (а.с.19-23).

Відповідно до положень статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Статетю 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з нормами ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Так, ста. 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції, рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

У найбільш загальному вигляді позитивні зобов`язання (англ. - "positive obligations", "duties") передбачають активні дії держави, спрямовані на забезпечення, захист та сприяння реалізації прав людини. Загальною юридичною підставою позитивних зобов`язань у межах конвенційної системи правозахисту виступає статті 1 "Зобов`язання поважати права людини" Конвенції, в якій прямо вказується, що держави гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, передбачені Конвенцією.

Зокрема, К. Стармер (Starmer) виокремлює п`ять категорій обов`язків, що покладаються на держави позитивними зобов`язаннями за Конвенцією: обов`язки запобігати порушенням прав, гарантованих Конвенцією (обов`язок "превентивних дій" з боку держави, коли є розумні підстави очікувати його виконання) (напр. справи "Осман проти Сполученого Королівства", "Маркс проти Бельгії", "Plattform "(Artze Fur) Das Leben" проти Австрії"); обов`язок держави забезпечувати інформування та консультування осіб стосовно порушень прав і свобод, що гарантуються Конвенцією (напр., справа "Гуерра проти Італії"); обов`язок реагувати на порушення прав людини, проводити ефективне розслідування "гідних довір`я" (тобто обґрунтованих) скарг щодо серйозних порушень прав, гарантованих Конвенцією (напр., справи "Айдін проти Туреччини", "Кая проти Туреччини", "Пол і Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства"); обов`язки забезпечувати індивідів ресурсами, щоб запобігати порушенню їх прав, гарантованих Конвенцією (справа "Ейрі проти Ірландії"). При цьому, головний позитивний обов`язок держави, як зазначає К. Стармер, полягає у створенні "національної правової рамки" (англ. - "national legal framework"), передусім національного законодавства, яке забезпечує ефективний захист прав людини (див. докладне аргументування у справі "Х та Y проти Нідерландів").

Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під "законом" Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути "доступним" (accessible) та "передбачуваним" (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. "Доступність закону" означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. "Передбачуваність" означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі "Маркс проти Бельгії", п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі "Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів", п.53).

Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має легітимне сподівання ("Федоренко проти України", "Едуард Петрович Мельник проти України") на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ("Бурдов проти Росії", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Агрокомплекс проти України"); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ("Брезовец проти Хорватії", "Рисовський проти України", "Кечко проти України", "Стреч проти Великобританії", "Москаль проти Польщі", "Сук проти України", "Федоренко проти України", "Україна-Тюмень проти України").

Відповідно до положень п.50 Рішення ЄСПЛ у справі "Щокін проти України" (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Враховуючи зазначене колегія суддів вважає вірними доводи суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем пп.п.3.2 ст.3, п.103.1, 103.2 ст.103 Податкового кодексу України.

Застосування до спірних правовідносин тексту Конвенції між Урядом України та Урядом Королівства Бельгії англійською мовою є неможливим за відсутності факту його офіційної публікації, оскільки така обставина порушує принцип юридичної визначеності та право особи на мирне володіння майном.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач всупереч норм національного законодавства та міжнародного договору безпідставно прийняв податкове повідомлення-рішення №00063350707 від 05 липня 2021 року, а тому враховуючи відсутність належних доказів, які підтверджують наявність законних підстав для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №00063350707 від 05 липня 2021 року позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з положеннями ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення відповідає.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 11 січня 2022 року.

Головуючий Капустинський М.М. Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.